Постанова
Іменем України
06 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 446/254/18
провадження № 51-5721км20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Слинька С. С.,
суддів Марчука О. П., Матієк Т. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Гапон С. А.,
прокурора Титаренка Ю. О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018140220000050, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Львова, жителя АДРЕСА_1 ), такого, що в силу ст. 89 КК України судимості не має,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України,
за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Львівського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року щодо ОСОБА_1 .
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 19 лютого 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді арешту на строк 4 місяці.
Згідно з вироком районного суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він за попередньою змовою із ОСОБА_2 в ніч на 29 грудня 2017 року, точного часу слідством не встановлено, умисно з корисливих мотивів шляхом вільного доступу з території домогосподарства ОСОБА_3, розташованого на АДРЕСА_2, таємно викрали з метою подальшого продажу майно загальною вартістю 1 748 грн, завдавши ОСОБА_3 матеріальної шкоди на вказану суму.
Львівський апеляційний суд ухвалою від 22 вересня 2020 року скасував вирок районного суду від 19 лютого 2020 року, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_1, обвинуваченого за ч. 2 ст. 185 КК України, закрив на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпанням можливостей їх отримати.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала, а також позиції інших учасників кримінального провадження
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржувану ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор указує на те, що апеляційний суд грубо порушив принцип безпосередності дослідження доказів, а саме не дослідив у судовому засіданні цілого ряду доказів, у тому числі вироку Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 06 березня 2019 року щодо ОСОБА_2, а також не допитавши свідка ОСОБА_2, та при цьому надав доказам у кримінальному провадженні іншу оцінку, ніж ту, яку дав їм суд першої інстанції, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
На касаційну скаргу прокурора захисник Сибаль О. Б. подав заперечення, в якому, наводячи відповідні аргументи, зазначає про безпідставність заявлених вимог і просив залишити скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 - без зміни.
Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції
Прокурор у судовому засіданні не підтримав касаційну скаргу та просив залишити оскаржувану ухвалу апеляційного суду без зміни.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
При цьому касаційний суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно з приписами ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Тобто касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноти судового розгляду, на що є посилання в касаційній скарзі засудженого, оскільки такі обставини, що були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій, перегляду відповідно до вимог ст. 438 КПК України у касаційному порядку не підлягають.
Під час розгляду касаційних скарг суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, вбачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
За фактичних обставин кримінального провадження, установлених судом апеляційної інстанції, висновок суду про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_1, обвинуваченого за ч. 2 ст. 185 КК України, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпанням можливостей їх отримання, колегія суддів касаційного суду вважає правильним.
Згідно з вироком суду було встановлено, що ОСОБА_1 у ніч на 29 грудня 2017 року за попередньою змовою із ОСОБА_2, перебуваючи на подвір`ї домогосподарства ОСОБА_3, що знаходиться на АДРЕСА_2, здійснили крадіжку 5 металевих труб довжиною 1,5 метра діаметром 10 см, однеї металевої труби довжиною 2 метри діаметром 10 см, внаслідок чого ОСОБА_3 було завдано матеріальних збитків у розмірі 1 748 грн.
При цьому апеляційний суд, скасовуючи вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпанням можливостей їх отримати, послався на видаткову накладну № ІЛ-0025804 від 29 грудня 2017 року та на покази свідка ОСОБА_2, які були надані ним під час судового розгляду в суді першої інстанції.
Стосовно доводів у касаційної скарги прокурора про порушення апеляційним судом принципу безпосередності дослідження доказів під час постановлення ухвали слід зазначити таке.
Відповідно до ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо.
Зазначена засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК України, та сформувати повне й об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.
За змістом ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або які було отримано в порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу.
Виходячи з такої засади кримінального провадження, як безпосередність дослідження доказів (п. 16 ч. 1 ст. 7, ст. 23 КПК України), апеляційний суд не вправі давати доказам іншу оцінку, ніж та, яку дав суд першої інстанції, якщо доказів, наданих сторонами обвинувачення й захисту, не було безпосередньо досліджено під час апеляційного перегляду кримінального провадження.
Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушенням, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Як убачається з матеріалів провадження, суд апеляційної інстанції, провівши часткове судове слідство, дослідив у судовому засіданні матеріали, а саме видаткову накладну № ІЛ-0025804 від 29 грудня 2017 року, тобто доказ, про повторне дослідження якого порушував питання захисник засудженого ОСОБА_1 - адвокат Сибаль О. Б. в апеляційній скарзі.
При цьому про повторне дослідження інших доказів у кримінальному провадженні жодних клопотань, у тому числі стороною обвинувачення, у суді апеляційної інстанції заявлено не було.
Статтею 185 КК України встановлено кримінальну відповідальність за таємне викрадення чужого майна. Крадіжка є злочином із матеріальним складом, обов`язковою ознакою об`єктивної сторони якого є вартість викраденого майна. Саме вартість чужого майна як предмета злочинів проти власності є критерієм розмежування кримінально караного і дрібного викрадення чужого майна.
Статтею 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено відповідальність за дрібне викрадення чужого майна. Викрадення чужого майна вважається дрібним, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Отже, для доведення поза розумним сумнівом винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 185 КК України, має бути встановлено, у тому числі, вартість викраденого майна.
Згідно з п. 6 ч. 2 ст. 242 КПК України слідчий або прокурор зобов`язані звернутися з клопотанням до слідчого судді для проведення експертизи щодо визначення розміру матеріальних збитків, шкоди немайнового характеру, шкоди довкіллю, заподіяної кримінальним правопорушення.
Апеляційний суд під час судового слідства встановив, що єдиним доказом на підтвердження розміру матеріальних збитків, завданих ОСОБА_3 протиправними діями ОСОБА_1, є видаткова накладна № ІЛ-0025804 від 29 грудня 2017 року, що міститься у матеріалах провадження та яка вказує про вартість труби розміром 102 х 3 (184 грн).
Разом із цим апеляційний суд звернув увагу на те, що сторона обвинувачення ні під час досудового розслідування, ні при судовому провадженні не зверталася до суду в порядку ст. 243 КПК України про залучення експерта для визначення вартості металевих труб і визначення розміру завданих ОСОБА_3 матеріальних збитків.
Отже, у порушення вимог п. 6 ч. 2 ст. 242 КПК України сторона обвинувачення не вчинила процесуальних дій із залучення експерта.
Також апеляційний суд під час дослідження вказаної накладної встановив, що дані, які вказані у ній, суперечать обвинувальному акту та рішенню суду, відповідно до яких було викрадено 5 металевих труб довжиною 1,5 метрадіаметром 10 см, одну металеву трубу довжиною 2 метри діаметром 10 см. При цьому вказана накладна видана 29 грудня 2017 року, тобто після вчинення крадіжки, яка відбулась у ніч на 29 грудня 2017 року.
Таким чином, апеляційний суд дійшов до висновку, що ця накладна не підтверджує факт придбання викраденого майна потерпілою та є суперечливою, як щодо асортименту, так і розміру викрадених труб.
Враховуючи наведене, апеляційний суд правильно визнав видаткову накладну № ІЛ-0025804 від 29 грудня 2017 року неналежним доказом, оскільки вона не підтверджує наявність у потерпілої викраденого майна, а також розмір заподіяної їй шкоди, з чим також погоджується і колегія суддів касаційного суду.
Жодних інших доказів на встановлення вищевказаних фактів, матеріали провадження не містять.
Враховуючи наведене, апеляційний суд, обґрунтовуючи висновок про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_1 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпанням можливостей їх отримати, іншої оцінки доказам, яких безпосередньо не досліджував, не давав.
Таким чином, доводи прокурора про істотне порушення судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону, а саме порушення принципу безпосередності дослідження доказів, є необґрунтованими.
З матеріалів провадження вбачається, що суд апеляційної інстанції дотримався вимог статей 10, 22 КПК України, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків. Сторонам було забезпечено рівні права та свободи у наданні речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також у реалізації інших процесуальних прав, передбачених КПК України.
Наведені в касаційній скарзі прокурора мотиви не спростовують правильності висновку, викладеного у рішенні апеляційного суду, і не містять переконливих доводів, які би дозволили Верховному Суду дійти висновку, що рішення було постановлено з істотним порушенням норм права, які можуть поставити під сумнів його законність.
Постановлена у кримінальному провадженні ухвала апеляційного суду є належно вмотивована та обґрунтована, її зміст відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, у ній наведено мотиви, з яких виходив суд, та положення закону, яким він керувався при його постановленні.
З огляду на те, що колегія суддів касаційного суду не встановила істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовною підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, підстав для задоволення касаційної скарги прокурора вона не вбачає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд