Постанова
Іменем України
06 квітня 2021 року
м. Київ
справа №734/3592/17
провадження № 51-6080км20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Слинька С. С.,
суддів Марчука О. П., Матієк Т. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Гапон С. А.,
прокурора Титаренка Ю. О.,
потерпілої ОСОБА_1,
захисника Войчука В. А.,
засудженого ОСОБА_2 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014270000000252, за обвинуваченням
ОСОБА_2,ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), такого, що судимості не має,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України,
за касаційною скаргою захисника Войчука В. А. на вирок Козелецького районного суду Чернігівської області від 23 грудня 2019 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року щодо ОСОБА_2 .
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Козелецького районного суду Чернігівської області від 23 грудня 2019 року, залишеним без зміни ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року, ОСОБА_2 засуджено за ч. 3 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь потерпілої ОСОБА_1 12 765,04 грн, 375 570 грн та 111 301,6 грн у рахунок відшкодування матеріальної, моральної шкоди та процесуальних витрат на правову допомогу відповідно.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь потерпілої ОСОБА_3 375 570 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Вирішено питання щодо судових витрат та речових доказів у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком районного суду ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він 12 вересня 2014 року о 11:50, керуючи технічно справним автомобілем марки "KIA PRIDE GLXI" (державний номерний знак НОМЕР_1 ), рухаючись автодорогою Київ - Чернігів - Нові Яриловичі зі сторони м. Києва в напрямку м. Чернігова, у порушення вимог пункту 1.3 розділу 34, підпункту "б" пункту 2.3, пункту 10.1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), проявив неуважність, неправильно оцінив дорожню обстановку, яка склалась, перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, порушив вимоги дорожньої розмітки та виїхав на смугу зустрічного руху, де біля будинку № 9 на вул. Магістрацькій у с. Кіпті Козелецького району Чернігівської області здійснив зіткнення з автомобілем марки "DAIMLER CHRYSLER" (реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_4, внаслідок чого пасажири автомобіля "KIA PRIDE GLXI" ОСОБА_5 та ОСОБА_6 отримали тілесні ушкодження, від яких померли на місці події.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала, а також позиції інших учасників кримінального провадження
У касаційній скарзі захисник, вказуючи на істотні порушення кримінального процесуального закону, просить скасувати постановлені у кримінальному провадженні судові рішення щодо ОСОБА_2 та закрити провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку із встановленням відсутності в діянні його підзахисного складу кримінального правопорушення. Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник фактично посилається на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, наводить доводи стосовно передчасності висновку місцевого суду про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому злочину проти безпеки руху, оскільки цей суд в основу вироку поклав недопустимі докази, отримані з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Одночасно вказує на те, що місцевий суд при призначенні покарання ОСОБА_2 не врахував усіх обставин кримінального провадження, даних про особу засудженого та безпідставно призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років, що, на його думку, є явно несправедливим через суворість. Також захисник вказує про неправильне вирішення судом першої інстанції цивільного позову потерпілих у частині стягнення з ОСОБА_2 моральної шкоди та витрат на правову допомогу. При цьому апеляційний суд, як вважає захисник, не звернув належної уваги на допущені місцевим судом порушення та повторно не дослідив докази у цьому кримінальному провадженні, у зв`язку із чим його ухвала не відповідає вимогам статей 404, 419 КПК України.
Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції
Захисник Войчук В. А. та засуджений ОСОБА_2, висловивши свої доводи на підтримання касаційної скарги, кожен окремо, просили суд касаційної інстанції оскаржувані судові рішення скасувати, а кримінальне провадження закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Потерпіла ОСОБА_1 та прокурор Титаренко Ю. О., кожен окремо, вважали касаційну скаргу необґрунтованою та просили залишити її без задоволення, а постановлені у кримінальному провадженні судові рішення без зміни.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильності правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого.
Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Тобто касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
У касаційній скарзі, як випливає з її змісту, захисник заперечує повноту судового розгляду, правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження та достовірність окремих доказів, тоді як їх перевірки в силу ст. 433 КПК України до повноважень касаційного суду законом не віднесено.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, проаналізувавши та оцінивши показання допитаних упродовж судового слідства потерпілої ОСОБА_1, свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, експертів ОСОБА_14, ОСОБА_15, також проаналізувавши дані, що містяться: у протоколі огляду місця дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) від 12 версеня 2014 рок та у схемі з фототаблицею до нього; висновку судово-медичного експерта № 70 від 12 вересня 2014 року; висновку судово-медичного експерта № 72 від 12 вересня 2014 року; висновку судово-автотехнічної експертизи № 442 від 18 вересня 2014 року; висновку судово-автотехнічної експертизи № 443 від 14 жовтня 2014 року; висновку судово-автотехнічної експертизи № 441 від 15 жовтня 2014 року; висновку судово-автотехнічної експертизи № 542 від 11 листопада 2014 року; висновку судово-медичної експертизи № 11 від 16 грудня 2014 року; висновку судово-медичної експертизи № 201 від 20 серпня 2015 року; висновку комісійної судово-медичної експертизи № 55/16 від 12 вересня 2016 року; висновку комісійної судово-медичної експертизи № 157/17 від 23 травня 2017 року, визнав доведеною винуватість ОСОБА_2 у вчиненні злочину проти безпеки руху.
Не погодившись із зазначеним вироком, засуджений ОСОБА_2 подав на нього апеляційну скаргу. Зокрема, засуджений у своїй скарзі просив вирок районного суду скасувати, а кримінальне провадження щодо нього закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з встановленням відсутності в його діянні складу кримінального правопорушення та визнання всіх доказів у провадженні недопустимими.
За наслідками апеляційного розгляду цей суд апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_2 залишив без задоволення, а вирок Козелецького районного суду Чернігівської області від 23 грудня 2019 року щодо нього без змін.
Зазначивши в ухвалі мотиви та підстави, якими керувався при прийнятті рішення, суд апеляційної інстанції врахував всі докази у провадженні на предмет достатності для підтвердження обвинувачення, і дійшов висновку про законність засудження ОСОБА_2 за злочин, передбачений ч. 3 ст. 286 КК України.
Колегія суддів касаційного суду вважає, що такі висновки апеляційного суду достатньо мотивовані та ґрунтуються на даних, які були належним чином перевірені в судовому засіданні та змістовно наведені в ухвалі, у тому числі й на результатах перевірки доводів засудженого про недопустимість зазначених в його апеляційній скарзі доказів.
При цьому судами попередніх інстанцій було проведено ретельний аналіз тверджень сторони захисту та засудженого ОСОБА_2 про відсутність у діях останнього складу інкримінованого йому злочину, а саме втрати свідомості під час здійснення ним виїзду на смугу зустрічного руху та подальше зіткнення із вантажним автомобілем, що дало можливість дійти обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні зазначеного у вироку кримінального правопорушення.
Виходячи зі встановлених судом фактичних обставин, дії ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 286 КК України кваліфіковано правильно.
Таким чином, доводи захисника Войчука В. А. про необхідність закриття провадження щодо ОСОБА_2 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку із встановленням відсутності в діянні його підзахисного складу кримінального правопорушення, колегія суддів касаційного суду вважає необґрунтованими.
Що стосується доводів захисника про недопустимість окремих письмових доказів, то суд касаційної інстанції дійшов наступного висновку.
За статтями 86, 87 КПК України доказ визнається допустимим, якщо його отримано у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використано при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може послатися суд при ухваленні судового рішення. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та іншими законами України, у тому числі внаслідок порушення права особи на захист та шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК України, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.
Для встановлення того, чи були протоколи огляду місця події допустимими як докази у кримінальному провадженні, необхідно визначити законодавчо встановлені підстави, порядок та умови, необхідні для їх збирання, саме на той час, коли вони були зафіксовані та одержані. Якщо слідчим був порушений порядок їх збирання, такі докази не можуть вважатися допустимими і бути підставою для прийняття процесуальних рішень.
Доводи захисника про те, що огляди транспортних засобів - автомобілів марки "KIA PRIDE GLXI" та "DAIMLER CHRYSLER" від 12 вересня 2014 року проведено з порушенням вимог статей 234, 237 КК України, а саме без ухвали слідчого судді та без згоди власників цих автомобілів, що, на його думку, є підставою для визнання недопустимими протоколу огляду місця ДТП від 12 вересня 2014 року, протоколів огляду та перевірки технічного стану транспортних засобів від 12 вересня 2014 року, а також здобутих на підставі останніх висновків судово-автотехнічних експертиз № 442 від 18 вересня 2014 року, № 443 від 14 жовтня 2014 року, № 441 від 15 жовтня 2014 року, № 542 від 11 листопада 2014 року, то вони не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону.
За змістом статей 223, 237 КПК України огляд є слідчою (розшуковою) дією, що проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення. Огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи.
Відповідно до ч. 2 ст. 233 КПК України під іншим володінням особи розуміються транспортний засіб, земельна ділянка, гараж, інші будівлі чи приміщення побутового, службового, господарського, виробничого та іншого призначення тощо, які перебувають у володінні особи.
Статтею 234 КПК України передбачено, що обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, здобутого в результаті його вчинення, а також установлення місцезнаходження розшукуваних осіб.
Таким чином, основною метою обшуку як слідчої дії є саме відшукання певних предметів чи відомостей, встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб. При цьому обшук у будь-якому випадку пов`язаний із проникненням до житла чи іншого володіння особи. Огляду як слідчої дії також властиві певні ознаки, притаманні обшуку, зокрема, він спрямований на виявлення та фіксацію певних відомостей про кримінальне правопорушення. Однак огляд не завжди пов`язаний із проникненням до житла чи іншого володіння особи, а тому не завжди спричиняє втручання у право на недоторканість житла чи іншого володіння.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, зокрема протоколу огляду місця події (ДТП) від 12 вересня 2014 року та фототаблиць до нього, протоколів огляду та перевірки технічного стану транспортних засобів від 12 вересня 2014 року, слідчий відділу розслідувань ДТП СУ УМВС України в Чернігівській області Приходько Ю. В. за участю понятих провів огляд автомобілів марки "KIA PRIDE GLXI" (державний номерний знак НОМЕР_1 ) та "DAIMLER CHRYSLER" (реєстраційний номер НОМЕР_2, у результаті якого було встановлено зовнішні пошкодження цих автомобілів. При цьому під час огляду автомобілів з них нічого не вилучалося. Наведене свідчить, що метою цього огляду була фіксація слідів кримінального правопорушення шляхом візуального обстеження обох транспортних засобів як предметів, що зберегли на собі його сліди, без проникнення до них чи вилучення з цих автомобілів будь-яких предметів.
За таких обставин зазначені огляди не носили ознак примусової слідчої дії, не були пов`язані із проникненням в інше володіння особи, не порушували недоторканості іншого володіння особи (у даному випадку - транспортних засобів), а тому одержання ухвали слідчого судді, а також згоди власників транспортних засобів на їх проведення не було потрібно.
Крім того, безпідставними виявилися також і доводи захисника про те, що вилучення автомобілів під час огляду місця події (ДТП) 12 вересня 2014 року було здійснено без згоди власників, без ухвали суду про тимчасовий доступ до речей та без ухвали суду про арешт цього майна, а тому експерт не мав законних підстав для доступу до цих транспортних засобів.
Як вже зазначалось вище, згідно зі ст. 237 КПК України огляд - це слідча дія, під час якої слідчий, прокурор оглядає місцевість, приміщення, речі та документи з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення. При проведенні огляду дозволяється вилучення лише речей і документів, які мають значення для кримінального провадження, та речей, вилучених з обігу. Вилучені речі та документи, що не відносяться до предметів, які вилучені з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
Разом із тим, на відміну від обшуку, вилучення таких речей під час огляду не завжди має примусовий характер пошуку прихованих слідів злочину та не пов`язане із вторгненням у сферу особистих прав та інтересів громадян.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що під час огляду місця події (ДТП) 12 вересня 2014 року були вилучені автомобілі: KIA PRIDE GLXI" та "DAIMLER CHRYSLER", за участю яких сталася ДТП. У подальшому ці автомобілі у встановленому законом порядку, а саме постановою слідчого від 12 вересня 2014 року були визнані речовими доказами та приєднані до матеріалів кримінального провадження.
Збирання доказів, у тому числі й речових, відбувається через інститут слідчих дій. Не можна ототожнювати такі поняття, як слідчі дії та заходи забезпечення кримінального провадження. Неправильним є намагання шляхом застосування заходів забезпечення кримінального провадження досягти мети, яка саме таким заходам не властива. Зокрема, це стосується випадків, коли розглядається питання про тимчасовий доступ до речей і документів з метою збирання доказів.
Згідно зі ч. 4 ст. 132 КПК України для оцінки потреб досудового розслідування слід враховувати можливість без застосування заходу забезпечення кримінального провадження отримати речі й документи, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні. У цьому контексті потрібно зазначити, що речі і документи могли би бути отримані шляхом проведення слідчих дій, тобто без застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 223 цього Кодексу саме слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні. Зважаючи на наведене, підміна окремих процесуальних дій одного процесуального інституту процесуальними діями іншого такого інституту суперечить завданням кримінального провадження.
А тому, всупереч доводам захисника, закон не зобов`язував сторону обвинувачення отримувати у слідчого судді ухвалу про тимчасовий доступ до речей і документів для вилучення як речових доказів під час огляду місця пригоди (ДТП) 12 вересня 2014 року зазначених вище автомобілів, на яких були очевидні сліди кримінального правопорушення. Таким чином, були і відсутні підстави для звернення до слідчого судді про арешт цих автомобілів.
Крім того, відповідно до матеріалів провадження речові докази, а саме автомобілі "KIA PRIDE GLXI" (державний номерний знак НОМЕР_1 ) та "DAIMLER CHRYSLER" (реєстраційний номер НОМЕР_2, були повернуті власникам на відповідне зберігання, зокрема ОСОБА_13 - 17 вересня 2014 року автомобіль "KIA PRIDE GLXI" (а. к. п. 83, т. 2).
Разом із цим, доводи захисника про недопустимість, як доказів висновків судово-автотехнічних експертиз № 442 від 18 вересня 2014 року, № 443 від 14 жовтня 2014 року, № 441 від 15 жовтня 2014 року, № 542 від 11 листопада 2014 року, зроблених шляхом безпосереднього дослідження експертами зазначених речових доказів (автомобілів), не ґрунтуються на вимогах закону.
Відповідно до ст. 84 КПК України доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Відповідно до цього докази - це єдність фактичних даних (даних про факти) та їх процесуальних джерел. Фактичні дані - це не факти об`єктивної дійсності, а відомості про них, що утворюють зміст доказів, за допомогою яких встановлюються факти і обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.
Оскільки речові докази є джерелом отримання інформації, то для її безпосереднього отримання слід здійснити ряд процесуальних дій (огляд, експертизу та інше). З огляду на те, що під час вилучення транспортних засобів та визнання їх речовими доказами не встановлено таких обставин, які б згідно з положеннями ст. 87 КПК України свідчили про недопустимість цих доказів, то відповідно немає підстав визнавати недопустимими доказами висновки проведених щодо цих транспортних засобів технічних експертиз.
Також, всупереч доводам захисника, як вбачається із матеріалів провадження, зокрема експертиз, експерт, заявивши клопотання про забезпечення йому можливості безпосередньо оглянути транспортний засіб, який був об`єктом дослідження, за межі своїх повноважень не вийшов, а діяв згідно з обов`язками, передбачених положеннями ст. 69 КПК України.
Отже, підстав вважати недопустимими доказами протокол огляду місця події (ДТП) від 12 вересня 2014 року, протоколи огляду та перевірки технічного стану транспортних засобів від 12 вересня 2014 року, а також висновки експертів, зроблені на підставі дослідження цих транспортних засобів, як про це зазначає захисник, колегія суддів не вбачає.
Доводи захисника про недопустимість, як доказів висновків комісійних судово-медичних експертиз від 12 вересня 2016 року № 55/16 та від 23 травня 2017 року № 157/17 через невідкриття на стадії виконання ст. 290 КПК України доказів, а саме медичних документів, на яких ґрунтується експертні дослідження, є безпідставними.
При цьому колегія суддів бере до уваги висновки, викладені в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі № 754/14281/17 (провадження № 51-218кмо19).
Однією із засад кримінального провадження, закріплених у п. 15 ч. 1 ст. 7 КПК України, є змагальність сторін та свобода в поданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень частин 1, 2, 3 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання сторонами їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, встановленими цим Кодексом, і вони мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав. Натомість суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
Крім того, у силу ч. 2 ст. 242 вказаного Кодексу призначення експертизи для встановлення ступеня тяжкості та характеру тілесних ушкоджень є обов`язковим.
Якщо стороною обвинувачення використано висновок експерта на підтвердження винуватості особи, то саме цей висновок з детальним аналізом медичної документації має бути відкритий стороні захисту при виконанні вимог ст. 290 КПК України. Водночас захист не позбавлений процесуальної можливості за необхідності клопотати про надання доступу до матеріалів, які досліджував експерт. За відсутності такого клопотання, з урахуванням ст. 22 вказаного Кодексу, слід розуміти, що сторона захисту, самостійно обстоюючи свою правову позицію, не вважала за доцільне скористатися на згаданій стадії провадження правом на відкриття їй також і медичної документації.
Таким чином, у наведеній ситуації, зважаючи на статті 22, 290, 412 КПК України у їх взаємозв`язку, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону було би невідкриття слідчими органами стороні захисту саме висновку експерта, що могло потягнути за собою визнання його недопустимим доказом на підставі ст. 87 зазначеного Кодексу. Разом із цим, безспірно встановлена свідома добровільна мовчазна відмова сторони захисту від реалізації права заявляти клопотання про надання на стадії виконання ст. 290 КПК України доступу до документів, які досліджував експерт, автоматично не ставить під сумнів допустимість висновку цього експерта. Більше того, таке право може бути реалізовано під час судового чи апеляційного розгляду кримінального провадження, що не суперечить меті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як убачається з матеріалів провадження, при ознайомленні в порядку ст. 290 КПК України з матеріалами досудового розслідування, у тому числі з даними проведених комісійних судово-медичних експертиз № 55/16 від 12 вересня 2016 року та № 157/17 від 23 травня 2017 року, засуджений ОСОБА_2 та його захисник Войчук В. А. не порушували питання про надання їм доступу до медичної документації, за результатами дослідження яких експертами було сформовано висновки.
При цьому під час прослуховування технічного запису судового засідання місцевого суду від 07 травня 2018 року захисник Войчук В. А. підтвердив, що йому на виконання вимог ст. 290 КПК України був наданий доступ до всієї медичної документації, за результатами дослідження яких експертами було сформовано висновки, одночасно захисник просив прокурора надати ці медичні документи, які досліджував експерт, на стадій судового розгляду, а також зазначав про необхідність допиту експертів.
З матеріалів провадження вбачається, що прокурор під час судового розгляду в місцевому суді, а саме 08 червня 2018 року, надав медичну документацію, на підставі якої, зокрема було сформовано висновки експертів № 55/16 від 12 вересня 2016 року та № 157/17 від 23 травня 2017 року, яка надалі була долучена до матеріалів провадження, що підтверджено технічним записом судового засідання місцевого суду від 08 червня 2018 року. Крім того, місцевий суд надав час стороні захисту для ознайомлення з долученими документами.
Також місцевим судом було допитано експертів ОСОБА_15 та ОСОБА_14 (доповідача по висновках експертів № 55/16 від 12 вересня 2016 року та № 157/17 від 23 травня 2017 року).
Крім того, у матеріалах провадження міститься ухвала слідчого судді Новозаводського районного суду м. Чернігова від 09 березня 2017 року про надання слідчому право на тимчасовий доступ з можливістю ознайомитися, зняти копії та вилучення (здійснити виїмку) відповідних медичних документів щодо стаціонарно хворого ОСОБА_2, які знаходились у володінні Київської міської клінічної лікарні № 8.
Також у матеріалах провадження міститься протокол тимчасового доступу до речей і документів від 21 березня 2017 року, який був складений за участю володільця цих документів, а також за участю двох незаінтересованих осіб (понятих). Під час вказаної слідчої дії була вилучена відповідна медична документація стаціонарно хворого ОСОБА_2 (а. к. п. 200 - 203, т. 2).
Разом із цим матеріалами провадження підтверджено, що інші медичні документи, на підставі яких було сформовано висновки експертів були, надані слідчому в добровільному порядку.
Порушень порядку отримання наданих експерту для дослідження медичних документів не встановлено.
При цьому, як вбачається із висновків експертів № 55/16 від 12 вересня 2016 року та № 157/17 від 23 травня 2017 року, вся медична документація, яка врахована експертами була надана слідчим, що підтверджено вказаними висновками і постановами слідчого про призначення комісійної судово-медичної експертизи від 04 лютого 2016 року та про призначення додаткової комісійної судово-медичної експертизи від 06 квітня 2017 року.
Таким чином, з`ясувавши, що сторона захисту та засуджений були ознайомлені із матеріалами провадження, а медичні документи слідчий отримав і передав експертам у спосіб, передбачений законом, колегія суддів касаційного суду вважає безпідставними доводи сторони захисту про істотне порушення вимог процесуального закону через незастосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Крім того необґрунтованими виявилися і доводи захисника про необхідність визнання всієї медичної документації щодо ОСОБА_2 доказами у провадженні, оскільки, як вбачається із рішення місцевого суду щодо останнього в основу обвинувального вироку були покладенні докази, зокрема висновки експертів № 55/16 від 12 вересня 2016 року та № 157/17 від 23 травня 2017 року, які проводилися на підставі відповідних медичних документів. При цьому в цих висновках міститься інформація та обставини, які були встановлені у всій медичній документації щодо ОСОБА_2 .
Що стосується тверджень захисника про невідповідність висновків експертів № 55/16 від 12 вересня 2016 року та № 157/17 від 23 травня 2017 року положенням вимог статей 101, 102 КПК України, то колегія суддів касаційного суду дійшла наступного висновку.
Статтею 101 КПК України встановлено, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи. Зміст висновку експерта визначено приписами статті 102 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів провадження, висновки експертів ґрунтуються на відомостях, які експерти сприймали безпосередньо, на підставі дослідження матеріалів кримінального провадження, опис проведених досліджень. У висновку зазначено матеріали, які використовувались при проведенні експертизи, а також зазначено коли, де, ким та на якій підставі проведені експертизи, місце і час проведення експертизи. Експерти були попереджені про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, відмову без поважних причин від виконання покладених обов`язків у суді, невиконання інших обов`язків. У ході дослідження було надано відповіді на всі поставлені на вирішення експертизи питання.
Також вищевказані експертизи проведені кваліфікованими експертами, які мають достатній експертний досвід роботи. Ці експертизи були проведені експертами, виходячи із прав та обов`язків, наданих їм статтями 69, 70 КПК України.
Таким чином, висновки експертів відповідають вимогам статей 101, 102 КПК України.
Крім того, жодних суперечностей між висновками № 55/16 від 12 вересня 2016 року та № 157/17 від 23 травня 2017 року і показаннями експертів встановлено не було, а тому у колегії суддів касаційного суду сумнівів у правильності та об`єктивності таких висновків не виникає.
Вказані висновки повністю узгоджуються між собою та іншими обставинами кримінального провадження, а тому вони обґрунтовано покладені в основу обвинувального вироку.
Враховуючи наведене, твердження захисника про невідповідність висновків експертів положенням вимог процесуального закону, є безпідставними.
Перевіряючи доводи касаційної скарги захисника про неправильне вирішення судами першої та апеляційної інстанцій цивільного позову, колегія суддів касаційного суду дійшла наступного висновку.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Відповідно до ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими КПК України. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
При вирішенні цивільного позову суд зобов`язаний об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати учасників та характер правовідносин, що склалися між ними, встановити розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення злочину, а також визначити порядок її відшкодування.
Відповідно до ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
Зазначених вимог закону при вирішенні цивільного позову потерпілих ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_2 місцевим судом було дотримано.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що внаслідок вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, потерпілим ОСОБА_1 та ОСОБА_3 заподіяно матеріальну та моральну шкоду.
Перевіряючи матеріали провадження, колегія суддів касаційного суду встановила, що під час провадження в суді першої інстанції потерпілі, цивільні позивачі не заявляли клопотань про залучення до участі співвідповідача, а саме ПрАТ СК "Альфа страхування", відповідно до поліса якої автомобіль "KIA PRIDE GLXI" (державний номерний знак НОМЕР_1 ), яким керував ОСОБА_2 під час ДТП, був застрахований (а. к. п. 39, т. 2).
Ураховуючи наведене, колегія суддів касаційного суду вважає, що місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення всього розміру заподіяної шкоди потерпілим ОСОБА_1 та ОСОБА_3 виключно з ОСОБА_2 .
Цивільний позов у кримінальному провадженні розглянуто з дотриманням положень статей 128, 129 КПК України та статей 15, 16, 23, 1167 ЦК України, оскільки при визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди суд узяв до уваги конкретні обставини провадження та докази, досліджені й оцінені в судовому засіданні, а також тяжкість наслідків вчиненого правопорушення, тривалий характер і обсяг моральних страждань, яких зазнали потерпілі.
Також колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про стягнення з ОСОБА_2 на користь потерпілої ОСОБА_1 111 301,6 грн у рахунок відшкодування витрат на правову допомогу. Перевіряючи матеріали провадження було встановлено, що місцевий суд, задовольняючи позов потерпілої в цій частині, врахував надані нею документи, зокрема довідку-розрахунок № 03 від 25 липня 2019 року про розмір коштів, що підлягають виплаті адвокату, яка до того ж міститься у матеріалах провадження, а тому обґрунтовано стягнув вказану суму в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу.
Таким чином, доводи захисника про неправильне вирішення судом першої інстанції цивільного позову потерпілих ОСОБА_1 і ОСОБА_3 та про відсутність належних документів, які підтверджували факт понесення затрат потерпілою ОСОБА_1 на правову допомогу, є безпідставними.
Доводи захисника про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість колегія суддів касаційного суду вважає також безпідставними.
За ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 зазначеного Кодексу суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, а також обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень.
При призначенні ОСОБА_2 покарання за кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 286 КК України, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину та дані про особу засудженого, відсутність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання засудженому.
Також отримали належну оцінку суду в сукупності з вищезазначеними обставинами кримінального провадження і дані, що містяться в досудовій доповіді представника уповноваженого органу з питань пробації та позиція потерпілої, яка просила застосувати до ОСОБА_2 максимальне покарання.
На підставі цих даних у їх сукупності суд першої інстанції призначив ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з додатковим покаранням у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
З урахуванням наведених обставин, які мають значення для визначення справедливого виду та розміру покарання винній особі, покарання визначене місцевим судом, є справедливим і відповідає вимогам ст. 65 КК України щодо мети покарання.
При цьому підстав вважати це покарання несправедливим унаслідок суворості, підстав для його пом`якшення колегія суддів касаційного суду не вбачає, навіть з урахуванням доводів захисника, наведених у його касаційній скарзі.
Безпідставними виявились і доводи захисника про порушення апеляційним судом вимог процесуального закону через те, що цей суд у порушення вимог ст. 404 КПК України повторно не дослідив докази у провадженні.
Частиною 3 ст. 404 КПК України визначено, що за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Тобто обов`язковою умовою для повторного дослідження судом апеляційної інстанції обставин, встановлених під час кримінального провадження, є неповнота їх дослідження або наявність певних порушень при їх дослідженні. При цьому незгода з оцінкою певних конкретних доказів не є підставою для їх повторного дослідження.
Як вбачається із технічного запису судового засідання апеляційного суду від 15 вересня 2020 року, цей суд, розглядаючи клопотання захисника Войчука В. А. у порядку ч. 3 ст. 404 КПК України про повторне дослідження доказів у провадженні, обґрунтовано відмовив у його задоволенні, оскільки стороною захисту та засудженим не було наведено обставин, передбачених вказаною частиною статті КПК України, щодо неповноти чи порушення при дослідженні доказів, зазначених у клопотанні захисника та в апеляційній скарзі засудженого.
При цьому з огляду на зміст апеляційної скарги, поданої засудженим ОСОБА_2 на оскаржуваний вирок, жоден із її доводів не залишився поза увагою апеляційного суду та на кожен із них суд в оскаржуваній ухвалі дав належну відповідь, навівши докладні мотиви свого рішення щодо залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного вироку - без зміни.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 404, 419 КПК України.
Таким чином, у ході перевірки матеріалів провадження колегія суддів не встановила підстав для задоволення касаційної скарги захисника.
Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би безумовними підставами для скасування чи зміни судових рішень, колегією суддів не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційної скарги захисника відсутні.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд