Постанова
Іменем України
06 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 405/1328/20
провадження № 51- 2855 км 20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Кишакевича Л.Ю.,
суддів Ємця О.П., Щепоткіної В.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Костюченка К.О.,
прокурора Кузнецова С.М.,
захисника Іващенка О.П. (в режимі відеоконференції),
обвинуваченого ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника Іващенка О.П. в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 02 червня 2020 року про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою захисника Іващенка О.П. на ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 27 травня 2020 року.
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 27 травня 2020 року, відповідно до вимог ч. 3 ст. 331 КПК, обвинуваченому ОСОБА_1 продовжено строк тримання під вартою на шістдесят днів, а саме до 27 липня 2020 року, включно.
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 02 червня 2020 року захиснику Іващенку О.П. відмовлено у відкритті апеляційного провадження на вищевказану ухвалу суду першої інстанції на підставі ч. 4 ст. 399 КПК, оскільки апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.
Вимоги касаційної скарги та узгоджені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Іващенко О.П., посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. На обгрунтування своїх вимог зазначає про те, що з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 4-р/2019 від 13 червня 2019 року, суд апеляційної інстанції прийняв незаконне рішення про відмову у відкритті апеляційного провадження за його скаргою на ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 27 травня 2020 року про продовження ОСОБА_1 строку тримання під вартою, чим позбавив обвинуваченого та його захисника права на захист і на оскарження судового рішення.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисникІващенко О.П. підтримав касаційну скаргу і просив скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Обвинувачений ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримав касаційну скаргузахисника Іващенка О.П. і просив скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Прокурор у судовому засіданні висловив позицію, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала апеляційного суду скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Мотиви Суду
Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов`язковими для всіх форм судочинства та судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного і касаційного оскарження рішення суду.
За змістом статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових та службових осіб.
Конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право на звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи касаційному порядку, яке має бути реалізовано. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини та громадянина.
Згідно з ч. 2 ст. 24 КПК гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому процесі.
Відповідно до ч. 6 ст. 9 КПК у випадках, коли положення цьогоКодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 КПК.
Частиною 1 ст. 7 КПК передбачено загальні засади кримінального провадження, до яких, у тому числі, відносяться верховенство права, законність, рівність перед законом та судом, забезпечення права на захист, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, а також забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, не погодившись з рішенням суду першої інстанції про продовження ОСОБА_1 строку тримання під вартою, захисник Іващенко О.П., подав апеляційну скаргу.
Апеляційний суд, за результатами перевірки апеляційної скарги захисника Іващенка О.П., відмовив у відкритті апеляційного провадження, у зв`язку з тим, що згідно з ч. 2 ст. 392 КПК ухвали, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 цієї статті, окремому оскарженню не підлягають, крім випадків, визначених КПК. Отже, чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено оскарження ухвал про обрання, скасування або зміну запобіжного заходу, у разі, якщо вони постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції.
Разом з тим, рішенням № 4-р/2019 від 13 червня 2019 року у справі за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 392 Кримінального процесуального кодексу України Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини другоїстатті 392 Кримінального процесуального кодексу України щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Статтею 152 Конституції України визначено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Тобто з моменту прийняття рішення Конституційним Судом України скасовано обмеження на окреме оскарження ухвал про продовження строку тримання особи під вартою, які постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції.
Ухвала суду першої інстанції, яка оскаржувалася захисником Іващенко О.П. в інтересах ОСОБА_1 в апеляційному порядку, за своїм змістом стосувалася продовження строку тримання його під вартою та була постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції.
Та обставина, що на момент постановлення ухвали апеляційного суду положення ч. 2 ст. 392 КПК не були приведені законодавцем у відповідність з Конституцією України та Рішенням Конституційного Суду України № 4-р/2019 від 13 червня 2019 року, свідчить про те, що у відповідності до ч. 6 ст. 9 КПК, застосуванню підлягали загальні засади кримінального провадження, передбачені пунктами 1 - 3, 13, 15, 17 ч. 1 ст. 7 КПК.
За таких обставин, оскільки норма про обмеження окремого оскарження ухвали про продовження строку тримання особи під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції, була визнана неконституційною, апеляційний суд необґрунтовано відмовив у відкритті провадження за апеляційною скаргою захиснику Іващенку О.П. поданою в інтересах ОСОБА_1 .
Враховуючи викладене,апеляційний суд допустив таке порушення вимог кримінального процесуального закону, яке відповідно до ч. 1 ст. 412 КПК, слід визнати істотним, оскільки воно перешкодило суду належним чином забезпечити права та законні інтереси учасників кримінального провадження й ухвалити законне та обґрунтоване рішення, що відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК є підставою для скасування такого судового рішення і призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції.
При новому розгляді апеляційному суду необхідно врахувати наведене та прийняти законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, пунктом 4 параграфа 3 розділу 4 Закону України № 2147-VIIIвід 03 жовтня 2017 року,