ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 760/22550/19
провадження № 51-5415км20
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Мазура М. В.,
суддів Бородія В. М., Вус С. М.,
за участю:
секретаря судового засідання Миколюка Я. О.,
засудженого ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу з доповненням до неї засудженого ОСОБА_1 на вирок Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 05 жовтня 2020 року, який постановлено у кримінальному провадженні за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Кам`янського Дніпропетровської області, жителя АДРЕСА_1 ), такого, що не має судимостей,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366-1 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Вищого антикорупційного суду від 03 червня 2020 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366-1 КК, та виправдано у зв`язку з недоведеністю, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду, переглядаючи кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора, 05 жовтня 2020 року скасувала вирок суду першої інстанції та ухвалила свій, яким визнала винуватим ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого
ст. 366-1 КК, і призначила йому покарання у виді штрафу в розмірі 2700 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 45 900 грн, із позбавленням права обіймати посади, зазначені в п. 1, підпунктах "а", "в" п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про запобігання корупції", на строк 2 роки.
Згідно з вироком апеляційного суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він за встановлених та детально наведених судом у вироку обставин, працюючи на посаді судді Апеляційного суду Дніпропетровської області, будучи зобов`язаний відповідно до п. 7 ч. 7 ст. 56 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ч. 1 ст. 45 Закону України "Про запобігання корупції" щорічно до 01 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному вебсайті Національного агентства з питань запобігання корупції декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік з урахуванням п. 2 розділу XIII "Прикінцеві положення" Закону України "Про запобігання корупції", декларацію перед звільненням за період, не охоплений раніше поданими деклараціями, а також декларацію після звільнення, умисно не подав щорічні декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015, 2016, 2017 роки, декларацію перед звільненням за період, не охоплений раніше поданими деклараціями, а також декларацію за 2018 рік після звільнення у встановленому законом порядку.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала, та заперечення інших учасників провадження
У касаційній скарзі з урахуванням доповнень засуджений ОСОБА_1, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильно надану оцінку доказам, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок апеляційного суду і закрити кримінальне провадження щодо нього.
Суть доводів, наведених у касаційній скарзі засудженого, зводиться до його вказівок на те, що вирок апеляційного суду є незаконним і необґрунтованим, а висновки цього суду про доведеність його винуватості у вчиненні інкримінованого йому злочину є безпідставними і ґрунтуються на неналежних та недопустимих доказах.
Крім того, порушуючи питання про скасування вироку апеляційного суду, ОСОБА_1 посилається на Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 2020 року № 13-р/2020 у справі № 1-24/2020 (393/20), за яким ст. 366-1 КК визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною).
У письмових поясненнях, які по суті є запереченням на касаційну скаргу, прокурор, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів, просить залишити її без задоволення, а вирок апеляційного суду - без змін.
Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_1, навівши відповідні пояснення, підтримав касаційну скаргу, просив її задовольнити, а вирок апеляційного суду щодо нього скасувати і закрити кримінальне провадження.
Прокурор, посилаючись на обґрунтованість і вмотивованість висновків апеляційного суду, заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив залишити її без задоволення, а вирок апеляційного суду без змін.
Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Як видно з матеріалів кримінального провадження, вироком апеляційного суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засудженим за ст. 366-1 КК.
Рішенням Конституційного Суду України від 27 жовтня 2020 року № 13-р/2020 у справі № 1-24/2020 (393/20) ст. 366-1 КК визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною).
Відповідно до ст. 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність зі дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Так само за ст. 91 Закону України "Про Конституційний Суд України", закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
За змістом ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Частиною 1 ст. 2 КК визначено, що підставою для кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.
За частиною 1 ст. 11 КК злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб`єктом злочину.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 КК злочинність, караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час його вчинення.
Згідно з положеннями ст. 5 КК закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість. Водночас закон про кримінальну відповідальність, що встановлює кримінальну протиправність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 січня 2021 року (справа № 0306/7567/12, провадження № 13-73кс19) зазначила, що особу може бути піддано кримінальному переслідуванню виключно за діяння, яке визнано злочином за нормами КК, тоді як втрата чинності нормою Особливої частини КК означає, що передбачені нею дії або бездіяльність уже не містять ознак діяння, за яке цим Кодексом встановлювалася кримінальна відповідальність. Офіційна констатація невідповідності правової норми Конституції України анулює її юридичну силу, що за змістом є рівнозначним виключенню такої норми на законодавчому рівні. Отже, дія чи бездіяльність перестають вважатися злочином як на підставі закону про скасування кримінальної відповідальності, так і у зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення про неконституційність норми КК, що встановлювала цю відповідальність.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) кримінальне провадження закривається в разі, якщо набрав чинності закон, яким скасована відповідальність за діяння, вчинене особою.
Відповідно до ст. 440 КПК суд касаційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.
Згідно з висновками Верховного Суду у складі Третьої судової палати Касаційного кримінального суду, викладених у постанові від 01 березня 2021 року у справі № 266/3090/18 (провадження № 51-3281кмп19), у разі втрати чинності в цілому статтею або частиною статті Особливої частини КК, яка встановлювала кримінальну відповідальність за певне діяння, внаслідок визнання її неконституційною Конституційним Судом України суд касаційної інстанції відповідно до положень ст. 440 та п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.
У цьому ж рішенні Третя судова палата Касаційного кримінального суду зазначила, що наявність такої безумовної підстави для закриття кримінального провадження унеможливлює розгляд інших доводів у касаційній скарзі та позбавляє Верховний Суд можливості прийняти рішення по суті скарги.
Таким чином, оскільки ст. 366-1 КК, за якою засуджено ОСОБА_1, втратила чинність у зв`язку з визнанням її такою, що не відповідає Конституції України, на підставі Рішення Конституційного Суду України № 13-р/2020, вирок Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 05 жовтня 2020 року щодо ОСОБА_1 підлягає скасуванню, а кримінальне провадження щодо нього - закриттю з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК.
Враховуючи наведене і керуючись статтями 284, 433, 440-442 КПК, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково.