Постанова
Іменем України
02 березня 2021 року
м. Київ
справа № 737/641/17
провадження № 51-6562км18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
головуючого
Бущенка А.П.,
суддів
Антонюк Н.О., Голубицького С.С.,
за участю: секретаря судового засідання прокурорів засудженого захисника
Червінської М.П., Саіяна С.Г., Матвієнка О.В., ОСОБА_2 (в режимі відеоконференції), Костюка О.П.,
розглянув у судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_2 та його захисника Костюка О.П. на вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 27 листопада 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 21 березня 2018 року щодо
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Чернігова, жителя АДРЕСА_1,
засудженого за вчинення злочину, передбаченого частиною 1 статті 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Оскаржені судові рішення
1. Вироком Чернігівського районного суду Чернігівської області від 27 листопада 2017 року ОСОБА_2 засуджено за частиною 1 статті 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років. Відповідно до частини 5 статті 72 КК засудженому зараховано у строк покарання строк тримання під вартою з 08 лютого 2017 року по 20 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
2. Суд визнав доведеним, що 17 січня 2017 року приблизно о 21:00 в лісопосадці біля залізничної станції "Вересоч" у Куликовському районі Чернігівської області засуджений у ході конфлікту з ОСОБА_3 з метою вбивства завдав тому не менше двох ударів в обличчя та лобно-тім`яну ділянку голови металевою арматурою, яку мав при собі, а після того, як потерпілий впав - не менше двох ударів каменем у потилицю. Від заподіяних тілесних ушкоджень потерпілий помер на місці події. Потім ОСОБА_2 перемістив тіло потерпілого в інше місце цієї лісополоси та приховав труп, прикидавши його гіллям.
3. Апеляційний суд Чернігівської області ухвалою від 21 березня 2018 року вирок залишив без змін.
Вимоги і доводи касаційних скарг
4. У касаційних скаргах захисник та засуджений, посилаючись на пункти 1 та 2 частини 1 статті 438 Кримінального процесуального (далі - КПК), просять скасувати оскаржені судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
5. Сторона захисту вважає, що суд поклав в основу обвинувального вироку ряд недопустимих доказів.
6. Зокрема, недопустимими є:
- протокол огляду місця події від 08 лютого 2017 року, оскільки цю слідчу дію проведено без участі захисника, а також похідні від нього докази;
- показання співробітників поліції щодо показань засудженого;
- речові докази, оскільки вони не були відкриті стороні захисту всупереч вимогам статті 290 КПК та безпосередньо не досліджені в судовому засіданні.
7. Сторона захисту вважає, що решта доказів не доводять винуватості засудженого поза розумним сумнівом.
8. На думку сторони захисту, апеляційний суд не дав умотивованих відповідей на апеляційні доводи сторони захисту, безпідставно відмовив у повторному дослідженні доказів, не розглянув заперечення на ухвалу суду першої інстанції про призначення судового розгляду.
9. Засуджений у своїй скарзі стверджує, що зізнавальні показання на досудовому слідстві надав під психологічним тиском з боку працівників поліції.
10. Також він вважає, що суд належним чином не перевірив версії щодо причетності інших осіб до вбивства потерпілого.
11. Крім того, він просить зарахувати у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення до набрання вироком законної сили - 21 березня 2018 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі відповідно до частини 5 статті 72 КК (у редакції Закону № 838?VIII).
12. Сторона обвинувачення подала Суду заперечення на касаційні скарги сторони захисту, в яких просила залишити судові рішення без зміни та навела такі аргументи на спростування доводів касаційних скарг. Зокрема, в запереченнях стверджується, що:
- показання працівників міліції не використовувались судом на підтвердження винуватості засудженого у вчиненні злочину;
- під час огляду місця події засуджений не мав статусу підозрюваного і, відповідно, участь захисника не була обов`язковою;
- стороні захисту були відкриті всі матеріали справи;
- досліджувався той обсяг доказів, який був визначений сторонами.
13. Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.
Позиції учасників касаційного розгляду
14. У судовому засіданні сторона захисту підтримала свої касаційні скарги.
15. Сторона обвинувачення заперечила проти задоволення касаційних скарг та просила залишити судові рішення без зміни.
Оцінка Суду
16. Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені у скаргах та запереченнях доводи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що подані скарги належить задовольнити частково.
17. Відповідно до статті 433 КПК Суд не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржених судових рішеннях, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
18. Проте касаційний суд зобов`язаний перевірити в межах доводів, висловлених в касаційній скарзі, чи були додержані судами попередніх інстанцій процесуальні норми, що регулюють розгляд судами обвинувачення, у тому числі положення, що стосуються оцінки доказів з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупності доказів - їх достатності для висновків суду.[1]
Щодо допустимості відомостей, отриманих від засудженого під час досудового розслідування
19. Сторона захисту вважає, що суд першої інстанції на обґрунтування висновку про винуватість засудженого використав недопустимі відомості, отримані від засудженого в період між його фактичним затриманням та часом, коли він був забезпечений захисником.
20. Захист наголошує, що посилання у вироку на ці відомості суперечить правилам допустимості доказів, передбаченим статтями 87 та 97 КПК, оскільки ці відомості отримані від засудженого з порушенням його права на захист, під тиском, і прийняті судом з чужих слів.
Період отримання відомостей
21. Відповідно до показань поліцейських ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 засуджений ввечері 07 лютого 2017 року зізнався їм у вбивстві і повідомив про обставини події. Після отримання цієї інформації поліцейські перебували біля його домоволодіння.
22. Суд погоджується зі стороною захисту в тому, що за обставин, про які повідомили поліцейські, засуджений був змушений перебувати поряд з працівниками поліції, які взяли під контроль його домоволодіння саме з метою запобігти можливим спробам засудженого його залишити. Таким чином, засуджений був затриманий у розумінні статті 209 КПК.
23. З протоколу затримання вбачається, що його було складено 8 лютого 2017 року о 19 годині 10 хвилин у присутності захисника.
24. Сторона захисту оспорює допустимість доказів, отриманих у цей часовий проміжок. Надалі Суд, розглядаючи питання, поставлені в касаційних скаргах, матиме на увазі саме цей період часу.
Чи використані судом відомості, отримані від засудженого
25. Суд від самого початку зазначає, що суд першої інстанції не посилався прямо на будь-які документи, де зафіксовані показання, отримані від засудженого після його затримання. Більше того, суд наголосив, що не бере до уваги його заяви, пояснення та показання, надані під час досудового розслідування.
26. Однак Суд зазначає, що на обґрунтування вироку суд використав показання свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 (поліцейських), а також ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (понятих під час огляду місця події), у яких ті відтворили відомості, отримані від засудженого в цей період.
27. Суд також звертає увагу на той факт, що, формулюючи обвинувачення, визнане доведеним, суд у вироку зазначив про обставини вчинення злочину, зокрема знаряддя та механізм заподіяння ушкоджень, послідовність дій, а також мотив злочину, які відомі лише зі слів засудженого.
28. Виходячи з цього, Суд вважає, що висновки суду в значному ступені ґрунтуються на відомостях, отриманих від засудженого в період з вечора 7 лютого до 19 години 10 хвилин 8 лютого 2017 року.
29. Таким чином, Суду належить з`ясувати, чи є допустимими ці відомості для доведення винуватості засудженого.
Заяви про погане поводження
30. У судах попередніх інстанцій засуджений стверджував, що був підданий психологічному тиску та фізичному впливу з метою отримати від нього зізнання у злочині. У касаційній скарзі засуджений повторив ці свої заяви.
31. Суд зазначає, що відповідно до пункту 2 частини 2 статті 87 КПК докази, отримані внаслідок застосування катувань, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження, є недопустимими.
32. У контексті допустимості відомостей, отриманих від особи, яка заявляє про застосування поганого поводження з боку представників держави, слід враховувати підходи Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який зазначає, що небезпідставна заява про таке поводження вимагає проведення ефективного офіційного розслідування.[2]Водночас, Суд вказує, що відповідно до статті 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) для того, аби в компетентних органів виник обов`язок провести розслідування, заява про погане поводження має бути "небезпідставною".
33. Особа, яка робить таку заяву, має повідомити фактичні обставини поводження з нею і надати їм певне підтвердження або, якщо це неможливо з об`єктивних причин, інформацію, яка дасть можливість її перевірити і отримати підтвердження заяви. Хоча на заявника не може покладатися надмірний тягар обґрунтування заяви, однак він має надати інформацію, яка хоча б prima facie давала підстави для висновку про те, що погане поводження могло мати місце.[3] За відсутності будь-якої інформації, яка піддається перевірці, заява про погане поводження не може бути визнана "небезпідставною" і, таким чином, не створює обов`язку щодо її розслідування[4].
34. У цій справі засуджений, крім загальних тверджень про тиск на нього, не повідомив будь-яких фактичних обставин поганого поводження з ним. Крім того, він зробив свої заяви вже під час розгляду справи в суді першої інстанції, а до того, як зазначено в касаційній скарзі, нікому не повідомляв про погане поводження. Таким чином, ці заяви не містять достатньої інформації, яку можна було би перевірити, і посилання на можливі докази поганого поводження. За таких обставин Суд не може вважати, що засуджений достатньою мірою обґрунтував свою заяву про погане поводження з ним, щоб вважати її "небезпідставною".
35. Суд також не залишає поза увагою те, що при розгляді в суді першої інстанції, попри недостатньо обґрунтовану заяву засудженого, суд здійснив заходи для перевірки його тверджень і, враховуючи отриману інформацію дійшов висновку, що показання засудженого не були надані ним внаслідок застосування поганого поводження. За обставин цієї справи Суд не має підстав ставити під сумнів цей висновок.
Право на захист і право зберігати мовчання
36. Сторона захисту вважає, що відомості, на підставі яких суд зробив висновок про винуватість засудженого, були отримані від нього з порушенням права на захист і права не свідчити проти себе.
37. Захист посилається на статтю 87 КПК, відповідно до якої:
"1. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
2. Суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння: …
3) порушення права особи на захист;
4) отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права…"
38. Сторона обвинувачення у відповідь стверджує, що відомості щодо злочину були отримані від засудженого в період, коли в нього не було статусу підозрюваної особи, і, таким чином, він за законом не був наділений правами, на порушення яких скаржиться сторона захисту.
39. Суд уже вирішив, що засуджений був фактично затриманий увечері 7 лютого 2017 року (див. пункт 22 вище).
40. Виходячи з наведеного, Суд не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що під час огляду місця події обвинувачений не був затриманий.
41. Суд також відхиляє довід сторони обвинувачення про те, що на час, коли від засудженого були отримані відомості про вчинення ним злочину, засуджений не був наділений правами, притаманними підозрюваній особі, оскільки перебував лише в статусі заявника.
42. Особа, затримана за підозрою у вчиненні злочину, є підозрюваною особою відповідно до частини 1 статті 42 КПК. Суд звертає увагу на те, що хоча затримання увечері 7 лютого 2017 року не було відображено в офіційних документах, однак у протоколі затримання зазначено, що засуджений був фактично затриманий о 14-й годині 8 лютого 2017 року. Таким чином, сторона обвинувачення сама визнала, що з цього часу засуджений перебував у статусі затриманої і, відповідно, підозрюваної особи. Тому, під час проведення огляду місця події його статус підозрюваного не може піддаватися сумніву.
43. Матеріали справи не містять будь-яких відомостей про те, що засуджений був представлений захисником до 19 години 10 хвилин 8 лютого 2017 року, коли був складений у присутності захисника протокол затримання.
44. Таким чином, відомості, які надавав засуджений під час спілкування з поліцейськими та представниками органів розслідування, включаючи ті, що були надані під час проведення огляду місця події, здійсненого з 15:38 до 18:07 8 лютого 2017 року, були надані ним за відсутності захисника.
45. Суд звертає увагу, що право зберігати мовчання та привілей від самовикриття передбачені, аби забезпечити підозрюваній особі, яку допитує поліція, можливість зробити вільний вибір: давати їй свідчення чи мовчати.[5] Право зберігати мовчання застосовується з моменту, коли підозрюваний допитується поліцією.[6] Зокрема, особа, яку підозрюють у вчиненні кримінального правопорушення, має право бути повідомленою про її право не свідчити проти себе.[7]
46. Суд не залишає поза увагою той факт, що відеозапис до протоколу огляду місця події свідчить про те, що слідчий зачитав засудженому положення закону про право не свідчити проти себе та право на допомогу захисника і той підтвердив, що ці права йому зрозумілі.
47. Однак за обставин цієї справи Суд не надає цьому факту вирішального значення.
48. Як зазначав ЄСПЛ, невідкладний доступ до адвоката є частиною процесуальної гарантії, якій Суд надає особливого значення, коли досліджує, чи зруйнувала процедура саму суть привілеї проти самовикриття. Щоб право на справедливий судовий розгляд за статтею 6 § 1 залишалось "практичним і здійсненим", доступ до адвоката має, як правило, надаватися з першого допиту підозрюваного поліцією, якщо тільки не доведено, що з огляду на особливі обставини справи існували вагомі причини обмежити це право.[8] Затримана поліцією особа користується правом не викривати себе і зберігати мовчання та має право на допомогу захисника, як тільки їй ставлять питання, іншими словами, коли існує "кримінальне обвинувачення" проти неї. Інформування затриманої особи про право зберігати мовчання є настільки важливим, що, навіть коли особа добровільно погоджується дати свідчення поліції після того, як її поінформували, що її твердження можуть бути використані як докази проти неї, це не може вважатися цілком інформованим вибором, якщо вона не була ясно поінформована про її право зберігати мовчання та якщо її рішення було прийняте за відсутності допомоги з боку захисника.[9]
49. Ці вимоги Конвенції втілено в кримінальному процесуальному законодавстві, яке в частині 1 статті 52 КПК передбачає, що правова допомога захисника особі, яка підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого статтею 115 КК, має бути забезпечена обов`язково, незалежно від її клопотання про це або навіть попри чітко виражену відмову від правової допомоги.
50. Суть заперечень сторони обвинувачення щодо статусу засудженого в період, коли він надав спірні відомості, зводиться до того, що на той час органи правопорядку не були достатньо впевнені у правдивості заяви засудженого про вчинення ним злочину, а тому потрібні були додаткові докази для пред`явлення йому формальної підозри.
51. Суд звертає увагу на те, що обов`язок забезпечити особі фундаментальні права не залежить від ступеня обґрунтованості підозри та/або впевненості сторони обвинувачення в її обґрунтованості, а також від готовності органу правопорядку пред`явити формальну підозру. Чи буде в подальшому особа повідомлена про підозру проти неї, не є важливим для оцінки допустимості показань такої особи, отриманих за умов, що порушують її фундаментальні права, зокрема право на допомогу захисника і право зберігати мовчання.
52. Такі фундаментальні права підозрюваної особи, як право зберігати мовчання і не свідчити проти себе, а також тісно пов`язане з ними право на допомогу професійного захисника, не можуть залежати від рішень органів правопорядку, у тому числі від рішення, коли пред`явити формальну підозру, оскільки в такому випадку здійсненність фундаментальних прав цілком залежали б від розсуду державних органів.
53. Виходячи з обставин цієї справи, Суд вважає, що відомості від засудженого в період між його фактичним затриманням увечері 7 лютого 2017 року та 19 годиною 10 хвилинами 8 лютого 2017 року, у тому числі під час оспорюваного огляду місця події, отримано з порушенням прав людини і основоположних свобод, які за пунктами 3 та 4 частини 2 статті 87 КПК визнаються істотними. Відповідно, вони є недопустимими в силу вимог частини 1 статті 87 КПК.