Постанова
Іменем України
12 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 201/7038/20
провадження № 61-16141св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Гулька Б. І.,
учасник справи:
заявник - ОСОБА_1,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 серпня 2020 року у складі судді Демидова С. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2020 року у складі колегії суддів Макарова М. О., Деркач Н. М., Куценко Т.Р., у справі за заявою ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним арештом,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним арештом.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 серпня 2020 року заяву ОСОБА_1 залишено без руху для усунення недоліків заяви.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 серпня 2020 року заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто заявнику на підставі частини третьої статті 185 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
У серпні 2020 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 серпня 2020 року.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 серпня 2020 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції постановив, що ОСОБА_1 в повному обсязі не виконав вимоги ухвали суду першої інстанції про залишення його заяви без руху, зокрема, не зазначив сторону у справі, з якої необхідно стягнути заявлену суму відшкодування, тому суд першої інстанції обґрунтовано повернув йому заяву.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 серпня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2020 року.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 серпня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2020 року залишено без руху для усунення недоліків.
У листопаді 2020 року заявником у встановлений судом строк недоліки касаційної скарги усунуто.
Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 серпня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2020 року і витребувано з Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська цивільну справу № 201/7038/20.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги і правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, і доводів касаційної скарги колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими ЦПК України, у порядку: 1) наказового провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження (частина друга статті 19 ЦПК України).
Цивільним процесуальним законодавством України визначено вимоги до форми і змісту позовної заяви.
Так, відповідно до частини третьої статті 175 ЦПК України передбачено, що позовна заява повинна містити: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти; 3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; 4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; 7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; 9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; 10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та не спростовується матеріалами справи, що заява ОСОБА_1 не відповідає вимогам статті 175 ЦПК України, зокрема, заявником не зазначено іншу сторону по справі, повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України).
Положеннями частин першої та другої статті 185 ЦПК України визначено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху та строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Згідно із частиною третьою статті 185 ЦПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Суд першої інстанції заяву ОСОБА_1 визнав неподаною та повернув заявнику у зв`язку із неусуненням її недоліків.
Апеляційним судом обґрунтовано зазначено, що недоліки позовної заяви заявник не усунув, оскільки в позовній заяві так і не зазначив сторону відповідача у справі, до якої пред`явлено позовні вимоги.
Враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства (стаття 13 ЦПК України), суд позбавлений можливості на власний розсуд визначити відповідача у справі.
Оскільки недоліки позовної заяви, встановлені ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 серпня 2020 року, ОСОБА_1 не усунуто, то суди першої та апеляційної інстанцій, застосувавши правильно положення статті 185 ЦПК України, дійшли обґрунтованого висновку про повернення заяви заявнику.
При цьому ОСОБА_1 було роз`яснено судами, що відповідно до частини сьомої статті 185 ЦПК України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Посилання ОСОБА_1 в касаційній скарзі на те, що судами не враховані висновки Верховного Суду, зокрема, постанова Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 201/11110/17 (провадження № 61-11756св19), є безпідставними.
Так, Верховний Суд встановив, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою, є держава як учасник цивільних правовідносин, як правило, в особі органу, якого позивач зазначає порушником своїх прав. Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.
Однак у справі, що переглядається в порядку касаційного провадження, заявник звернувся до суду із заявою, взагалі не зазначивши відповідача у справі.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшли до обґрунтованого висновку про повернення заяви ОСОБА_1 .
Доводи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення заявником норм права і не можуть бути підставою для скасування законних та обґрунтованих судових рішень.