Постанова
Іменем України
08 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 803/135/20
провадження № 61-2185ав21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
за участю секретаря судового засіданняІванова В. А.,
учасники справи (сторони третейського спору):
позивач у третейському спорі - ОСОБА_1,
відповідач у третейському спорі- ОСОБА_2,
особа, яка подала заяву - ОСОБА_3,
розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Верховного Суду (проспект Повітрофлотський, 28, м. Київ) апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 11 січня 2021 року у складі судді Демченко Е. Л. у справі за заявою ОСОБА_3 про скасування рішення Постійно діючого третейського суду "Південно-східний Міжрегіональний" від 20 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст вимог заяви
Постійно діючий третейський суд "Південно-східний Міжрегіональний" рішенням від 20 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнив. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 18 січня 2019 року в розмірі 2 650 000,00 грн.
У жовтні 2020 року ОСОБА_3 звернулася до суду із заявою про скасування рішення Постійно діючого третейського суду "Південно-східний Міжрегіональний" від 20 грудня 2019 року.
Обґрунтовуючи вимоги заяви, ОСОБА_3 посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_2 . На її думку, ОСОБА_2 жодних грошових коштів від ОСОБА_1 не отримував, договір позики не підписував. ОСОБА_1 повністю сфальсифікувала як договір позики так і сам позов, оскільки навмисно зазначала неправильну адресу проживання боржника, чим позбавила його права на судовий захист. Вказувала, що у договорі позики та рішенні суду немає відомостей стосовно юридичної освіти третейського судді ОСОБА_4 .
Короткий зміст судового рішення апеляційного суду як суду першої інстанції
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 11 січня 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_3 про скасування рішення Постійно діючого третейського суду "Південно-східний Міжрегіональний" від 20 грудня 2019 року відмовив.
Суд мотивував ухвалу тим, що оскаржуване рішення третейського суду прийняте у спорі, передбаченому третейською угодою, і ним не вирішено питань, що виходять за її межі. ОСОБА_3 не надала доказів на підтвердження того, що третейська угода визнана недійсною, і суд не встановив таких обставин. При цьому суд виходив з того, що склад третейського суду був сформований згідно із Законом України "Про третейські суди" та регламентом Постійно діючого третейського суду "Південно-Східний Міжрегіональний". Із списку третейських суддів Постійно діючого третейського суду "Південно-Східний Міжрегіональний" було встановлено, що ОСОБА_4 має вищу юридичну освіту, а тому суд не взяв до уваги доводи ОСОБА_3 в частині відсутності інформації стосовно освіти суддів. Також суд зазначив, що доводи заяви по суті спору (стосовно не отримання померлим ОСОБА_2 грошових коштів, непідписання договору позики) не можуть бути підставою для скасування рішення третейського суду, оскільки їх перелік є вичерпним. Посилання ОСОБА_3 на те, що відповідач був позбавлений права на справедливий суд, спростоване тим, що з тексту оскаржуваного рішення третейського суду від 20 грудня 2019 року встановлено, що під час прийняття рішення були присутніми ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 16 лютого 2021 року відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою і надав сторонам строк для подання відзиву.
Верховний Суд ухвалою від 03 березня 2021 року призначив справу до судового розгляду.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У лютому 2021 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду через Дніпровський апеляційний суд апеляційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 11 січня 2021 рокуі постановити нову ухвалу про задоволення заяви про скасування рішення третейського суду.
Апеляційна скарга мотивована тим, що розглядаючи заяву, суд формально підійшов до перегляду рішення третейського суду і встановлення обставин справи, не вживши всупереч процесуальному закону заходів для витребування та оцінки доказів, які мають значення для вирішення справи, самоусунувся від виконання функцій судового контролю, чим фактично позбавив заявника можливості судового захисту своїх прав. Суд не взяв до уваги того, що всупереч статті 39 Закону України "Про третейські суди" третейський суд відповідачу не направив ухвали про відкриття провадження, чим порушив принцип змагальності сторін; у матеріалах справи третейського суду № 20/12/2019 немає будь-яких документів в оригіналі, а ксерокопії документів не засвідчені в установленому порядку, що є порушенням статті 38 Закону України "Про третейські суди", згідно з якою сторони повинні надавати третейському суду докази в оригіналах чи належним чином засвідчених копіях; усі зібрані письмові докази разом з процесуальними документами сторін (позов, відзив на позов тощо) та третейського суду повинні зберігатися у справі в прошитому та пронумерованому вигляді. Тобто третейський суд ухвалив рішення лише на підставі позовної заяви, без будь-яких доказів на підтвердження доводів, викладених у ній; у матеріалах третейської справи немає основного доказу наявності спору - боргової розписки, виготовленої власноручно боржником, як це передбачено умовами договору позики. В матеріалах справи є лише незасвідчена ксерокопія боргової розписки, виготовленої за допомогою технічних засобів, із підписом, візуально схожим на підпис ОСОБА_2 . Однак така розписка не є доказом отримання позики на умовах договору від 18 січня 2019 року, який був пред`явлений ОСОБА_1 як позикодавцем, оскільки всупереч умовам цього договору позики розписку виконано не власноручно позичальником. Таким чином, третейський суд безпідставно прийняв за належний доказ отримання відповідачем суми позики розписку виготовлену у спосіб, що не відповідає договору позики, на виконання якого нібито видано таку розписку. Внаслідок цього третейський суд дійшов неправильного висновку про наявність у відповідача зобов`язання повернути отримані гроші в строк та на умовах договору позики від 18 січня 2019 року. Суд під час судового розгляду заяви це питання фактично не дослідив і не навів жодного обґрунтування свого висновку про відсутність факту порушення прав заявниці оскаржуваним рішенням.
Суд також не взяв до уваги того, що третейський суд, встановивши факт отримання відповідачем, що перебуває у шлюбі, грошей за договором, що виходить за межі дрібного побутового, повинен був перевірити, чи була згода подружжя на укладення договору позики із третейським застереженням та, відповідно, чи є подружжя сторони договору учасником третейської угоди, після чого, встановивши відсутність згоди дружини відповідача на укладення договору і підпису на третейській угоді, - відмовити у розгляді. Проте третейський суд зазначені питання взагалі не дослідив та, приймаючи рішення про стягнення з відповідача, який перебував у шлюбі, суми позики, фактично вирішив стягнути ці кошти за рахунок спільного майна подружжя, а отже, вирішив питання про обов`язки ОСОБА_3 як дружини відповідача, яка не брала участі у третейському розгляді.
Обґрунтовуючи відсутність порушення частини третьої статті 18 Закону України "Про третейські суди" та пункту 4 частини другої статті 458 ЦПК України посиланням на список третейських суддів Постійно діючого третейського суду "Південно-Східний Міжрегіональний", в якому зазначено, що третейський суддя ОСОБА_4 має вищу юридичну освіту, суд фактично припустив наявність такої освіти у судді, оскільки список третейських суддів не може бути належним і допустимим доказом підтвердження зазначених у ньому фактів, у тому числі стосовно освіти третейських суддів. Зазначений список затверджений засновником третейського суду, а не державним органом чи органом реєстрації, не містить посилань на реквізити документа про освіту суддів та, крім того, містить назву спеціальності "юрист-правознавець", яка не передбачалася відповідним нормативно-правовим актом, що діяв на час імовірного здобуття освіти ОСОБА_4 .
У березні 2021 року ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, у якому просила залишити її без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без змін, посилаючись на те, що це судове рішення є законним і обґрунтованим. При цьому зазначила, що суд, встановивши, що ОСОБА_3 не була стороною третейського розгляду справи, дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскаржуваним рішенням не було вирішено питання про права та обов`язки осіб, які не брали участі в справі. На її думку, необґрунтованим є твердження ОСОБА_3 про те, що згода дружини позичальника на укладення договору позики була обов`язковою. Також зазначила, що суд зі списку третейських суддів Постійно діючого третейського суду "Південно-Східний Міжрегіональний" правильно встановив, що третейський суддя ОСОБА_4 має вищу юридичну освіту. Цей документ є належним і допустимим доказом відповідності третейського судді вимогам, встановленим статтею 18 Закону України "Про третейські суди". Крім того з матеріалів третейської справи встановлено, що ні сторони третейського розгляду, ні сам третейський суддя не заявляли відводи/самовідводи.
У березні 2021 року представник ОСОБА_3 - адвокат Чопʼяк В. М. подав заперечення на відзив.
У березні 2021 року ОСОБА_3 подала письмові пояснення.
У березні 2021 року представник ОСОБА_3 - адвокат Чопʼяк В. М. подав клопотання про долучення документів.
Представник заявника ОСОБА_3 - Чоп`як В. М. у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з підстав, зазначених в апеляційній скарзі.
Представник стягувача ОСОБА_1 - ОСОБА_6 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги і просила відмовити в її задоволенні з підстав, зазначених у відзиві на цю скаргу.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд оглянувши оригінал третейської справи № 20/12/2019, встановив, що 18 січня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики, за умовами якого ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 позику у розмірі 2 650 000,00 грн зі встановленим строком повернення до 19 липня 2019 року (пункти 2.1, 4.1 договору позики).
ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором позики виконала, надавши відповідачу позику в розмірі 2 650 000,00 грн, про що ОСОБА_2 склав розписку від 18 січня 2019 року.
12 серпня 2019 року ОСОБА_1 направила ОСОБА_2 письмову вимогу про сплату боргу за договором позики, яку відповідач отримав, що підтверджується його підписом на вимозі.
19 серпня 2019 року ОСОБА_2 повідомив ОСОБА_1 про неможливість сплатити борг.
Пункт 7 договору позики від 18 січня 2019 року містить третейську угоду, за умовами якої сторони домовилися, що за неможливості вирішення відповідного спору між сторонами шляхом переговорів він підлягає розгляду в Постійно діючому третейському суді "Південно-східний Міжрегіональний", з обранням третейським суддею ОСОБА_4
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 24, частиною другою статті 351 ЦПК України визначено, що Верховний Суд переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних судів, ухвалені ними як судами першої інстанції.
Апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, третьої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги та наявні у справі матеріали, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.