Постанова
Іменем України
07 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 139/730/19
провадження № 61-2186св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (правонаступник - акціонерне товариство"Альфа-Банк"),
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства "Альфа-Банк" на заочне рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 30 вересня 2019 року у складі судді Тучинської Н. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 24 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Рибчинського В. П., Денишенко Т. О., Голоти Л. О.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (правонаступник - акціонерне товариство "Альфа-Банк"), про поділ майна подружжя.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - АТ "Укрсоцбанк"), про поділ майна подружжя.
Позовні вимоги мотивовані тим, що з 23 вересня 2000 року до 09 червня 2012 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі.
30 листопада 2004 року сторони придбали квартиру АДРЕСА_1, право власності на яку було зареєстроване 02 грудня 2004 року за відповідачем.
У зв`язку з тим, що вони самостійно не змогли домовитись про поділ зазначеної квартири просила її поділити, визнавши за нею право власності на 1/2 частину.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 30 вересня 2019 року, яке залишено без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 24 грудня 2019 року, позов задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, припинено право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_2 .
Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що право позивача на володіння частиною придбаної під час шлюбу квартири має бути захищено шляхом визнання за нею права власності на половину цієї квартири та припиненням права власності на цю половину відповідача ОСОБА_2 . Перебування спірної квартири в іпотеці не перешкоджає поділу спільного майна подружжя, оскільки гарантії АТ "Укрсоцбанк" як іпотекодержателя щодо спірного майна визначені частиною другою статті 23 Закону України "Про іпотеку", відповідно до якої, особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором, у тому ж обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у січні 2020 року до Верховного Суду, акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк"), посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області.
15 березня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.
Ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2021 року залучено АТ "Альфа-Банк" до участі у справі № 139/730/19 як правонаступника АТ "Укрсоцбанк".
На підставі ухвали Верховного Суду від 18 березня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 18 березня 2021 року визначено наступний склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Висоцька В. С., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Ткачук О. С.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги, що визнання права власності на 1/2 предмета іпотеки за позивачем зробить неможливим для АТ "Альфа-Банк" як кредитора-іпотекодержателя реалізувати своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки в тому числі на виконання рішення суду щодо стягнення із ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором. Також, суди не врахували висновки, які викладені у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 726/831/15-ц (провадження № 61-45301св18).
У касаційній скарзі зазначається, що поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу.
Доводи інших учасників справи
У жовтні 2020 року ОСОБА_3 надіслала відзив на касаційну скаргу у якому зазначала, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, а тому просила касаційну скаргу залишити без задоволення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що між сторонами зареєстровано шлюб 23 вересня 2000 року у Мурованокуриловецькому відділі реєстрації актів громадянського стану Вінницької області, актовий запис № 23.
На підставі договору купівлі-продажу від 30 листопада 2004 року ОСОБА_2 придбав квартиру за АДРЕСА_1 (а. с. 14).
02 грудня 2004 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а. с. 15).
Зазначена квартира з 23 жовтня 2007 року перебуває в іпотеці АТ "Укрсоцбанк".
В матеріалах справи міститься нотаріально посвідчена згода на передачу квартири в іпотеку, яка, крім іншого, засвідчує що правочин вчиняється в інтересах сім`ї і відповідає спільному волевиявленню (а. с. 68).
Рішенням Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 29 травня 2012 року, яке набрало законної сили 09 червня 2012 року, шлюб між сторонами розірвано (а. с. 13).
Згідно рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької областівід 01 березня 2018 року з ОСОБА_2 стягнуто суму заборгованості за кредитом в розмірі 117 249,99 грн.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване заочне рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно із статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.
Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Згідно із частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Згідно із частиною третьою статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 668/9978/15-ц закон України "Про іпотеку" є спеціальним законом щодо урегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, а положення статті 17 Закону України "Про іпотеку" містить виключний перелік підстав припинення іпотеки, аналогічний із закріпленим у статті 593 ЦК України. Проведений аналіз норм законодавства та встановлені фактичні обставини у цій справі свідчать про відсутність підстав для припинення договору іпотеки, передбачених статтею 17 Закону України "Про іпотеку", а відтак, іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна.
Посилання у касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували норму права без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 726/831/15-ц (провадження № 61-45301св18), є безпідставними, оскільки у цій справі наявні інші фактичні обставини.
З урахування конкретних обставин, встановлених судом у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, у суду відсутні підстави стверджувати, що дії колишнього подружжя є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій з приводу того, що перебування спірної квартири в іпотеці не перешкоджає поділу спільного майна подружжя.
Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів попередніх інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанцій.
Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.