Постанова
Іменем України
07 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 724/970/20
провадження № 61-1620 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
представник позивача - Крилова Олена Леонідівна,
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Хотинського районного суду Чернівецької області у складі судді Гураль Л. Л.
від 17 листопада 2020 року та постанову Чернівецького апеляційного суду
у складі колегії суддів: Лисака І. Н., Височанської Н. К., Перепелюк І. Б.
від 26 січня 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У червні 2020 року акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", Банк) звернулося до суду з позовом до
ОСОБА_1, в якому зазначало, що 27 вересня 2010 року між нимиукладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг та довідки про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна, 30 днів пільгового періоду".
Позивач зазначав, що за умовами вказаного договору позичальник отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, який неодноразово збільшувався, останній раз 16 серпня 2017 року кредитний ліміт збільшено до 8 500,00 грн. Своїм підписом у заяві відповідач підтвердила, що підписана нею заява, довідка про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг
і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає договір про надання банківських послуг.
ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, на вимоги про погашення заборгованості не реагувала, унаслідок чого станом на 26 квітня 2020 року утворилась заборгованість у розмірі 16 351,25 грн, з яких: тіло кредиту - 11 013,99 грн, проценти за користування кредитом - 4 032,44 грн; 50,00 грн - пеня,
а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг: штраф (фіксована складова) - 500,00 грн;
штраф (процентна складова) - 754,82 грн.
Ураховуючи викладене, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути з
ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором станом на 26 квітня 2020 року у розмірі 16 351,25 грн та судові витрати.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області
від 17 листопада 2020 року, ухваленим у порядку спрощеного позовного провадження, позов АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за тілом кредиту станом на 26 квітня 2020 року у сумі 11 013,99 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що між сторонами виникли кредитні правовідносини, позичальник отримала кошти, не повернула кредит, тому з неї стягнуто заборгованість за тілом кредиту. В анкеті-заяві позичальника від 27 вересня 2010 року процентна ставка не зазначена, а також відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, тому в іншій частині позову відмовлено.
Крім того, матеріали справи не містять підтверджень, що саме наданий банком суду витяг з Умов та правил надання банківських послуг розуміла позичальник та ознайомилася, погодилась з ними, підписуючи анкету-заяву, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та стягнення судових штрафів, що додані банком до позовної заяви, у розмірах і порядках нарахування.
Суд послався на відповідну судову практику Верховного Суду.
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 26 січня 2021 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення,
а рішення районного суду залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки районного суду відповідають нормам матеріального права, судовій практиці Верховного Суду, порушень норм процесуального права районним судом не допущено. Суд зазначив, що банк порушив положення частини другої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", не повідомивши позичальника про умови кредитування та не погодив з ним такі умови при підписанні анкети-заяви.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у січні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, АТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судувід 12 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі, яка є малозначною, на підставі підпункту а) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, витребувано її матеріали із Хотинського районного суду Чернівецької області та надано учасникам строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У лютому 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 березня 2021 року справу за позовом
АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не застосовано відповідну судову практику Верховного Суду, не досліджено фактичні обставини та докази у цій справі, а саме те, що банк разом з анкетою-заявою від 27 вересня 2010 року до позовної заяви додав довідку про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна, 30 днів пільгового періоду", особисто підписану відповідачем, в якій зазначені базова відсоткова ставка за користування кредитом 3 %, розмір щомісячних платежів у розмірі 7 % від заборгованості, строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним, порядок нарахування пені за несвоєчасне погашення заборгованості та розмір штрафів при порушенні термінів платежів, тощо, тобто сторонами при укладенні кредитного договору були досягнуті усі істотні умови договору.
Крім того, посилається на судову практику Верховного Суду, викладену
у постановах: від 23 січня 2018 року у справі № 755/7704/15-ц, провадження № 61-283 св 18; від 04 грудня 2019 року у справі № 750/6058/17-ц, провадження № 61-47353св18; від 23 грудня 2019 року у справі
№ 572/1169/17, провадження № 61-684св18; від 12 лютого 2020 року
у справі № 382/327/18-ц, провадження № 61-21994 св 19; від 26 лютого
2020 року у справі № 355/1091/17, провадження № 61-35746св18;
від 04 листопада 2020 року у справі № 534/1072/18-ц,
провадження № 61-12253св20.
Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
27 вересня 2010 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачкою заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг
(а. с. 24).
До кредитного договору Банк додав довідку про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна, 30 днів пільгового періоду"
від 27 вересня 2010 року, підписану ОСОБА_1, та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку від 06 березня 2010 року
(а. с. 25-51).
За розрахунком Банку станом на 26 квітня 2020 року утворилась заборгованість у розмірі 16 351,25 грн, з яких: тіло кредиту - 11 013,99 грн, проценти за користування кредитом - 4 032,44 грн; 50,00 грн - пеня,
а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг: штраф (фіксована складова) - 500,00 грн;
штраф (процентна складова) - 754,82 грн (а. с. 6-15).
Кредит відповідачем не погашено.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк"підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції частково не відповідає, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку
АТ КБ "ПриватБанк").
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за тілом кредиту, заборгованість за процентами, заборгованість за пенею, а також штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги у цій частині, у тому числі їх розмір
і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Тарифів банку та витяг з Умов та правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору.
Витягом з Умов та правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https:// www.privatbank.ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування.
При цьому матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг
з Умов розуміла відповідачка та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин (27 вересня 2010 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (06 липня 2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
З урахуванням наведеного суди правильно виходили з того, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме доданий до позовної заяви витяг з Умов, які надав банк, відповідач розумів та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі
№ 342/180/17, провадження № 14-131 цс 19.
Проте Верховний Суд не може погодитись з іншим висновком суду, оскільки він не відповідає фактичним обставинам справи та є передчасним.
Так, зазначаючи, що надані позивачем, банком, докази взагалі не містили умов, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), апеляційний суд у порушення вимог статей 89, 264-265, 382 ЦПК України не звернув уваги на те, що у довідці про умови кредитування від 27 вересня 2010 року, яку суду надав банк, зазначена процентна ставка 3 %, зазначено розмір щомісячних платежів, строк їх внесення (до 25 числа місяця, наступного за звітним), вказано розмір комісії на залишок заборгованості, зазначені розмір пені та штрафу за порушення умов договору (а. с. 25).
Підписавши заяву та довідку (міститься два підписи позичальника), які є складовими частинами кредитного договору, позичальник відповідно до статей 3, 627 ЦК України добровільно погодилася на такі умовикредитного договору, взяла на себе відповідні зобовʼязання. Спростування наведених висновків судове рішення апеляційного суду не містить.
Посилання апеляційного суду на те, що банк порушив положення частини другої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", не повідомивши позичальника про умови кредитування та не погодивши з ним такі умови, не містять правового обґрунтування, оскільки відповідачка жодного разу не з`явилася ні до районного, ні до апеляційного суду, не заперечувала проти позову, не спростовувала факт підписання нею довідки про умови кредитування, про погодження з нею таких умов кредитування, не посилалася вона й на порушення банком положень Закону України "Про захист прав споживачів".
Ураховуючи викладене, апеляційний суд у порушення вимог статей 81, 367, 374 ЦПК України з урахуванням повноважень суду не врахував вищевказане.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства
є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням
є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші),
а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Таким чином, у порушення статей 89, 263-264, 382 ЦПК України апеляційний суд на зазначені вище положення закону уваги не звернув, неправильно застосував норми матеріального права, не з`ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, що має суттєве значення для правильного вирішення спору.
Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноваження Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400 ЦПК України), коли необхідно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, давати оцінку доводам і розрахункам банку щодо суми заборгованості, яку не здійснив суд, є неможливим.
Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Оскільки апеляційний суд належним чином не встановив правовідносини, які виникли між сторонами, не з`ясував фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, то суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень не може ухвалити власне судове рішення.
За таких обставин судове рішення апеляційного суду частково не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалено з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду