Постанова
Іменем України
07 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 663/3072/19
провадження № 61-13890св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі - ОСОБА_2,
третя особа - ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Херсонського апеляційного суду
від 20 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Базіль Л. В., Бездрабко В. О., Семиженка Г. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про виселення.
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що на підставі договору купівлі-продажу від 17 листопада 2005 року позивач є власником житлового будинку АДРЕСА_1 . Однак попередній власник будинку, ОСОБА_2, до цього часу зареєстрований
і проживає в ньому та відмовляється добровільно змінити місце реєстрації,
що порушує її права як власника будинку.
У зв`язку з наведеним та з урахуванням заяви про зміну предмета позову просила позбавити ОСОБА_2 права користування належним їй на праві власності житловим будинком АДРЕСА_1 шляхом зняття відповідача з реєстрації місця проживання та виселення
з указаного житлового будинку.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Скадовського районного суду Херсонської області від 10 червня 2020 року позов задоволено частково. Виселено ОСОБА_2 з житлового будинку АДРЕСА_1 . У задоволенні позовних вимог в частині позбавлення ОСОБА_2 права користування житловим будинком АДРЕСА_1 шляхом зняття
з реєстрації місця проживання відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що внаслідок припинення права власності відповідача на зазначений будинок у нього припинилось і право користування цим житлом. ОСОБА_4 як власник спірного нерухомого майна може вимагати усунення будь-яких порушень свого права, в тому числі і шляхом виселення відповідача з житлового будинку. Крім того, відповідач
має у власності інше помешкання.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Херсонського апеляційного суду від 20 серпня 2020 року рішення Скадовського районного суду Херсонської області від 10 червня 2020 року
в частині задоволення позовних вимог про виселення скасовано та ухвалено
в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки ОСОБА_2 залишився проживати в житловому будинку з дозволу позивача (нового власника)
як рідний брат її колишнього чоловіка, ОСОБА_3, то він набув охоронюване законом право на мирне володіння майном у законний спосіб. Він користується житлом з 2005 року, здійснює оплату послуг з електроенергії, а позивач
не надала суду доказів на підтвердження обставин, за яких відповідач втратив таке право користування житлом, та наявності підстав, передбачених положеннями статтею 116 ЖК Української РСР для виселення відповідача.
Узагальнені доводи касаційної скарги
У вересні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу,
у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що після продажу у 2005 році відповідач там проживав
як член родини ОСОБА_3, оскільки він там проживав як колишній власник, який добровільно не залишив будинок.
Крім того, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц та постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 295/15305/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також ОСОБА_1 ставить питання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду за наявності відповідних підстав.
Доводи інших учасників справи
У листопаді 2020 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому з урахуванням поданих у березні 2021 року пояснень на касаційну скаргу просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову -
без змін.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 663/3072/19, витребувано її із Скадовського районного суду Херсонської області.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 17 листопада 2005 року ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_4 придбала (набула право власності) житловий будинок АДРЕСА_1 . Право власності позивача на придбане нерухоме майно зареєстроване
у передбаченому законом порядку.
Незважаючи на перехід права власності на нерухоме майно до позивача,
ОСОБА_2 як колишній власник будинку продовжує мешкати у будинку, сплачує комунальні послуги за електроенергію та відмовляється у добровільному порядку його звільнити.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 13 листопада 2019 року, ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить 1/10 частка житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а. с. 49 - 53).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права
без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку
наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення
від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права
чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності
є непорушним. Водночас згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою
та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Аналогічним чином стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про охорону прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує кожному право
на мирне володіння майно, одночасно гарантуючи у статті 8 Конвенції право
на повагу до свого житла.
Таким чином, у кожному конкретному випадку необхідно встановлювати розумний баланс між правом власності і правом особи на житло.
Відповідно до статей 317, 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном на власний розсуд. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК Української РСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до статей 11, 328, 334, 655 ЦК України правовою метою укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна, у тому числі і житла, є повний перехід права власності на такий обʼєкт від продавця до покупця. Такий перехід права власності, якщо інше не передбачено у договорі, передбачає втрату продавцем правомочностей з володіння, користування та розпорядження
і виникнення таких правомочностей у покупця (стаття 346 ЦК України).
Суд першої інстанції, встановивши, що на підставі договору купівлі-продажу
від 17 листопада 2005 року ОСОБА_4 набула право власності
на житловий будинок АДРЕСА_1,
а ОСОБА_2 відповідно продав зазначений будинок, то суд зробив правильний висновок про те, що до покупця перейшли усі правомочності власника. Продавець, відповідно, такі правомочності з моменту укладення договору
та реєстрації права власності за новим власником втратив. Суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що зазначені обставини є підставою для виселення відповідача із займаного житлового приміщення позивача.
Установивши, що ОСОБА_1, як новий власник, яка придбала спірний будинок в установленому законом порядку - на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, не може користуватися своєю власністю, оскільки ОСОБА_2, який втратив право користування спірним житловим приміщенням
у зв`язку з його відчуженням, відмовляється виселятися з нього, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що порушене право позивача, як законного власника спірного житлового будинку, підлягає захисту в обраний нею спосіб, а саме виселення ОСОБА_2 із належного їй на праві власності житлового будинку, яке відповідач займає без законних на те підстав.
У договорі купівлі-продажу, укладеному між позивачем і відповідачем, відповідно до статті 402 ЦК України сервітут встановлений не був, а усний дозвіл на тимчасове проживання не члена сімʼї власника не може бути підставою для виникнення сервітуту.
Верховний Суд, оцінюючи виселення ОСОБА_2 на предмет пропорційності, дійшовши висновку, що порушені права позивача - власника житла, гарантовані
як національним законодавством України, так і статтею 8 Конвенції, а також статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, вважає, що в цьому випадку виселення відповідача зі спірного житла є законним та пропорційним заходом, переслідує легітимну мету та є необхідним, оскільки ОСОБА_2, який
не є членом сім`ї, проживає у належному ОСОБА_1 на праві власності будинку, будь-яких письмових договорів щодо користування житлом між сторонами немає, вимоги власника звільнити будинок ОСОБА_2 ігнорує, ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить 1/10 частка житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2, тобто відповідач забезпечений іншим житлом.
Колегія суддів вважає, що апеляційний суд не врахував наведених обставин, які свідчать про законність та пропорційність виселення ОСОБА_2, неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до помилкового скасування рішення суду першої інстанції, який правильно вирішив спір по суті.
Посилання ОСОБА_2 на оплату ним комунальних послуг за електроенергію
не спростовує висновків суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для його виселення.
Водночас доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні застосовано норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року
у справі № 653/1096/16-ц та постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 295/15305/15-ц не заслуговують на увагу, оскільки суд апеляційної інстанції не розглядав питання позовної давності.