Постанова
Іменем України
09 квітня 2021року
м. Київ
справа № 467/185/19
провадження № 61-8752св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Вісла",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 04 травня 2020 року в складі колегії суддів: Серебрякової Т. В., Лисенка П. П., Самчишиної Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Вісла" (далі - ТОВ "Агрофірма "Вісла") про розірвання договору оренди землі та стягнення грошових коштів.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 7,12 га, кадастровий номер 4820382600:08:000:0021, яка розташована в межах території Новоселівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Його право власності підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії І-МК № 019164 від 29 грудня 2001 року,
У 2005 році між ним та ТОВ "Агрофірма "Вісла" було укладено договір оренди землі, за умовами якого ОСОБА_1 передав у користування ТОВ "Агрофірма "Вісла" вищезазначену землю на строк 10 років, зі сплатою щорічної орендної плати в розмірі 1.7% від нормативної грошової оцінки землі. Відповідно до умов договору, обчислення розміру орендної плати на землю здійснюється з урахуванням індексу інфляції, а орендна плата за звітний рік виплачується орендарем орендодавцю до 31 грудня звітного року. 29 травня 2006 року цей договір було зареєстровано у книзі державної реєстрації договорів оренди в Миколаївській регіональній філії ДП "Центр державного земельного кадастру" за № 040600500580, 22 серпня 2007 року сторони уклали додатковий договір № 228 до вищевказаного договору оренди, у якому узгодили, що основний договір оренди укладено на 15 років та визначили, що починаючи з 01 січня 2008 року орендна плата становить 2.5 % від нормативної грошової оцінки землі.
Позивач повністю виконав взяті на себе за договором оренди землі обов`язки, в той час як відповідач умов договору оренди не дотримався, оскільки взяті на себе зобов`язання щодо сплати орендної плати за 2017-2018 роки не виконав.
ОСОБА_1 зазначав, що невиплата орендної плати відповідачем є істотним порушенням умов договору оренди та підставою для його розірвання. За розрахунком позивача, орендна плата в 2017 році та 2018 році по укладеному між сторонами договору оренди мала складати 4 751,32 грн за кожен рік, а всього за два роки - 9 502,64 грн, яку відповідач йому не виплатив. Позивач також вважав, що з орендаря підлягає стягненню пеня за прострочення виплати орендної плати у розмірі 2 147,58 грн, сума інфляційних втрат - 352,05 грн та 3 % річних - 185,88 грн.
Посилаючись на викладені обставини справи, ОСОБА_1 просив суд: розірвати договір оренди землі від 29 травня 2006 року, укладений між ним та ТОВ "Агрофірма "Вісла", зареєстрований за № 040600500580, а також стягнути розраховану ним заборгованість по орендній платі за 2017-2018 роки і відповідні суми штрафних санкцій.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 24 січня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково; розірвано договір оренди землі, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "Агрофірма "Вісла", зареєстрований у книзі державної реєстрації договорів оренди в Миколаївській регіональній філії № 5 29 травня 2006 року за № 040600500580; стягнуто з ТОВ "Агрофірма "Вісла" на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення виконання грошового зобов`язання у розмірі 2 147,58 грн, інфляційні втрати - 352,05 грн та 3 % річних - 185,88 грн; у решті позову відмовлено; вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем не доведена відсутність його вини у порушенні зобов`язання щодо виплати орендної плати за договором оренди землі та взагалі не доведено виплату орендної плати позивачу у 2017-2018 роках включно, що є істотним порушенням умов такого договору та є підставою для його розірвання і стягнення штрафних санкцій за порушення строків виплати орендної плати.
ТОВ "Агрофірма "Вісла" оскаржило рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про розірвання договору оренди землі.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 04 травня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ "Агрофірма "Вісла" задоволено; рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 24 січня 2020 року в оскаржуваній частині скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ "Агрофірма "Вісла" про розірвання договору оренди землі.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку щодо наявності підстав для розірвання договору оренди землі з підстав систематичного порушення прав орендодавця у зв`язку із несплатою орендної плати по відповідному договору. Відповідачем було прострочено лише один раз оплату відповідних коштів за 2018 рік, що не вказує на наявність систематичності в таких діях відповідача, оскільки підставою для розірвання договору оренди землі є повторна несплата орендної плати (два та більше випадки). Апеляційним судом також встановлено, що орендарем з метою фактичної сплати необхідних сум по договору оренди за 2017-2018 роки були вчинені реальні дії щодо передачі цих коштів позивачу шляхом відповідних поштових переказів, оскільки дані кошти не могли бути переведені на депозитний рахунок нотаріуса у зв`язку із відсутністю останнього у населеному пункті, де проживає позивач, що на думку суду свідчить про відсутність підстав вважати відповідача таким, що прострочив виконання зобов`язань.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2020 року ОСОБА_1, не погодившись із постановою Миколаївського апеляційного суду від 04 травня 2020 року, надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове рішення в частині позовних вимог про розірвання договору оренди землі, яким ці вимоги задовольнити.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 15 червня 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 04 травня 2020 року.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судом апеляційної інстанції при виборі норм матеріального права не враховано висновків Верховного Суду в аналогічних правовідносинах де зазначено, що систематична несплата орендної плати є підставою для розірвання договору оренди землі. Апеляційний суд застосував норму права без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного, зокрема, у постановах Верховного Суду: від 02 травня 2018 року № 925/549/17, від 06 березня 2019 року № 183/262/17, від 04 вересня 2019 року № 616/817/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу від іншого учасника справи (відповідача) до суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 7,12 га, кадастровий номер 4820382600:08:000:0021, яка розташована в межах території Новоселівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії І-МК № 019164 від 29 грудня 2001 року.
У 2005 році між ОСОБА_1 та ТОВ "Агрофірма "Вісла" у простій письмовій формі укладено договір оренди землі (далі - договір), який не містить числа і місяця його укладення, та зареєстрований у книзі державної реєстрації договорів оренди в Миколаївській регіональній філії ДП "Центр державного земельного кадастру" 29 травня 2006 року за № 040600500580.
Відповідно до нього, ОСОБА_1 (орендодавець) надав, а ТОВ "Агрофірма Вісла" (орендар) прийняв у строкове платне користування земельну ділянку розміром 7,12 га. Строк дії договору становив 10 років.
Пунктом 9 договору передбачено, що за користування земельною ділянкою орендна плата вноситься орендарем у розмірі 1.7 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що складає 945,66 грн. грн. Орендна плата здійснюється в грошовій або, за домовленістю сторін, відробітковій (послугами) чи натуральній (сільськогосподарській) формі. Обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексів інфляцій (пункт 10 договору).
У пункті 11 договору визначено, що орендна плата за звітний рік виплачується орендарем орендодавцю до 31 грудня звітного року.
22 серпня 2007 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Агрофірма "Вісла" укладено додатковий договір № 228 до договору оренди землі № 228 від 29 травня 2006 року, відповідно до якого сторони внесли зміни до нього, а саме: встановили строк дії 15 років, а розмір орендної плати з 01 січня 2008 року - 2.5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка на дату його укладення договору складає 1 439,26 грн. 22 серпня 2007 року було здійснено державну реєстрацію додаткового договору за реєстраційним № 040700500385 в Арбузинському реєстраційному секторі № 5.
14 липня 2008 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Агрофірма "Вісла" укладено додатковий договір № 212 до договору оренди землі № 228 від 29 травня 2006 року відповідно до якого сторони внесли зміни до нього, а саме: встановили строк дії 25 років; визначили, що розмір орендної плати - 4 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка на дату укладення цього договору складає 2 367,71 грн. Як виняток, орендна плата за 2008 рік визначена у сумі 3 791,71 грн. Орендна плата вноситься щорічно у грошовій або натуральній формі (продукцією, вирощеною орендодавцем). Також вказаним додатковим договором узгоджено, що обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексації, розмір орендної плати переглядається один раз на 3 роки у передбачених цим договором випадках, а у разі невнесення орендної плати у строки, визначені договором, стягується пеня у розмірі 0.01 % від несплаченої суми за кожний день прострочення.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 21 січня 2019 року встановлено, що умови додаткового договору від 14 липня 2008 року не можна вважати чинними для сторін, оскільки він не містить даних про його державну реєстрацію
24 вересня 2017 року відповідачем на адресу місця проживання позивача: село Новоселівка, Арбузинський район Миколаївська область, на ім`я ОСОБА_1 здійснено поштовий переказ коштів у сумі 18 358,96 грн у рахунок орендної плати за 2017 рік, що підтверджується списком згрупованих поштових переказів відправника ТОВ "Агрофірма "Вісла" за формою №103-1 та квитанцією про його оплату з відбитком календарного штемпеля відділення поштового зв`язку від 24 вересня 2017 року.
19 лютого 2019 року відповідачем на адресу місця проживання позивача на ім`я ОСОБА_1 здійснено поштовий переказ коштів № 138 в сумі 18 856,31 грн у рахунок орендної плати за 2018 рік, що підтверджується списком згрупованих поштових переказів відправника ТОВ "Агрофірма "Вісла" за формою № 103-1 та квитанцією про його оплату з відбитком календарного штемпеля відділення поштового зв`язку від 19 лютого 2019 року.
Факт здійснення даного переказу підтверджений інформацією, наданою філією "Кіровоградська дирекція" АТ "Укрпошта" у листі від 25 червня 2019 року на запит суду, згідно якої зазначений переказ на ім`я позивача прийнятий 21 лютого 2019 року. Переказ повернуто на рахунок відправника за закінченням терміну зберігання 26 березня 2019 року. Щодо пересилання та доставки переказу за 2017 рік, то АТ "Укрпошта" відповідь надати не має можливості, у зв`язку із спливом строку для прийняття заяв. Крім того, згідно інформації, наданої філією "Кіровоградська дирекція" АТ "Укрпошта" у листах від 29 липня 2019 року та від 08 серпня 2019 року, термін зберігання бланків виплачених поштових переказів 12 місяців; термін зберігання бланків вихідних поштових переказів ф.115, 115а, заяви на переказ готівки - для переказів прийнятних в національній валюті, списків ф.103-1, за якими прийняті перекази, разом з повідомленням ф.121 - 8 місяців з днях їх прийняття.
Згідно листа Новоселівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області від 26 лютого 2020 року на території сільської ради нотаріус відсутній, а сільська рада не наділена правом приймати гроші у депозит.
ТОВ "Агрофірма "Вісла" були вчинені дії з виплати орендної плати позивачу за 2017 рік у межах обумовленого сторонами строку (пункту 11 договору), але порушено строк виконання зобов`язання зі сплати орендної плати за 2018 рік, оскільки поштовий переказ грошових коштів здійснений ним 19 лютого 2019 року, тобто з порушенням передбаченого договором строку.
Після подачі позову і під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем було перераховано позивачу на його платіжну картку орендну плату за 2017-2018 роки у розмірі 12 635,00 грн.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до касаційної скарги, рішення суду апеляційної інстанції, визначене у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржується на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Постанова Миколаївського апеляційного суду від 04 травня 2020 року, якою вирішено позовні вимоги у частині розірвання договору оренди землі, оскаржується позивачем у повному обсязі.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Перевіривши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно із статтею 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України (далі - ЗК України), Цивільним кодексом України(далі - ЦК України), цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
У частині першій статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
У частинах першій та другій статті 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Згідно із статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Стаття 1 Закону України "Про оренду землі" (далі - Закон) визначає оренду
землі як засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону).
У статті 32 Закону передбачено, що на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, у разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.
У статті 141 ЗК України серед підстав припинення права користування земельною ділянкою, зокрема в пункті "д" частини першої цієї статті передбачено систематичну несплату земельного податку або орендної плати.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (касаційне провадження № 61-41932сво18) дійшов висновку, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична (два та більше випадки) несплата орендної плати.
Згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині розірвання договору оренди землі, позивач ОСОБА_1 посилався на те, що відповідачем не виплачено йому орендну плату за 2017-2018 роки.
Як встановлено судами, згідно пункту 11 договору, орендна плата за звітний рік виплачується орендарем орендодавцю до 31 грудня звітного року.
Із змісту договору оренди вбачається, що порядок та місце виконання орендарем зобов`язання зі сплати орендної плати орендодавцю сторонами не встановлені.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 532 ЦК України якщо місце виконання зобов`язання не встановлено у договорі, виконання грошового зобов`язання провадиться за місцем проживання кредитора.
Відтак, належним місцем виконання зобов`язання зі сплати орендної плати є місце проживання позивача.
На виконання даного обов`язку 24 вересня 2017 року відповідачем на адресу місця проживання позивача: село Новоселівка Арбузинський район Миколаївська область, на ім`я ОСОБА_1 здійснено поштовий переказ 18 358,96 грн як виплату орендної плати за 2017 рік; 19 лютого 2019 року відповідачем на адресу місця проживання позивача на ім`я ОСОБА_1 здійснено поштовий переказ 18 856,31 грн в якості орендної плати за 2018 рік.
Факт здійснення даного переказу підтверджений також інформацією, наданою філією "Кіровоградська дирекція" АТ "Укрпошта" у листі від 25 червня 2019 року на запит суду, згідно якої зазначений переказ на ім`я позивача прийнятий 21 лютого 2019 року. Переказ повернуто на рахунок відправника за закінченням терміну зберігання 26 березня 2019 року. Щодо пересилання та доставки переказу за 2017 рік, то АТ "Укрпошта" не має можливості надати відповідь у зв`язку із спливом строку для прийняття заяв (закінченням строку зберігання заяв та бланків на переказ коштів).
У частині першій статті 537 ЦК України передбачено, що боржник має право виконати свій обов`язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса, нотаріальної контори в разі, зокрема: відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов`язання; ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку.
Згідно листа Новоселівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області від 26 лютого 2020 року на території сільської ради нотаріус відсутній, а сільська рада не наділена правом приймати гроші у депозит.
Апеляційним судом обґрунтовано встановлено, що відповідачем доведено вчинення дій, спрямованих на виконання грошового зобов`язання за договором оренди землі шляхом виплати їх кредитору за місцем його проживання, а також відсутності у відповідача можливості вчинення альтернативних дій щодо виконання зобов`язання шляхом внесення боргу в депозит нотаріуса (статті 532, 537 ЦК України).
Разом із цим, відповідачем дії з виплати орендної плати за 2017 рік вчинені у межах обумовленого сторонами строку виплати орендної плати (надіслано кошти 24 вересня 2017 року), але порушено строк виконання зобов`язання зі сплати орендної плати за 2018 рік, оскільки поштовий переказ грошових коштів здійснений ним 19 лютого 2019 року, тобто з порушенням передбаченого договором строку (до кінця року, за який здійснюється оплата).
Колегія суддів, погоджуючись із висновками апеляційного суду, вважає, що прострочення орендної плати за 2018 рік є одноразовим та не свідчить про систематичне (два і більше разів) порушення орендарем (відповідачем) своїх обов`язків щодо своєчасної сплати цих коштів орендодавцю (позивачу) згідно договору оренди, а тому відсутні передбачені законом підстави для розірвання відповідного договору.
У частині першій статті 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.
Судом апеляційної інстанції встановлено та не спростовано позивачем, що відповідачем вчинено реальні дії з виплати позивачу орендної плати за 2017-2018 роки, а тому відповідач не може вважатися таким, що систематично порушував строк виконання відповідного зобов`язання за договором оренди землі.
Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Останнім є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).
Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Позивачем у силу вимог статі 81 ЦПК України не було доведено належними та допустимими доказами систематичної несплати відповідачем орендної плати за відповідний період, оскільки, зокрема, відсутня вина ТОВ "Агрофірма "Вісла" у простроченні сплати орендної плати за 2017 рік.
Тобто, позивач не довів істотного порушення орендарем (відповідачем) умов договору, позбавлення його права на те, на що він розраховував при укладенні договору оренди (стаття 651 ЦК України).
Разом із цим, відповідач надав належні докази щодо відсутності підстав для розірвання договору оренди землі, оскільки ним було допущено одноразове порушення своїх договірних обов`язків в частині прострочення сплати орендної плати за 2018 рік. При цьому, відповідачем також доведено відсутність його вини щодо неотримання позивачем сум орендної плати за 2017-2018 роки, оскільки вчинені передбачені законодавством дії щодо виплати відповідних коштів позивачу (орендодавцю).
Суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права та, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у частині розірвання договору оренди землі через їх недоведеність.
Верховний суд вважає безпідставними аргументи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій при виборі норм матеріального права не враховано висновки Верховного Суду в подібних правовідносинах де зазначено, що систематична несплата орендної плати є підставою для розірвання договору оренди землі, оскільки у наведених ним рішеннях суду касаційної інстанції та у даній справі наявні різні фактичні обставини. Зокрема, позивачем не доведено факту систематичної (два рази або більше разів) невиплати орендної плати, що є істотним порушенням умов договору та підставою для його розірвання.
Інші зазначені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки, в той час як в силу статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Колегією суддів враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що судом апеляційної інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законне і обґрунтоване рішення.