Постанова
Іменем України
05 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 351/1671/20
провадження № 61-783св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Максюти І. О., Василишин Л. В., Горейко М. Д.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Одночасно із подання позовної заяви ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про забезпечення позову шляхом проведення опису та накладення арешту на майно та заборони його відчуження.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Ухвалою Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 29 вересня 2020 року у складі судді Калиновського М. М. у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.
Судове рішення місцевого суду мотивовано тим, що зі змісту заяви про забезпечення позову не вбачається, в чому полягає необхідність у забезпеченні позову, не обґрунтовано належним чином необхідність застосування виду забезпечення позову у вигляді арешту, не конкретизовано житлові будинки та їхня вартість та чи співмірна ця вартість ціні позову.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Ухвалу Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 29 вересня 2020 року скасовано.
Ухвалено нове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено.
Забезпечено позов шляхом накладення арешту та заборони відчуження нерухомого та рухомого майна, яке належить подружжю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Скасовуючи судове рішення місцевого суду, апеляційний суд виходив із того, що заявлений ОСОБА_1 захід забезпечення позову у вигляді проведення опису та накладення арешту на майно, що підлягає поділу, шляхом заборони його відчуження є співмірним із розміром заявлених позовних вимог, оскільки лише такий спосіб забезпечення може гарантувати виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У січні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 .
Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на порушення норм процесуального права, оскільки апеляційний суд не врахував, що матеріали справи не містять доказів існування спірного майна та його вартості, оскаржуване судове рішення не містить належного обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення, а застосовані заходи не є співмірними позовним вимогам.
Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу
У березні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 від ОСОБА_1, у якому вказано, що судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм процесуального права, доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Одночасно із подання позовної заяви ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про забезпечення позову шляхом проведення опису та накладення арешту на майно та заборони його відчуження.
Ухвалою Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 29 вересня 2020 року у складі судді Калиновського М. М. у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 124 Конституції України визначений принцип обов`язковості судових рішень, який із огляду на положення статей 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову.
При цьому відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
За змістом статті 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містить, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову.
Положеннями статті 152 ЦПК України встановлені види забезпечення позову. Одним із видів такого забезпечення є накладення арешту на майно, заборона вчиняти певні дії, тощо.
Відповідно до частини третьої статті 152 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Звертаючись до суду із вказаним позовом, позивач просила поділити спільне майно подружжя, набуте ними за час шлюбу.
Позовна заява, серед іншого, обґрунтована тим, що 16 травня 2001 року сторони придбали житловий будинок АДРЕСА_1 з належними господарськими будівлями та спорудами, який оформлений на ОСОБА_2 .
Вартість зазначеного будинковолодіння становила 6 298 грн. За час спільного проживання сторони побудували другий житловий будинок, облаштували огорожу. Оскільки відповідач чинить перешкоди, вона з дітьми вимушена проживати у своїх батьків. Загальну вартість рухомого майна у позовній заяві ОСОБА_1 зазначає у розмірі 244 140 грн, з яких їй належить 1/2 частина на суму 122 070 грн. Також однією із вимог позову є поділ нерухомого майна.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 посилалася на те, що існує спір щодо поділу набутого за час перебування у шлюбі майна, яке знаходиться за місцем проживання відповідача. Вказувала, що вона не має доступу до майна і відповідач може його відчужити, що свідчить про необхідність забезпечення заявленого нею позову.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: "співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову".
Таким чином, встановивши, що метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони інтересів заявника від можливих недобросовісних дій щодо відчуження набутого за час перебування у шлюбі майна, щоб забезпечити реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь заявника, та, врахувавши, що спосіб забезпечення шляхом накладення арешту та заборони вчиняти будь-які дії щодо спірного майна є адекватним захистом для попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення, апеляційний суд дійшов вірного висновку про необхідність забезпечення позову.
Доводи касаційної скарги про відсутність доказів на підтвердження наявності зазначеного позивачем майна не заслуговують на увагу, оскільки забезпечення позову у цьому спорі спрямоване на виконання можливого рішення суду про задоволення позову, крім того, вжите забезпечення є співмірним заявленим позовним вимогам та не порушує прав учасників спору. Крім того, встановлення набутого за час перебування у шлюбі майна є прерогативою суду під час розгляду справи по суті.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом апеляційної інстанції не було порушено норми процесуального права, а тому відсутні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення, доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду