Постанова
Іменем України
06 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 199/8583/17
провадження № 61-18715св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Четверта Дніпропетровська державна нотаріальна контора,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Каратаєвої Л. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів, посилаючись на те, що вона та ОСОБА_5 проживали однією сім`єю та вели спільне господарство. 01 серпня 2002 року між ними була укладена угода про спільну діяльність, на виконання якої вони за спільні кошти придбали таке майно: елінг № НОМЕР_5 та гараж № НОМЕР_1, що розташовані в Споживчому кооперативі житлово-рекреаційного призначення "Дельфін" (колишня назва - Споживчий гаражно-човновий кооператив риболовів-любителів "Дельфін") за адресою: Республіка Крим, місто Алушта, с/р Лучистівська, Судацьке шосе 4 км; автомобіль марки "HONDA CR-V VINSHSRE" та відкрили депозитний рахунок "Базовий" № НОМЕР_2 на суму 100 000 грн в Публічному акціонерному товаристві "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - ПАТ "Промінвестбанк"). На будівництво та ремонтно-будівельні роботи двоповерхового елінгу та перебудову гаража в жиле приміщення вони спільно витратили 200 005,40 грн, з яких 100 000 грн - її особисті кошти. Наразі ринкова ціна на вказане нерухоме майно складає 2 226 049 грн. 20 вересня 2003 року будівництво елінгу було завершене та на підставі рішення Лучистівської сільської ради від 13 лютого 2004 року № 10 на ім`я ОСОБА_5 було видане свідоцтво про право власності на елінг № НОМЕР_5 літ. "М" загальною площею 74,9 кв. м та гараж № НОМЕР_1 літ. "Н" загальною площею 15,8 кв. м. З моменту введення елінгу та перебудованого гаража в експлуатацію, починаючи з 2004 року вона в рівних частинах зі ОСОБА_6 брала участь у сплаті податків і платежів, а також у витратах по утриманню і зберіганню вказаного нерухомого майна. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Після його смерті вона продовжувала неси витрати з утримання нерухомого майна, загальна сума витрат з 2013 року по 2017 рік складає 64 346,31 грн. Крім того, 18 квітня 2007 року нею та ОСОБА_5 за спільні кошти був придбаний автомобіль марки "HONDA CR-V VINSHSRE", реєстраційний номер НОМЕР_3, вартість якого складає 194 425 грн, з яких вона особисто сплатила 97 200 грн, що за курсом Національного банку України становить 19 248 доларів США. На даний час ринкова вартість вказаного транспортного засобу складає 395 173 грн. Крім того, 03 квітня 2012 року ОСОБА_5 за її згодою відкрив депозитний рахунок "Базовий" № НОМЕР_4 на суму 100 000 грн у ПАТ "Промінвестбанк", з яких їй належало 50 000 грн. На час пред`явлення позову ця сума становить 162 305,10 грн. На виконання угоди про спільну діяльність вона здійснила відповідні грошові витрати на придбання, утримання та поліпшення спільного із ОСОБА_5 нерухомого та рухомого майна. В подальшому ОСОБА_5 мав наміри оформити на її ім`я право власності на 1/2 частину вказаного майна, але не встиг, оскільки помер. Після смерті ОСОБА_5 наприкінці серпня 2012 року вона звернулася до Четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак з`ясувалося, що із заявами про прийняття спадщини звернулися також інші спадкоємці померлого: ОСОБА_2 (дружина), ОСОБА_3, ОСОБА_4 (діти) та ОСОБА_8 (батько). Вона звернулася до відповідачів з проханням повернути їй частину майна, придбаного разом зі ОСОБА_5, чи коштів, проте відповідачі не визнають договору про спільну діяльність. Отримавши у спадщину майно, придбане за її зі ОСОБА_6 спільні кошти, вони незаконно збагатилися за рахунок її грошових вкладень. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила стягнути із ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які є спадкоємцями померлого ОСОБА_5, по 1/3 частині з кожного, на свою користь грошові кошти, вкладені у спільно набуте нею зі ОСОБА_5 майно, а саме: 1/2 вартості елінга та гаража, що складає 1 113 024 грн; 1/2 вартості автомобіля "HONDA CR-V VINSHSRE", що складає 181 650 грн; 1/2 частину грошових вкладів, що складає 50 000 грн.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 28 березня 2019 року у складі судді Скрипник О. Г. позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму грошових коштів у розмірі 436 870 грн. Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму грошових коштів у розмірі 436 870 грн. Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 суму грошових коштів у розмірі 436 870 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, посилаючись на положення статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), з врахуванням показань свідків дійшов висновку про доведеність факту вкладення грошових коштів, які належали позивачу на праві особистої приватної власності, в будівництво елінгу в кооперативі "Дельфін" та придбання автомобіля марки "HONDA CR-V VINSHSRE".
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_3 і ОСОБА_4, до яких приєдналися ОСОБА_9 та ОСОБА_2, задоволено. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 28 березня 2019 року скасовано. В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що рішенням Апеляційного суду міста Дніпропетровська від 11 листопада 2015 року, ухваленим у справі № 199/1829/13-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_8, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання права спільної часткової власності, визнання спадкоємцем четвертої черги, зміну черговості на право спадкування та визнання права власності в порядку спадкування і за зустрічними позовами ОСОБА_2 та ОСОБА_8 до ОСОБА_1 про визнання правочинів недійсними, яке набрало законної сили, встановлено, що згідно з висновком Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз від 17 січня 2014 року № 3117-13 підпис від імені ОСОБА_5 на угоді від 01 серпня 2002 року про придбання рухомого та нерухомого майна та встановлення часток, виконаний не ОСОБА_5, а іншою особою з наслідуванням справжнього підпису ОСОБА_5, а згідно з висновком № 2 Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при Головному управлінні МВС Київської області від 23 травня 2014 року № 227 підпис від імені ОСОБА_5 на угоді від 01 серпня 2002 року про придбання рухомого та нерухомого майна та встановлення часток, ймовірно виконаний ОСОБА_5 . Тобто висновки, які містяться в обох актах судових почеркознавчих експертизах, не дають підстав однозначно стверджувати про те, що підпис на угоді від 01 серпня 2002 року, на яку посилається позивач як на підставу своїх позовних вимог, виконаний ОСОБА_5 . Проте суд першої інстанції не звернув уваги на зазначене рішення апеляційного суду, яке міститься в матеріалах справи, та як на підставу для стягнення грошових коштів зі спадкоємців померлого ОСОБА_5 послався саме на вищевказану угоду. Отже, застосувавши положення статті 1212 ЦК України, місцевий суд дійшов необґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Докази, на які послався суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, зокрема ремонтна калькуляція та розписки не свідчать про те, що позивач витрачала особисті кошти на ремонт елінга, оскільки не містять відомостей, які саме ремонтні роботи були проведені та чи взагалі проводилися.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року, а рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 28 березня 2019 року залишити в силі.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що так як спірні правовідносини за своєю природою допускають правонаступництво, то на спадкоємців ОСОБА_5 законом покладений обов`язок щодо повернення їй як стороні у відповідному кондиційному зобов`язанні виконаного. Оскільки безпідставне збагачення спадкодавця ОСОБА_5 відбулося за її рахунок у спосіб придбання та здійснення невід`ємних поліпшень об`єктів нерухомості та придбання рухомого майна, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статей 1212, 1213 ЦК України, за змістом яких у разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду справи по суті. Разом з тим, дійшовши висновку про те, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення статті 1212 ЦК України, суд апеляційної інстанції не зазначив, які норми матеріального права регулюють спірні правовідносини.
У листопаді 2019 року ОСОБА_3 і ОСОБА_4, в інтересах яких діє адвокат Цезарева М. І., та ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Грабильнікова О. А., подали відзиви на касаційну скаргу, в яких просили залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська.
06 лютого 2020 року справа № 199/8583/17 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
Судами встановлено, що звертаючись до суду з позовом про стягнення грошових коштів, ОСОБА_1 посилалася на те, що 01 серпня 2002 року між нею та померлим ОСОБА_5 було укладено угоду про ведення комерційної діяльності, а відповідачі є спадкоємцями померлого.
Отже, ОСОБА_1 не заперечувала, що між нею та померлим ОСОБА_5 виникли договірні правовідносини, і за життя ОСОБА_5 вона ніяких вимог та претензій до нього не заявляла.
У лютому 2013 року ОСОБА_1 зверталася до суду з позовом до ОСОБА_8, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання її спадкоємцем четвертої черги після смерті ОСОБА_5, зміну черговості на право спадкування та визнання за нею права власності в порядку спадкування, посилаючись на те, що з початку 2001 року вона проживала зі ОСОБА_5 однією сім`єю, однак, оскільки ОСОБА_5 перебував у зареєстрованому шлюб зі ОСОБА_2, то 20 грудня 2001 року вони уклали між собою угоду стосовно придбання спільного майна та визначення їх часток у ньому. 01 серпня 2002 року угода від 20 грудня 2001 року ними була скасована та у простій письмовій формі у присутності свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 укладена нова угода, в якій ОСОБА_5 та ОСОБА_1 конкретизували існуючі між ними правовідносини, мету придбання спільного рухомого і нерухомого майно, а також належні кожному з них частки. Згідно з указаною угодою вони вирішили створити спільну часткову власність. За згодою позивача право власності на все придбане рухоме і нерухоме майно було оформлено на ім`я ОСОБА_5, але кожному з них повинно належати по 1/2 частині майна. Інших угод щодо майна в подальшому між ними не укладалося. Протягом 2001-2012 років за спільні кошти та в результаті спільної праці вони придбали рухоме та нерухоме майно, зокрема: елінг № НОМЕР_5 та гараж № НОМЕР_1, що розташовані у Споживчому кооперативі житлово-рекреаційного призначення "Дельфін" (колишня назва - Споживчий гаражно-човновий кооператив риболовів-любителів "Дельфін") за адресою: Республіка Крим, місто Алушта, с/р Лучистівська, Судацьке шосе 4 км; автомобіль марки "HONDA CR-V VINSHSRE" та відкрили депозитний рахунок "Базовий" № НОМЕР_2 на суму 100 000 грн в ПАТ "Промінвестбанк".
У березні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання угоди недійсною та, посилаючись на те, що надані ОСОБА_1 угоди від 20 грудня 2001 року і від 01 серпня 2002 року згідно з висновком експертизи підписані не ОСОБА_5, просила визнати їх недійсними.
У липні 2014 року ОСОБА_8 також звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання правочинів недійсними та, посилаючись на те, що угода від 20 грудня 2001 року суперечить актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, просив визнати її недійсною, а угоду від 01 серпня 2002 року просив визнати удаваним правочином.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 30 грудня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право спільної часткової власності на 1/2 частину елінга № НОМЕР_5 літ. "М" загальною площею 74,9 кв. м, 1/2 частину гаража № НОМЕР_1 літ. "Н" загальною площею 15,8 кв. м, розташовані в Споживчому гаражно-лодочному кооперативі риболовів-любителів "Дельфін" за адресою: Республіка Крим, місто Алушта, село Лучисте, Судацьке шосе, 4 км; 1/2 частину автомобіля марки "HONDA CR-V VINSHSRE", реєстраційний номер НОМЕР_3 . Визнано за ОСОБА_1 право на 1/2 частину депозитного рахунку "Базовий" № НОМЕР_4 на суму 100 000 грн в ПАТ "Промінвестбанк". В задоволенні зустрічних позовів відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2015 року, яке залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2016 року, рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 30 грудня 2014 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права спільної часткової власності скасовано та в задоволенні зазначених вимог відмовлено. В іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, апеляційний суд виходив з недоведеності нею того, що вона та ОСОБА_5 об`єдналися для спільної діяльності та вели спільну комерційну діяльність. Матеріали справи не містять даних про доходи позивача, які б свідчили про те, що вона мала матеріальну можливість придбати спірне майно. Сама по собі присутність позивача при купівлі автомобіля та відкритті рахунку не дає підстав вважати, що витрачені гроші були отримані внаслідок спільної праці або комерційної діяльності.
Крім того, апеляційний суд зазначив, що висновки, наведені в актах судових почеркознавчих експертиз, не містять однозначного твердження про те, що підпис на угодах від 20 грудня 2001 року та від 01 серпня 2002 року, укладених між ОСОБА_1 та ОСОБА_5, виконаний саме ОСОБА_13 .
Згідно з висновком Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз від 17 січня 2014 року № 3117-13 підпис від імені ОСОБА_5 на угоді від 20 грудня 2001 року про придбання сумісної власності виконаний не ОСОБА_5, а іншою особою з наслідуванням справжнього підпису ОСОБА_5 ; підпис від імені ОСОБА_5 на угоді від 01 серпня 2002 року про придбання рухомого та нерухомого майна та встановлення часток виконаний не ОСОБА_5, а іншою особою з наслідуванням справжнього підпису ОСОБА_5 .
За висновком № 2 Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при Головному управлінні МВС Київської області від 23 травня 2014 року № 227 відповісти на питання, чи виконано підпис на угоді від 20 грудня 2001 року про придбання сумісної власності ОСОБА_5 чи іншою особою, не є можливим у зв`язку з нечітким відображенням вищезазначеного підпису, відсутністю окремих ділянок у штрихах, що могло призвести до втрати ряду ознак; підпис від імені ОСОБА_5 на угоді від 01 серпня 2002 року про придбання рухомого та нерухомого майна та встановлення часток ймовірно виконаний ОСОБА_5 .
Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акту, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Таким чином, зазначена правова норма застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, в тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків належать, зокрема договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема речі, у тому числі гроші.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Частиною першою статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно з частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вичинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 ЦК України.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого отримання.
Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватися тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або взагалі була відсутня.
Крім того, відповідно до частини другої статті 17 Закону України "Про власність", який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.
Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 5 постанови від 22 грудня 1995 року № 29 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), розглядаючи позови, пов`язані зі спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (стаття 16 Закону "Про власність", стаття 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункт 1 статті 17, стаття 18, пункт 2 статті 17 Закону України "Про власність") тощо.
Таким чином, для визнання спільної власності на майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, суду необхідно встановити, що громадяни об`єдналися для спільної діяльності, та укладеною між ними письмовою угодою визначено, що придбане майно є спільною сумісною власністю.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який набрав законної сили. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення для справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.