Постанова
Іменем України
06 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 462/3515/19
провадження № 61-9225св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство "Українська залізниця",
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Залізничного районного суду міста Львова від 17 жовтня 2019 року у складі судді Постигач О. Б. та постанову Львівського апеляційного суду від 16 березня 2020 року у складі колегії суддів: Цяцяка Р. П., Крайник Н. П., Шеремети Н. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця") про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що 12 жовтня 2015 року його було прийнято на роботу у відокремлений підрозділ "Служба матеріально-технічного постачання" Державного територіально-галузевого об`єднання "Львівська залізниця" на посаду юрисконсульта 1-ї категорії. На підставі наказу від 01 грудня 2015 року № 1-воН/од цей підрозділ реорганізовано шляхом перетворення у структурний підрозділ "Служба матеріально-технічного забезпечення" регіональної філії "Львівська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Укрзалізниця" (далі - ПАТ "Укрзалізниця"). Наказом від 31 травня 2017 року № 330/ос він переведений на посаду провідного юрисконсульта у вказаному структурному підрозділі. На виконання рішення правління ПАТ "Укрзалізниця" від 17 вересня 2018 року про ліквідацію виробничо-структурних підрозділів "Служба матеріально-технічного забезпечення" та "Головний матеріально-технічний склад" виконавчим директором регіональної філії "Львівська залізниця" видано наказ від 28 вересня 2018 року № 495/од про створення функціонального структурного підрозділу "Служба закупівель і постачань" чисельністю 148 штатних одиниць і з 01 січня 2019 року скорочено посади працівників ліквідованих підрозділів, в тому числі й посада провідного юрисконсульта, яку він обіймав. 23 січня 2019 року він отримав попередження про скорочення займаної ним посади з 01 січня 2019 року та що він буде звільнений з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). 04 лютого та 19 березня 2019 року йому було надано перелік вакансій, які не відповідали його освітньо-кваліфікаційному рівню та були тимчасовими, у зв`язку з чим він відмовився від них. Листом від 12 березня 2019 року № НОК-7/68 служба кадрової та соціальної політики звернулася до первинної профспілки організації "Служби матеріально-технічного постачання" про надання згоди на його звільнення з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України. 03 травня 2019 року первинною профспілковою організацією таку згоду було надано і наказом від 06 травня 2019 року № 127/ос його було звільнено з посади провідного юрисконсульта "Служби матеріально-технічного забезпечення" за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату з 07 травня 2019 року. Вважає своє звільнення таким, що не відповідає вимогам трудового законодавства. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив: визнати незаконним та скасувати наказ (розпорядження) від 06 травня 2019 року № 127/ос про звільнення його з посади провідного юрисконсульта "Служби матеріально-технічного забезпечення" регіональної філії "Львівська залізниця" АТ "Українська залізниця" та поновити на роботі; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу; відшкодувати моральну шкоду за незаконне звільнення в розмірі 20 000 грн, а також стягнути з відповідача понесені ним судові витрати, а саме: судовий збір - 768,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 400 грн.
Рішенням Залізничного районного суду міста Львова від 11 жовтня 2019 року позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ (розпорядження) від 06 травня 2019 року № 127/ос про звільнення ОСОБА_1 з посади провідного юрисконсульта "Служби матеріально-технічного забезпечення" регіональної філії "Львівська залізниця" АТ "Українська залізниця" у зв`язку із скороченням штату на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді провідного юрисконсульта "Служби матеріально-технічного забезпечення" регіональної філії "Львівська залізниця" АТ "Українська залізниця" з 07 травня 2019 року. Стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь період вимушеного прогулу в сумі 66 459,12 грн, 10 000 грн на відшкодування моральної шкоди, 8 196,84 грн судових витрат. Стягнуто з АТ "Українська залізниця" в дохід держави 1 921 грн судового збору. Рішення в частині поновлення на роботі та виплати середнього заробітку за один місяць допущено до негайного виконання. В задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що звільнення ОСОБА_1 відбулося без дотриманням вимог трудового законодавства, а саме положень статті 49-2 КЗпП України, на момент звільнення позивачу не було запропоновано всі вакантні посади на підприємстві, а тому наказ від 06 травня 2019 року № 127/ос про його звільнення із займаної посади у зв`язку із скороченням штату за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України є незаконним та підлягає скасуванню. Рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу приймається судом одночасно з рішенням про поновлення на роботі. Внаслідок незаконного звільнення позивачу завдано моральну шкоду, яка відповідно до положень статті 237-1 КЗпП України відшкодовується власником або уповноваженим ним органом.
Постановою Львівського апеляційного суду від 16 березня 2020 року апеляційну скаргу АТ "Українська залізниця" залишено без задоволення, рішення Залізничного районного суду міста Львова від 11 жовтня 2019 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. На день звільнення ОСОБА_1 з роботи у відповідача була вакантною посада провідного юрисконсульта, проте вона не була запропонованою позивачу у встановленому чинним законодавством порядку. В той же час ні письмовий відзив на позовну заяву, ні апеляційна скарга не містять доводів на спростування цієї обставини.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У червні 2020 року АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" АТ "Українська залізниця" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Залізничного районного суду міста Львова від 17 жовтня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 16 березня 2020 рокуі ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначив пункт 2 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та вважав за необхідним відступити від висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 25 квітня 2012 року у справі № 6-23 цс12, посилаючись на те, що правова позиція, вказана в цій постанові, висловлена за інших фактичних обставин, а тому апеляційний суд помилково застосував її до спірних правовідносин. Також заявник як на підставу оскарження судових рішень посилається на пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України та вважав, що суд не дослідив зібрані у справі докази, а саме: витяг з протоколу засідання профспілкового комітету Первинної профспілкової організації "Служби матеріально-технічного постачання" Львівської залізниці від 03 травня 2019 року № 7; заяву ОСОБА_1 від 06 травня 2019 року про надання йому актуального та вичерпного переліку вакансій; перелік вакансій станом на 06 травня 2019 року по регіональній філії "Львівська залізниця".
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. від 16 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Залізничного районного суду міста Львова.
07 жовтня 2020 року справа № 462/3515/19 надійшла до Верховного Суду.
Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Сімоненко В. М. призначений повторний автоматизований розподіл цієї справи.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 листопада 2020 року справу № 462/3515/19 передану судді-доповідачеві Стрільчуку В. А.
Позиція Верховного Суду.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що згідно з наказом від 12 жовтня 2015 року № 306/ос ОСОБА_1 був прийнятий на роботу на посаду юрисконсульта 1-ї категорії відокремленого підрозділу "Служби матеріально-технічного забезпечення" внаслідок переводу з відокремленого підрозділу "Львівська дистанція зв`язку".
Наказом від 31 травня 2017 року № 330/ос позивач був переведений на посаду провідного юрисконсульта у "Службу матеріально-технічного забезпечення" регіональної філії "Львівська залізниця".
Наказом регіональної філії "Львівська залізниця" від 28 вересня 2018 року № 495/од створено функціональний структурний підрозділ "Служба закупівель і постачання" з 01 жовтня 2018 року. Цим наказом з 01 січня 2019 року скорочено посади працівників виробничих структурних підрозділів "Служби матеріально-технічного забезпечення" та "Головного матеріально-технічного складу", в тому числі посаду провідного юрисконсульта (додатки № 2 і № 4 до наказу від 28 серпня 2018 року № 495/од).
23 січня 2019 року позивач отримав і ознайомився з попередженням про те, що посада провідного юрисконсульта, яку він обіймав, підлягає скороченню з 01 січня 2019 року, у зв`язку з чим він буде звільнений на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Згідно з витягом з протоколу засідання профспілкового комітету від 26 березня 2019 року № 5 розгляд листа служби кадрової та соціальної політики від 12 березня 2019 року № НОК-7/31 щодо надання згоди на звільнення ОСОБА_1 за скороченням штату перенесено на перший робочий день після виходу його з лікарняного.
03 травня 2019 року профспілковий комітет надав згоду на звільнення позивача з посади провідного юрисконсульта "Служби матеріально-технічного забезпечення" у зв`язку із скороченням штату на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Тобто перше засідання профспілкового комітету, на якому розглядалося питання про надання згоди на звільнення позивача, відбулося 26 березня 2019 року, наступне засідання, на якому вже було надано таку згоду, - 03 травня 2019 року, отже, подання власника про надання згоди на звільнення працівника розглянуто поза межами строку, встановленого частиною другою статті 43 КЗпП України.
Наказом від 06 травня 2019 року № 127/ос позивач був звільнений із займаної посади у зв`язку із скороченням штату за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
На засіданні профспілкового комітету 03 травня 2019 року, на якому розглядалося питання про надання згоди на звільнення позивача, був перелік вакансій по регіональній філії "Львівська залізниця" станом на 04 лютого та 19 березня 2019 року. Згідно із вказаним переліком на підприємстві були наявні тимчасові (основні працівники перебували у відпустках, одна з яких - по вагітності та пологах, друга - по догляду за дитиною до п`яти років) вакансії юрисконсультів 1-ої категорії. На жодну з цих посад позивач не погодився, оскільки вони були тимчасовими і нижчеоплачуваними.
Разом з тим відповідно до переліку вакансій станом на 06 травня 2019 року по регіональній філії "Львівська залізниця" вакантною також була посада провідного юрисконсульта відділу договірної роботи, проте вона не була запропонована позивачу. Наказ про припинення трудового договору винесений 06 травня 2019 року, а з роботи ОСОБА_1 звільнено з 07 травня 2019 року. Тобто позивачу не було запропоновано всі вакантні посади, які існували на підприємстві станом на день його звільнення з роботи.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.
Згідно з частиною першою статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.
При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.
При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Статтею 43 КЗпП України встановлено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктом 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації) статті 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.
Гарантії працівників при незаконному звільненні з роботи та порушенні порядку їх звільнення з роботи визначені законодавцем у статті 235 КЗпП України.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.
Враховуючи те, що КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.
Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.
Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
Проте з урахуванням вимог трудового законодавства у справах, в яких оспорюється незаконність звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.