ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 квітня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/14092/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бакуліна С. В. - головуючий, Губенко Н. М., Кролевець О. А.,
за участю секретаря судового засідання - Федорченка В. М.,
представників учасників справи:
позивача - Волошиновича О. П., ОСОБА_2.,
відповідача-1 - Стовби А. В.,
відповідача-2 - не з`явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.11.2020 (головуючий - Буравльов С.І., судді: Зубець Л.П., Пашкіна С.А.) та рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2020 (суддя Джарти В.В.)
у справі №910/14092/19
за позовом ОСОБА_2
до 1. ОСОБА_1,
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "СІ-ЕЛ"
про розірвання договору купівлі-продажу частини частки у статутному капіталі та застосування наслідків розірвання договору,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1 У жовтні 2019 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "СІ-ЕЛ" (далі - ТОВ "СІ-ЕЛ", Товариство) про розірвання договору купівлі-продажу частини частки у статутному капіталі Товариства від 23.10.2015; застосування наслідків розірвання договору, а саме скасування рішення загальних зборів учасників ТОВ "СІ-ЕЛ", оформленого протоколом від 23.10.2015 №01/10/15.
1.2. Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем-1 рішення загальних зборів учасників Товариства від 23.10.2015 щодо формування складу до статутного капіталу Товариства та порушенням умов укладеного договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "СІ-ЕЛ" від 23.10.2015 в частині зобов`язання з оплати частки.
2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
2.1. 23.10.2015 відбулись загальні збори Товариства з обмеженою відповідальністю "CI-ЕЛ", оформлені протоколом №01/10/15, за результатами яких було вирішено:
- надати згоду ОСОБА_2 на передачу частини частки, а саме 2500,00 грн, що становить 50% статутного капіталу Товариства на користь ОСОБА_1 шляхом її продажу;
- збільшити статутний капітал цього Товариства за рахунок грошового внеску до 400000,00 грн;
- розподілити статутний капітал у рівних частках, а саме частка ОСОБА_2 - 50% статутного капіталу, що в грошовому еквіваленті становить 200000,00 грн, частка ОСОБА_1 - 50% статутного капіталу, що в грошовому еквіваленті становить 200000,00 грн;
- затвердити статут в новій редакції та здійснити державну реєстрацію змін.
2.2. 23.10.2015 між ОСОБА_2, в якості продавця, та ОСОБА_1, в якості покупця, було укладено договір купівлі-продажу частини частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "CI-ЕЛ" (далі - договір купівлі-продажу).
2.3. Відповідно до пункту 1.1 договору купівлі-продажу предметом цього договору є корпоративні права, які відповідно до чинного законодавства визначаються як право власності на статутний капітал юридичної особи або його частки (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку, а також активів юридичної особи у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства України.
2.4. Згідно з пунктом 1.2 договору купівлі-продажу продавець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати покупцю свої права, а саме частину частки у статутному капіталі товариства, що становить 50% статутного капіталу товариства, загальною вартістю 2500,00 грн, а покупець зобов`язаний прийняти цю частину частки та сплатити обумовлену суму в цьому договорі.
2.5. Як передбачено пунктом 2.1 вказаного договору, вартість частини частки у статутному капіталі товариства, що відчужується, складає 2500,00 грн, і підлягає сплаті покупцем на користь продавця.
2.6. У відповідності до пункту 2.2 договору купівлі-продажу покупець сплачує продавцю вартість частини частки у статутному капіталі товариства відповідно до пункту 2.1 цього договору не пізніше 23.10.2017.
2.7. Спір у справі виник у зв`язку з тим, що відповідач-1 не виконав рішення загальних зборів учасників Товариства від 23.10.2015, зокрема не сформував вкладу до статутного капіталу Товариства, а також, в порушення умов укладеного договору купівлі-продажу, не виконав зобов`язання по оплаті частини частки, що, на думку позивача, є підставою для розірвання вказаного договору та застосування його наслідків, а саме, скасування рішення загальних зборів учасників товариства.
3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 20.05.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.10.2020, позов задовольнив повністю.
3.2. Мотивуючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що порушення покупцем обов`язку щодо оплати фактично переданої йому частки є істотним порушенням договору у розумінні статті 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) і достатньою підставою для задоволення позовних вимог про розірвання договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі.
3.3. Водночас, наявні в матеріалах справи докази на підтвердження спроб відповідача-1 здійснити оплату частки після відкриття провадження у справі, суди визнали такими, що не спростовують факту істотного порушення ним умов укладеного договору в частині обов`язку оплати вартості фактично переданої частки у статутному капіталі ТОВ "СІ-ЕЛ".
3.4. Окрім цього, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги про скасування рішення загальних зборів учасників Товариства, оформленого протоколом від 23.10.2015 №01/10/15, оскільки правова підстава перерозподілу та затвердження часток у Товаристві внаслідок задоволення вимоги про розірвання договору купівлі-продажу, відпала.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування
4.1. ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.11.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2020 у справі №910/14092/19, в яких просить скасувати зазначені судові акти та прийняти нове рішення про відмову в позові.
4.2. Підставою касаційного оскарження рішень суду першої та апеляційної інстанцій у цій справі скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Зазначає, що судами в оскаржуваних рішеннях було застосовано статтю 651 ЦК України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 02.07.2019 у справі №906/827/18, від 08.09.2020 у справі №916/667/18.
4.3. Скаржник наголошує, що поза увагою судів залишено те, що з 23.10.2017 (строк оплати за договором) та до 09.10.2019 (дата подання позовної заяви) позивач жодного разу не звертався до відповідача-1 з вимогою про оплату за договором купівлі-продажу. Водночас, отримавши копію позовної заяви у цій справі, відповідач-1 усунув порушення за договором та здійснив оплату, а відтак, таке порушення умов договору не може вважатись істотним та слугувати підставою для його розірвання.
4.4. Скаржник також зазначає, що позивач, звернувшись до суду з вимогою про розірвання договору купівлі-продажу, обрав неналежний спосіб захисту, оскільки відповідач-1 товар за договором, а саме частку у статутному капіталі Товариства, вже отримав. За таких умов, на думку скаржника, підлягає застосуванню частина третя статті 692 ЦК України, відповідно до якої позивач має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами, а не заявляти вимогу про розірвання договору купівлі-продажу.
4.5. Окрім цього, скаржника вказує, що вимога про скасування рішення загальних зборів, є неналежним способом захисту прав позивача, оскільки її задоволення не може бути підставою для внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
5. Доводи інших учасників справи
5.1. Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, як такі, що прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
5.2. На думку позивача, посилання скаржника на те, що ним було усунуто порушення умов договору купівлі-продажу, є безпідставним, оскільки на момент здійснення поштового переказу на користь позивача, останній вже відмовився від договору шляхом пред`явлення цього позову.
5.3. Окрім цього, позивач вказує на те, що заявлена на підставі частини третьої статті 653 ЦК України вимога щодо застосування наслідків розірвання спірного договору, а саме скасування рішення загальних зборів учасників Товариства про перерозподіл та затвердження часток, відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 28.02.2018 у справі №923/1106/16.
6. Позиція Верховного Суду
Щодо неврахування попередніми судовими інстанціями правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах, зазначених скаржником
6.1. Визначення подібності правовідносин міститься у правових висновках, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
6.2. Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі №910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин та об`єкт (предмет).
6.3. Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 у справі №925/3/7, пункт 40 постанови від 25.04.2018 у справі №910/24257/16). Такі ж висновки були викладені у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та від 13.09.2017 року у справі №923/682/16.
6.4. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц).
6.5. Щодо посилання скаржника на застосування судами статті 651 ЦК України без урахування висновку про застосування цієї норми, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 по справі №916/667/18, колегія суддів зазначає таке.
6.6. У справі №916/667/18 суди розглянули позов колишнього учасника товариства з обмеженою відповідальністю до учасників цього товариства про розірвання укладеного з ними договору купівлі-продажу частки статутного капіталу товариства на підставі частини другої статті 651 ЦК України, з посиланням на нездійснення покупцем частки оплати по договору, що є підставою для висновку про подібність правовідносин у зазначеній справі, та у цій справі, що розглядається, за обставинами справи та предметом матеріально-правового регулювання.
6.7. Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, Велика Палата Верховного Суду, надавши юридичну оцінку встановленим судами обставинам справи та дійшовши висновку, що позивачкою була передана відповідачам належна їй частка у статутному капіталі товариства, за яку останні повністю з нею розрахувались, виклала правовий висновок щодо позовної вимоги про розірвання договору в частині продажу позивачкою своєї частки статутного капіталу товариства відповідачам, зазначивши таке.
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про задоволення зазначеної позовної вимоги на підставі частини другої статті 651 ЦК України, відповідно до якої договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом; істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. На думку судів, відсутність проведення розрахунку за частку статутного капіталу товариства, а саме передання майнових прав без отримання зустрічного грошового задоволення, дає підстави для висновку, що позивач була позбавлена того, на що розраховувала при укладенні спірного договору купівлі-продажу.
Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що розірвання договору належить до загальних способів захисту прав сторін договору.
Водночас глава 54 ЦК України містить спеціальне регулювання відносин щодо купівлі-продажу, зокрема і щодо способів захисту прав продавця, порушених покупцем.
Відповідно до частини четвертої статті 692 ЦК України, якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу. Таким чином, лише у випадку, коли покупець відмовився і прийняти, і оплатити товар, продавець може за своїм вибором або вимагати виконання договору з боку покупця, або відмовитися від договору. Друга можливість надана продавцю, виходячи з того, що якщо покупець не виконав жодного свого обов`язку, не сплатив ціни товару та відмовився його прийняти (наприклад, надіслав продавцю заяву про відмову прийняти товар, безпідставно не прийняв запропоноване продавцем виконання зобов`язання з його боку, безпідставно повернув надісланий товар тощо), то така поведінка свідчить про втрату інтересу покупця до виконання договору. Продавець своєю чергою також може втратити інтерес до договору, при цьому він володіє товаром і має можливість розпорядитися ним, зокрема продати його іншій особі, аби отримати покупну ціну. Тобто продавець теж вправі відмовитися від договору купівлі-продажу, тобто розірвати його шляхом вчинення одностороннього правочину чи вимагати виконання договору з боку покупця за умови, якщо покупець втратив інтерес до договору, не прийнявши та не оплативши товар. У таких випадках позовна вимога продавця про розірвання договору в судовому порядку задоволенню не підлягає, оскільки розірвання договору пов`язується законом із вчиненням одностороннього правочину, а не із судовим рішенням.
У справі №916/667/18 покупці отримали товар (частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю), але, як стверджувала позивачка, не здійснили оплати. За таких умов підлягає застосуванню частина третя статті 692 ЦК України, відповідно до якої у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Наведений припис не передбачає можливості продавця за своїм вибором вдатися до іншого способу захисту, зокрема не передбачає можливості розірвання договору в судовому порядку. Якщо порушення права продавця полягає в тому, що він не отримав грошових коштів від продавця, то способу захисту, який належним чином захистить саме це право, відповідає позовна вимога про стягнення неотриманих коштів.
Натомість такий спосіб захисту, як розірвання договору, що вже частково виконаний з боку продавця, який передав товар, і покупця, який прийняв товар, не відповідає суті порушення договору, що полягає в несплаті грошових коштів. Така несплата (повна або часткова) може бути наслідком не навмисного порушення договору з боку покупця (який бажає збагатитися за рахунок затримки оплати), а добросовісної помилки покупця, наприклад, через існування розбіжностей між сторонами щодо суми, належної до сплати, щодо взаємних розрахунків між сторонами.
Крім того, такий спосіб захисту, як розірвання договору, може бути використаний продавцем не з метою відновлення його права на одержання грошових коштів, а з метою невиправданого збагачення, якщо, наприклад, ринкова ціна на продане майно збільшилася, в тому числі завдяки його поліпшенню покупцем. Такі несправедливі наслідки можуть настати через невідповідність зазначеного способу захисту суті порушення права.
Виконання судового рішення про стягнення з покупця майна, одержаного ним за договором, розірваним судом, може бути складнішим, ніж виконання судового рішення про стягнення коштів. Зокрема, майно може бути вже відчуженим добросовісній третій особі, щодо якої рішення суду про повернення майна від покупця не матиме значення і від якої це майно не можна буде витребувати в іншому судовому процесі. Натомість застосування способу захисту, встановленого частиною третьою статті 692 ЦК України, призводить до повного поновлення порушеного права продавця.
Під час виконання судового рішення про стягнення з покупця грошових коштів у розмірі покупної ціни проданого майна у разі необхідності може бути накладений арешт на це майно (якщо воно зберіглося у покупця), а за рахунок його реалізації може бути задоволено вимогу продавця як стягувача.
Відповідно до частини третьої статті 692 ЦК України продавець має право вимагати не тільки оплати товару (тобто стягнення грошових коштів у розмірі покупної ціни проданого майна), а й сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - це прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Такі висновки сформульовано в пункті 34 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 (провадження №12-14гс18).
У частині третій статті 692 ЦК України зазначений термін використано у другому значенні. Тобто під сплатою процентів за користування чужими грошовими коштами розуміється відповідальність за прострочення виконання грошового зобов`язання згідно зі статтею 625 ЦК України. Така відповідальність виступає способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає в отриманні компенсації його майнових втрат, спричинених неналежним виконанням грошового зобов`язання. Подібні висновки сформульовано, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18), від 18.03.2020 у справі №902/417/18 (провадження №12-79гс19).
Отже, позивачка, пред`явивши позовну вимогу про розірвання спірного договору, обрала неналежний спосіб захисту її права.
6.8. У зв`язку із наведеним правозастосуванням судові рішення в частині розірвання договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства були скасовані з прийняттям нового рішення, яким у позові відмовлено.
6.9. Відтак, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №916/667/18 (повний текст розміщено в ЄДРСР 21.10.2020) правова позиція, помилково не врахована судом апеляційної інстанції при застосуванні норми статті 651 ЦК України у взаємозв`язку з нормою статті 692 ЦК України щодо визначення належного способу захисту позивача у спірних правовідносинах.
6.10. Застосовуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 08.09.2020 у справі №916/667/18, колегія суддів дійшла висновку, що позивач, пред`явивши позовну вимогу про розірвання спірного договору, обрав неналежний спосіб захисту його права, що є самостійною підставою для відмови в позові.
6.11. За наявності підстав для відмови у задоволенні позовної вимоги про розірвання договору купівлі-продажу у цій справі, відсутні також і підстави для задоволення, як заявленої позивачем, похідної від неї вимоги про застосування наслідків розірвання договору, а саме скасування рішення загальних зборів учасників ТОВ "СІ-ЕЛ", оформленого протоколом від 23.10.2015 №01/10/15.
6.12. Щодо доводів скаржника про неврахування попередніми судовими інстанціями правових висновків у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №906/827/18, колегія суддів зазначає таке.
6.13. У постанові Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №906/827/18 за позовом колишнього учасника товариства з обмеженою відповідальністю (далі - товариство) до учасника товариства та товариства про розірвання договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства та скасування рішення загальних зборів, Суд, підтримуючи рішення попередніх судових інстанцій про відмову в позові, дійшов висновку щодо застосування норми статті 651 ЦК України, встановивши такі обставини справи: несплата вартості частки за договором відбулась у зв`язку з тим, що покупцю частки (відповідачу) не було відомо розрахункового/карткового рахунку продавця, на який покупець мав перерахувати грошові кошти відповідно до умов договору; після закінчення строку, встановленого для сплати коштів, відповідач звернувся до суду з позовом, після чого відповідач вніс грошові кошти на депозит нотаріуса. Відмовляючи у позові попередні судові інстанції виходили із того, з чим погодився Верховний Суд, що позивачкою не було доведено, що невиконанням договору їй завдано шкоди і на момент сплати коштів, вона втратила інтерес до зобов`язання.
6.14. На відміну від справи №906/827/18, у цій справі у відповідача не існувало перешкод у виконанні зобов`язання, оскільки таких обставин судами не встановлено, а відповідач стверджував, що розрахувався з позивачем за усною домовленістю, втім будь-яких доказів розрахунку судам не надав.
6.15. Проаналізувавши зміст наведеної вище постанови Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що з огляду на підстави позову у справі №910/14092/19, фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є відмінними від справи №906/827/18, а доводи касаційної скарги про подібність правовідносин у цій справі і у справі №906/827/18, на яку посилається скаржник, є безпідставними.