ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 904/2684/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.,
за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.
представники учасників справи в судове засідання не з`явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Комунального підприємства "Міськавтопарк" Дніпровської міської ради
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.11.2020
та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.08.2020
у справі № 904/2684/19
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Центропаркінг"
до:
1) Фізичної особи-підприємця Свіжинського Євгена Анатолійовича;
2) Фізичної особи-підприємця Кириченко Сергія Олександровича;
3) Комунального підприємства "Міськавтопарк" Дніпровської міської ради;
4) Виконавчого комітету Дніпровської міської ради
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Дніпровська міська рада,
про усунення перешкод у здійсненні права користування власністю, визнання недійсним договору про організацію та експлуатацію майданчика для паркування від 01.03.2018 №410 ОП,
В С Т А Н О В И В:
У червні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Центропаркінг" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Свіжинського Євгена Анатолійовича, Фізичної особи-підприємця Кириченко Сергія Олександровича, Комунального підприємства "Міськавтопарк" Дніпровської міської ради, Виконавчого комітету Дніпровської міської ради, у якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просило:
- усунути Товариству з обмеженою відповідальністю "Центропаркінг" перешкоди у здійсненні права власності (права володіння, користування і розпорядження) об`єктом нерухомого майна - спорудами автостоянки загальною площею 4307 м2, який складається з: літ. А-2 - вартова площею 14, 3 м2, літ. Б - вольєр площею 5 м2, літ. В - навіс площею 117 м2, літ. Г - навіс площею 316,4 м2, літ. Ж - навіс площею 615,2 м2, І-ІІ - мостіння площею 3245 м2, розташованим на земельній ділянці площею 0,4392 га, кадастровий номер 1210100000:08:721:0336, за адресою: АДРЕСА_1, шляхом зобов`язання Фізичної особи-підприємця Свіжинського Євгена Анатолійовича, Комунального підприємства "Міськавтопарк" Дніпровської міської ради звільнити вказаний об`єкт нерухомого майна та земельну ділянку від себе, власних працівників, своїх представників, а також від свого майна, надавши безперешкодний доступ позивачу ТОВ "Центропаркінг", його посадовим особам, працівникам та уповноваженим представникам до зазначеного об`єкту нерухомого майна та земельної ділянки;
- визнати недійсним договір №410 ОП від 01.03.2018 "Про організацію та експлуатацію майданчика для паркування", укладений між Комунальним підприємством "Міськавтопарк" Дніпровської міської ради та Фізичною особою-підприємцем Свіжинським Євгеном Анатолійовичем.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у користуванні інших осіб перебуває майно, яке належить ТОВ "Центропаркінг" на праві приватної власності, а передачу майна в таке користування здійснено без відома позивача та без отримання будь-якого погодження, що є підставою для визнання договору недійсним.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.08.2020 (суддя Євстигнеєва Н.М.), залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 16.11.2020 (колегія суддів у складі: Широбокова Л.П. - головуючий, Кощеєв І.М., Орєшкіна Є.В.), позов задоволено частково. Закрито провадження у справі в частині вимог до Фізичної особи-підприємця Кириченко Сергія Олександровича, Виконавчого комітету Дніпровської міської ради у зв`язку з відсутністю предмету спору. Зобов`язано усунути Товариству з обмеженою відповідальністю "Центропаркінг" перешкоди у здійсненні права власності (права володіння, користування і розпорядження) об`єктом нерухомого майна - спорудами автостоянки загальною площею 4307 м2, який складається з: літ. А-2 - вартова площею 14,3 м2, літ. Б - вольєр площею 5 м2, літ. В - навіс площею 117 м2, літ. Г - навіс площею 316,4 м2, літ. Ж - навіс площею 615,2 м2, І-ІІ - мостіння площею 3245 м2, розташований на земельній ділянці площею 0,4392 га, кадастровий номер 1210100000:08:721:0336, за адресою: АДРЕСА_1, шляхом зобов`язання Фізичної особи-підприємця Свіжинського Євгена Анатолійовича звільнити вказаний об`єкт нерухомого майна та земельну ділянку, надавши безперешкодний доступ позивачу - Товариству з обмеженою відповідальністю "Центропаркінг" до зазначеного об`єкту нерухомого майна та земельної ділянки. У задоволенні решти вимог та вимоги щодо усунення Товариству з обмеженою відповідальністю "Центропаркінг" перешкод у здійсненні права власності (права володіння, користування і розпорядження) об`єктом нерухомого майна шляхом зобов`язання Комунальне підприємство "Міськавтопарк" Дніпровської міської ради звільнити вказаний об`єкт нерухомого майна та земельну ділянку - відмовлено. Визнано недійсним договір №410 ОП від 01.03.2018 "Про організацію та експлуатацію майданчика для паркування", укладений між Комунальним підприємством "Міськавтопарк" Дніпровської міської ради та Фізичною особою-підприємцем Свіжинським Євгеном Анатолійовичем.
Судами обох інстанцій встановлено, що згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності станом на 26.03.2019, на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: 21/01, виданий 21.01.2019, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Деллаловою В.В., за Товариством з обмеженою відповідальністю "Центропаркінг" зареєстровано право власності на нерухоме майно - споруди автостоянки та дитячого майданчика загальною площею 4307 м2, яке складається з: літ. А-2 - вартова площею 8, 3 м2, літ. Б - вольєр площею 5 м2, літ. В - навіс площею 117 м2, літ. Г - навіс площею 316,4 м2, літ. Ж - навіс площею 615,2 м2, І-ІІ - мостіння площею 3245 м2. Площа земельної ділянки 0,4392 га, кадастровий номер - 1210100000:08:721:0336, за адресою: АДРЕСА_1.
Запис про реєстрацію за ТОВ "Центропаркінг" права власності на вказаний об`єкт нерухомого майна, реєстраційний №19247512101, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений на підставі рішення про державну реєстрацію, індексний номер 45245186.
Відповідно до матеріалів справи спірне майно ОСОБА_1, яка внесла його в статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю "Центропаркінг", набула у власність після смерті ОСОБА_2, 1968 року народження, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 01.10.2018 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кретовою Н.Б., реєстраційний №1891.
Право власності було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 01.10.2018 за реєстраційним №19247512101.
Зазначений об`єкт нерухомого майна належав ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЗК-2000". Договір купівлі-продажу посвідчено 29.10.2014 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Лозенко В.В. за реєстраційним №3113. У п. 1.2. цього договору зазначено, що предмет договору належить продавцю на праві власності на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний номер 9939090, виданого Реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції від 25.09.2013.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЗК-2000" набуло право власності на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1, після будівництва новоствореного об`єкта, що підтверджується Декларацією про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрованою у Державній архітектурно-будівельній інспекції у Дніпропетровській області 30.08.2012 за №ДП 14312153667.
Адреса цьому об`єкту була присвоєна на підставі розпорядження Дніпропетровського міського голови від 16.07.2008 за №1089-р та підтверджена схемою адресації споруд.
Рішенням сесії Дніпропетровської міської ради VI скликання №140/59 від 29.12.2014 ОСОБА_2 було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по фактичному розміщенню споруд автостоянки за адресою АДРЕСА_1 . У пояснювальній записці зазначено - "за наявними матеріалами на земельній ділянці, що проектується для відведення в оренду по фактичному розміщенню споруд автостоянки знаходяться: вартова, вольєр, навіси, огорожа, споруди, мостіння".
Виконавчим комітетом Дніпровської міської ради "Про затвердження Переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів у м. Дніпрі" прийнято рішення №587 від 30.11.2016. Згідно з п. 252 Переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів у м. Дніпро, що додається до рішення, до майданчиків, що не знаходяться в центральній частині міста віднесено майданчик по вул. Велика Діївська, в районі будинку №56, м. Дніпро, площею 1380 м2, кількість машино-місць - 120.
На виконання цього рішення Комунальним підприємством "Міськавтопарк" (балансоутримувач) та Фізичною особою-підприємцем Кириченко Сергієм Олександровичем (оператор) було укладено договір №410 ОП від 14.03.2017 про організацію та експлуатацію майданчика для паркувань.
В подальшому Комунальним підприємством "Міськавтопарк" (балансоутримувач) та Фізичною особою-підприємцем Свіжинським Євгеном Анатолійовичем (оператор) укладено договір №410 ОП від 01.03.2018 про організацію та експлуатацію майданчика для паркувань.
Згідно з п.1.1 цього договору балансоутримувач надає оператору у користування за плату майданчик для паркування транспортних засобів комунальної форми власності, що розташований за адресою: вул. Велика Діївська, в районі будинку №56 (надалі майданчик для паркування). Площа майданчика 1380,0 м2, кількість машино-місць 120, кількість пільгових місць 12, дні роботи - щоденно, час роботи - цілодобово.
Майданчик для паркування транспортних засобів вважається переданим в експлуатацію оператору з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі (п. 1.2. договору).
На виконання цього договору сторони склали акт приймання-передачі майданчику для паркування транспортних засобів комунальної форми власності від 01.03.2018. Згідно з п.3 акта приймання-передачі, майданчик для паркування необлаштований.
Договір №410 ОП про організацію та експлуатацію майданчика для паркувань від 01.03.2018 укладено, зокрема, на підставі рішення Дніпровської міської ради від 21.12.2016 за №38/17 "Про затвердження Правил паркування транспортних засобів на території міста Дніпра", витягу з протоколу від 14.02.2018 за №78 засідання Постійної комісії з питань транспорту, зв`язку та екології за погодженням з Департаментом транспорту та транспортної інфраструктури Дніпровської міської ради, листа від 01.03.2018 за №16/16-34.
Позивач вказує, що з огляду на ці обставини він позбавлений можливості користуватися своїм нерухомим майном, на підтвердження чого надає квитанцію до пропуску на територію автостоянки з реквізитами Фізичної особи-підприємця Свіжинського Є.А., що видана 20.09.2019, тому просить усунути перешкоди в користуванні майном та визнати недійсним договір, що і є предметом цього позову.
Частково задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що матеріалами справи доведено право власності позивача на спірне нерухоме майно та наявність перешкод у його використанні з боку відповідача-1, який використовує його майно у своїй господарській діяльності шляхом організації автостоянки. Суд також прийшов до висновку про наявність правових підстав для визнання оскаржуваного договору недійсним, оскільки він укладений відповідачами відносно майна, яким вони не мають права розпоряджатися.
Не погоджуючись з рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів, відповідач-3 звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати у частині задоволення позову, та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у відповідній частині.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що суди обох інстанцій неправильно застосували норми п. 2681.1.2. ст. 268 Податкового кодексу України, п.п. 8 п. "а" ч. 1 ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст.ст. 203, 215, 319, 328, 761 ЦК України, хоч і без посилання на перші дві норми. Скаржник вважає, що суди неправильно визначились з предметом регулювання рішення Виконавчого комітету Дніпровської міської ради № 587 від 30.11.2016, а також не встановили межі, у яких КП "Міськавтопарк" надало ФОП Свіжинському Є.А. на земельній ділянці комунальної форми власності право здійснення діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів. Крім того, КП "Міськавтопарк" не могло порушити право на рухоме майно позивача, оскільки його фактично не існує. Суди помилково вважали доведеними позивачем обставини дійсності даних зазначених у фотокопії декларації. Крім цього, апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази, необґрунтовано відхилив клопотання учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, чим порушив приписи ст.ст. 80, 86 ГПК України.
Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - відсутній висновок Верховного Суду щодо правильного комплексного застосування норм п. 2681.1.2. ст. 268 Податкового кодексу України, п.п. 8 п. "а" ч. 1 ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст.ст. 203, 215, 319, 328, 761 ЦК України, а також, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази, необґрунтовано відхилив клопотання учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, чим порушив приписи ст.ст. 80, 86 ГПК України.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.02.2021 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 09.03.2021 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 25.02.2021.
Від третьої особи 22.02.2021 до Суду надійшли письмові пояснення, у яких представник Дніпровської міської ради просить касаційну скаргу задовольнити, скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Також від позивача 02.03.2021 надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому його представник просить останню залишити без задоволення, а оскаржувані рішення та постанову - без змін, посилаючись на правильність зроблених в них висновків.
Ухвалою від 09.03.2021 оголошено перерву у справі до 06.04.2021.
Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів в частині задоволення позовних вимог, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 Цивільного кодексу України .
Здійснення власником свого права власності передусім полягає у безперешкодному, вільному та на власний розсуд використанні всього комплексу правомочностей власника, визначених законом, - володіння, користування, розпорядження майном.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 ЦК України).
Судами обох інстанцій встановлено, що позивач набув право власності на об`єкт нерухомого майна - споруди автостоянки загальною площею 4307 м2, який складається з: літ. А-2 - вартова, загальною площею 14,3 м2, В,Г,Ж - навіси, №1,2,3,10 - споруди, І-ІІ - мостіння, розташований на земельній ділянці площею 0,4392 га, кадастровий номер земельної ділянки 1210100000:08:721:0336, за адресою: АДРЕСА_1, у зв`язку з внесенням цього майна засновником до його статутного капіталу.
Право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна, реєстраційний №19247512101, за ТОВ "Центропаркінг" зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, індексний номер 45245186, як на час подання позову так і на час винесення рішення у справі. Також наданими позивачем доказами підтверджено право власності на нерухоме майно на земельній ділянці кадастровий номер 1210100000:08:721:0336, наявність нерухомого майна зокрема також випливає із факту надання дозволу ОСОБА_2 щодо розроблення проекту землеустрою та пояснювальної записки до цього проекту.
До того ж відповідачі не заперечують факту використання спірної земельної ділянки для облаштування автостоянки, оператором якої на підставі оспорюваного договору є ФОП Свіжинський Є.А.
Посилання відповідача-3 на акт обстеження земельної ділянки №7/8-0420 від 17.04.2020 апеляційним судом відхилені, оскільки вказаний акт складений в односторонньому порядку представниками Департаменту Міської ради. Також в акті наявна інформація про розташовані на земельній ділянці навіси та споруди, втім зроблено висновок, що вони тимчасові. Вказаний висновок нічим не обґрунтований, відсутній опис цих споруд, не надано доказів щодо кваліфікації осіб, які складали цей акт та зробили такий висновок.
За висновком судів обох інстанцій, позивач є власником будівель та споруд на земельній ділянці площею 0,4392 га, кадастровий номер земельної ділянки 1210100000:08:721:0336.
Крім цього, судом апеляційної інстанції встановлено, що на вільній від будівель та споруд території, як складова річ об`єкта нерухомості, знаходиться допоміжна річ - покриття, яке хоча і не є нерухомим майном, однак має властивості допоміжної речі в розумінні ст. 186 ЦК України та входить в опис нерухомого майна, що належить позивачу та складає з ним єдине ціле, у зв`язку із чим на нього розповсюджується тотожній правовий режим.
Враховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, які не дають суду права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками як місцевого, так і апеляційного господарських судів, що наданими позивачем доказами підтверджено право власності на нерухоме майно на земельній ділянці кадастровий номер 1210100000:08:721:0336.
Посилання скаржника в касаційній скарзі на зворотнє не приймаються колегією суддів, оскільки зводяться до необхідності переоцінки доказів, наданої судами попередніх інстанцій, які дійшли однозначного висновку стосовно наявності нерухомого майна на відповідній земельній ділянці та наявності права власності позивача на нього.
Оскільки відповідач-3 не наділений повноваженнями представляти інтереси ФОП Свіжинського Є.А., колегія суддів не переглядає судові рішення в частині задоволення позову до Фізичної особи-підприємця Свіжинського Євгена Анатолійовича шляхом зобов`язання останнього звільнити об`єкт нерухомого майна та земельну ділянку, надавши безперешкодний доступ позивачу до об`єкту нерухомого майна та земельної ділянки, а переглядає судові рішення в частині задоволення позову про визнанння недійсним договір №410 ОП від 01.03.2018 "Про організацію та експлуатацію майданчика для паркування", укладений між Комунальним підприємством "Міськавтопарк" Дніпровської міської ради та Фізичною особою-підприємцем Свіжинським Євгеном Анатолійовичем.
Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частинами 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред`явлення позову порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.
Саме на позивача покладений обов`язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси порушуються укладанням спірних договорів, а тому потребують захисту.
Отже, за змістом вищенаведених правових норм визнанню правочину недійсним має передувати встановлення судом наявності порушення прав та інтересів позивача, який не є стороною цього правочину, і у випадку відсутності такого порушення в позові має бути відмовлено.
Судами обох інстанцій встановлено, що право власності на об`єкт нерухомого майна, реєстраційний №19247512101, за ТОВ "Центропаркінг" зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, індексний номер 45245186. Також наданими позивачем доказами підтверджено право власності на нерухоме майно на земельній ділянці кадастровий номер 1210100000:08:721:0336,
Станом на час розгляду цієї справі право оренди (право власності) на земельну ділянку з кадастровим номером 1210100000:08:721:0336 за позивачем не зареєстроване.
В свою чергу, частиною першою статті 377 ЦК України передбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Подібні положення закріплює й частина перша статті 120 ЗК України, за змістом до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Нерухоме майно нерозривно пов`язане із земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, і переміщення такого майна неможливе без його знецінення, а відтак використання споруд, належних позивачу, неможливе без відповідної земельної ділянки. Таким чином, хоча право користування земельною ділянкою, яка знаходиться під нерухомістю, що належить позивачу на праві власності, належним чином не оформлене, однак не оформлення права на вказану земельну ділянку не може бути підставою для обмеження права позивача, як власника нерухомого майна, на користування зазначеним майном та, відповідно, земельною ділянкою, на якій воно розташовано. Крім цього, позивач, набуваючи право власності на відповідне нерухоме майно, вочевидь мав на меті узаконення користування земельною ділянкою, враховуючи правомірні очікування на вільний доступ до свого майна та можливість його використання.
З огляду на викладене, як правильно встановлено судами обох інстанцій, визначення виконкомом міської ради земельної ділянки, на якій розташоване нерухоме майно, належне позивачу, як майданчика для паркування є порушенням та невизнанням переважного права останнього на отримання цієї ділянки в користування.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що фактично у ФОП Свіжинського А.Е. в користуванні знаходиться земельна ділянка (паркувальний майданчик), на якій розташовані об`єкти нерухомості, що належать позивачу, чим спростовуються посилання скаржника на те, що суди не встановили межі, у яких КП "Міськавтопарк" надало ФОП Свіжинському Є.А. на земельній ділянці комунальної форми власності право здійснення діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів. В свою чергу, доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до необхідності переоцінки доказів, на підставі яких суди дійшли такого висновку, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
В свою чергу майданчик для паркування транспортних засобів було надано відповідачу-1 без дотримання вимог Правил паркування транспортних засобів на території міста Дніпра, які затверджені рішенням Дніпровської міської ради №38/17 від 21.12.2016, щодо перевірки наявності на земельній ділянці будівлі та/або споруд на підставі інформації з Єдиного реєстру речових прав на нерухоме майно, акту обстеження з обґрунтованими можливостями розміщення на земельній ділянці майданчика для паркування, відсутності технічної документації щодо узгодження з Державтоінспекцією МВС, відсутності позначень та дорожньої розмітки, які б дозволили ідентифікувати відповідну площадку як майданчик для паркування та, відповідно, як предмет найму. Укладенням оспорюваного договору сторони фактично розпорядилися майном, що належить на праві власності позивачу, чим порушили також положення ст.ст. 319, 328, 761 ЦК України.
За наведених обставин суди правомірно визнали договір №410 ОП "Про організацію та експлуатацію майданчика для паркування" від 01.03.2018, укладений між КП "Міськавтопарк" Дніпровської міської ради, як балансоутримувачем, та Фізичною особою-підприємцем Свіжинським Євгеном Анатолійовичем, як оператором, щодо надання в користування за плату майданчик площею 1380 м2 для паркування транспортних засобів комунальної форми власності недійсним, а тому суди правильно застосували положення ст.ст. 203, 215, 319, 328, 761 ЦК України у даних відносинах.
При цьому при розгляді справи суди не посилались на норми п. 2681.1.2. ст. 268 Податкового кодексу України, п.п. 8 п. "а" ч. 1 ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Враховуючи викладене, щодо підстави касаційного оскарження - п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, колегія суддів зазначає, що вказаний висновок щодо застосування відповідних норм права, який формулює скаржник у касаційній скарзі, не впливає на правильність вирішення судами спору в частині визнання недійсним договору №410 ОП від 01.03.2018, у зв`язку з чим Верховний Суд не формує висновок з приводу застосування цих статей у спірних правовідносинах.
Що ж до відкриття касаційного провадження на підставі п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, відповідач-3 у касаційній скарзі зазначає, що апеляційним судом не розглянута заява про долучення до матеріалів справи витягу з картографічної основи містобудівного кадастру, яка на думку скаржника підтверджує відсутність об`єктів нерухомого майна позивача на земельній ділянці.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до положень ст. 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Рішення господарського суду має ґрунтуватись на оцінці наданих учасниками справи доказів в підтвердження своїх вимог або заперечень, та на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Верховний Суд звертає увагу на те, що хоча поняття "обґрунтованого" рішення не можна тлумачити як таке, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент учасників справи, а міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення, проте суд у будь-якому випадку, навіть без відображення окремих аргументів у своєму рішенні (якщо він вважає їх такими, що не впливають на правильне рішення спору або не відносяться до суті справи), повинен, під час розгляду справи, надати оцінку всім аргументам учасників справи в силу імперативних приписів ст. 236 ГПК України, особливо тим, оцінка яких є необхідною для правильного вирішення спору.
Не вдаючись до дослідження відповідного доказу, колегія суддів зазначає, що саме лише не відображення у мотивувальній частині судового рішення висновків щодо окремого доказу, про який вказує скаржник, само по собі не спростовує висновків судів про те, що відповідачем-3 укладено оспорюваний договір щодо земельної ділянки, який перешкоджає позивачу користуватися належним йому майном, а тому колегія суддів Верховного Суду не вважає, що ця обставина є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень в силу ч. 3 ст. 310 ГПК України в даному випадку.
Що ж до відкриття касаційного провадження на підставі п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України - позивачем було направлено до суду та іншим учасникам справи письмові пояснення, до яких було додані копії декларації про готовність об`єкта до експлуатації, розпорядження про присвоєння адреси спорудам, схема, а судом прийнято ці докази з порушенням правил їх подання, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частина ж 2 зазначеної статті передбачає, що суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає порушення судом процесуальних норм при прийнятті відповідних доказів.
З огляду на викладене, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, які не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів про задоволення позову у відповідній частині, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів в оскаржуваній частині - без змін із віднесенням судових витрат, відповідно до ст. 129 ГПК України, на заявника касаційної скарги.
Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -