ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 912/1748/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.,
за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.
представники сторін в судове засідання не з`явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Маловисківської міської ради Маловисківського району Кіровоградської області
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.12.2020
та рішення Господарського суду Кіровоградської області від 15.09.2020
у справі № 912/1748/20
за позовом Фермерського господарства "Прилуцький"
до Маловисківської міської ради Маловисківського району Кіровоградської області
про визнання незаконним та скасування рішення,
В С Т А Н О В И В:
У травні 2020 року Фермерське господарство "Прилуцький" (далі - ФГ "Прилуцький") звернулось до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до Маловисківської міської ради Маловисківського району Кіровоградської області про визнання незаконним та скасування рішення Маловисківської міської ради від 28.11.2019 №1921 "Про затвердження Переліку земельних ділянок, призначених для продажу права оренди на земельних торгах у формі аукціону" у частині включення до переліку земельних ділянок комунальної власності Маловисківської міської ради Маловисківського району Кіровоградської області призначених для продажу права їх оренди на земельних торгах у формі аукціону, земельних ділянок: кадастровий номер: 3523180600:02:000:9002, площею 67,93 га, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Маловисківської міської ради; кадастровий номер: 3523180600:02:000:9004, площею 27,6601 га, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Маловисківської міської ради.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ФГ "Прилуцький" є орендарем земельних ділянок, щодо яких відповідачем прийнято оскаржуване рішення, а тому дії останнього щодо здійснення процедури продажу права оренди на орендовані позивачем земельні ділянки іншим орендарям суперечать чинному праву оренди позивача та його переважному праву на поновлення договору оренди землі на новий строк.
Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 15.09.2020 (суддя Тимошевська В.В.), залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 16.12.2020 (колегія суддів у складі: Широбокова Л.П. - головуючий, Подобєд І.М., Орєшкіна Е.В.), позовні вимоги задоволено повністю. Визнано незаконним та скасовано рішення Маловисківської міської ради від 28.11.2019 №1921 "Про затвердження Переліку земельних ділянок призначених для продажу права оренди на земельних торгах у формі аукціону" у частині включення до переліку земельних ділянок комунальної власності Маловисківської міської ради Маловисківського району Кіровоградської області призначених для продажу права їх оренди на земельних торгах у формі аукціону, земельних ділянок: кадастровий номер: 3523180600:02:000:9002, площею 67,93 га, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Маловисківської міської ради; кадастровий номер: 3523180600:02:000:9004, площею 27,6601 га, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Маловисківської міської ради. Також стягнуто з відповідача на користь позивача 17 500 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Судами обох інстанцій встановлено, що між Маловисківською районною державною адміністрацією Маловисківського району Кіровоградської області (орендодавцем) та ФГ "Прилуцький" (орендарем) 09.12.2011 укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого в оренду ФГ "Прилуцький" передано земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 105,49 га, які знаходяться на території Олександрівської сільської ради, Маловисківського району Кіровоградської області, за кадастровими номерами: 3523180600:02:000:9002 площею 67,93 га, 3523180600:02:000:9003 площею 9,90 га, 3523180600:02:000:9004 площею 27,6601 га.
Договір укладено строком на 10 років та зареєстровано у Маловисківському районному відділі КРФЦДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 21.02.2012 за №35231806004001093.
Договором передбачено, що після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк.
Право оренди ФГ "Прилуцький" на земельні ділянки зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зі строком дії до 21.02.2022, що підтверджено Витягом з реєстру.
На сесії Маловисківської міської ради 28.11.2019 прийнято рішення №1921 "Про затвердження Переліку земельних ділянок, призначених для продажу права оренди на земельних торгах у формі аукціону", до якого включено, у тому числі, земельні ділянки з кадастровими номерами 3523180600:02:000:9002, площею 67,93 га; 3523180600:02:000:9004, площею 27,6601 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Маловисківської міської ради Маловисківського району Кіровоградської області, та право оренди яких зареєстровано за позивачем.
16.12.2019 позивач звернувся до Маловисківської міської ради з претензією про внесення змін до вищевказаного рішення в частині виключення із затвердженого переліку зазначених вище земельних ділянок та про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою з відведення безоплатно фізичним особам у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею по 2 га за рахунок земельної ділянки кадастровий номер 3523180600:02:000:9002. У зазначеній претензії ФГ "Прилуцький" вказано, зокрема, про порушення прийнятим рішенням його права оренди та переважного права на поновлення договору, що суперечить вимогам ст. 33 Закону України "Про оренду землі".
Зазначена претензія була відхилена відповідачем, про що зазначено у відповіді на претензію від 09.01.2020 №01-12/57. Відповідачем зазначено, що досудове врегулювання господарських спорів не поширюється на спори про визнання недійсним актів державних та інших органів. Вказано про відсутність оспорення чи порушення прав ФГ "Прилуцький".
Вважаючи порушеними свої права внаслідок прийняття Маловисківською міською радою рішення № 1921 від 28.11.2019 в частині включення до Переліку земельних ділянок, призначених для продажу права оренди на земельних торгах у формі аукціону, земельних ділянок з кадастровими номерами 3523180600:02:000:9002, 3523180600:02:000:9004, які перебувають в оренді позивача, ФГ "Прилуцький" звернувся до суду з позовом у даній справі.
Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що включення земельних ділянок з кадастровими номерами 3523180600:02:000:9002, 523180600:02:000:9004 до Переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності згідно оскаржуваного у справі рішення порушує приписи ч. 1 ст. 777 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" та порушує передбачене наведеними нормами переважне право ФГ "Прилуцький" на поновлення договору оренди землі і на порядок реалізації такого права. Також суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 17 500 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Не погоджуючись з рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в повному обсязі та ухвалити нове - про відмову в позові в повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що суди обох інстанцій неправильно застосували норми ч. 1 ст. 777 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 33 Закону України "Про оренду землі". Також відповідач не погоджується зі стягненням з нього на користь позивача 17 500 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.03.2021 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 06.04.2021 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 26.03.2021.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 23.03.2021 від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить останню залишити без задоволення, а оскаржувані рішення та постанову - без змін, посилаючись на правильність зроблених в них висновків, та помилковість доводів відповідача.
Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК України установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.
У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Так само кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, що прямо передбачено у ч. 2 ст. 15 ЦК України.
Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004, поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Статтею ст. 4 ГПК України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
При цьому необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 76 ГПК України доказами, певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).
Тобто вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
У даному спорі позивач обґрунтовував порушення переважного права на продовження договору оренди землі, та зазначав, що відповідач своїми діями, спрямованими на продаж права оренди земельної ділянки ще під час дії договору оренди землі розпочав процедуру розпорядженню земельними ділянками в такому порядку, який не передбачає реалізацію переважного права на поновлення договору.
Згідно з ч. 3 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України. Відповідно до положень статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема розпорядження землями територіальних громад.
Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.
За обставинами цієї справи міська рада, керуючись своїми повноваженнями, які визначені, зокрема, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України фактично розпорядилася своїми правомочностями власника щодо спірної земельної ділянки.
Разом з тим, реалізація органом місцевого самоврядування прав на розпорядження землями територіальних громад не є безумовною та необмеженою.
Частиною 3 ст. 792 Цивільного кодексу України встановлено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Земельний кодекс України визначає основні засади регулювання земельних відносин, зокрема, порядок передачі земельних ділянок в оренду (стаття 124). Проте саме Законом України "Про оренду землі" врегульовано відносини, що виникають між власником земельної ділянки та іншими особами в зв`язку із передачею її у користування та володіння, в тому числі конкретизовано та деталізовано особливості та порядок укладення договору оренди землі, його істотні умови, основні права та обов`язки його сторін, порядок зміни, припинення та поновлення такого договору.
Так наслідками закінчення строку дії договору оренди землі, згідно зі ст. 31 Закону України "Про оренду землі", є припинення договору оренди землі.
Одночасно, нормами ст. 33 Закону України "Про оренду землі" регламентовано поновлення договору оренди землі на новий строк.
Частиною 1 наведеної норми Закону встановлено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).
Так само і в договорі оренди земельної ділянки, укладеному у цій справі, передбачено, що після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк.
Право на поновлення (пролонгацію) договору оренди землі - це визначене законом переважне право орендаря укласти договір оренди землі на новий строк, що виникає у разі належного виконання ним обов`язків за умовами договору та після закінчення строку договору оренди землі.
Дійсно, як правильно зазначає скаржник у касаційній скарзі, оскільки договір оренди є чинним і діє до 2022 року, то на даний час переважного право на поновлення договору оренди землі у позивача не виникло. Так само колегія суддів погоджується і з висновками апеляційного суду щодо відсутності порушення чинного права оренди землі позивача, так як внаслідок прийняття оскаржуваного рішення договір оренди не припинив свою дію та перешкоди у фактичному користуванню земельної ділянки не вчиняються.
Попри це, очевидним є те, що як з положень Закону України "Про оренду землі", так і з положень наявного у матеріалах справи договору оренди землі вбачається наявність у позивача переважного право поновлення його на новий строк, а, отже, і легітимних очікувань під час дії договору на реалізацію його положень та реалізацію такого права.
Зазначене в жодному разі не свідчить про те, що переважне право орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк може домінувати над виключним правом орендодавця, як власника земельної ділянки, щодо користування та розпорядження нею на власний розсуд після закінчення строку дії договору оренди землі.
В свою чергу, ст. 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом ч. 3 ст. 509 цього Кодексу. Закріпивши у тексті ЦК України зазначений принцип законодавець установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Відповідно до ч. 2 цієї статті передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.
Враховуючи викладене та встановлені судами обставини справи колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що оскаржуваним рішенням відповідач розпочав вчиняти дії по розпорядженню земельними ділянками в такому порядку, який не передбачає реалізацію переважного права на поновлення договору, і, по суті, нівелює положення ст. 33 Закону України "Про оренду землі".
За наявності наміру передавати земельну ділянку в оренду (продати право оренди) та при наявності попереднього орендаря, право та порядок вибору орендодавцем орендаря обмежено передбаченим ч. 1 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" переважним правом попереднього орендаря та законодавчо встановленим порядком реалізації такого права.
При цьому, неврахування судом переважного перед іншими особами права орендаря, який належно виконує свої обов`язки за договором, на укладання цього договору на новий строк, свідчить про ігнорування практики Європейського суду з прав людини у розрізі захисту права власності (користування) та є підставою для констатації порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, зокрема у справі "Стрейтч проти Сполученого Королівства", суд дійшов висновку, що заявника слід вважати особою, яка мала принаймні законне сподівання на реалізацію передбаченого договором права на продовження строку оренди, і - в цілях статті 1 Першого протоколу - таке законне сподівання можна вважати додатковою частиною майнових прав, наданих йому муніципалітетом Дорчестера за орендним договором (пункт 35).
Згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оренду землі" захист прав орендаря на орендовану земельну ділянку забезпечується нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.
Відповідно до ч.ч. 2 та 3 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, та визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
За нормами частини 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Враховуючи викладене колегія суддів погоджується з висновками судів про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.
Таким чином, щодо підстави відкриття касаційного провадження у даній справі колегія суддів зазначає, що за наявності наміру передавати земельну ділянку в оренду (продати право оренди) при наявності попереднього орендаря, право та порядок вибору орендодавцем орендаря обмежено передбаченим ч. 1 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" переважним правом попереднього орендаря та законодавчо встановленим порядком реалізації такого права.
Що ж до оскарження судових рішень в частині стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, то касаційна скарга Маловисківської міської ради в цій частині взагалі не обґрунтована відповідним пунктом ст. 287 ГПК України, що унеможливлює перегляд її судом в цій частині.
З огляду на викладене, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, які не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів про задоволення позову, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів в оскаржуваній частині - без змін із віднесенням судових витрат, відповідно до ст. 129 ГПК України, на заявника касаційної скарги.
Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -