ПОСТАНОВА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
4 лютого 2021 року
м. Київ
Справа № 800/22/17 (800/267/16)
Провадження № 11-1122заі19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Князєва В. С.,
судді-доповідача Анцупової Т. О.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
за участю:
секретаря судового засідання Яроша Д. В.,
представника позивачки - Кравця Р. Ю.,
представника відповідача - Нарольської Т. С.,
розглянула у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання незаконним і скасування рішення
за апеляційною скаргою ВРП на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 вересня 2019 року (у складі колегії суддів Кравчука В. М., Берназюка Я. О., Гімона М. М., Коваленко Н. В., Стародуба О. П.),
УСТАНОВИЛА:
У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Вищого адміністративного суду України з позовом до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ), у якому просила визнати незаконним та скасувати рішення ВРЮ від 31 березня 2016 року № 709/0/15-16 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 з посад суддів Апеляційного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді.
На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначала, що оскаржуване рішення ВРЮ є незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки відповідач протиправно прийняв до свого розгляду висновок Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) щодо ОСОБА_1 та прийняв на його основі рішення, яким притягнув її до відповідальності.
Позивачка також вважає, що ВРЮ було безпідставно прийнято заяву Берка С. Т., подану він імені Всеукраїнського благодійного фонду "Українська правнича фундація", та заяву адвоката Закревської Є. О. про проведення перевірки.
На переконання ОСОБА_1, ВРЮ не зазначено, які саме дії нею було вчинено всупереч закону. При цьому відповідач не наділений повноваженнями встановлювати та оцінювати обставини судових справ, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, перевіряти законність судових рішень. Помилкові рішення судів повинні бути оскаржені до суду вищої інстанції, а не шляхом визнання суддів відповідальними, якщо помилка не відбулась через злий умисел, грубу недбалість з боку судді.
Позивачка також зазначає, що оскаржуване рішення стосується п`яти суддів та вісімнадцяти кримінальних проваджень, з яких в одинадцяти вона приймала участь. Форми вини ОСОБА_1 не встановлено. ВРЮ не надала жодного доказу, який підтверджував би особисту позицію судді під час вирішення справи колегією суддів. Дисциплінарна відповідальність не може бути наслідком змісту їхніх рішень або вироків.
Окремо позивачка звертала увагу на те, що вона приймала участь у винесенні ухвал в 2013-2014 роках, строк притягнення судді до дисциплінарної відповідальності закінчився ще до 2015 року, однак не був застосований ВРЮ.
Постановою Вищого адміністративного суду України від 10 червня 2016 року позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення ВРЮ від 31 березня 2016 року № 709/0/15-16 у частині внесення подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді.
Постановою Верховного Суду України від 22 листопада 2016 року скасовано постанову Вищого адміністративного суду України від 10 червня 2016 року, а справу передано на новий розгляд.
За наслідками нового розгляду постановою Вищого адміністративного суду від 15 травня 2017 року позов було задоволено.
Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 жовтня 2018 року скасовано постанову Вищого адміністративного суду України від 15 травня 2017 року, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скасовуючи постанову Вищого адміністративного суду України від 15 травня 2017 року, Касаційний адміністративний суд у склаі Верховний Суд дійшов висновку, що матеріали кримінальних проваджень Вищим адміністративним судом України не витребовувались, а отже й не досліджувались. До того ж висновки Вищого адміністративного суду України зводяться до загальних посилань та не містять чітких мотивів, за яких він не погоджується з визначеною ВРЮ кваліфікацією дій позивачки за певними матеріалами кримінальних проваджень та їх конкретними обставинами.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 12 вересня 2019 року позов задовольнив.
Не погодившись із таким рішенням, ВРП подала апеляційну скаргу з тих підстав, що оскаржуване рішення прийняте Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. В апеляційній скарзі ВРП просить скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 вересня 2019 року та ухвалити нове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 23 жовтня 2019 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ВРП на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 вересня 2019 року.
Ухвалою від 6 листопада 2019 року Велика Палата Верховного Суду призначила справу до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
4 грудня 2019 року до Великої Палати Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому вона просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 вересня 2019 року залишити без змін.
Судом установлено, що рішенням Київської міської ради народних депутатів VІІ сесії ХХІ скликання від 12 грудня 1991 року № 19 ОСОБА_1 обрано народним суддею Дарницького районного суду міста Києва.
Постановою Верховної Ради України від 4 березня 1998 року № 161/98-ВР ОСОБА_1 обрана суддею Київського міського суду (нині - Апеляційний суд міста Києва) безстроково.
Упродовж січня - лютого 2014 року ОСОБА_1 у складі колегії суддів Апеляційного суду міста Києва розглядала апеляційні скарги на ухвали слідчих суддів про вжиття запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, ухвалених щодо учасників масових протестів.
13 жовтня та 10 грудня 2014 року до ТСК надійшли заяви від експерта Всеукраїнського благодійного фонду "Українська правнича фундація" Берка С. Т., та від заступника Генерального прокурора України Шокіна В. М. про проведення спеціальної перевірки стосовно суддів Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_2 .
Також 9 та 11 грудня 2014 року до ТСК надійшли заяви ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про проведення спеціальної перевірки стосовно суддів Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5
Експерт Всеукраїнського благодійного фонду "Українська правнича фундація" ОСОБА_8 у своїх заявах зазначав, що суддями ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_2 у складі колегій постановлено ряд судових рішень, якими ухвали слідчих суддів судів першої інстанції про застосування щодо підозрюваних запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою було залишено без змін з порушенням вимог статті 183 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) та норм міжнародного права, а саме: не з`ясовано, чи була у слідчих суддів можливість застосувати більш м`які запобіжні заходи, ніж тримання під вартою.
Заступник Генерального прокурора України Шокін В. М. зазначив, що вищевказаними суддями були залишені без змін ухвали слідчих суддів про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваних у зв`язку з їх участю в масових акціях протесту. Зважаючи на відсутність ретельного обґрунтування виняткової необхідності застосування тримання під вартою як запобіжного заходу у вказаних справах, заступник Генерального прокурора України Шокін В. М. просив провести перевірку на предмет порушення присяги цими суддями.
ОСОБА_6 у заяві зазначила, що суддями Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 постановлено ухвалу, якою її апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 6 грудня 2013 року про застосування щодо ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою було залишено без змін з порушенням вимог статі 177 КПК та норм міжнародного права, зокрема: не з`ясовано, чи була у слідчих суддів можливість застосувати більш м`які запобіжні заходи, ніж тримання під вартою; не перевірено, чи доводять докази, надані сторонами кримінального провадження, обставини, що свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваними кримінального правопорушення.
ОСОБА_7 у заяві вказав на те, що суддями ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 постановлено неправомірну ухвалу, якою його апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді суду першої інстанції про застосування щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою залишено без змін, оскільки суддями не було перевірено, чи доводять докази, надані сторонами кримінального провадження, обставини, що свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ним кримінального правопорушення.
За результатами перевірки вказаних заяв ТСК склала висновок від 10 червня 2015 року № 57/02-15, яким установлено в діях суддів Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ознаки порушення присяги. Висновок разом з матеріалами перевірки направлено до ВРЮ для подальшого розгляду і прийняття рішення.
На підставі цього висновку ТСК членом ВРЮ Лесько А. О. складено висновок від 15 вересня 2015 року щодо наявності підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно суддів Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_2 .
6 жовтня 2015 року дисциплінарна секція ВРЮ рекомендувала ВРЮ прийняти рішення про відкриття дисциплінарної справи стосовно суддів Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_2 .
Ухвалою від 15 жовтня 2015 року ВРЮ відкрила дисциплінарну справу стосовно суддів Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_5
1 березня 2016 року дисциплінарна секція ВРЮ рекомендувала ВРЮ прийняти рішення про внесення подання про звільнення суддів Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з посад за порушення присяги.
Розглянувши дисциплінарну справу, ВРЮ прийняла рішення від 31 березня 2016 року № 709/0/15-16 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з посад суддів Апеляційного суду міста Києва за порушення присяги.
У частині, яка стосується ОСОБА_1, ВРЮ дійшла висновку, що у зв`язку з невиконанням професійних обов`язків під час гострого соціального конфлікту в Україні з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року суддя ОСОБА_1 завдала істотної шкоди демократичному конституційному ладу, правам і свободам громадян, інтересам суспільства та держави, що свідчить про наявність ознак порушення присяги та вважає їх достатніми для внесення до Верховної Ради України подання про звільнення її з посади судді за порушення присяги.
Рішення ВРЮ від 31 березня 2016 року № 709/0/15-16 ґрунтується на таких обставинах:
- ОСОБА_1 брала участь у складі колегії суддів разом із суддями ОСОБА_2 (головуюча) і ОСОБА_3 у розгляді апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 22 січня 2014 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_10 (справа № 760/1318/14-к). Ухвала залишена без змін колегією суддів Апеляційного суду міста Києва ухвалою від 11 лютого 2014 року (справа № 11-сс/796/192/2014).
За висновками ВРЮ, колегія суддів під час апеляційного розгляду цієї справи не врахувала таких фактів: докази про підтвердження вини ОСОБА_10 не були надані слідчому судді; у протоколі затримання підозрюваний зазначив, що був побитий, після огляду медпрацівниками доставлений до лікарні, однак йому права відповідно до частини четвертої статті 208 КПК не роз`яснювались; тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом; прокурором не доведено неможливість застосування інших запобіжних заходів. У зв`язку з неврахуванням таких фактів колегія суддів безпідставно відмовила в задоволенні апеляційної скарги та залишила без змін ухвалу слідчого судді, чим порушила вимоги статей 407, 409, 412 КПК. Тому така ухвала апеляційного суду є необґрунтованою та незаконною.
- ОСОБА_1 як головуючий суддя брала участь у складі колегії суддів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у розгляді апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 23 січня 2014 року (справа № 760/1375/14-к) про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_11 . Ця ухвала залишена без змін колегією суддів Апеляційного суду міста Києва ухвалою від 7 лютого 2014 року (справа № 11-сс/796/256/2014).
За висновками ВРЮ, запобіжний захід стосовно ОСОБА_11 був застосований з такими порушеннями: докази отримані стороною обвинувачення з порушенням статей 86, 87, 177 КПК; у матеріалах кримінального провадження не наведено належних доказів, які кваліфікують вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 Кримінального кодексу України (далі - КК); слідчий суддя порушив вимоги частини другої статті 194 КПК, а саме не встановив, чи доводять докази, надані сторонами кримінального провадження, обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри, наявність підстав вважати, що існує хоча б один з ризиків, передбачених статтею 177 КПК, недостатність застосування більш м`якого запобіжного заходу. Крім того, захисником підозрюваного суду надавались докази побиття ОСОБА_11 працівниками міліції під час його затримання, яким не було надано належної оцінки. У зв`язку із залишенням без зміни ухвали слідчого судді та неврахуванням зазначених порушень суддя ОСОБА_1 порушила норми кримінального процесуального законодавства.
- ОСОБА_1 як головуючий суддя брала участь у складі колегії суддів ОСОБА_3 і ОСОБА_4 у розгляді апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва від 25 січня 2014 року про застосування до ОСОБА_12 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (справа № 755/2432/14-к). Вказана ухвала залишена без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 7 лютого 2014 року (справа № 11-сс/796/269/2014).
За висновками ВРЮ, під час апеляційного розгляду цієї справи колегія суддів не врахувала, що слідчий суддя, обираючи запобіжний захід, не підтвердив відповідними доказами наявність обґрунтованої підозри; не навів мотивів та посилання на докази про існування хоча б одного з ризиків, передбачених статтею 177 КПК; не надав належної оцінки тим обставинам, що допит підозрюваного здійснювався у нічний час; не застосував приписів статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенуція) та статті 29 Конституції України. Колегія суддів всупереч положенням статей 370, 409, 412 КПК не скасувала ухвалу слідчого судді, яка постановлена з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону.
- ОСОБА_1 брала участь у складі колегії суддів разом із суддями ОСОБА_4 (головуючий) і ОСОБА_3 й у розгляді апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 23 січня 2014 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_13 (справа № 760/1377/14-к). Ухвала залишена без змін колегією суддів Апеляційного суду міста Києва ухвалою від 11 лютого 2014 року (справа № 11-сс/796/194/2014).
За висновками ВРЮ, колегія суддів під час апеляційного розгляду цієї справи не врахувала таких фактів: докази про підтвердження вини ОСОБА_13 не були надані слідчому судді; тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом; прокурором не доведено неможливості застосування інших запобіжних заходів. У зв`язку з неврахуванням таких фактів колегія суддів безпідставно відмовила в задоволенні апеляційної скарги та залишила без змін ухвалу слідчого судді, чим порушила вимоги статей 407, 409, 412 КПК, тому така ухвала апеляційного суду є необґрунтованою та незаконною.
- ОСОБА_1 брала участь у складі колегії суддів ОСОБА_4 (головуючий) та ОСОБА_2 у розгляді апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 27 січня 2014 року (справа № 752/1463/14-к) про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_14 . Ухвала залишена без змін колегією суддів Апеляційного суду міста Києва ухвалою від 11 лютого 2014 року (справа № 11-сс/796/277/2014).
За висновками ВРЮ, запобіжний захід стосовно ОСОБА_14 був застосований з такими порушеннями: докази були отримані стороною обвинувачення з порушенням статей 86, 87, 177 КПК; у матеріалах кримінального провадження не наведено належних доказів, які кваліфікують вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК; слідчий суддя порушив вимоги частини другої статті 194 КПК, а саме не встановив, чи доводять докази, надані сторонами кримінального провадження, обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри, наявність підстав вважати, що існує хоча б один з ризиків, передбачених статтею 177 КПК, недостатність застосування більш м`якого запобіжного заходу. У зв`язку із залишенням без змін ухвали слідчого судді та неврахуванням перерахованих порушень суддя ОСОБА_1 порушила норми кримінального процесуального законодавства.
- ОСОБА_1 також брала участь у складі колегії суддів ОСОБА_5 (головуюча) і ОСОБА_3 у розгляді апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва від 25 січня 2014 року про застосування до ОСОБА_15 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (справа № 756/1183/14-к). Ухвала залишена без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 11 лютого 2014 року (справа № 11-сс/796/191/2014).
За висновками ВРЮ, під час апеляційного розгляду цієї справи колегія суддів не врахувала, що слідчий суддя, обираючи запобіжний захід, не підтвердив відповідними доказами наявності обґрунтованої підозри і не навів мотивів та посилань на докази про існування хоча б одного з ризиків, передбачених статтею 177 КПК; колегія не врахувала те, що ухвалою слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва від 27 січня 2014 року обраний стосовно підозрюваного ОСОБА_15 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою змінено на домашній арешт. Колегія суддів усупереч положенням статей 370, 409, 412 КПК не скасувала ухвалу слідчого судді, яка постановлена з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону.
- ОСОБА_1 брала участь у складі колегії суддів ОСОБА_3 (головуючий) та ОСОБА_4 у розгляді апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 24 січня 2014 року (справа № 752/1350/14-к) про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_16 . Ухвала залишена без змін колегією суддів Апеляційного суду міста Києва ухвалою від 11 лютого 2014 року (справа № 11-сс/796/193/2014).
За висновками ВРЮ, запобіжний захід стосовно ОСОБА_16 був застосований з такими порушеннями: докази отримані стороною обвинувачення з порушенням статей 86, 87, 177 КПК; у матеріалах кримінального провадження не наведено належних доказів, які кваліфікують вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК; слідчий суддя порушив вимоги частини другої статті 194 КПК, а саме не встановив, чи доводять докази, надані сторонами кримінального провадження, обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри, наявність підстав вважати, що існує хоча б один з ризиків, передбачених статтею 177 КПК, недостатність застосування більш м`якого запобіжного заходу. Крім того, як сам підозрюваний, так і його захисник зазначали про те, що при затриманні останній отримав удари по голові й тілу, внаслідок чого неодноразово втрачав свідомість, однак цим обставинам ані слідчим суддею, ані суддями Апеляційного суду міста Києва не надано належної оцінки. У цьому рішенні ВРЮ вказала, що у зв`язку із залишенням без зміни ухвали слідчого судді та неврахуванням перерахованих порушень суддя ОСОБА_1 порушила норми кримінального процесуального законодавства.
- ОСОБА_1 брала участь у складі колегії суддів ОСОБА_3 (головуючий) і ОСОБА_2 у розгляді апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді Деснянського районного суду міста Києва від 24 січня 2014 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_17 (справа № 754/1232/14-к). Ухвала залишена без зміни колегією суддів Апеляційного суду міста Києва ухвалою від 7 лютого 2014 року (справа № 11-сс/796/271/2014).
За висновками ВРЮ, колегія суддів під час апеляційного розгляду цієї справи не врахувала таких фактів: докази про підтвердження вини ОСОБА_17 не були надані слідчому судді; з протоколу допиту підозрюваного вбачається, що допит проводився у нічний час, що не допускається згідно з частиною четвертою статті 223 КПК; не було встановлено фактичного часу та місця затримання ОСОБА_17 ; тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом; не було доведено прокурором неможливості застосування інших запобіжних заходів; не було застосовано приписів статті 5 Конвенції; не було застосовано статті 29 Конституції України. У зв`язку з неврахуванням цих фактів колегія суддів безпідставно відмовила в задоволенні апеляційної скарги та залишила без змін ухвалу слідчого судді, чим порушила вимоги статей 407, 409, 412 КПК. Тому така ухвала апеляційного суду є необґрунтованою та незаконною.
ВРЮ у рішенні, яке оскаржується, встановила невиконання суддями, зокрема, суддею ОСОБА_1, обов`язку судді, визначеного у частині другій статті 32 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI"Про судоустрій і статус суддів" (у редакції, чинній на час розгляду вищезазначених справ судом апеляційної інстанції, до складу якого входила суддя ОСОБА_1; далі - Закон № 2453-VI), додержуватися присяги судді, зміст якої наведений у частині першій статті 55 цього Закону та якому кореспондує зміст присяги, наведений у частині першій статті 56 цього Закону (у редакції, чинній на час прийняття ВРЮ спірного рішення).
Вважаючи рішення ВРЮ від 31 березня 2016 року № 709/0/15-16 протиправним, позивачка звернулася до суду з адміністративним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виходив з таких міркувань.
Цей суд звернув увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду, переглядаючи в апеляційному порядку рішення Верховного Суду у справах за позовами суддів Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5 (справи № 800/25/17 (№ 800/274/16), № 800/26/17 (№ 800/261/16); №800/17/17 (№ 800/268/16)), які також оскаржували рішення ВРЮ від 31 березня 2016 року № 709/0/15-16, дійшла висновку, що пункти 2, 3 частини першої статті 3 Закону України від 8 квітня 2014 року № 1188-VІІ "Про відновлення довіри до судової влади в Україні" (далі - Закон № 1188-VІІ) застосовуються до суддів апеляційної інстанції і вони мають нести відповідальність за дії щодо ухвалення рішення про залишення без змін судового рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Цей підхід, на думку суду першої інстанції, не відображає всіх аспектів правової проблематики.
Зокрема, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зауважив, що за аналогією з рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 9 січня 2013 року у справі "Олександр Волков проти України" звільнення ОСОБА_1 з посади судді за порушення присяги є втручанням в її право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції.
При цьому суд першої інстанції дійшов висновку, що Закон № 1188-VІІ не міг бути застосований до суддів апеляційного суду, оскільки у статті 3 цього Закону наведено вичерпний перелік випадків (юридичних фактів), коли суддя суду загальної юрисдикції міг підлягати перевірці ТСК, за результатами якої міг бути звільненим за порушення присяги. Зазначеним Законом не передбачено можливості проведення спеціальної перевірки щодо суддів апеляційних судів, які за результатами апеляційного перегляду постановляли рішення про залишення без змін ухвал слідчих суддів про застосування запобіжних заходів щодо учасників масових акцій.
Отже, ТСК не мала підстав проводити перевірку судді апеляційного суду ОСОБА_1, а отже і робити висновок про порушення присяги. Як наслідок, у ВРЮ були відсутні законні підстави для ухвалення оскаржуваного рішення.
Також суд першої інстанції дійшов висновку, що передбачені законом підстави для прийняття рішення про внесення подання щодо звільнення позивачки за порушення присяги судді відсутні. В оскаржуваному рішенні не мотивовано, чому дії судді ОСОБА_1 слід кваліфікувати саме як порушення присяги, а не як дисциплінарне правопорушення, а також чому її дії порочать звання судді.
В апеляційній скарзі на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 вересня 2019 року ВРП зазначає, що воно прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, ВРП вважає, що аналіз положень частини четвертої статті 176 КПК не дає підстав вважати, що суддя загального суду, який на рівні апеляційного розгляду в складі колегії прийняв судове рішення про залишення без змін рішення суду першої інстанції про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не може бути суб`єктом відповідальності в розумінні положень пунктів 2, 3 частини першої статті 3 Закону № 1188-VІІ.
ВРП наголошує на тому, що висновки ВРЮ містять посилання на ознаки порушення присяги, що випливають з положень Закону № 2453-VІ та Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР "Про Вищу раду юстиції" (далі - Закон № 22/98-ВР).
Зокрема, дії судді ОСОБА_1 під час розгляду зазначених вище справ суперечать нормам Конституції України, Конвенції, КПК і практиці ЄСПЛ та спричинили порушення прав осіб на свободу і недоторканність.
При цьому ігнорування суддею суттєвих і численних недоліків, допущених слідчими суддями, свідчить про невиконання суддею процесуальних обов`язків, у тому числі щодо здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Той факт, що такі порушення були допущені суддею не один раз, дозволяє зробити висновок про свідоме нехтування суддею професійних обов`язків та, як наслідок, свідчить про незабезпечення справедливого, незалежного, неупередженого та об`єктивного розгляду справ, що й становить порушення присяги судді.
ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу ВРП. Вважає, що оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, а наведені в апеляційній скарзі ВРП доводи - безпідставними.
Зокрема, позивачка у відзиві наголошує, що ані в апеляційній скарзі, ані в оскаржуваному рішенні ВРП, не вказано, які конкретні дії ОСОБА_1 за об`єктивною стороною становили склад порушення присяги чи будь-якого іншого дисциплінарного проступку, не вказано, яким чином ВРП здійснила перевірку дотримання оціночних понять, які входять до дискреційних повноважень, таких, як "обґрунтована підозра", та наявність ризиків без втручання в незалежність суддів, не вказано, які норми законодавства давали повноваження суду апеляційної інстанції на стадії досудового розслідування оцінювати докази на предмет їх допустимості та достатності.
На переконання ОСОБА_1, відповідачем перевищено його повноваження та всупереч імперативним приписам чинного законодавства здійснено оцінку доказів (матеріалів справи) та переглянуто судове рішення, що належить виключно до компетенції судів вищих інстанцій, а не органів, що здійснюють дисциплінарне провадження. При цьому позивачка зауважує, що всі мотиви ВРП зводяться лише до того, що прийняті суддями апеляційної інстанції рішення про залишення без змін ухвал слідчих суддів порушували права осіб, без встановлення процесуальних чи інших порушень в діях позивачки.
ОСОБА_1 наголошує, що судом першої інстанції детально та повно було досліджено норми Закону № 1188-VІІ і на відміну від ВРП проаналізовано норми КПК як щодо повноважень суду апеляційної інстанції при перегляді ухвал слідчих суддів, так і норми щодо вирішення питання про зміну чи залишення без змін запобіжних заходів та встановлено, що ухвала про зміну запобіжного заходу може бути постановлена виключно слідчим суддею, у той час як суд апеляційної інстанції виносить ухвалу про залишення без змін ухвали слідчого судді. Також встановлено, що розширене тлумачення закону є втручанням у права особи.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 131 розділу VIII"Правосуддя" Конституції України (у редакції, чинній до 30 вересня 2016 року) в Україні діє ВРЮ, до відання якої належить внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад.
За пунктом 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України (у редакції, чинній до 30 вересня 2016 року) суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі порушення суддею присяги.
Відповідно до частини другої статті 1 Закону № 22/98-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) ВРЮ є колегіальним, постійно діючим, незалежним органом, відповідальним за формування незалежного високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі, а також за прийняття рішень стосовно порушень суддями і прокурорами вимог щодо несумісності та у межах своєї компетенції про їх дисциплінарну відповідальність.
За частиною першою статті 32 Закону № 22/98-ВР (у редакції, чинній на час розгляду питання про звільнення судді ОСОБА_1 з посади) питання про звільнення судді, зокрема, з підстави, передбаченої пунктом 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України (порушення суддею присяги), ВРЮ розглядає після надання Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, іншим суб`єктом у випадках, визначених законом, відповідного висновку або за власною ініціативою.
З 11 квітня 2014 року набрав чинності Закон № 1188-VII, який згідно з його преамбулою визначає правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції як тимчасового посиленого заходу з використанням існуючих процедур розгляду питань про притягнення суддів судів загальної юрисдикції до дисциплінарної відповідальності і звільнення з посади у зв`язку з порушенням присяги з метою підвищення авторитету судової влади України та довіри громадян до судової гілки влади, відновлення законності і справедливості.
Відповідно до статті 1 цього Закону метою перевірки суддів є: 1) утвердження верховенства права в суспільстві та законності у діяльності судів; 2) відновлення довіри до судової влади в Україні; 3) з`ясування фактів, що свідчать про порушення суддями присяги, наявність підстав для притягнення суддів до дисциплінарної або кримінальної відповідальності; 4) утвердження в діяльності суддів принципів незалежності та неупередженості.
За змістом частин другої і третьої статті 4 зазначеного Закону з метою реалізації Закону № 1188-VII утворюється ТСК у складі 15 членів. ТСК здійснює свою діяльність на підставі цього Закону, відповідно до Регламенту ТСК, що затверджується на першому засіданні ТСК.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 1188-VIIперевірка суддів проводиться протягом одного року з дня формування складу ТСК, що утворюється у порядку, визначеному статтею 4 цього Закону.
Згідно із частиною другою статті 2 Закону № 1188-VIIзаяви про проведення перевірки індивідуально визначеного судді (суддів) згідно зі статтею 3 цього Закону подаються юридичними або фізичними особами у письмовій формі до ТСК протягом шести місяців з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення про її утворення та повинні містити відомості, визначені у цій нормі.
За частиною четвертою статті 2 Закону № 1188-VIIТСК може повернути заяву заявнику без розгляду лише у разі, якщо до такої заяви не додано копій судових рішень або якщо заява не відповідає вимогам, встановленим цим Законом. Заявник не позбавляється права повторно звернутися із такою заявою після виправлення зазначених недоліків.
Відповідно до частини п`ятої статті 2 вказаного Закону заяви, що надійшли після закінчення визначеного цією статтею строку, а також заяви, щодо яких ТСК не встигла прийняти рішення до закінчення своїх повноважень, передаються до ВРЮ для продовження їх розгляду за загальною процедурою.
Відповідно до пунктів 2 і 3 частини першої статті 3 Закону № 1188-VIIсуддя суду загальної юрисдикції підлягає перевірці у разі прийняття ним одноособово або у колегії суддів таких рішень:
- про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, залишення їх без змін, продовження строку тримання під вартою, обвинувальних вироків, рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій про перегляд обвинувальних вироків, наслідком якого не було їх скасування, щодо осіб, які визнані політичними в`язнями, за дії, пов`язані з їх політичною та громадською діяльністю;
- про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, залишення їх без змін, продовження строку тримання під вартою, обвинувальних вироків щодо осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом, у зв`язку з їх участю у таких акціях.
Згідно із частинами першою і другою статті 7 цього Закону за результатами перевірки суддів ТСК ухвалює висновок, який повинен бути обґрунтованим і який оприлюднюється на офіційному веб-саАйті ВРЮ. Висновок ТСК про порушення суддею присяги разом із матеріалами перевірки направляється ВРЮ для розгляду та прийняття нею рішення у строк не більше трьох місяців з дня надходження висновку у порядку, визначеному законом. Порушення цього строку ВРЮ не є підставою для припинення процедури перевірки судді. Суддя має право на оскарження рішення ВРЮ в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Висновок ТСК про порушення суддею присяги є обов`язковим для розгляду ВРЮ.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 27 Закону № 22/98-ВР ВРЮ приймає такі акти, як подання про звільнення суддів з посади.
Згідно із частиною другою статті 96 Закону № 2453-VI(у редакції, чинній на час вирішення ВРЮ питання про звільнення судді ОСОБА_1 ) під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до частин першої і другої статті 116 цього Закону в зазначеній редакції відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України суддя звільняється з посади у зв`язку з порушенням ним присяги судді. Факти, що свідчать про порушення суддею присяги, мають бути встановлені Вищою кваліфікаційною комісією суддів України або ВРЮ. Звільнення судді з посади на підставі порушення ним присяги судді відбувається за поданням ВРЮ після розгляду цього питання на її засіданні відповідно до Закону № 22/98-ВР.
У пункті 4 статті 54 цього Закону (у редакції, чинній на час розгляду зазначених справ судом апеляційної інстанції, до складу якого входила суддя ОСОБА_1) визначено, що суддя зобов`язаний додержуватися присяги судді.
Згідно з частиною другою статті 32 Закону № 22/98-ВР (у редакції, чинній на час розгляду зазначених справ судом апеляційної інстанції, до складу якого входила суддя ОСОБА_1) порушенням суддею присяги є, зокрема, вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів.
Відповідно до пунктів 18, 19 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада 1985 року та від 13 грудня 1985 року, судді можуть бути тимчасово усунуті від посади або звільнені тільки з причин їх нездатності виконувати свої обов`язки чи поведінки, невідповідної до посади, яку вони займають. Усі процедури покарання, усунення від посади і звільнення мусять визначатися відповідно до встановлених правил судової поведінки.
Тобто для звільнення мають існувати серйозні підстави неналежної поведінки чи некомпетентності (п. 20 Зауважень загального порядку № 32 Комітету ООН з прав людини до статті 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права: Право на рівність перед судами і трибуналами та на справедливий суд, U.N. Doc. CCPR/C/GC/32, 23 серпня 2007 року) або значне порушення визначених законом дисциплінарних правил чи кримінально-правових норм (п. 50 Рекомендації CM/Rec(2010)12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність і обов`язки, ухваленої 17 листопада 2010 року).
Для забезпечення незалежності судової системи рішення про звільнення суддів мають ухвалюватися з дотриманням справедливих процедур, які забезпечують об`єктивність і неупередженість та встановлені у національному законодавстві.
Згідно із частиною другою статті 32 Закону № 22/98-ВР (у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII"Про забезпечення права на справедливий суд", чинного з 27 лютого 2015 року (далі - Закон № 192-VIII)) провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.
Відповідно до абзацу першого частини четвертої статті 96 Закону № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII) дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.
Заслухавши суддю-доповідача, представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи, наведені в апеляційній скарзі й у відзиві на неї, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких мотивів.
Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, суддя ОСОБА_1 була головуючим у двох справах: № 11-сс/796/256/2014 (підозрюваний ОСОБА_11 ); № 11-сс/796/269/2014 (підозрюваний ОСОБА_12 ), а також брала участь у розгляді шести справ у складі колегій: № 11-сс/796/271/2014 (підозрюваний ОСОБА_17 ); № 11-сс/796/277/2014 (підозрюваний ОСОБА_14 ); № 11-сс/796/192/2014 (підозрюваний ОСОБА_10 ); № 11-сс/796/194/2014 (підозрюваний ОСОБА_13 ); № 11-сс/796/191/2014 (підозрюваний ОСОБА_15 ); № 11-сс/796/193/2014 (підозрюваний ОСОБА_16 ).
ВРЮ під час розгляду матеріалів дисциплінарного провадження стосовно суддів, зокрема судді ОСОБА_1, яка входила до складу колегій Апеляційного суду міста Києва, дійшла висновків про те, що слідчі судді застосували запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою всупереч нормам Конституції України, КПК, Конвенції та практиці ЄСПЛ.
Залишаючи без змін ухвали слідчих суддів першої інстанції, судді Апеляційного суду міста Києва, зокрема суддя ОСОБА_1, порушила норми кримінального процесуального законодавства України та не врахувала практики ЄСПЛ. Незважаючи на те, що слідчі судді у згаданих вище справах обрали підозрюваним запобіжні заходи з порушенням прав особи в кримінальному провадженні, судді апеляційного суду дійшли висновку про те, що під час постановлення ухвал слідчими суддями не було допущено істотних порушень норм КПК. Залишаючи без змін ухвали слідчих суддів першої інстанції, судді Апеляційного суду міста Києва, зокрема суддя ОСОБА_1, не забезпечила повного і всебічного дослідження всіх обставин, постановила судові рішення, що не відповідають нормам КПК, Конвенції, а також практиці ЄСПЛ та свідчать про порушення присяги судді.
ВРЮ у спірному рішенні встановила невиконання суддями, зокрема суддею ОСОБА_1, обов`язку судді, визначеного у частині другій статті 32 Закону № 2453-VI (у редакції, чинній на час розгляду зазначених вище справ судом апеляційної інстанції, до складу якого входила суддя ОСОБА_1) додержуватися присяги судді, зміст якої наведений у частині першій статті 55 цього Закону, та якому кореспондує зміст присяги, наведений у частині першій статті 56 цього Закону (у редакції, чинній на час прийняття ВРЮ спірного рішення).
Факти, що свідчать про порушення присяги суддею, обраного безстроково, встановлюються ВРЮ за результатами розгляду питання про звільнення судді з підстави, передбаченої пунктом 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України (порушення суддею присяги), після надання, зокрема, ТСК висновку про порушення суддею присяги.
Про внесення ВРЮ подання щодо звільнення судді відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України приймається рішення.
Суддя має право на оскарження рішення ВРЮ в порядку, визначеному КАС України.
Повноваження щодо ухвалення рішення про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді з посади за порушення присяги на час ухвалення спірного рішення було повноваженням та законодавчо встановленою виключною компетенцією ВРЮ - колегіального, незалежного органу, відповідального за формування незалежного високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі. ВРЮ у своїй діяльності була незалежною від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання.
Розгляд висновку ТСК про визнання в діях судді порушення присяги та оцінка в ході такого розгляду обставин, викладених у висновку, здійснювалися ВРЮ під час виконання нею повноважень при розгляді питання про звільнення судді з підстави, передбаченої пунктом 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України (порушення суддею присяги). При вирішенні питання про звільнення судді з підстав порушення присяги наявність такого порушення ВРЮ визначала, керуючись власною оцінкою обставин, пов`язаних із цим питанням.
Вирішуючи справу про оскарження рішення ВРЮ щодо внесення подання стосовно звільнення судді з посади за порушення присяги, зокрема надаючи оцінку такому рішенню, суд має діяти у рамках, визначених частиною другою статті 2 КАС України.
За таких обставин Велика Плата Верховного Суду вважає, що ВРЮ діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, що визначають порядок звільнення суддів з посад і повноваження ВРЮ, та ухвалила мотивоване рішення в частині внесення подання про звільнення судді ОСОБА_1 з посади за порушення присяги виходячи з оцінки тих обставин, що були зазначені у висновку ТСК та які були встановлені ВРЮ, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
ВРЮ, перевіряючи дії судді щодо наявності порушень, встановила, що суддя ОСОБА_1, яка входила до складу суду апеляційної інстанції, що розглядав справи щодо застосування запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою до підозрюваних, залишаючи без змін ухвали слідчих суддів першої інстанції, не забезпечила повного і всебічного дослідження всіх обставин, постановила необґрунтовані судові рішення, що не відповідають нормам КПК, Конвенції, а також практиці ЄСПЛ. Суддя ОСОБА_1 невиконанням покладених на неї професійних обов`язків під час гострого соціального конфлікту в Україні з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року завдала істотної шкоди демократичному конституційному ладу, правам і свободам громадян, інтересам суспільства та держави, що свідчить про порушення присяги судді, яка зобов`язує суддю об`єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов`язки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади. Допущені суддею порушення закону порочать звання судді, викликають сумнів у її об`єктивності та неупередженості.
Статтею 1 Кодексу суддівської етики, затвердженого 22 лютого 2013 року ХІ черговим з`їздом суддів України, установлено, що суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.
Відповідно до Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, суддя повинен здійснювати свою судову функцію незалежно, виходячи виключно з оцінки фактів, відповідно до свідомого розуміння права, незалежно від стороннього впливу, спонукання, тиску, загроз чи втручання, прямого чи опосередкованого, що здійснюється з будь-якої сторони та з будь-якою метою. Об`єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов`язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.
Частиною четвертою статті 54 Закону № 2453-VI(у редакції, що діяла на час постановлення рішень суддею ОСОБА_1 ) визначалося, що суддя зобов`язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.
Частиною другою статті 32 Закону № 22/98-ВР (у редакції, що діяла на час ухвалення рішень суддею ОСОБА_1 ) порушенням суддею присяги визнавалося вчинення ним дій, що, зокрема, порочать звання судді та можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів; порушення морально-етичних принципів поведінки судді.
У пункті 3.4 Рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2011 року № 2-рп/2011 у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України "Про Вищу раду юстиції" визначено, що дотримання суддею присяги - його конституційно визначений обов`язок. Таким чином, присяга судді має правову природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового, конституційного зобов`язання судді.
Згідно з пунктом 50 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів (далі - КРЄС) кожний окремий суддя повинен робити все можливе для підтримання судової незалежності на інституційному та особистому рівнях; судді повинні поводитися гідно при виконанні посадових обов`язків та в особистому житті; вони повинні виконувати свої обов`язки, не допускаючи проявів фаворитизму або дійсної чи видимої упередженості; судді повинні приймати свої рішення з урахуванням усіх моментів, важливих для застосування відповідних юридичних норм, та без урахування усіх питань, що не стосуються суті справи; вони повинні забезпечувати високий ступінь професійної компетентності.
Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком ВРЮ про те, що зазначені грубі порушення законодавства, допущені суддею ОСОБА_1, порочать звання судді та підривають авторитет правосуддя і були правильно кваліфіковані як порушення присяги. Стягнення у виді внесення подання ВРЮ про звільнення її з посади є пропорційним вчиненому та виправданим з огляду на негативні наслідки, зумовлені невиконанням суддею вимог процесуального закону.
Окремо Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що обставини незаконного тримання під вартою учасників Революції Гідності були предметом дослідження ЄСПЛ, зокрема, у справах "Шморгунов та інші проти України" (Shmorgunovand Others v. Ukraine, заяви № 15367/14 та 13 інших), "Луценко та Вербицький проти України" (Lutsenko and Verbytskyy v. Ukraine, заяви № 12482/14 та № 39800/14), "Кадура та Смалій проти України" (Kadura and Smaliy v. Ukraine, заяви № 42753/14 та № 43860/14), "Дубовцев та інші проти України" (Dubovtsev and Others v. Ukraine, заяви № 21429/14 та 9 інших) та "Воронцов та інші проти України" (Vorontsov and Others v. Ukraine, заяви № 58925/14 та 4 інших), у котрих ЄСПЛ 21 січня 2021 року постановив, одноголосно, що мала місце низка порушень: статті 3 (заборона катування та нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження) Конвенції, пунктів 1 і 3 статті 5 (право на свободу та особисту недоторканість), статті 11 (свобода зібрань та об`єднань), статті 2 (право на життя), та статті 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя).
У зазначених справах ЄСПЛ зауважив, що багато з рішень про тримання під вартою були свавільними. Він дійшов висновку, що владні органи умисно намагались завадити початково мирним протестам, використовуючи для цього надмірне насильство та незаконні затримання. Загалом ЄСПЛ виявив ознаки того, що встановлені порушення були частиною певної стратегії владних органів.
Зокрема, у справі "Шморгунов та інші проти України" щодо заявника ОСОБА_16 (заява № 36299/14 від 28 квітня 2014 року), участь у розгляді справи щодо якого брала суддя ОСОБА_1, ЄСПЛ встановив порушення вимог статті 3 Конвенції внаслідок жорстокого з ним поводження зі сторони силовиків без належного ефективного розслідування з боку держави. Крім того, ЄСПЛ прямо зазначає, що ОСОБА_16 у порушення статті 5 Конвенції було незаконно затримано у період з 23 січня 2014 року до 14 лютого 2014 року, тобто і після ухвали суду апеляційної інстанції, у постановленні якої брала участь позивачка. Також ЄСПЛ констатував порушення права ОСОБА_16 на свободу мирних зібрань внаслідок усіх зазначених дій держави.
ЄСПЛ встановив, що зловживання щодо ОСОБА_16 становили частину свідомої стратегії влади стосовно припинення протестів.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши всі аргументи та доводи представників позивачки та відповідача, Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок ВРЮ про те, що ОСОБА_1 під час розгляду справ про застосування запобіжних заходів до ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_17, ОСОБА_14, ОСОБА_10, ОСОБА_13, ОСОБА_15, ОСОБА_16 не забезпечила всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин у цих справах і вирішення їх відповідно до закону.
З огляду на це спірне рішення ВРЮ про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення, зокрема, ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва за порушення присяги є правомірним.
Не знайшли свого підтвердження й висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про те, що суддя апеляційного суду, який у складі колегії суддів прийняв судове рішення про залишення без змін рішення суду першої інстанції щодо обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не може бути суб`єктом відповідальності у розумінні положень пунктів 2, 3 частини першої статті 3 Закону № 1188-VII.
Аналіз норм пунктів 2, 3 частини першої статті 3 Закону № 1188-VII свідчить, що судді апеляційних судів мають нести відповідальність за дії щодо ухвалення рішення про залишення без змін судового рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. У цьому Законі не визначено, що перевірка проводиться тільки щодо рішень слідчих суддів про обрання запобіжних заходів стосовно підсудних та рішень таких суддів про залишення без змін обраних запобіжних заходів. Причини ухвалення Закону № 1188-VII, цілі введеного цим Законом тимчасового посиленого заходу - спеціальної перевірки суддів загальної юрисдикції з метою підвищення авторитету судової влади України та довіри громадян до судової гілки влади, відновлення законності та справедливості, свідчать про те, що суб`єктом відповідальності у розумінні положень пунктів 2, 3 частини першої статті 3 Закону № 1188-VII є судді загальних судів, які у визначені законом період та умови одноособово або у складі колегій розглядали справи щодо застосування запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, незалежно від того, чи це слідчі судді, які обирали запобіжний захід, чи судді суду апеляційної інстанції, які входили до складу суду, який переглядав такі судові рішення в апеляційному порядку.
Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставними доводи позивачки про те, що ТСК та ВРЮ порушили принцип індивідуального характеру юридичної відповідальності особи. А також доводи про те, що в оскаржуваному рішенні відповідача не міститься розмежування, які саме дії того чи іншого судді містять ознаки порушення присяги та в чому вони проявились, а також те, що ВРЮ всупереч вимогам законодавства ототожнила порушення присяги з порушенням норм КПК.
Кримінальне провадження в апеляційному порядку здійснюється колегіально судом у складі не менше трьох професійних суддів. Судове рішення ухвалюється простою більшістю голосів суддів, що входять до складу суду, у нарадчій кімнаті. Відповідні питання вирішуються за результатами наради суддів шляхом голосування, від якого не має права утримуватися ніхто з суддів. Судове рішення підписують усі судді. У разі якщо суддя зі складу суду не погоджується із судовим рішенням, він має право викласти письмово окрему думку.
Той факт, що спірне рішення ВРЮ стосується розгляду питання про наявність у діях ще 4 суддів ознак порушення присяги та відсутні оформлені щодо кожного судді окремі рішення, не свідчить про порушення принципу індивідуальної відповідальності. Навіть у практиці ЄСПЛ є рішення, ухвалені щодо кількох відповідачів і за декількома зверненнями, поданими різними заявниками й об`єднаними в одне провадження відповідно до пункту 1 правила 42 Регламенту цього Суду.
Так, дії судді ОСОБА_1, зазначені у висновку ТСК, що розглядався ВРЮ, вчинені під час прийняття судових рішень судом апеляційної інстанції, до складу якого входила суддя ОСОБА_1 та інші судді, щодо яких ТСК також ухвалила висновки про визнання в їх діях порушення присяги судді, а ВРЮ обґрунтовано у своєму рішенні надала оцінку діям кожного із суддів, які входили до складу колегії, зокрема й судді ОСОБА_1, зважаючи на факти, установлені щодо кожної з кримінальних справ. Тому встановлення у спірному рішенні вини у порушенні присяги кожним з 5 суддів, яких це рішення стосується, не призвело до порушення принципу індивідуальної юридичної відповідальності.
Реалізація принципу індивідуальної юридичної відповідальності, що закріплений у статті 61 Конституції України, забезпечується положенням частини другої статті 96 Закону № 2453-VI (у редакції, чинній на час здійснення дисциплінарного провадження), за яким під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
ВРЮ дійшла висновків про порушення суддею ОСОБА_1 присяги у результаті дій, що оцінені як такі, що завдали істотної шкоди демократичному конституційному ладу, правам і свободам громадян, інтересам суспільства та держави.
Порушення суддею присяги єдиним наслідком передбачає звільнення судді з посади на підставі пункту 5 частини п`ятої статі 126 Конституції України, тому особа судді, її позитивна характеристика, відсутність дисциплінарних стягнень, значний стаж роботи на посаді судді, наявність нагород і заохочень не дають підстав для застосування більш м`якого дисциплінарного стягнення, а отже, не дають підстав вважати, що ВРЮ порушила принцип пропорційності застосування дисциплінарного стягнення.
Щодо аргументів позивачки про порушення ВРЮ принципу, за яким суддя не може нести відповідальність за ухвалене рішення, внаслідок чого фактично переглянуто судові рішення, що суперечить нормам Конституції та законів України, слід зазначити таке.
Як вказано у Висновку № 1 (2001) КРЄС до уваги Комітету міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 23 листопада 2001 року, незалежність суддів є прерогативою чи привілеєм, що надається не на користь власних інтересів судді, а для забезпечення верховенства права та в інтересах тих осіб, які прагнуть та очікують правосуддя.
Суди та судді у своїй діяльності не завжди керуються виключно Конституцією та законами України, піддаються протиправному впливу посадових осіб органів державної влади, суб`єктів політичної діяльності, допускають безкарне втручання у вирішення судових справ, що завдає істотної шкоди демократичному конституційному ладу, правам і свободам громадян, інтересам суспільства та держави.
Також судом було враховано приписи Декларації щодо принципів незалежності судової влади, прийнятої 14 жовтня 2015 року Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи (о. Бріоні, Хорватія), якими закріплено принципи, які встановлюють стандарти незалежності судової влади як однієї з трьох гілок державної влади, згідно з якими жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону, та положення Бангалорських принципів поведінки суддів, схвалених Резолюцією Економічної та соціальної ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, які наводять визначення об`єктивності судді як принципу: "Об`єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов`язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття".
Крім того, стаття 6 Конвенції встановлює, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
Наведене свідчить, що ОСОБА_1 під час розгляду справ про застосування запобіжних заходів до ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_17, ОСОБА_14, ОСОБА_10, ОСОБА_13, ОСОБА_15, ОСОБА_16 не забезпечила всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин у цих справах і вирішення їх відповідно до закону. А отже, встановлені в ході дисциплінарного провадження факти підтверджують недотримання позивачкою присяги судді, яка зобов`язує суддю об`єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, зокрема, невстановлення суддею обставин, які підлягали обов`язковому з`ясуванню при розгляді справ, та порушення прав осіб, які притягувалися до відповідальності. ВРЮ не втручалась у суть постановлених судових рішень, а лише констатувала факт недотримання ОСОБА_1 присяги судді.
Стосовно доводів ОСОБА_1 про наявність у ВРЮ підстав для залишення без розгляду висновку ТСК, оскільки, на її думку, до ТСК з відповідними заявами звернулися особи, які не є суб`єктами такого звернення, визначеними у частині другій статті 2 Закону № 1188-VII; ТСК прийняла висновок поза межами дії своїх повноважень; дисциплінарне провадження не могло порушуватися за заявою ОСОБА_6, яка подана поза межами спеціально визначеного строку для подання таких заяв, - слід зазначити таке.
Аналіз норм Закону № 1188-VII, яким визначено правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції, свідчить, що ТСК, яка утворена з метою реалізації цього Закону, зокрема задля проведення перевірки суддів суду загальної юрисдикції з метою підвищення авторитету судової влади України та довіри громадян до судової влади, відновлення законності і справедливості, є державним тимчасовим спеціальним органом, що здійснює свою діяльність на підставі цього Закону, відповідно до Регламенту ТСК. За результатами проведення перевірки суддів ТСК ухвалює обґрунтований висновок.
Аналіз норм Закону № 22/98-ВР, Закону № 2453-VI, Регламенту ВРЮ, затвердженого її рішенням від 30 серпня 2015 року № 355/0/15-15, якими визначено процедуру звільнення суддів, а також Закону № 1188-VII свідчить, що повноваження щодо перевірки заяв на відповідність вимогам, установленим Законом № 1188-VII, має ТСК, яка наділена правом, у разі виявлення невідповідності заяви вимогам цього Закону, повернути заяву заявнику без розгляду на підставі частини четвертої статті 2 зазначеного Закону. Направлений ТСК до ВРЮ висновок є обов`язковим для розгляду ВРЮ, яка не мала повноважень залишати такий висновок без розгляду.
Не погоджується Велика Палата Верховного Суду й з аргументами ОСОБА_1 про неправильне, на її думку, застосування ВРЮ строків притягнення її до відповідальності.
Відповідно до частини четвертої статті 87 Закону № 2453-VI(у редакції, чинній на час розгляду судом апеляційної інстанції, до складу якого входила ОСОБА_1, зазначених вище справ) дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше шести місяців із дня відкриття Вищою кваліфікаційною комісією суддів України провадження в дисциплінарній справі, але не пізніше року з дня вчинення проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.
Статтею 88 цього Закону в зазначеній редакції передбачено дисциплінарне стягнення стосовно судді та порядок його зняття.
Так, частиною першою цієї статті було передбачено єдине дисциплінарне стягнення - у виді догани.
Передбачена статтею 105 цього Закону (у зазначеній редакції) відповідальність за порушення присяги у виді звільнення судді з посади не була визначена в ньому як дисциплінарне стягнення.
Таким чином, строк, визначений у частині четвертій статті 87 Закону № 2453-VI у зазначеній редакції, поширювався тільки на дисциплінарне стягнення у виді догани. До набрання чинності змінами до Закону № 22-98-ВР, Закону № 2453-VI, внесеними Законом № 192-VIII, законодавство України не передбачало строку для притягнення судді до відповідальності за порушення присяги судді, і тільки з 27 лютого 2015 року - дня набрання чинності зазначеними змінами у частині другій статті 32 Закону № 22-98-ВР було встановлено, що провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами й у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.
Правила і строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження, визначені у Законі № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII).
Стаття 96 цього Закону визначає порядок прийняття рішення у дисциплінарній справі стосовно судді. Зокрема, у частині четвертій вказаної статті визначено строк застосування дисциплінарного стягнення - не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.
Отже, строком для притягнення судді до відповідальності за порушення присяги судді є три роки з дня порушення присяги без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.
Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що ВРЮ повно встановила факти та надала їм обґрунтовану оцінку, за результатами якої дійшла висновку про недотримання позивачкою присяги судді, яка зобов`язує суддю об`єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя. ВРЮ не втручалась у суть постановлених судових рішень, а надала оцінку діям судді та встановила факт порушення суддею присяги.
Оскільки, приймаючи Спірне рішення, ВРЮ діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо, пропорційно, зважаючи на права судді на участь у процесі прийняття рішення, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги ВРП.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 117 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи.
Отже, оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з порушенням вимог матеріального та процесуального права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про його скасування та ухвалення нового рішення - про відмову в задоволенні позову.
Керуючись статтями 241-243, 266, 308, 310, 315, 317, 322, 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду