Постанова
Іменем України
30 березня 2021 року
м. Київ
справа № 405/2291/17
провадження № 51-4357км20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Шевченко Т.В.,
суддів Бущенка А.П., Яновської О.Г.,
за участю:
секретаря судового засідання Михальчука В.В.,
прокурора Єременка М.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Ленінського районного суду м. Кіровограда від
06 серпня 2019 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від
27 липня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017120020000393, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Кіровограда, жителя м. Кропивницького,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Ленінського районного суду м. Кіровограда від
06 серпня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 122 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки.
На підставі ст. 76 КК суд поклав на ОСОБА_1 обов`язки періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти його про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2
682,57 грн та 30 000 грн у рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди відповідно.
Згідно з вироком суду 07 січня 2017 року приблизно о 20:00 ОСОБА_1, перебуваючи в приміщенні будинку
АДРЕСА_1, діючи умисно, з метою завдання тілесних ушкоджень ОСОБА_2 з мотиву особистої неприязні, долонею правої руки схопив потерпілу за кисть правої руки, стиснувши пальці, при цьому викрутив кисть назовні, після чого завдав ОСОБА_2 одного прямого удару стопою правої ноги в ділянку низу живота, від чого потерпіла не втримала рівновагу та впала на підлогу.
У результаті дій ОСОБА_1 у потерпілої ОСОБА_2 утворилися тілесні ушкодження середньої тяжкості, що викликало тривалий розлад здоров`я.
Кропивницький апеляційний суд ухвалою від 27 липня 2020 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить судові рішення щодо нього скасувати у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону та закрити кримінальне провадження. Вважає, що на стадії досудового розслідування було порушено його право на захист, а саме така слідча дія як слідчий експеримент від 24 квітня 2017 року проводився без його участі та без участі захисника. Вважає дані протоколу проведення слідчого експерименту недопустимим доказом також з тієї причини, що ця слідча дія на порушення вимог ст. 240 КПК проводилася в кабінеті слідчого. На думку засудженого, оскільки дані слідчого експерименту покладено
в основу судово-медичної експертизи від 25 квітня 2017 року № 475/25,
то висновок цієї експертизи також є недопустимим доказом. Зазначає, що суд не усунув розбіжностей у показаннях потерпілої у тій частині, що вона лише через три дні після подій повідомила, що їй було заподіяно тілесні ушкодження. Вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно не задовольнив клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів у порядку ч. 3 ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). Стверджує, що 12 лютого 2019 року та 06 травня 2019 року не здійснювалася фіксація судових засідань, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор Єременко М.В. заперечував проти задоволення касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 .
Іншим учасникам було належним чином повідомлено про судовий розгляд, але в судове засідання вони не з`явилися.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень на предмет неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, натомість при перегляді судових рішень виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Як убачається з матеріалів провадження, висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, за який його засуджено, підтверджуються детально наведеними у вироку доказами, які суд ретельно дослідив, правильно оцінив.
Зокрема, винуватість ОСОБА_1 підтверджується показаннями в судовому засіданні потерпілої ОСОБА_2, яка повідомила, за яких обставин ОСОБА_1 завдав їй тілесних ушкоджень середнього ступеня
в ділянці пальця правої кисті; показаннями свідка ОСОБА_3 про те, що після сварки ОСОБА_1 з матір`ю ОСОБА_2 він з сусідньої кімнати чув звуки боротьби та крик матері, потім побачив, що потерпіла трималася за живіт, а палець на руці в неї був неприродньо вигнутий; даними протоколу проведення слідчого експерименту від 24 квітня 2017 року за участю потерпілої ОСОБА_2, під час якого вона показала механізм заподіяння їй тілесних ушкоджень ОСОБА_1 ; даними висновку судово-медичної експертизи від 20 березня 2017 року № 25, відповідно до якого
в ОСОБА_2 виявлено тілесні ушкодження середньої тяжкості, які викликали тривалий розлад здоров`я, а саме закритий відрив сухожилку розгинача третього пальця правої кисті; даними висновку судово-медичної експертизи від 25 квітня 2017 року № 475/25 про те, що ці тілесні ушкодження могли виникнути за обставин, зазначених у протоколі слідчого експерименту за участю ОСОБА_2 .
Ураховуючи викладене, колегія суддів касаційного суду вважає, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК, повністю доведено та його дії кваліфіковано правильно.
Доводи засудженого про те, що дані протоколу проведення слідчого експерименту за участю потерпілої ОСОБА_2 суд повинен був визнати недопустимим доказом, оскільки слідчий експеримент проводився в кабінеті слідчого, а не на місці події, перевірялися судом апеляційної інстанції та обґрунтовано визнані безпідставними.
Відповідно до ст. 240 КПК з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.
До участі в слідчому експерименті можуть бути залучені підозрюваний, потерпілий, свідок, захисник, представник.
Як убачає колегія суддів з матеріалів кримінального провадження, слідчий експеримент проведено відповідно до вимог ст. 240 КПК, у присутності понятих та статиста. Під час проведення слідчого експерименту потерпіла за допомогою статиста показала, як саме ОСОБА_4 заподіяв їй тілесні ушкодження. Виходячи з її показань механізм заподіяння тілесних ушкоджень не був повʼязаний з оточуючою обстановкою, а тому його проведення в кабінеті слідчого, а не за місцем події злочину не ставить під сумнів допустимість отриманих доказів. Свої показання, надані під час цієї слідчої дії, потерпіла ОСОБА_2 підтвердила і в судовому засіданні. Доводи
в касаційній скарзі про незаконність слідчого експерименту внаслідок того, що він проводився без участі підозрюваного та його захисника,
є безпідставними, оскільки ОСОБА_1 як на досудовому слідстві, так
і в суді своєї вини не визнав і пояснював, що не знає, звідки в потерпілої з`явилися тілесні ушкодження. Тож відтворювати за його участю ці обставини було неможливо. Про проведення слідчого експерименту складено протокол, у якому докладно викладено умови і його результати (т. 1, а.с. 117-119).
Доводи засудженого про те, що потерпіла лише через три дні після подій повідомила, що їй було заподіяно тілесних ушкоджень, а тому вирок суду є незаконним, не заслуговують на увагу, оскільки такі дії потерпілої не протирічать нормам кримінального процесуального закону і не спростовують встановлених судами попередніх інстанцій обставин вчинення злочину.
Перевірялися судом апеляційної інстанції та обґрунтовано визнані безпідставними доводи засудженого про те, що 12 лютого та 06 травня
2019 року не здійснювалася фіксація судових засідань. Як убачає колегія суддів з матеріалів кримінального провадження, 12 лютого та 06 травня
2019 року судові засідання були відкладені за клопотанням захисника Москаленка С.І., фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно з довідкою секретаря судового засідання не здійснювалося (т. 1, а.с. 189, 215).
Відповідно до ч. 4 ст. 107 КПК фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді під час судового провадження
є обовʼязковим. У разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження
в суді не здійснюється.
Таким чином, оскільки судові засідання в ці дні не проводилися, то відсутність фіксації судових засідань не є порушенням КПК.
Призначене ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК
і у скарзі не оспорюється.
Доводи засудженого про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання захисника про повторне дослідження доказів, не є слушними.
Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Як убачається з матеріалів провадження, захисник Буряк В.В. заявляв клопотання про проведення судового слідства в порядку ч. 3 ст. 404 КПК. Зокрема, захисник просив долучити до матеріалів кримінального провадження адвокатський запит, відповідь на адвокатський запит, характеристику на ОСОБА_1, допитати свідків, повторно дослідити письмові докази (т. 2, а.с. 166). У судовому засіданні колегія суддів апеляційного суду ухвалила долучити до матеріалів провадження характеристику на ОСОБА_1, а в задоволенні клопотання щодо проведення судового слідства обґрунтовано відмовила, оскільки воно не відповідає вищезазначеним вимогам КПК.
З таким рішенням погоджується колегія суддів касаційної інстанції.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Отже, з огляду на те, що не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для скасування або зміни судових рішень, касаційна скарга засудженого
ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд