Постанова
Іменем України
08 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 360/258/19
провадження № 61-14583св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Євробуд",
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Сандрович Лесею Василівною, на рішення Бородянського районного суду Київської області від 10 грудня 2019 року у складі судді Унятицького Д. Є. та постанову Київського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Нежура В. А., Коцюрба О. П., Сержанюк А. С.
у справі за позовомОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Євробуд", про поділ майна подружжя,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Євробуд" (далі - ТОВ "Євробуд"), про поділ майна подружжя.
Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що вона та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі з 08 червня 2002 року по 14 листопада 2017 року. Під час шлюбу у сторін народились троє дітей: ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Під час шлюбу вони з відповідачем придбали квартиру АДРЕСА_1 та земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, площею 0,18 га з кадастровим номером 3221085500:03:001:0128. На земельній ділянці, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, площею 0,12 га з кадастровим номером 3221085500:03:001:0212 разом з відповідачем збудували двоповерховий будинок з господарськими будівлями, який не прийнятий в експлуатацію і право власності на який не зареєстровано, і який є об`єктом незавершеного будівництва та спільною сумісною власністю подружжя. У зв`язку з поділом об`єкту незавершеного будівництва повинна бути поділена і земельна ділянка на якій він розміщений. Дві квартири № 14 та АДРЕСА_4 ., будівництво яких було проінвестоване за її та відповідача кошти були оформлені на відповідача ОСОБА_3, про що вона дізналась при підготовці позову про поділ майна. Також просила визнати договори пайової участі удаваними, оскільки вони були фактично укладені між відповідачем та ТОВ "Євробуд". Причиною заміни сторони в даних договорах з ОСОБА_2 на ОСОБА_3 стало уникнення спільної сумісної власності подружжя. Без її згоди відповідач відчужив матері автомобіль вартістю 280 000 грн. Під час шлюбу ними придбано меблі на загальну суму 165 000 грн. Відповідно до частини третьої статті 70 СК України частка майна дружини може бути збільшена якщо з нею проживають діти.
Враховуючи, що вона з дітьми фактично проживає в квартирі, просила суд: визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 ; 1/2 частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2, що розташований на земельній ділянці площею 0,12 га з кадастровим номером 3221085500:03:001:0212, та визнати право власності на 1/2 частину зазначеної земельної ділянки; визнати договори пайової участі в будівництві від 14 лютого 2014 року № 04/14 та від 21 серпня 2014 року № 04/24, укладені між ТОВ "Євробуд" та ОСОБА_3 удаваними; визнати недійсними свідоцтва про право власності та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на квартири у буд. АДРЕСА_5, та визнати вказані квартири спільною сумісною власністю подружжя; визнати за відповідачем право власності на квартиру АДРЕСА_4 ; 1/2 частину земельної ділянки та розташованого на ній житлового будинку з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_2 ; залишити за відповідачем право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221085500:03:001:0128.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 10 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 право власності: на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ; на 1/2 частину матеріалів, обладнання, що були використані в процесі будівництва житлового будинку, що розташований по АДРЕСА_2 ; на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,18 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, з кадастровим номером 3221085500:03:001:0128, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині позову відмовлено.
Суд першої інстанції, виходячи зі встановлених обставин справи, вважав за необхідне визнати за позивачем в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 та земельної ділянки по АДРЕСА_2 .
Оскільки право власності на житловий будинок по АДРЕСА_2 не зареєстроване, то право власності на нерухоме майно, що розташоване за вказаною адресою сторонами не набуте, а тому позивач має право власності на 1/2 частину матеріалів, обладнання, що були використані в процесі будівництва житлового будинку по АДРЕСА_2 . Крім того, враховуючи, що позивач не являється співвласницею нерухомого майна, що розташоване по АДРЕСА_2, то підстав для визнання за нею права власності на 1/2 частину земельної ділянки за вказаною адресою не вбачається. Також, позивач не являється стороною договорів пайової участі в будівництві, докази, що вказані правочини вчинені сторонами для приховування іншого правочину суду не надані, тому позовні вимоги про визнання договорів удаваними, свідоцтв недійсними та визнання права спільної сумісної власності на ці квартири за сторонами задоволенню не підлягають.
ОСОБА_1 оскаржила рішення суду першої інстанції в частині визнання права власності за ОСОБА_1 на 1/2 частину матеріалів, обладнання, що були використані в процесі будівництва житлового будинку, що розташований по АДРЕСА_2, та в частині відмови у визнанні договорів пайової участі в будівництві удаваними та визнання недійсними свідоцтва про право власності та скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на квартири у буд. АДРЕСА_5, та визнання вказаних квартир спільною сумісною власністю подружжя.
Постановою Київського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Бородянського районного суду Київської області від 10 грудня 2019 року залишено без змін.
Судове рішення мотивоване тим, що ТОВ "Євробуд" надано відповідні документи, в яких зазначено, що ОСОБА_3 підписувала дані договори особисто, вносила кошти особисто, інших осіб у даних договорах не зазначено, сторонами дані договори не оскаржено, а тому відсутні правові підстави для визнання вищезазначених квартир спільною сумісною власністю та поділу їх між подружжям. В свою чергу позивачем не надано доказів на підтвердження своїх вимог. Позивачем подано клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_2, оскільки в суді першої інстанції в неї були відсутні кошти на оплату експертизи. Протокольною ухвалою від 03 вересня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання, оскільки відсутність грошових коштів на сплату за проведення експертизи не є причиною, що об`єктивно не залежала від волі позивача.
Разом з тим, матеріали справи не містять даних про державну реєстрацію новоствореного нерухомого майна, а також не встановлено ступінь готовності житлового будинку, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, про часткове задоволення позовних вимог в частині визнання права власності позивача на 1/2 частину матеріалів, обладнання, що були використані в процесі незавершеного будівництва житлового будинку по АДРЕСА_6 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 через адвоката Сандрович Л. В., подала касаційну скаргу на рішення Бородянського районного суду Київської області від 10 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд першої інстанції не досліджував, які матеріали та обладнання були використані в процесі будівництва будинку, яка їх кількість чи вартість.
У постановах Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16, Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 556/290/17, від 27 лютого 2019 року у справі № 567/147/16-ц зроблено висновок, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. В судових рішеннях не зазначено, що позивач обрав неналежний спосіб захисту свого права.
Отже, не можна поділити окремо та забрати матеріали, використані в процесі будівництва будинку, з земельної ділянки на якій вони знаходяться, використати їх у власних інтересах. Виділити 1/2 частину будівельних матеріалів, обладнання є неможливим, оскільки вони є складовою частиною будинку та їх відокремлення неможливе без порушення цілісності вказаного об`єкту нерухомості. Крім того, будівельні матеріали розташовані на земельній ділянці є нероздільними з нею, тому позиція суду є суперечливою, оскільки суд визнає майно, що знаходиться на земельній ділянці спільною сумісною власністю подружжя і одночасно зазначає, що позивач не є співвласницею майна, яке знаходиться на земельній ділянці. З наявних у матеріалах справи фотографій вбачається, що на цій земельній ділянці не просто будівельні матеріали, а побудований цілісний будинок.
Також, суд апеляційної інстанції помилково відхилив клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи спірного нерухомого майна, оскільки за результатами проведення цієї експертизи можна було б встановити ступінь готовності будинку, а відсутність коштів є поважною причиною не подання клопотання про проведення вказаної експертизи в суді першої інстанції.
Суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що позивач наполягала врахувати під час поділу майна вартість автомобіля, який відповідач відчужив на користь матері без її згоди та не врахували правової позиції з цього приводу, яка викладена у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-486цс16.
Суди не застосували положення статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України та порушили вимоги частин першої, другої статті 71 СК України.
Аналізуючи судову практику, висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме щодо визнання спільним майном подружжя майно, яке зареєстроване на інших осіб на етапі його виникнення, а також можливості застосування статті 235 ЦК України і визнання правочину удаваним у випадку підміни сторони правочину відсутній.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У грудні 2020 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 подали відзив на касаційну скаргу, в якому просили залишити її без задоволення, посилаючись на те, що позивач не надала суду будь-яких доказів про ступінь готовності до експлуатації об`єкту незавершеного будівництва, можливість його поділу на дві частини та не просила призначити судову будівельно-технічну експертизу, не ставила питання фактичної вартості вказаного об`єкту, що унеможливило суд ухвалити рішення про поділ житлового будинку.
Судами правильно застосовані положення статті 331 ЦК України, статті 70 СК України та судові рішення ухвалені з додержанням матеріального та процесуального права.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 13 листопада 2020 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Бородянського районного суду Київської області.
24 листопада 2020 року справа № 360/258/19 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 08 червня 2002 року по 14 листопада 2017 року, що підтверджується копіями свідоцтв про одруження та рішенням суду. Під час шлюбу у сторін народились троє дочок: ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2, які проживають разом з позивачем за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується копіями свідоцтв про народження, довідкою Немішаївської селищної ради № 110.
За час шлюбу подружжям було придбано: кв. АДРЕСА_1, земельну ділянку АДРЕСА_2, та розпочато будівництво житлового будинку на земельній ділянці площею 0,12 га за адресою: АДРЕСА_6, що підтверджується копією інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, копією заяви ОСОБА_1 та визнається сторонами.
Також, під час шлюбу ОСОБА_2 набув в порядку приватизації право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_6, що підтверджується інформацією з державного реєстру речових прав, рішенням Микулицької сільської ради Бородянського району, Київської області від 25 жовтня 2013 року.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
У частині першій статті 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частина перша, друга статті 71 СК України).
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.
За змістом пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Правилами статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частини друга статті 364 ЦК України).
Отже, стаття 60 СК України, стаття 368 ЦК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Вказані висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц та від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.
Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Аналіз положень статті 331 ЦК України у системному зв`язку з нормами статей 177-179, 182 цього Кодексу, частини третьої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації, а державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.
Визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого до експлуатації, у судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.
Вказаний правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 200/22329/14-ц (провадження № 14-483цс19).
Отже, новостворене нерухоме майно, будівництво якого здійснено в передбаченому законом порядку, набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього.
До цього об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів як речей матеріального світу, як у зібраному виді (конструкції, окремі елементи об`єкта незавершеного будівництва, чи сам об`єкт у цілому в залежності від ступеня готовності), так і у вигляді окремих видів будівельних матеріалів, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.
Правовий аналіз статей 60, 63, 69 СК України та статей 328, 331, 368, 372 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.
За позовом дружини, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.
Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду України від 20 червня 2012 року у справі № 6-56цс12, від 15 травня 2013 року у справі № 6-37цс13, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16, постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 759/3931/18, від 27 лютого 2019 року у справі № 567/147/16-ц.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволені позовних вимог в частині визнання договорів пайової участі в будівництві від 14 лютого 2014 року № 04/14 та від 21 серпня 2014 року № 04/24, укладених між ТОВ "Євробуд" та ОСОБА_3 удаваним, визнання недійсним свідоцтв про право власності серія та номер: 41620615, виданий 03 серпня 2015 року та 41970382, виданий 08 серпня 2015 року Реєстраційною службою Бородянського районного управління юстиції Київської області, скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на квартири № 14 та АДРЕСА_4 . та визнання спільною сумісною власністю подружжя вищезазначених квартир, оскільки позивачем не надано доказів на спростування обставин, згідно яких ОСОБА_3 підписувала вказані договори особисто, грошові кошти вносила особисто та інших осіб у договорах не зазначено.
Разом з тим, в матеріали справи не містять даних про державну реєстрацію новоствореного нерухомого майна, а також не встановлено ступінь готовності житлового будинку, тому суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про визнання права власності позивача на Ѕ частину матеріалів, обладнання, що були використані в процесі незавершеного будівництва житлового будинку по АДРЕСА_6 .
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції помилково відхилив клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи спірного нерухомого майна є безпідставними, оскільки відповідно до частині третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Таких доказів до суду апеляційної інстанції позивач не надав.
Посилання касаційної скарги на те, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги, що позивач наполягала врахувати під час поділу майна вартість автомобіля, який відповідач відчужив на користь матері без її згоди та не врахували правову позицію з цього приводу, викладену у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-486цс16 колегією суддів не приймаються, оскільки позивач не просила у позовній заяві, зокрема в прохальній частині заяви, поділити між сторонами грошові кошти, набуті відповідачем від продажу автомобіля.
При виборі і застосуванні норм права до даних спірних правовідносин суд апеляційної інстанції правильно врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 567/147/16-ц. Крім того, висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16 узгоджуються з вищенаведеною правовою позицією Верховного Суду.
Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.