Постанова
Іменем України
08 квітня 2021 року
м. Київ
справа №357/7886/18
провадження №61-14414св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Матюші",
відповідачі: ОСОБА_1, товариство з додатковою відповідальністю "Шамраївський цукровий завод", державний реєстратор комунального підприємства Великодимерської селищної ради "Комунальна служба реєстрації речових прав" Мироненко Юлія Юріївна,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Матюші" на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2020 року у складі судді Кошель Л. М. та постанову Київського апеляційного суду
від 03 вересня 2020 року у складі колегії суддів Савченка С. І.,
Верланова С. М., Мережко М. В.,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Матюші" (далі - ТОВ "Агрофірма "Матюші") звернулося до суду до ОСОБА_1, товариства з додатковою відповідальністю "Шамраївський цукровий завод" (далі - ТДВ "Шамраївський цукровий завод"), державного реєстратора комунального підприємства Великодимерської селищної ради "Комунальна служба реєстрації речових прав" Мироненко Ю. Ю. (далі - державний реєстратор), з позовом, у якому просило: визнати недійсним договір оренди землі від 02 березня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та
ТОВ "Шамраївський цукровий завод"; скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства Великодимерської селищної ради "Комунальна служба реєстрації речових прав" Мироненко Ю. Ю. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень про державну реєстрацію іншого речового права - права оренди: індексний номер: 40138736 від 15 березня 2018 року.
Позов мотивовано тим, що 05 липня 2014 року між ТОВ "Агрофірма "Матюші" та ОСОБА_1 укладено договір оренди належної останній земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,1299 га, розташованої у межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області. Договір оренди укладено строком на десять років та у встановленому законом порядку зареєстровано державним реєстратором реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області на підставі рішення від 09 квітня 2015 року.
У березні 2018 року позивачу стало відомоіз відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про те, що 15 березня
2018 року державним реєстратором КП Великодимерської селищної ради "Комунальна служба реєстрації речових прав" здійснено державну реєстрацію договору оренди землі, укладеного 02 березня 2018 року між відповідачами ОСОБА_1 і ТДВ "Шамраївський цукровий завод", предметом якого є земельна ділянка площею 2,1299 га, що перебуває в оренді у ТОВ "Агрофірма "Матюші".
Укладений між відповідачами договір оренди земельної ділянки суперечить діючому законодавству і порушує права ТОВ "Агрофірма "Матюші" як орендаря, оскільки договір оренди, укладений 05 липня 2014 року міжТОВ "Агрофірма "Матюші" та ОСОБА_1, є чинним, не визнаний недійсним та не розірваний сторонами, а тому відповідач не мала права передавати земельну ділянку в оренду іншій особі.
Оскільки укладений між відповідачами договору оренди є незаконним, то підлягає скасуванню рішення державного реєстратора про реєстрацію за відповідачем права оренди як похідне.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області
від 27 січня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що укладений 05 липня 2014 року між ТОВ Агрофірма "Матюші" і ОСОБА_1 договір оренди землі було у встановленому законом порядку зареєстровано, однак наказом Міністерства юстиції України № 729/5 від 15 березня 2018 року рішення державного реєстратора від 09 квітня 2015 року про реєстрацію права оренди за позивачем скасовано.
Реєстрація права оренди на спірну земельну ділянку за відповідачем ТДВ "Шамраївський цукровий завод" на підставі договору оренди, після скасування реєстрації права оренди позивача, не порушує прав останнього, оскільки право оренди виникає виключно з моменту державної реєстрації цих прав.
Таким чином, позов не підлягає задоволенню, оскільки на момент здійснення державної реєстрації права оренди на спірну земельну ділянку розміром 2,1299 га за ТДВ "Шамраївський цукровий завод" державна реєстрація права оренди цієї ж ділянки за позивачем ТОВ "Агрофірма "Матюші" була скасована, що у свою чергу свідчить про відсутність у позивача права оренди і як наслідок відсутність порушення його прав оспорюваним договором оренди, як на момент реєстрації зазначених договорів, так і на момент пред`явлення позову.
Постановою Київського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ "Агрофірма "Матюші" задоволено частково. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ Агрофірма "Матюші" до державного реєстратора Комунального підприємства Великодимерської селищної ради "Комунальна служба реєстрації речових прав" змінено та відмовлено у задоволенні в частині вказаних вимог з інших підстав.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судом першої інстанції, та обставини справи підтверджують, що спір у ТОВ "Агрофірма "Матюші" є з ТОВ "Шамраївський цукровий завод" та ОСОБА_1 Державний реєстратор КП Великодимерської селищної ради "Комунальна служба реєстрації речових прав" Мироненко Ю. Ю. є неналежним відповідачем. Тому у задоволенні позовних вимог ТОВ "Агрофірма "Матюші" до державного реєстратора КП Великодимерської селищної ради "Комунальна служба реєстрації речових прав" Мироненко Ю. Ю. необхідно відмовити саме із зазначеної підстави, а тому постанова апеляційного суду в цій частині підлягає зміні в мотивувальній частині.
В іншій частині апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та виходив з того, що за умови відсутності здійснення державної реєстрації договору, як і за умови скасування незаконно проведеної реєстрації, договір оренди землі, укладений ТОВ "Агрофірма "Матюші" є таким, що не набрав чинності, а відтак позивач не набув прав орендаря за таким договором і відповідно були відсутні перешкоди для укладення відповідачем ОСОБА_2 та державної реєстрації іншого договору оренди землі з іншим орендарем.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ТОВ "Агрофірма "Матюші" не погодилось з висновками судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм статей 207, 210, 638, 640 ЦК України, статей 124, 125 ЗК України, статей 6, 14, 17 Закону України "Про оренду землі" (Закон № 161-ХІУ), статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (Закон № 1952-ІУ), а також у порушення приписів частини четвертої статті 263 ЦПК України врахували висновки Верховного Суду у справах № 922/3412/17, №357/8110/18,
№ 357/7734/18 і висновки Верховного Суду України у справах
№ 6-118цс13, № 6-162цс13, № 6-2777цс16, які не підлягали врахуванню у межах цієї справи, а натомість не врахували висновки Верховного Суду у справах № 912/3294/18, № 291/421/17, № 291/422/17, №291/426/17,
№ 823/378/16, які, відповідно, мали бути враховані під час розгляду цієї справи.
Вказані порушення норм матеріального і процесуального права призвели до неправильного висновку, що права позивача не були порушені укладенням оспорюваного договору та проведенням державної реєстрації права оренди на земельну ділянку за ТДВ "Шамраївський цукровий завод".
Суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду у справах № 912/3294/18, № 291/421/17, № 291/422/17, № 291/426/17, що договори оренди землі, укладені після 01 січня 2013 року, набирають чинності з моменту їх підписання сторонами, а також висновки Верховного Суду у справі № 823/378/16, згідно з якими скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди не впливає на дійсність договору оренди землі.
Судами не враховано, що спори у справах № 6-118цс13, № 6-162цс13, № 6-2777цс16 стосувалися договорів оренди землі, укладених
до 01 січня 2013 року, а спір у справах № 357/8110/18, № 357/7734/18 хоч і стосувався договорів оренди землі, укладених вже після 01 січня 2013 року, але, при цьому, висновки Верховного Суду, зроблені під час розгляду цих справ, повністю ґрунтуються на висновках Великої Палати Верховного Суду у справах № 322/1178/17, № 610/1030/18, зроблених щодо договорів оренди землі, укладених до 01 січня 2013 року.
У постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 922/3412/17, на яку послалися суди попередніх інстанцій, взагалі відсутній висновок про те, що договір оренди землі є вчиненим з моменту державної реєстрації права оренди земельної ділянки.
Висновки Верховного Суду у справах № 322/1178/17, № 610/1030/18 і висновки Верховного Суду України у справах № 6-118цс13, № 6-162цс13, № 6-2777цс16 стосуються застосування норм статті 18 Закону України "Про оренду землі" (Закон № 161-ХІV) до договорів оренди землі, які були укладені у період дії цієї норми, тобто до 01 січня 2013 року.
У той же час, договір оренди землі між ТОВ "Агрофірма "Матюші" і ОСОБА_1 був укладений 05 липня 2014 року, тобто після 01 січня 2013 року, так само як і договори, з приводу яких виник спір у справах
№ 357/8110/18, № 357/7734/18, коли норми ст. 18 Закону № 161-ХІV втратили чинність.
У постанові від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц Велика Палата Верховного Суду відзначила, що з 01 січня 2013 року набрали чинності зміни, внесені Законом України від 11 лютого 2010 року
№ 1878-VІ "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", якими з тексту статей 182, 640, 657, 732, 745 ЦК України виключено посилання щодо державної реєстрації правочинів, а із Закону № 161-ХІV були виключені статті 18 та 20 про обов`язковість державної реєстрації договорів оренди землі.
Таким чином, з урахуванням викладених норм поняття "державна реєстрація договору оренди землі" та "державна реєстрація права оренди на земельну ділянку" не слід ототожнювати, оскільки це різні правові інститути, які діяли у різні часові проміжки, про що наголосила Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справи
№ 696/1693/15-ц.
Поняття "державна реєстрація договору оренди землі" застосовується до правовідносин щодо оренди землі, які виникли до 01 січня 2013 року, а поняття "державна реєстрація права оренди на земельну ділянку" застосовується до правовідносин щодо оренди землі, які виникли після 01 січня 2013 року.
Чинна редакція Закону № 161-ХІV, яка діяла також на момент укладення позивачем і відповідачем договору оренди землі, не передбачає державної реєстрації договору оренди землі. При цьому, Закон
№ 161-ХІV у редакції, що діє з 01 січня 2013 року, у тому числі норми частини п`ятої статті 6, статті 17 цього Закону, на які в оскаржуваних судових рішеннях неправильно послалися суди попередніх інстанцій, також не передбачає, що договір оренди землі набирає чинності після державної реєстрації права оренди за цим договором у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Тому для визначення початку перебігу та закінчення строку дії договору оренди землі, укладеного після 01 січня 2013 року, мають застосовуватися загальні норми ЦК України, які стосуються договорів, для яких законом встановлена письмова Форма.
Момент укладення договору визначено у статтях 638, 640 ЦК України, згідно з якими договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Отже, для визначення початку перебігу та закінчення строку дії договору оренди землі, укладеного після 01 січня 2013 року, має значення момент його підписання, а не момент вчинення реєстраційних дій щодо державної реєстрації права оренди, як неправильно вказали суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях, якщо тільки сторони договору не домовилися про інше
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду щодо застосування норм статей 638, 640 ЦК України, статті 125 ЗК України, статей 14, 17 Закону № 161-ХІV, статей 2, 3 Закону № 1952-ІУ у правовідносинах щодо оренди землі, які виникли після 01 січня 2013 року, висловленими під час розгляду справ № 912/3294/18,
№ 291/421/17, № 291/422/17, № 291/426/17, у межах яких, зокрема, досліджувався момент укладення та набрання чинності договорів оренди землі, укладених після 01 січня 2013 року. Саме ці висновки підлягають врахуванню судом під час розгляду цієї справи.
Суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, викладені у справах № 912/3294/18, № 291/421/17, № 291/422/17,
№ 291/426/17, а всупереч висновку Великої Палати Верховного Суду під час розгляду справи № 696/1693/15-ц помилково ототожнили поняття "державна реєстрація договору оренди землі" та "державна реєстрація права оренди на земельну ділянку", що призвело до неправильного застосування ними норм частини першої статті 210 ЦК України.
Судами також не враховано, що само по собі скасування рішення про державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку не призводить до скасування підстави її проведення, тобто до недійсності договору оренди землі, що відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 червня 2018 року у справі № 823/378/16, які суди попередніх інстанцій не врахували під час розгляду цієї справи.
Скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію за позивачем права оренди на земельну ділянку, що виникло на підставі договору оренди землі, з формальних підстав не припинило дію договору оренди землі, жодним чином не вплинуло на його дійсність, враховуючи дію щодо нього презумпції правомірності правочину, встановлену у статті 204 ЦК України.
Суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду у справах № 291/421/17, № 291/422/17,№ 291/426/17, згідно з якими відсутність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди на земельну ділянку не позбавляє орендаря права оспорювати договір оренди землі, укладений власником земельної ділянки з іншим орендарем.
Чинне законодавство України не передбачає право власника земельної ділянки, щодо якої ним вже укладено договір оренди землі, передавати її у користування іншій особі шляхом укладення з нею договору оренди землі. Вказане підтверджується висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 11 травня 2018 року у справі № 902/803/17.
Право оренди на земельну ділянку набувається на підставі договору оренди землі, що набрав чинності, а не його державної реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 20 лютого 2019 року у справі № 917/410/18,
від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, від 05 червня
2019 року у справі №392/1829/17, в яких Верховний Суд вказав, що державна реєстрація певного речового права на нерухоме майно не є підставою для його набуття, а є лише засвідченням державою набуття цього права, яке виникло на підставі певного правочину або іншого юридичного факту, що унеможливлює ототожнення факту набуття права з фактом його державної реєстрації. Сама по собі державна реєстрація права не є підставою його виникнення, оскільки такої підстави закон не передбачає.
Відтак, враховуючи те, що державна реєстрація права оренди на земельну ділянку не є підставою для набуття такого права, її скасування не призводить до того, що особа вважається такою, що не набула таке право.
Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що спір у цій справі виник не лише між позивачем і ОСОБА_1, ТДВ "Шамраївський цукровий завод", а й державним реєстратором, залишив поза увагою висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 361/430 7/16-ц, у зв`язку з чим дійшов до неправильного висновку про те, що державний реєстратор є неналежним відповідачем.
Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до суду не надійшов.
Фактичні обставини, встановлені судами
ОСОБА_1 є власником земельної ділянки розміром 2,1299 га з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої у межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області.
05 липня 2014 року між ТОВ Агрофірма "Матюші" і ОСОБА_1 укладено договір оренди землі, за умовами якого ОСОБА_1 передала, а агрофірма прийняла у строкове платне користування для сільськогосподарського використання належну ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Договір оренди укладений строком на 10 років і у встановленому законом порядку зареєстрований реєстраційною службою Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області на підставі рішення державного реєстратора від 09 квітня
2015 року.
У пункті 37 договору оренди обумовлено, що цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.
Наказом Міністерства юстиції України № 729/5 від 15 березня 2018 року задоволена колективна скарга громадян, в тому числі ОСОБА_1, та серед іншого скасовано рішення про державну реєстрацію права оренди за ТОВ "Агрофірма "Матюші" на належну ОСОБА_1 земельну ділянку, яке зареєстроване на підставі договору оренди від 05 липня 2014 року. Підставою для скасування рішення про державну реєстрацію права оренди на спірну земельну ділянку за ТОВ "Агрофірма "Матюші" стало звернення власників земельних ділянок до Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України із скаргою, яка обґрунтована тим, що договори оренди із ТОВ "Матюші" були зареєстровані за відсутності необхідних документів, зокрема, без підписаних власниками земельних ділянок договорів, заяв на вчинення реєстраційних дій, відповідних проплат за вчинення реєстраційних дій та інше.
02 березня 2015 року між ОСОБА_1 і ТДВ "Шамраївський цукровий завод" укладено договір оренди землі, за умовами якого ОСОБА_1 передала ТДВ "Шамраївський цукровий завод" у строкове платне користування належну їй земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,1299 га, розташовану у межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області. Договір оренди укладено строком на сім років і 15 березня
2018 року зареєстровано державним реєстратором
КП Великодимерської селищної ради "Комунальна служба реєстрації речових прав".
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.