Постанова
Іменем України
08 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 161/20630/18
провадження № 61-12221св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі - ОСОБА_2, Волинська обласна організація політичної партії "Громадський рух "Народний контроль",
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду від 27 липня 2020 року у складі колегії суддів: Здрилюк О. І., Бовчалюк З. А., Карпук А. К. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Волинської обласної організації політичної партії "Громадський рух "Народний контроль" про визнання поширеної інформації недостовірною, захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст вимог
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, який мотивував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 за відповідною веб-адресою відповідачами у відеоматеріалі "ІНФОРМАЦІЯ_2" поширено відомості, які просив визнати недостовірними та такими, що ганьблять його честь, гідність і ділову репутацію; зобов`язати відповідачів спростувати поширену ними інформацію; стягнути з відповідачів солідарно на його користь 30 000 грн моральної шкоди та відшкодувати судові витрати.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 січня 2020 року під головуванням судді Філюк Т. М. в позові відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив скасувати це рішення в частині відмови у задоволенні клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким стягнути із позивача ОСОБА_1 на користь відповідача ОСОБА_2 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Постановою Волинського апеляційного суду від 27 липня 2020 року апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 січня 2020 року в частині відмови у розподілі судових витрат скасовано, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 10 000 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції в частині відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу зроблені з порушенням норм процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Волинського апеляційного суду від 27 липня 2020 року в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права просить оскаржувану постанову скасувати, а рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу залишити в силі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що висновки апеляційного суду помилкові. Суд апеляційної інстанції не врахував приписи частини першої та другої статті 134 ЦПК України та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення клопотання відповідача про розподіл судових витрат. Вказував, що відповідач, разом із першою заявою по суті спору (відзивом) попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат не подавав, а тому підстав для задоволення його клопотання не було.
Посилався на те, що висновок апеляційного суду суперечить правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18.
Узагальнені доводи особи, яка подала пояснення на касаційну скаргу.
У жовтні 2020 року представник Волинської обласної організації політичної партії "Громадянський рух "Народний контроль" - адвокат Боровський Т. М. подав до Верховного Суду пояснення на касаційну скаргу подану ОСОБА_1 в яких зазначав, що його довіритель не є виробником жодних відеоматеріалів та не є адміністратором жодних каналів в інтернеті.
Вказував, що ОСОБА_2 надав суду всю необхідну інформацію для визначення розміру судових витрат.
Одночасно з поясненнями представник відповідача адвокат Боровський Т. М. подав клопотання в якому просив надати можливість подати відзив на касаційну скаргу в строк двох діб після ознайомлення з матеріалами справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із Луцького міськрайонного суду Волинської області.
23 вересня 2020 року цивільна справа № 161/20630/18 надійшла до Верховного Суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 вересня 2020 року справу призначено колегії суддів у складі: Журавель В. І. (суддя-доповідач), Русинчуку М. М., Антоненко Н. О.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 листопада 2020 року справу призначено колегії суддів у складі: Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 квітня 2021 року справу призначено колегії суддів у складі: Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що між відповідачем ОСОБА_2 та адвокатом Кирись Г. Й. 21 лютого 2019 укладено договір про надання правничої допомоги у цій справі за позовом ОСОБА_1, у якому визначено, що у момент укладення цього договору клієнт сплачує адвокату гонорар у розмірі 6 500 грн. Цей договір надано суду стороною відповідача у підготовчому засіданні 22 лютого 2019 року (а. с. 35, том 1).
Заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відповідачем ОСОБА_2, від імені якого діяла адвокат Кирись Г. Й. подана 22 жовтня 2019 року і до цієї заяви приєднано договір від 21 лютого 2019 року, дві квитанції до прибуткового касового ордеру від 21 лютого 2019 року та 26 вересня 2019 року про сплату гонорару на загальну суму 10 000 грн та розрахунок розміру витрат на правничу допомогу адвоката.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Конституцією України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу (стаття 59).
Згідно з статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
З огляду на статтю 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.
У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правничу допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат (дивись постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц).
Водночас, аналіз частини 2 статті 134 ЦПК України свідчить про те, що у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто, у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.
Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування частини 2 статті 124 ГПК України, яка є тотожною за змістом частині 2 статті 134 ЦПК України містяться у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 922/1897/18, від 24 грудня 2019 року у справі № 909/359/19, від 13 лютого 2020 року у справі № 911/2686/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 910/16223/18, від 21 травня 2020 року у справі № 922/2167/19, від 10 грудня 2020 року у справі № 922/3812/19.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції обґрунтовано задовольнив клопотання про стягнення на користь заявника витрат на професійну правничу допомогу на підставі частини 2 статті 134 ЦПК України, якою передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Таким чином, з огляду на вищенаведене, колегія суддів відхиляє аналогічні за змістом доводи касаційної скарги, адже правильних висновків суду апеляційної інстанції про застосування частини 2 статті 134 ЦПК України вони не спростовують, адже у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.
Посилання позивача на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18, відповідно до якої позивач в порушення статті 134 ЦПК України не подав разом з позовною заявою орієнтовного розрахунку судових витрат за розгляд справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій, судом касаційної інстанції також не враховуються, оскільки, як вже зазначалось вище, частиною 2 статті 134 ЦПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Тобто, у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.
При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").