ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 805/1161/17-а
адміністративне провадження № К/9901/5250/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Слов`янської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду у складі судді Кошкош О.О. від 07 червня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Шишова О.О., суддів Сіваченка І.В., Чебанова О.О. від 13 листопада 2017 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юні-Групп" до Слов`янської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області про скасування актів перевірки, визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
У лютому 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Юні-Групп" (далі - позивач, Товариство) звернулося до суду з позовом до Слов`янської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області (далі - відповідач, Інспекція), в якому просило: скасувати акт від 30 березня 2016 року №793/15-01/31366727, рішення про результати розгляду скарги від 21 липня 2016 року №4038/10/05-99-10-01-12-01, а також визнати нечинними податкові повідомлення-рішення від 25 квітня 2016 року №0002871201 та №0002881201, від 27 липня 2016 року №0010431201, від 11 листопада 2016 року №0020811530 та податкову вимогу від 21 жовтня 2016 року №19054-17.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 07 червня 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2017 року, позов задоволено частково; скасовано податкові повідомлення-рішення від 25 квітня 2016 року №0002871201 та №0002881201, від 27 липня 2016 року №0010431201, від 11 листопада 2016 року №0020811530 та податкову вимогу від 21 жовтня 2016 року №19054-17; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення судів в частині задоволених позовних вимог мотивовано тим, що сплата податкових зобов`язань була здійснена позивачем своєчасно, кошти фактично надійшли до Державного бюджету, а помилкове зазначення у платіжному дорученні номера рахунку іншого податкового органу не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми грошового зобов`язання у визначений Податковим кодексом України (далі - ПК України) строк та, як наслідок, для застосування на підставі пункту 126.1 статті 126 цього Кодексу штрафних (фінансових) санкцій.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач, посилаючись на помилковість висновків судів попередніх інстанцій, обмежився лише цитуванням норм ПК України та процесуального права.
Позивач у відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги, виходячи з наступного.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що, починаючи з 04 квітня 2001 року позивач перебував на обліку в ДПІ у Калінінському районі м.Донецька; в подальшому у зв`язку із зміною місцезнаходження перейшов на облік до Інспекції (відповідача у справі), що спричинило зміну рахунків для сплати податків.
30 березня 2016 року відповідачем проведена перевірка дотримання граничних строків сплати узгодженого податкового зобов`язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ), за результатом якої складено акт №793/15-01/31366727, у якому податковий орган прийшов до висновку про затримку сплати позивачем узгодженої суми податкового зобов`язання по уточнюючим розрахункам від 25 червня 2015 року та від 19 травня 2015 року, чим порушено пункт 57.1 статті 57 ПК України.
25 квітня 2016 року на підставі акту перевірки винесені податкові повідомлення-рішення: №0002871201, яким за затримку сплати грошового зобов`язання зобов`язано сплатити штраф у розмірі 20% у сумі 5400,00 грн.; №0002881201, яким за затримку сплати грошового зобов`язання зобов`язано сплатити штраф у розмірі 10% у сумі 341,23 грн.
Також 26 липня 2016 року відповідачем проведена перевірка дотримання граничних строків сплати узгодженого податкового зобов`язання з ПДВ, за результатом якої складено акт №3005/12-01/31366727, у якому податковий орган прийшов до висновку про затримку сплати позивачем узгодженої суми податкового зобов`язання по уточнюючому розрахунку від 19 травня 2015 року, чим порушено пункт 57.1 статті 57 ПК України.
27 липня 2016 року на підставі акту перевірки винесено податкове повідомлення-рішення №0010431201, яким за затримку сплати грошового зобов`язання зобов`язано сплатити штраф у розмірі 10% у сумі 21634,06 грн.
Окрім того, 11 листопада 2016 року на підставі рішення про результати розгляду скарги прийнято також податкове повідомлення-рішення №0020811530, яким за затримку сплати грошового зобов`язання зобов`язано сплатити штраф у розмірі 10% у сумі 0,67 грн.
21 жовтня 2016 року винесена податкова вимога №1904-17 про сплату боргу в розмірі 15253,44 грн.
В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд вказує на таке.
Стаття 67 Конституції України визначає, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Згідно підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
За правилами пункту 36.1 статті 36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
Виконанням податкового обов`язку, як передбачено пунктом 38.1 статті 38 ПК України, визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.
Пунктом 57.1 статті 57 ПК України передбачено, що платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За правилом пункту 126.1 статті 126 ПК України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу. Зокрема, при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Таким чином, за несплату платником податків узгодженої суми грошового зобов`язання у певний термін законодавець для такого платника передбачив негативні наслідки у вигляді штрафних санкцій.
Згідно з пунктом 6 частини другої статті 29 Бюджетного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спору; далі - БК України) ПДВ належить до доходів загального фонду Державного бюджету України.
При виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України (частина перша статті 43 БК України).
Згідно із частиною п`ятою статті 45 БК України податки і збори (обов`язкові платежі) та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими до державного бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок.
Крім цього, пунктом 22.4 статті 22 Закону України від 05 квітня 2001 року №2346-III "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним для платника з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника. Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.
У справі, що розглядається, суди встановили, що у строк, передбачений пунктом 57.1 статті 57 ПК України, позивач здійснив оплату податкових зобов`язань з ПДВ за відповідні періоди до Державного бюджету України (платіжне доручення №701 від 18 грудня 2014 року), проте помилково у платіжному дорученні зазначив рахунок ДПІ у Калінінському районі м.Донецька замість розрахункового рахунку Інспекції, в якій Товариство перебуває на обліку. Допущена Товариством помилка не спричинила настання жодних негативних наслідків або збитків для відповідного бюджету та держави в цілому й, до того ж, згодом виявлена платником та останній вжив відповідні заходи щодо спрямування коштів за належністю.
За наведеного правильним є висновок судів попередніх інстанцій про безпідставність застосування до позивача штрафних санкцій за несвоєчасну сплату податку, оскільки помилкове зазначення неправильного рахунку отримувача коштів не є правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми податку у визначений законодавством строк.
Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, податкової вимоги й часткового задоволення позовних вимог.
Відповідач же на обґрунтування вимог касаційної скарги не зазначив, у чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права (неправильно розтлумачено закон або застосовано закон, який не підлягав застосуванню, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню) чи порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій, що призвело до постановлення незаконних судових рішень.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій і не викликають розумних сумнівів щодо правильного застосування чи тлумачення норм матеріального права при наданні правової оцінки згаданим вище відносинам.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За наведених у цій постанові мотивів, з урахуванням приписів статті 341 КАС України, підстави для задоволення касаційної скарги та скасування судових рішень відсутні.
Щодо позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено, то в цій частині рішення судів, враховуючи положення частини першої статті 341 КАС України, касаційним судом не переглядається.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд