ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 квітня 2021 року
м. Київ
справа №280/4364/18
адміністративне провадження №К/9901/27582/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача - Желтобрюх І.Л.,
суддів: Білоуса О.В., Гімона М.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2019 року (колегія суддів у складі: головуюча суддя - Сафронова С.В., судді - Мельник В.В., Чепурнов Д.В.) у справі № 280/4364/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
установив:
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області (далі - ГУ ДФС у Запорізькій області), правонаступником якого є Головне управління Державної податкової служби у Запорізькій області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Запорізькій області від 25 травня 2018 року № 0004998-13-0809 форми "Ф", щодо нарахування позивачу податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 43030,08 грн. На обґрунтування позовних вимог вказував, що контролюючим органом безпідставно визначено грошове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, виходячи із площі 704,3 кв.м., оскільки загальна площа будинку становить 223,8 кв.м.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 10 січня 2019 року позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Запорізькій області від 25 травня 2018 року № 0004998-13-0809 форми "Ф" в частині нарахування ОСОБА_1 податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 40372,80 грн; в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2019 року рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 січня 2019 року скасовано, прийнято нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, вважаючи, що воно ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, позивач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить його скасувати й залишити в силі рішення суду першої інстанції. На обґрунтування скарги посилається на те, що помилка у загальній площі об`єкта житлової нерухомості виникла не з його вини, а з вини державного органу та органу місцевого самоврядування, які оформляли правовстановлюючі документи і здійснювали реєстрацію речових прав у державному реєстрі, а виправлення у подальшому вказаної помилки суб`єктом владних повноважень за ініціативою позивача не може бути підставою для покладення на нього обов`язку зі сплати надмірної суми податку. Також стверджує, що апеляційним судом не враховано, що господарські будівлі та споруди, в тому числі й підвали, не можуть бути об`єктами житлової нерухомості в силу закону, оскільки не призначені для постійного проживання в них.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити рішення апеляційного суду без змін як законне й обґрунтоване, а скаргу позивача - без задоволення, повністю погоджуючись з висновками й мотивами, з яких виходив суд апеляційної інстанції при їх ухваленні.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
За встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи ОСОБА_1 є власником житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
25 травня 2018 року ГУ ДФС у Запорізькій області винесено податкове повідомлення-рішення №0004998-13-0809 форми "Ф", яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за звітний 2017 рік в загальній сумі 43030,08 грн.
Розраховуючи суму податкового зобов`язання відповідач виходив з того, що загальна площа належного позивачу житлового будинку становить 704,3 кв.м.
Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції виходив з того, що належний позивачу об`єкт оподаткування має загальну площу 223,8 кв.м., а тому вважав безпідставним застосування контролюючим органом при обчисленні податку на нерухоме майно, відмінного від земельного податку, положень пункту "ґ" підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України (далі - ПК України).
Приймаючи протилежне рішення про відмову в задоволенні позову апеляційний суд виходив з правомірності визначення контролюючим органом об`єктом оподаткування для позивача загальної площі об`єкта житлової нерухомості 704,3 кв.м. (приміщення житлового будинку - 223,8 кв.м і приміщення погребу під будинком - 480,5 кв.м).
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів КАС ВС виходить з наступного.
Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
За приписами підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Відповідно до підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у такому порядку: за наявності у власності платника податку об`єкта (об`єктів) житлової нерухомості, у тому числі його частки, що перебуває у власності фізичної чи юридичної особи - платника податку, загальна площа якого перевищує 300 квадратних метрів (для квартири) та/або 500 квадратних метрів (для будинку), сума податку, розрахована відповідно до підпунктів "а" - "г" цього підпункту, збільшується на 25000 гривень на рік за кожен такий об`єкт житлової нерухомості (його частку) (пункт "ґ").
Обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Відповідно до підпункту 14.1.129 пункту 14.1 статті 14 ПК України об`єкти житлової нерухомості - будівлі, віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду, дачні та садові будинки.
За приписами підпункту 14.1.129.1 підпункту 14.1.129 пункту 14.1 статті 14 ПК України будівлі, віднесені до житлового фонду, поділяються на такі типи:
а) житловий будинок - будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання. Житлові будинки поділяються на житлові будинки садибного типу та житлові будинки квартирного типу різної поверховості. Житловий будинок садибного типу - житловий будинок, розташований на окремій земельній ділянці, який складається із житлових та допоміжних (нежитлових) приміщень;
б) прибудова до житлового будинку - частина будинку, розташована поза контуром його капітальних зовнішніх стін, і яка має з основною частиною будинку одну (або більше) спільну капітальну стіну.
Як встановив суд апеляційної інстанції, рішенням Водянської сільської ради №5-15 від 25 серпня 2004 року ОСОБА_1 надано дозвіл на переобладнання складського приміщення в АДРЕСА_1, в житлове приміщення, із зобов`язанням провести перереєстрацію складського приміщення за вказаною адресою в житлове. Згідно з проектом житлового будинку та проекту підвалу, загальну площу об`єкта визначено у розмірі 707,7 кв.м., а житлову площу будинку - 89,3 кв.м.
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №134640722, до 17 серпня 2017 року за позивачем зареєстрований житловий будинок (реєстраційний номер 22144942) за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 704,3 кв.м.
Відповідно до іншої інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №134632520, за позивачем зареєстрований житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 223,8 кв.м. (житлова площа 46,7 кв.м) літ.Б та господарські будівлі і споруди: склад - 541,4 кв.м. літ.А, прибудова б1, прибудова б2, погріб - 480,5 кв.м., ганок до Б, свердловина - В, вбиральня - Г.
Тобто, як з`ясував апеляційний суд в судовому процесі, 18 серпня 2017 року на підставі заяви позивача було внесено зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно та конкретизовано загальну площу об`єкта житлової нерухомості таким чином: площа житлового будинку - 223,8 кв.м., площа погребу - 480,5 кв.м.
Так, згідно зі спірним податковим повідомленням-рішенням позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за звітний 2017 рік.
Обраховуючи площу об`єкта нерухомості, що підлягає оподаткуванню податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, податковий орган виходив з того, що така площа становить 704,3 кв. м. (житловий будинок площею 223,8 кв.м. + погріб площею 480,5 кв.м.).
Позивач проти такого обрахунку заперечував, наполягаючи на тому, що загальна площа приміщень у житловому будинку становить 223,8 кв.м.
Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що базою оподаткування в даному випадку є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток, а не лише придатні до проживання приміщення, як помилково вважав суд першої інстанції у цій справі.
Тобто, за наявності у власності фізичної особи - платника податку житлового будинку податок на майно, відмінне від земельної ділянки, обчислюється із загальної площі такого об`єкта нерухомості, незалежно від площі допоміжних приміщень такого будинку.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки належне позивачу на праві власності домоволодіння є за своєю категорією житловим будинком садибного типу, то й розташоване під таким житловим будинком приміщення підвалу (погребу) входить до загальної площі об`єкта житлової нерухомості та до бази оподаткування податком на майно, відмінне від земельної ділянки.
Крім того, як обґрунтовано вказав суд апеляційної інстанції, оскільки зазначені в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно господарські будівлі і споруди до житлового будинку не виділені окремо до об`єктів нежитлової нерухомості, то розташований під житловим будинком підвал (погріб) площею 480,5 кв.м. є складовою об`єкту житлової нерухомості та підлягає оподаткуванню. Апеляційним судом було також враховано, що згідно з копією Свідоцтва про право власності на нерухоме майно та Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за спірною адресою, починаючи з лютого 2008 року й до цього часу, зареєстрований як об`єкт житлової нерухомості.
Переглянувши судове рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права.
Доводи заявника касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи, що виходить за межі повноважень касаційного суду, визначених статтею 341 КАС України.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).
У зв`язку з цим, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду