ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 квітня 2021 року
м.Київ
справа № 803/511/16
адміністративне провадження № К/9901/28297/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Луцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2016 року (суддя Костюкевич С.Ф.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2016 року (головуючий суддя Курилець А.Р., судді: Кушнерик М.П., Мікула О.І.) у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Ківерцівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області про скасування податкових повідомлень-рішень, вимог та рішень,
В С Т А Н О В И В:
В квітні 2016 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - Підприємець, позивач) звернувся до суду з позовом до Ківерцівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області (далі - Інспекція, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0005231300, №0001051404 від 29 березня 2016 року, вимог про сплату боргу №0005271300, №0005291300 від 29 березня 2016 року, рішень про застосування штрафних санкцій №0005281300, №0005301300 від 29 березня 2016 року.
Обґрунтовуючи позовну заяву, Підприємець вказував, що ним було надано посадовим особам відповідача всі належні докази в підтвердження понесених та задекларованих витрат за 2014 - 2015 роки, проте такі докази і, як наслідок, витрати безпідставно не були враховані, у зв`язку із чим відповідач дійшов помилкового висновку про завищення позивачем показника валових витрат та, відповідно, заниження чистого оподатковуваного доходу на суму 1 338 057,64 грн.; водночас позивачем належним чином підтверджено й здійснення у перевіряємий період оприбуткування готівки у повних сумах її надходження у Книзі обліку розрахункових операцій (далі - КОРО) на підставі фіскальних звітних чеків реєстратора розрахункових операцій (далі - РРО).
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2016 року, позов задоволено.
Приймаючи такі рішення, суди, дослідивши обставини справи, визнали підтвердженими первинними документами всі понесені та задекларовані позивачем спірні витрати, а тому зазначили про помилковість висновку відповідача про завищення Підприємцем показника валових витрат й заниження чистого оподатковуваного доходу за 2014 - 2015 роки в сумі 1 338 057,64 грн., а також нездійснення оприбуткування готівки у повних розмірах її надходження на суму 4 000,00 грн., у зв`язку із чим визнали протиправними та скасували спірні податкові повідомлення-рішення, рішення та вимоги у повному обсязі.
Не погоджуючись з прийнятими судами рішеннями, Інспекція звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на обставини, встановлені в акті перевірки, просила їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Позивач своїм правом на подання письмового відзиву (заперечень) на касаційну скаргу не скористався.
В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає наступне.
Судами встановлено, що в період з 09 лютого 2016 року по 22 лютого 2016 року посадовими особами Інспекції на підставі наказу №37 від 29 січня 2016 року проведено документальну планову виїзну перевірку Підприємця з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2015 року, за результатами якої складено акт №187/1300/ НОМЕР_1 від 09 березня 2016 року.
Перевіркою встановлено порушення Підприємцем, зокрема:
- пунктів 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено чистий оподатковуваний дохід за 2014 - 2015 року на загальну суму 1 338 057,64 грн., у тому числі: за 2014 рік - 462 005,49 грн., за 2015 рік - 876 057,15 грн., та, відповідно, донараховано податок з доходів фізичних осіб за 2014 - 2015 року в сумі 253 728,90 грн.;
- пунктів 2.2, 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України №637 від 15 грудня 2004 року (далі - Положення №637), у зв`язку із неоприбуткуванням готівкової виручки в Книзі обліку доходів та витрат в сумі 4 000,00 грн.;
- пункту 1(2) статті 7, пунктів 2, 3, 9 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування" від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464), внаслідок чого занижено єдиний соціальний внесок на суму 104 038,44 грн., а саме: за 2014 рік - на суму 50 025,11 грн., за 2015 рік - на суму 54 013,33 грн.
На підставі акту перевірки Інспекцією 29 березня 2016 року прийнято:
- податкові повідомлення-рішення №0005261300, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 253 728,90 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції в сумі 63 432,23 грн., всього - 317 161,13 грн.; №0001051404, яким до нього застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 20 000,00 грн.;
- вимоги про сплату боргу (недоїмки) №0005291300 на суму 54 013,33 грн.; №0005271300 на суму 50 025,11 грн.;
- рішення про застосування штрафних санкцій №0005281300 на суму 10 005,02 грн.; №0005301300 на суму 5 401,33 грн.
Не погоджуючись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, вимогами та рішеннями про застосування штрафних санкцій, Підприємець звернувся до суду з позовом у даній справі.
В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку та в розмірах встановлених законом.
Згідно з пунктом 162.1 статті 162 ПК України платниками податку на доходи фізичних осіб є: фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.
Об`єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України (пункт 163.1 статті 163 ПК України).
Пунктом 164.1 статті 164, підпунктами 164.1.1, 164.1.3 пункту 164.1 статті 164 ПК України визначено, що базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід-будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 та пункту 178.3 статті 178 цього Кодексу. Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом. Загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність згідно із статтею 178 цього Кодексу.
Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, регулюється статтею 177 ПК України.
За змістом пунктів 177.1, 177.2, 177.3 статті 177 ПК України доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця. Для фізичної особи-підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).
Відповідно до підпунктів 177.4.1 - 177.4.4 пункту 177.4 статті 177 ПК України (в редакції, що діяла з 01 січня 2015 року) до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать: витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат; витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством; суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1 - 177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
В редакції ж ПК України, що діяла до 01 січня 2015 року, склад витрат та порядок їх визнання встановлювались статтею 138 ПК України, згідно з пунктом 138.1 якої витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Підпункт 138.1.1 пункт 138.1 статті 138 ПК України визначав, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України).
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон №2464.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є роботодавці - фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту).
Платник єдиного внеску зобов`язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством (пункти 1 та 2 частини 2 статті 6 Закону №2464).
Відповідно до частини 11 статті 9 Закону №2464 у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом.
Пунктами 6 та 7 частини 1 статті 13 Закону №2464 передбачено, що органи доходів і зборів мають право застосовувати фінансові санкції, передбачені цим Законом, стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.
За змістом частин 1, 3, 4, пункту 3 частини 11, частин 14, 15 статті 25 Закону №2464 рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. Орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску. Про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених цим Законом, посадова особа органу доходів і зборів у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом, приймає рішення, яке протягом трьох робочих днів надсилається платнику єдиного внеску. Рішення органу доходів і зборів про нарахування пені та/або застосування штрафів, передбачених частинами одинадцятою і дванадцятою цієї статті, є виконавчим документом.
Як встановлено судами, за результатами проведеної перевірки податковий орган прийшов до висновку про завищення позивачем витрат та, відповідно, заниження чистого оподатковуваного доходу на загальну суму 1 338 057,64 грн., в тому числі за 2014 рік - на суму 462 005,49 грн. та за 2015 рік - на суму 876 057,15 грн.
Так, згідно даних Книги обліку доходів і витрат, зареєстрованої в Інспекції 28 вересня 2012 року за №330, остання вказала про те, що Підприємець в 2014 та 2015 роках включив до витрат ліквідаційну суму основних засобів (залишкову вартість реалізованих автомобілів) на загальну суму 90 507,64 грн.
Проте, в ході розгляду справи суди встановили, що в Книзі обліку доходів і витрат, зареєстрованій в Інспекції 28 вересня 2012 року за №330, знаходяться відомості про доходи і витрати за ІV квартал 2012 року та 2013 рік; доходи ж і витрати за 2014 та 2015 роки в даній Книзі не відображались, а тому вказали про помилковість тверджень податкового органу щодо включення позивачем у 2014 - 2015 роках до витрат ліквідаційної суми основних засобів (залишкової вартості реалізованих автомобілів) на загальну суму 90 507,64 грн.; до того ж, вищезазначені витрати взагалі не були внесені позивачем до декларацій про доходи за 2014 - 2015 роки.
Також, на думку податкового органу, позивачем до розділу III податкової декларації про майновий стан і доходи за 2014 та 2015 роки по виду діяльності 49.41 "Вантажний автомобільний транспорт" та 52.29 "Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту" неправомірно віднесено витрати, непідтверджені первинними документами, на загальну суму 998 000,00 грн. (в тому числі за 2014 рік - 330 696,29 грн. та за 2015 рік - 667 303,71 грн.).
Суди встановили, що Підприємцем у 2014 році задекларовано витрати в розмірі 15 644 623,07 грн., в тому числі: вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей (м`ясопродуктів) - 9 388 917,22 грн., на оплату праці - 201 659,31 грн., паливо-мастильні матеріали - 1 654 386,56 грн., інші витрати, включаючи вартість виконаних робіт, послуг - 4 399 659,98 грн. та у 2015 році в розмірі 7 499 200,70 грн., в тому числі: вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей (м`ясопродуктів) - 2 459 430,23 грн., на оплату праці - 123 186,23 грн., паливо-мастильні матеріали - 857 873,15 грн., інші витрати, включаючи вартість виконаних робіт, послуг - 4 058 711,09 грн., які відображені в Книзі обліку доходів і витрат, яка зареєстрована в Інспекції 05 листопада 2014 року за №401.
При цьому, дослідивши матеріали справи, суди прийшли до висновку, що понесені і задекларовані позивачем витрати є документально підтвердженими (прибутковими накладними, касовими чеками, товарними чеками, актами виконаних робіт, авансовими звітами, відомостями про нарахування і виплату заробітної плати, банківськими виписками по поточному і валютному рахунках та договорами).
В той же час, в акті перевірки не зазначено, які саме витрати на суму 998 000,00 грн. податковий орган вважає непідтвердженими, чому, по яким саме господарським операціям, з якими контрагентами, які саме документи (з наданих позивачем) містять недоліки або є недостатніми для підтвердження витрат в розумінні ПК України; крім того, акт перевірки не має й будь-яких додатків із відображеною відповідною інформацією.
За наведеного, суди вказали про необґрунтованість і безпідставність тверджень податкового органу про неправомірність віднесення позивачем до витрат суми в розмірі 998 000,00 грн.
Крім того, в акті перевірки відповідач зробив висновок, що Підприємцем неправомірно віднесено до складу витрат за 2014 - 2015 роки послуги в сумі 249 550,00 грн., отримані від підприємця ОСОБА_2, оскільки не надано первинних документів, що свідчили б про участь останнього у розмитнені товарів й проведенні переговорів з нерезидентами.
Разом з тим, суди встановили, що 06 січня 2012 року між Підприємцем (як замовником) та ПП ОСОБА_2 (як виконавцем) укладено договори про надання послуг за №06-01/2012 та №06-02/2012.
Відповідно до пункту 1 договору №06-01/2012 виконавець зобов`язався надати послуги по своєчасному розмитненню імпортного товару, а саме: підготовити документи до розмитнення та передати їх митним брокерам для оформлення вантажно-митних декларацій та представлення на митний пост.
Згідно ж з пунктом 1 договору №06-02/2012 виконавець зобов`язався надати послуги по забезпеченню поставок необхідних товарів транспортними засобами замовника та іншими транспортними засобами.
ПП ОСОБА_2 свої зобов`язання за договорами від 06 січня 2012 року №06-01/2012 та №06-02/2012 виконав повністю, відповідно, на суми 45 000,00 грн. (що підтверджується актами здачі-прийняття послуг по розмитненню імпортованого товару №9 від 30 вересня 2013 року та №12 від 31 грудня 2013 року) та 72 900,00 грн. (що підтверджується актами здачі-прийняття експедиторських послуг №8 від 30 вересня 2013 року та №11 від 31 грудня 2013 року).
Позивач же оплатив надані послуги в 2014 році в розмірі 60 000,00 грн. (за договором №06-02/2012) і в сумі 18 000,00 грн. (за договором №06-01/2012) та в 2015 році в розмірі 12 900,00 грн. (за договором №06-02/2012) і в сумі 27 000,00 грн. (за договором №06-01/2012), що підтверджується квитанціями до прибуткових касових ордерів.
Також 04 січня 2014 року між позивачем (як замовником) та ПП ОСОБА_2 (як виконавцем) укладено договори про надання послуг за №04-01/2014 та №04-02/2014.
Згідно з пунктом 1 договору №04-01/2014 виконавець зобов`язався надати послуги по своєчасному розмитненню імпортного товару, а саме: підготовити документи до розмитнення та передати їх митним брокерам для оформлення вантажно-митних декларацій та представлення на митний пост.
Відповідно до пункту 1 договору №04-02/2014 виконавець зобов`язався надавати послуги по забезпеченню поставок необхідних товарів транспортними засобами замовника та іншими транспортними засобами.
Підприємець ОСОБА_2 свої зобов`язання за договорами від 04 січня 2014 року за №04-01/2014 та №04-02/2014 виконав, відповідно, в сумах 37 750,00 грн. (що підтверджується актами здачі-прийняття послуг по розмитненню імпортованого товару №2 від 31 березня 2014 року, №5 від 30 червня 2014 року, №8 від 30 вересня 2014 року та №14 від 31 грудня 2014 року) та 88 800,00 грн. (що підтверджується актами здачі-прийняття експедиторських послуг №3 від 31 березня 2014 року, №6 від 30 червня 2014 року, №9 від 30 вересня 2014 року та №15 від 31 грудня 2014 року).
Позивачем же надані послуги за вказаними договорами оплачені повністю в 2015 році, що підтверджується квитанціями до прибуткових касових ордерів.
Крім того, витрати на суму 4 400,00 грн. підтверджені договором найму (оренди) транспортного засобу від 15 листопада 2011 року, укладеним між Підприємцем та ПП ОСОБА_2, та повністю оплачені позивачем, про що свідчать квитанції до прибуткових касових ордерів.
Стосовно ж доводів податкового органу про те, що підприємець ОСОБА_2 не приймав участі у розмитненні товарів, оскільки ці послуги надавались ПП "Еліт Брок" та ПП "Респект Брок", суди вказали, що митні брокери (ПП "Еліт Брок" та ПП "Респект Брок") оформляли вантажні митні декларації лише після того, як їм були надані для цього відповідні повні пакети документів, які могли змінюватись при кожному розмитнені й до яких входили CMR з перекладом, специфікації, фактури, контракти, ветеринарні свідоцтва, сертифікати якості, експертні висновки. Такі документи збирав та передавав митним брокерам підприємець ОСОБА_2, про що свідчать акти здачі-приймання послуг по розмитненню імпортованого товару, його підпис в акті відбору зразків продукції для проведення ветеринарно-санітарної експертизи у державній лабораторії ветеринарної медицини №119/000136 від 24 січня 2014 року, експертний висновок №119/0001З6/14 від 28 січня 2014 року, в якому його зазначено як представника Підприємця.
Отже, суди прийшли до висновку, що позивачем в підтвердження виконання спірних операцій з підприємцем ОСОБА_2 надано необхідні докази, які містять всі обов`язкові реквізити, що дають змогу ідентифікувати як юридичну, так і господарську сутність укладених правочинів, їх учасників, а також грошову складову вчинених господарських операцій.
Також при проведенні перевірки податковим органом встановлено, що Підприємцем 25 січня 2014 року оприбутковано готівкові кошти не на повну суму їх отримання, оскільки відповідно до касового чеку №76 від 25 січня 2014 року позивачем реалізовано м`ясної продукції на 92 592,00 грн. (сума без ПДВ - 77 160,00 грн.), а в Книзі обліку доходів і витрат в другій графі зазначено суму 73 160,00 грн. (без ПДВ), внаслідок чого встановлено порушення пунктів 2.2, 2.6 Положення №637 та на підставі абзацу 3 статті 1 Указу Президента України від 12 червня 1995 року №436/95 "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" (далі - Указ №436/95) застосовано до нього штрафні (фінансові) санкції в розмірі 20 000, 00 грн.
Так, дійсно, суди встановили, що 25 січня 2014 року позивачем реалізовано м`ясну продукцію на загальну суму 92 592,00 грн. (сума без ПДВ - 77 160,00 грн.), що підтверджується касовим чеком №76 від 25 січня 2014 року.
Відповідно до пункту 2.6 Положення №637 уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися. У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК).
Відтак, суди вказали, що, враховуючи, що у своїй діяльності при здійсненні розрахункових операцій з покупцями позивачем застосовувався реєстратор розрахункових операцій, то оприбуткуванням готівки вважається здійснення обліку готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у КОРО на підставі фіскальних звітних чеків РРО, що і здійснювалось Підприємцем та підтверджується записами в КОРО й фіскальними звітними чеками РРО, які надавались перевіряючим під час перевірки, а відтак висновок останніх про нездійснення ним оприбуткування готівки в повній сумі її надходження є помилковим.
До того ж, суди відмітили й те, що в Книзі обліку доходів і витрат Підприємця в 2 графі "Сума доходу, отриманого від здійснення господарської діяльності або незалежної професійної діяльності" за 25 січня 2014 року дійсно помилково зазначена сума 73 160,00 грн., замість 77 160,00 грн., проте ця описка виправлена у встановленому порядку.
Водночас слід вказати, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20 травня 2020 року у справі №1340/3510/18 (провадження №11-1160апп19) виклала правовий висновок, згідно з яким визначила, що метою постановлення Указу №436/95 було врегулювання відносин щодо належного обліку готівкових операцій суб`єктами підприємницької діяльності, які до цього не були належним чином урегульовані іншими законодавчими актами, й термін його дії обмежувався прийняттям відповідного закону. Тому, оскільки шляхом прийняття Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 06 липня 1995 року №265/95-ВР ці правовідносини врегулював законодавчий орган, то Указ №436/95 припинив дію як у частині визначення складу такого правопорушення як неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки, так і в частині встановлених за таке правопорушення санкцій, й відповідно його положення після набрання чинності вказаним Законом уже не могли застосовуватись.
Отже, враховуючи наведені вище законодавчі приписи та встановлені у справі обставини, суди прийшли до висновку про наявність, в даному випадку, правових підстав для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Інспекції №0005261300 та №0001051404 від 29 березня 2016 року, вимог про сплату боргу (недоїмки) №0005271300 та №0005291300 від 29 березня 2016 року, рішень про застосування штрафних санкцій №0005291300 та №0005301300 від 29 березня 2016 року, а отже й для задоволення позовних вимог.
Що ж до доводів касаційної скарги Інспекції, то вони не спростовують мотивів, покладених судами в основу оскаржуваних рішень, як і не свідчать про неправильне застосування ними норм матеріального права або ж порушення процесуальних норм, а фактично зводяться лише до переоцінки встановлених обставин справи, що, в свою чергу, не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частин 1 та 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 327, 341, 345, 349, 350, 355 КАС України, Суд