ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 823/640/17
касаційне провадження № К/9901/15356/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Уманської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області
на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2017 року (головуючий суддя - Рідзель О.А.)
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2017 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Вівдиченко Т.Р.; судді - Собків Я.М., Твердохліб В.А.)
у справі № 823/640/17
за позовом Повного товариства "Ломбард Оскар" (Приватне підприємство "Хімчістка "Оскар", Приватне товариство "Швидке харчування "Обжора")
до Уманської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області
про скасування рішень,
В С Т А Н О В И В:
У квітні 2017 року Повне товариство "Ломбард Оскар" (Приватне підприємство "Хімчістка "Оскар", Приватне товариство "Швидке харчування "Обжора") (далі - ПТ "Ломбард Оскар"; позивач; платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Уманської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області (далі - Уманська ОДПІ; відповідач; контролюючий орган) про скасування податкового повідомлення-рішення від 29 грудня 2016 року № 0002401301, вимоги від 29 грудня 2016 року № Ю-Ю10У про сплату боргу (недоїмки), рішення від 29 грудня 2016 року № 52/1301 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.
Черкаський окружний адміністративний суд постановою від 14 серпня 2017 року адміністративний позов задовольнив частково. Визнав протиправними та скасував вимогу від 29 грудня 2016 року № Ю-Ю10У про сплату боргу (недоїмки) та рішення від 29 грудня 2016 року № 52/1301 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.
Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 18 вересня 2017 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Уманська ОДПІ звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2017 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2017 року в частині задоволення позовних вимог, а в іншій частині судові рішення залишити без змін.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. При цьому наголошує на тому, що працівники платника, щодо яких за наслідками контрольного заходу здійснено донарахування, працювали в нього повний робочий день.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 03 листопада 2017 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Уманської ОДПІ.
Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що в силу частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Згідно з підпунктом 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
05 лютого 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій з`ясовано, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПТ "Ломбард Оскар" з питань дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб за період з 01 січня 2014 року по 30 вересня 2016 року, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2014 року по 30 вересня 2016 року, за результатами якої складено акт від 13 грудня 2016 року № 1862/23-05-13-01/24413095.
Перевіркою, в тому числі встановлено порушення платником вимог статей 11, 25 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2464-VI) з огляду на ненарахування додаткової бази єдиного соціального внеску за період січень - травень 2015 року із заробітної плати, виплаченої працівникам ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, розмір якої становив менше розміру мінімальної заробітної плати.
На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом, зокрема, прийнято вимогу від 29 грудня 2016 року № Ю-Ю10У про сплату боргу (недоїмки) в сумі 51981,11 грн, а також рішення від 29 грудня 2016 року № 52/1301 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 25990,55 грн.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних актів індивідуальної дії, Верховний Суд виходить із такого.
Відповідно до частини другої статті 21 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Згідно з пунктом 1 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43, сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом.
За правилами статті 102-1 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу.
Відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону № 2464-VI у разі якщо база нарахування єдиного внеску (крім винагороди за цивільно-правовими договорами) не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та ставки єдиного внеску, встановленої для відповідної категорії платника.
При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставки єдиного внеску, встановлені цією частиною, застосовуються до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру без застосування коефіцієнта бази нарахування.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що основним місцем роботи є місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору, де знаходиться (оформлена) його трудова книжка, до якої вноситься відповідний запис про роботу.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
При цьому утримання єдиного внеску із заробітної плати (доходу) найманого працівника здійснюється із фактично нарахованої заробітної плати (доходу).
Таким чином, базою нарахування єдиного внеску для сумісників є фактично нарахована заробітна плата незалежно від її розміру.
У справі, яка розглядається, судами встановлено, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, працювали у ПТ "Ломбард Оскар" за сумісництвом, що підтверджується відповідними заявами та наказами про прийняття працівників на роботу за сумісництвом.
А відтак, перерахування цим особам заробітної плати цілком правомірно здійснювалося позивачем за фактично відпрацьований час, а суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування нараховувалися відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону № 2464-VI на фактично перераховану заробітну плату.
Натомість доводи контролюючого органу про те, що вказані особи працювали на підприємстві платника повний робочий день не підтверджено жодними доказами, в той час як за правилами частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Уманської ОДПІ без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.
У частині відмови в задоволенні позовних вимог рішення судів першої та апеляційної інстанцій особами, які беруть участь у справі, не оскаржуються, а тому відсутні підстави для надання правового аналізу відповідним висновкам судів у рамках даного касаційного провадження.
Керуючись частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -