ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 460/2618/18
провадження № К/9901/34588/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Єзерова А.А. суддів: Желєзного І.В., Стародуба О.П.
розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою Зорянської сільської ради Рівненського району Рівненської області
на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19.06.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.10.2019
у справі № 460/2618/18
за позовом ОСОБА_1
до Зорянської сільської ради Рівненського району Рівненської області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій.
І. РУХ СПРАВИ
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовом до Зорянської сільської ради Рівненського району Рівненської області, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив визнати протиправним та скасувати рішення Зорянської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 15.08.2018 №1283 "Про розгляд заяв"; визнання протиправним та скасування рішення Зорянської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 06.12.2018 №1397 "Про внесення змін до рішення Зорянської сільської ради від 15.08.2018 №1283 "Про розгляд заяв"; зобов`язати Зорянську сільську раду Рівненського району Рівненської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,01 га на території Зорянської сільської ради Рівненського району Рівненської області для будівництва індивідуальних гаражів (в межах норм безоплатної приватизації) та надати дозвіл на складання проекту землеустрою.
2. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 19.06.2019, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.10.2019, позов задоволено частково: визнано протиправним і скасовано рішення Зорянської сільської ради від 06.12.2018 № 1397 "Про внесення змін до рішення Зорянської сільскої ради від 15.08.2018 № 1283 "Про розгляд заяв"; зобов`язано Зорянську сільську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,01 га на території Зорянської сільської ради для будівництва індивідуальних гаражів (в межах норм безоплатної приватизації) та вирішити питання, щодо якого звернувся ОСОБА_1, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. У задоволенні позову в частині позовної вимоги про зобов`язання Зорянської сільської ради надати дозвіл на складання проекту землеустрою - відмовлено.
3. Зорянська сільська рада Рівненського району Рівненської області з вищевказаними судовими рішеннями не погодилася, тому звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19.06.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.10.2019 та відмовити у задоволенні позову.
4. Від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
5. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 12.04.2018, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Самсонюком Ф.П., зареєстровано в реєстрі за № 453, позивач придбав 1/3 частку в праві власності будівлі гаражів для легкових автомобілів (літ. "Б") за адресою АДРЕСА_1 .
6. 13.07.2018 ОСОБА_1 звернувся до Зорянської сільської ради Рівненського району Рівненської області із клопотанням від 10.07.2018 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,0100 га на території Зорянської сільської ради Рівненського району Рівненської області для будівництва індивідуальних гаражів (в межах норм безоплатної приватизації). До клопотання ОСОБА_1 долучив: графічні матеріали, на яких зазначено бажане розташування земельної ділянки (викопіювання) - на 2 арк.; копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12.04.2018 №120472713 на 1 арк.
7. Рішенням Зорянської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 15.08.2018 №1283 "Про розгляд заяв" на підставі ст. ст. 12, 50, 124 Земельного кодексу України, ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", за погодженням із постійними комісіями відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,01 га для будівництва індивідуального гаража в с. Зоря, у зв`язку з неподанням всіх правовстановлюючих документів на нерухоме майно.
8. Рішенням Зорянської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 06.12.2018 №1397 "Про внесення змін до рішення Зорянської сільської ради від 15.08.2018 №1283 "Про розгляд заяв" з метою приведення до вимог діючого законодавства рішення Зорянської сільської ради від 15.08.2018 №1283 "Про розгляд заяв", на підставі ст.ст. 26, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 118 Земельного кодексу України внесено зміни до рішення Зорянської сільської ради від 15.08.2018 №1283 "Про розгляд заяв" щодо надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,01 га для будівництва індивідуального гаража в с. Зоря гр. ОСОБА_1, виклавши п. 1 рішення в наступній редакції: "Відмовити гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,01 га для будівництва індивідуального гаража в с.Зоря у зв`язку з невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генерального плану забудови села Зоря Рівненського району Рівненської області та іншої містобудівної документації".
9. Незгода позивача з цим рішенням стала підставою для звернення до суду з відповідним позовом.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
10. Частково задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанції керувалися тим, що відповідачем безпідставно та протиправно відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, не встановлено та не зазначено в чому саме полягає невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генерального плану забудови села Зоря Рівненського району Рівненської області та іншої містобудівної документації.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ, ВІДЗИВУ НА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ
11. Касаційна скарга обґрунтована невірним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи. Зокрема, відповідач зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій до спірних правовідносин було неправильно застосовано норми матеріального права, передбачені саме: ст.ст. 377, 181, 182, 381 Цивільного кодексу України, 40, 79, 118, 120, 121, 122, 134 Земельного кодексу України, ДБН, а також порушено норми процесуального права, передбачені ст.238 КАС України, оскільки відповідний спір не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.
12. Зорянська сільська рада посилається на постанову Великої палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 826/8018/17, як на підтвердження визначення юрисдикції у цій справі.
На думку скаржника, змістом спору є не процедура проходження заяви та прийняття рішення суб`єктом владних повноважень, який є одночасно і власником земель комунальної власності, а реалізація права на безоплатне набуття у власність земельної ділянки для обслуговування об`єкта нерухомого майна, що вже перебуває у власності позивача, а також щодо розміру та виду цільового призначення земельної ділянки, на якій розташована, в цьому випадку 1/3 частка будівлі гаражів для автомобілів.
Відповідач заперечує, що спірна земельна ділянка в розмірі 0,01 га, на яку претендує позивач, та на якій знаходиться об`єкт нерухомого майна, відноситься до земель комунальної власності із цільовим призначенням: для будівництва індивідуальних гаражів. Крім того, відповідач є власником суміжної земельної ділянки, межі якої межують із ділянкою, на якій розташований об`єкт нерухомості, належний позивачу, та на яку заявлено відповідне право.
13. Заявник касаційної скарги вважає, що, зважаючи на закріплення в чинному законодавстстві (ст.ст. 377, 381 Цивільного кодексу України, ст.120 Земельного кодексу України) принципу цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій він розташований, вважаємо, що суди дійшли помилкового та суперечливого висновку про те, що законодавству не суперечить одержання власником нерухомого майна частини земельної ділянки під цілим об`єктом нерухомості із земель комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, а іншої частини земельної ділянки - на підставі іншого речового права, в порядку, встановленому Земельним кодексом України, зокрема викупу, оренди.
14. У касаційній скарзі відзначено, що судами не враховано, що на дату затвердження генерального плану забудови сіл Зоря та Грабів (2016 рік), та розроблення Плану зонування території (підстава: рішення відповідача від 24.07.2014 №1386), будівля гаражів для автомобілів перебувала у власності юридичних осіб, зокрема станом на 30.12.2016 - у власності Товариства з обмеженою відповідальністю Компанії "Укрелітагро", а до 30.12.2016 - у власності Приватного акціонерного товариства "Агрофірма "Зоря ім.В.Плютинського". Після купівлі-продажу об`єкту нерухомості позивачем (12.04.2018) - зміни до містобудівної документації не вносилися.
15. У відзиві на касаційну скаргу позивач погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, а також зазначає про те, що у справі за позовом ОСОБА_1, відповідач за результатами розгляду заяви позивача приймає рішення, яке не передбачає передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_1, а тому в цьому випадку наявний публічно-правовий спір, який належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
16. Позивач стверджує, що у касаційній скарзі відповідач посилається на власне трактування ДБНів та положень генерального плану і плану зонування та описує свої міркування з приводу того яким чином та де мали би бути розміщені гаражі. Вказані в касаційній скарзі "роздуми" відповідача не відповідають дійсним обставинам справи та не можуть бути підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.
17. ОСОБА_1 посилається на те, що відмова позивачу в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки, у зв`язку з неподанням всіх правовстановлюючих документів на майно та у зв`язку із невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генерального плану забудови села Зоря Рівненського району Рівненської області та іншої містобудівне ї документації не доведена, а невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генерального плану забудова села Зоря Рівненського району Рівненської області та іншої містобудівної документації не встановлена відповідачем, а тому не відповідає вимогам ст.118 Земельного кодексу України.
V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
18. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з такого.
19. Стосовно доводів касаційної скарги про неналежність цього спору до юрисдикції адміністративних судів, слід врахувати таке.
20. У ст. 124 Конституції України закріплено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. А ст. 125 Конституції України визначає, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
21. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
22. Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
23. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
24. Пунктом 1 ч. 1 ст. 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб і суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
25. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
26. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
27. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
28. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
29. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
30. Велика Палата Верховного Суду неодноразово вирішувала питання щодо юрисдикційної належності спору, предметом якого є оскарження рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування про надання або відмову в наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
31. Так, у постановах від 21.03.2018 у справі № 536/233/16-ц, від 24.04.2018 у справі №401/2400/16-ц, від 30.05.2018 у справі № 826/5737/16, від 19.06.2018 у справі №922/864/17, від 28.11.2018 у справі № 826/5735/16, від 11.09.2019 у справі №924/174/18, від Велика Палата Верховного суду дійшла висновку про те, що отримання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність чи користування, а відмова особі в наданні земельної ділянки, яка висловлена шляхом відмови в затвердженні проєкту землеустрою щодо її відведення, сама по собі не є порушенням цивільного права цієї особи за відсутності обставин, які свідчать про наявність у неї або інших заінтересованих осіб відповідного речового права щодо такої земельної ділянки.
32. Проект відведення земельної ділянки не визначений законом як підстава набуття права на земельну ділянку і не є правовстановлюючим документом, спрямованим на набуття, зміну або припинення прав та обов`язків сторін в орендних правовідносинах.
33. Якщо особа звертається до повноважного органу з клопотанням про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за результатами розгляду якого цей орган приймає відповідні рішення, то у цих правовідносинах зазначений орган реалізує управлінські функції, а тому спори про оскарження таких його рішень належать до юрисдикції адміністративного суду.
34. Такі правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 30.05.2018 у справі № 127/16433/17, від 28.11.2018 у справі №820/4219/17, від 16.01.2019 у справі № 361/2562/16-а, від 22.01.2019 у справ № 371/957/16-а.
35. Рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однак, отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не є правовстановлюючим актом. Таким чином, правовідносини, пов`язані з прийняттям та реалізацією такого рішення не підпадають під визначення приватноправових, оскільки не породжують особистих майнових прав та зобов`язань осіб. При прийнятті такого рішення орган державної влади виконує дозвільну функцію, що притаманна органу державної влади у публічно-правових відносинах. Тому спір як щодо рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, так і оскарження дій суб`єкта владних повноважень, в тому числі особи, яка не зверталась із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо надання чи відмови у наданні такого дозволу є публічно-правовим.
36. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 380/624/16-ц, від 23.01.2019 у справі №308/10112/16-а, від 18.12.2019 у справі № 160/4211/19, у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 352/2482/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.10.2020 у справі №922/3091/19, від 03.03.2021 у справі № 918/854/20.
37. З урахуванням викладеного, доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій правил юрисдикції є необґрунтованими.
38. Посилання скаржника на постанову Великої палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 826/8018/17 відхиляється колегією суддів, оскільки правовідносини у цій справі і справі № 826/8018/17 не є подібними.
39. Надаючи оцінку правомірності дій відповідача щодо відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, колегія суддів виходить з такого.
40. Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, Земельним кодексом України (по тексту - ЗК України) та Законом України "Про землеустрій".
41. За змістом ч. 1 - 3 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
42. У ст. 121 ЗК передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара (п. "б" ч. 1), для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара (п. "в" ч. 1).
Підставою для набуття прав на земельну ділянку є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
43. Верховний Суд акцентує увагу на тому, що ухвалення рішення є результатом певної правової процедури, яка йому передує. Тобто, відповідно до ст. 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам передбачає визначену земельно-правову процедуру, яка включає такі послідовні стадії:
1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;
2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);
3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів ст. 186-1 ЗК України;
4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;
5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення.
44. Аналіз наведених норм права, якими врегульовано процедуру безоплатного отримання земельних ділянок, свідчить про те, що всі дії відповідних суб`єктів земельно-правової процедури є взаємопов`язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у власність.
45. Стаття 118 ЗК України встановлює порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.
46. Згідно з ч. 1 ст. 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
47. Зі змісту ч. 6 ст. 118 ЗК України слідує, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. У клопотанні, до якого додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.
48. Таким чином, обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.
49. При цьому ч. 7 ст. 118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме:
- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;
- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;
- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
50. У разі надання органом місцевого самоврядування відмови особі у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою обов`язковим є зазначення конкретної підстави для такої відмови, що визначені у ч. 7 ст. 118 ЗК України.
51. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 ЗК України.
52. Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого "земельного" питання. У світлі вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов`язковим.
53. Верховний Суд зазначає, що основним питанням, яке постало перед судами попередніх інстанцій була перевірка та надання оцінки підставам відмови у наданні позивачам дозволу на розробку проектів землеустрою.
54. При цьому, судами попередніх інстанцій встановлено, що на пленарному засіданні Зорянської сільської ради Рівненського району Рівненської області прийнято рішення від 15.08.2018 №1283, відповідно до якого вирішено відмовити гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,01 га для будівництва індивідуального гаража в с. Зоря через неподання всіх правовстановлюючих документів на нерухоме майно.
55. Суди попередніх інстанцій з`ясували, що вказана обставина не відповідала дійсності, оскільки ОСОБА_1 до клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою від 10.07.2018, поданого до Зорянської сільської ради, було долучено копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12.04.2018 № 120472713.
56. З урахуванням викладеного, суди зробили вірний висновок про те, що така підстава для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою як неподання всіх правовстановлюючих документів на нерухоме майно не є підставою для відмови у розумінні ч. 7 ст. 118 ЗК України.
57. Зорянська сільська рада внесла зміни до рішення від 15.08.2018 №1283 і у рішенні від 06.12.2018 №1397 підставою відмови гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,01 га для будівництва індивідуального гаража в с. Зоря вказала невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генерального плану забудови села Зоря Рівненського району Рівненської області та іншої містобудівної документації.
58. Частина 7 ст. 118 ЗК України визначає таку підставу для відмови як невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
59. Водночас, у рішенні відповідача від 06.12.2018 №1397 не міститься мотивування у чому саме полягає вказана невідповідність, що не дає можливості пересвідчитися у законності рішення Зорянської сілької ради від 06.12.2018 №1397.
60. Відповідач у поясненнях, наданих у судах попередніх інстанцій вказував про те, що спірна земельна ділянка не є присадибною, а автогаражі не є вбудованими чи прибудованими до житлового будинку. Відповідно до Плану зонування території с. Зоря передбачено, що розташування гаражів для постійного зберігання індивідуальних транспортних засобів передбачено в зонах Г-3, Г-5 за умови отримання спеціального дозволу або узгодження. Відтак, будівля автогаражів не перебуває у вищевказаних зонах. Отже, наведені обставини слугували підставою для прийняття рішень про відмову у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,01 га на території Зорянської сільської ради для будівництва індивідуальних гаражів.
61. Вказані доводи з`явилися вже у ході судового розгляду цієї справи і не були відображені у спірному рішенні.
62. Крім того, судами попередніх інстанцій з`ясовано, що рішенням Зорянської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 23.09.2016 №300 затверджено генеральні плани сіл Зоря та Грабів. Згідно з Планом зонування території с. Зоря Зорянської сільської ради Рівненського району Рівненської області 2020-15-ПЗ земельна ділянка, на яку позивач має намір одержати дозвіл на складання проекту землеустрою, розташована в межах земель, віднесених до Зони Ж-2: Блокована малоповерхова забудова. Призначається для розташування зблокованих житлових будинків поверховістю від одного до трьох поверхів з виходом з кожної квартири на земельну ділянку. З присадибними ділянками і господарськими будівлями для ведення особистого підсобного господарства. Можуть бути розміщені господарські будівлі та гаражі, вбудовані у житловий будинок, прибудовані до нього, або у вигляді окремої будівлі. Господарські будівлі для утримання худоби, інших тварин і птиці за умови розташування цих будівель на присадибних ділянках відповідно до місцевих правил забудови для сільських населених пунктів).
Відповідно до плану зонування території с. Зоря Зорянської сільської ради Рівненського району Рівненської області зона Ж-2 "Зона блокованої малоповерхової забудови" відноситься до житлової зони, яка у своєму складі містить території, що призначаються для розташування житлових будинків, споруд для зберігання індивідуальних транспортних засобів, окремих вбудованих чи прибудованих об`єктів соціального і культурно-побутового обслуговування населення та інших об`єктів, що не потребують встановлення санітарно-захисних зон та не створюють негативного впливу на оточуюче середовище.
Ж-1, Ж-2, Зона садибної та блокованої забудови призначена для розташування одноквартирних та зблокованих одно-двоквартирни житлових будинків на сусідніх земельних ділянках, блокованої малоповерховної забудови включно із земельними ділянками.
Супутні види дозволеного використання цих зон включають, серед іншого: вбудовані або окремо розміщені гаражі та відкриті стоянки; допустимі види використання (потребують спеціального дозволу або узгодження) зокрема: місця зберігання легкових автомобілів (при дотриманні санітарних норм).
63. Суди попередніх інстанцій відзначили, що дослідженням генерального плану с.Зоря Рівненського району та плану зонування цього населеного пункту встановлено, що в житловій зоні Ж-2, в межах якої розташована земельна ділянка, на яку виявив бажання розробити проект землеустрою позивач, допускається будівництво як вбудованих, так і окремо розміщених гаражів та відкритих стоянок, місць для зберігання легкових автомобілів.
64. Верховний Суд погоджується з таким висновком.
65. До того ж, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що дії відповідача в частині внесення змін (наведення інших підстав для відмови) до свого попереднього рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою після подання позову до суду не може свідчити про дотримання суб`єктом владним повноважень принципу "належного урядування" і не направлені стабільність суспільних відносин.
66. Скаржник у ході судового розгляду як на підставу правомірності прийнятих ним рішень також посилається на те, що розмір земельної ділянки під цілою часткою гаражів - 203,4 кв. м., тобто така площа перевищує 0,01 га, і тому у відповідача не було "законних підстав для задоволення заяви позивача, оскільки площа земельної ділянки, на якій розташований об ʼєкт нерухомості більша за норму безоплатної приватизації вказаного виду використання земельної ділянки, визначену п. "д" ч. 1 ст. 121 ЗК України".
67. Суд апеляційної інстанцій вірно відхилив вказані доводи відповідача з посиланням на те, що відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою не через нібито надмірну площу, а із інших підстав.
68. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли законних і обґрунтованих висновків про визнання протиправним і скасування рішення Зорянської сільської ради від 06.12.2018 № 1397 "Про внесення змін до рішення Зорянської сільскої ради від 15.08.2018 № 1283 "Про розгляд заяв".
69. Інші доводи касаційної скарги не спростовують вірних висновків судів.
70. Відповідно до ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
71. Оскільки Верховний Суд залишає без змін судові рішення, то відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати не підлягають новому розподілу.
72. Ухвалою Верховного Суду від 24.02.2020 було зупинено виконання судових рішень судів попередніх інстанцій.
73. Відповідно до ч. 3 ст. 375 КАС України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
74. Враховуючи те, що Верховний Суд дійшов висновку про залишення без змін рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19.06.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.10.2019 у справі №460/2618/18, то виконання вказаних судових рішень слід поновити.
Керуючись ст. 345, 349, 350, 355, 356 КАС України, Суд