ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 березня 2021 року
м. Київ
справа № 910/7250/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,
секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Офісу Генерального прокурора - Савицької О.В.,
Київської міської ради - Пилипчук І.І.,
Товариства з обмеженою відповідальністю "Господарник" - Спасибка А.В.,
Департаменту земельних ресурсів
виконавчого органу Київської міської ради (Київської
міської державної адміністрації) - Геращенко В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Першого заступника керівника Київської міської прокуратури
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2020 (у складі колегії суддів: Іоннікова І.А. (головуючий), Тарасенко К.В., Разіна Т.І.)
у справі № 910/7250/18
за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Господарник"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),
про визнання припиненим права, розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки,
ВСТАНОВИВ:
У червні 2018 року Заступник прокурора міста Києва (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Господарник" (далі - ТОВ "Господарник"), у якому просив:
- визнати припиненим право ТОВ "Господарник" користування для забудови земельною ділянкою площею 191 187 кв. м (кадастровий номер 8000000000:79:108:0002) на просп. Червонозоряному (Лобановського), 113, у Голосіївському районі міста Києва;
- розірвати договір оренди земельної ділянки, що розташована на просп. Червонозоряному (Лобановського), 113, у Голосіївському районі міста Києва, площею 191 187 кв. м (кадастровий номер 8000000000:79:108:0002), укладений між Київською міською радою та ТОВ "Господарник", зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у книзі записів державної реєстрації договорів 14.03.2008 за № 79-6-00605;
- зобов`язати ТОВ "Господарник" повернути Київській міській раді земельну ділянку площею 191 187 кв. м (кадастровий номер 8000000000:79:108:0002), яка розташована на просп. Червонозоряному (Лобановського), 113, у Голосіївському районі міста Києва у стані, придатному для її подальшого використання.
Позовні вимоги обґрунтовано порушенням ТОВ "Господарник" умов договору оренди земельної ділянки щодо строків її забудови, що відповідно до положень Закону України "Про оренду землі", Цивільного та Земельного кодексів України є підставою для розірвання зазначеного договору, припинення права користування ТОВ "Господарник" цією земельною ділянкою та її повернення Київській міській раді.
Підстави звернення до господарського суду за захистом інтересів держави прокурор обґрунтовує тим, що Київською міською радою, яка наділена повноваженнями щодо розпорядження землями територіальної громади міста, тривалий час не вживалося відповідних заходів, у тому числі шляхом подачі позову про розірвання зазначеного договору та повернення земельної ділянки, що вказує на усвідомлену пасивну поведінку цієї особи та є підставою для пред`явлення відповідного позову прокурором в інтересах держави в особі Київської міської ради.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.07.2018 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача залучено Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент земельних ресурсів).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.02.2019 позов прокурора задоволено в повному обсязі.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2020 задоволено клопотання ТОВ "Господарник" про залишення позову без розгляду. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2019 скасовано, позов прокурора залишено без розгляду відповідно до пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК).
Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у січні 2021 року Перший заступник керівника Київської міської прокуратури подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, просив скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2020, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.02.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 910/7250/18 за касаційною скаргою Першого заступника керівника Київської міської прокуратури з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 24.03.2021.
ТОВ "Господарник" у відзиві на касаційну скаргу зазначило про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при залишенні позову прокурора без розгляду, тому просило залишити оскаржене судове рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням Київської міської ради від 12.07.2007 № 1102/1763 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок ТОВ "Господарник" для облаштування рекреаційної зони в поєднанні водоймища з будівництвом розважально-торговельного комплексу на просп. Червонозоряному, 113, у Голосіївському районі м. Києва та вирішено передати ТОВ "Господарник", за умови виконання пункту 6 рішення, земельні ділянки загальною площею 19,32 га на просп. Червонозоряному, 113, у Голосіївському районі м. Києва.
06.03.2008 між Київською міською радою (орендодавець) і ТОВ "Господарник" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку площею 191 197 кв. м, кадастровий номер 8000000000:79:108:0002, цільове призначення: для облаштування рекреаційної зони в поєднанні водоймища з будівництвом розважально-торговельного комплексу, розташовану на просп. Червонозоряному, 113, у Голосіївському районі м. Києва (пункти 1.1, 2.1); договір укладено на 15 років (пункт 3.1).
За змістом пункту 8.4 договору орендар зобов`язаний, зокрема, завершити забудову земельної ділянки в строки, встановлені проектною документацією на будівництво, затвердженою в установленому порядку, але не пізніше, ніж через три роки з моменту державної реєстрації договору.
Згідно з пунктом 11.5 договір може бути достроково розірваний у разі невиконання або неналежного виконання орендарем обов`язків, визначених у пунктах 5.1 та 8.4 цього договору.
У разі припинення або розірвання цього договору орендар зобов`язаний повернути орендодавцю земельну ділянку на умовах, визначених цим договором. У разі невиконання орендарем обов`язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов`язаний відшкодувати орендодавцеві завдані збитки (пункт 11.8 договору).
Відповідно до пункту 12.2 договору у разі невиконання орендарем умов цього договору та обов`язків, передбачених законодавством України, договір може бути достроково розірваний.
Цей договір зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у книзі записів державної реєстрації договорів 14.03.2008 за № 79-6-00605.
07.05.2018 Департаментом земельних ресурсів складено акт обстеження земельної ділянки № 18-0659-01, в якому зафіксовано, що земельна ділянка (кадастровий номер 8000000000:79:108:0002) не огороджена, на земельній ділянці ростуть зелені насадження та знаходяться болота, будівельні роботи не проводились, будівлі та споруди на ділянці відсутні. До цього акта долучено план-схему земельної ділянки.
За інформацією, наведеною у листі від 04.05.2018 вих. № 073-4007, Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва не реєстрував та не видавав документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів на просп. Лобановського (Червонозоряному), 113, у Голосіївському районі міста Києва.
Прокурор, звертаючись до суду з відповідним позовом, обґрунтував його наявністю правових підстав для розірвання договору оренди земельної ділянки, визнання припиненим права ТОВ "Господарник" щодо користування для забудови земельною ділянкою та зобов`язання товариства повернути земельну ділянку, з огляду на порушенням орендарем своїх зобов`язань стосовно здійснення забудови у строки, встановлені договором.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов прокурора в повному обсязі, виходив із встановленого під час розгляду справи факту порушення відповідачем істотної умови договору щодо строків забудови спірної земельної ділянки, визначеної і погодженої сторонами у пункті 8.4 договору оренди, що є підставою для його розірвання. Оскільки суд дійшов висновку про наявність правових підстав для розірвання договору оренди земельної ділянки, то, відповідно, позовні вимоги щодо зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку Київській міській раді та визнання відсутнім у відповідача права користування для забудови спірною земельною ділянкою, за висновками суду, також є обґрунтованими та підлягають задоволенню, оскільки є правовими наслідками задоволення вимоги про розірвання договору оренди.
При цьому судом установлено, що звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради відповідає приписам статті 23 Закону України "Про прокуратуру" і статті 53 ГПК.
Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та залишаючи позов прокурора без розгляду, виходив із того, що прокурором не обґрунтовано наявності визначених законодавством підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, зокрема не доведено, що уповноважений орган, в інтересах якого він звернувся з позовом, не здійснює або неналежним чином здійснює свої повноваження щодо захисту інтересів держави, тому у цьому випадку відсутні законні підстави для представництва інтересів держави, що свідчить про пред`явлення позову особою, яка не наділена повноваженнями підписувати позов, та є підставою для залишення позову без розгляду відповідно до пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК.
У поданій касаційній скарзі Перший заступник керівника Київської міської прокуратури послався, зокрема, на те, що судом апеляційної інстанції при залишенні позову без розгляду неправильно застосовано положення статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та не враховано висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18, від 26.02.2019 у справі № 905/803/18, від 02.10.2018 у справі № 4/166 "Б", від 17.10.2018 у справі № 910/11919/17, від 19.03.2019 у справі № 925/1381/16. При цьому у касаційній скарзі зауважено, що поза увагою суду апеляційної інстанції та належної оцінки залишилося те, що прокурором дотримано визначеного законом порядку звернення до суду з відповідним позовом, повідомлено Київську міську раду про вжиття заходів представницького характеру і таке повідомлення скеровано в розумні строки до звернення з позовом до суду, з урахуванням того, що Київською міською радою протягом 7 років (до пред`явлення прокурором позову) після настання строку завершення забудови земельної ділянки не вжито належних заходів до спонування відповідача виконувати умови договору та поновлення права громади міста Києва на раціональне (належне) використання земельної ділянки.
За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд, переглянувши судове рішення апеляційної інстанції у межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.
Суд апеляційної інстанції, у справі, яка розглядається, залишаючи позов прокурора без розгляду дійшов висновку, що прокурор не обґрунтував наявності визначених законодавством підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, зокрема не довів, що компетентний орган, який прокурор зазначив як позивача, не здійснює своїх повноважень щодо захисту інтересів держави.
Проте з такими висновками погодитися не можна.
За змістом статті 53 ГПК у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (частина 3). Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (частина 4).
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
За положеннями Закону України "Про прокуратуру" (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення прокурора з відповідним позовом до суду) прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци 1 і 2 частини 3 статті 23 зазначеного Закону).
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").
Отже, за змістом наведених норм прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом, а саме: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, якими скаржником обґрунтовано наявність підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Частина 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК.
З матеріалів справи вбачається і це встановлено судами, що прокурором у червні 2018 року подано позовну заяву в інтересах держави в особі Київської міської ради про розірвання договору оренди земельної ділянки, визнання припиненим права ТОВ "Господарник" щодо користування для забудови земельною ділянкою та зобов`язання товариства повернути земельну ділянку.
У позовній заяві прокурором зазначено, що правомочності власника землі від імені територіальної громади міста Києва здійснює Київська міська рада, проте у спірних правовідносинах цей орган місцевого самоврядування, який відповідно до положень чинного законодавства наділений повноваженнями щодо розпорядження землями територіальної громади міста, контролю за раціональним використанням таких земель та захисту прав і майнових інтересів територіальної громади, тривалий час не здійснює контроль за використанням спірної земельної ділянки, виконанням відповідачем умов договору, у тому числі щодо строків здійснення забудови земельної ділянки відповідно до пункту 8.4 договору, порушення яких є підставою для розірвання договору оренди, чого не було ініційовано Київською міською радою протягом 7 років після настання строку завершення забудови зазначеної земельної ділянки.
Отже, з огляду на положення статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокуратурою міста Києва з метою вирішення питання щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в суді було направлено відповідні листи щодо законності використання зазначеної земельної ділянки та дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності орендарем ТОВ "Господарник" на просп. Червонозоряному, 113, у Голосіївському районі м. Києва, зокрема, до Департаменту земельних ресурсів, Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва.
Так, Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва у листі від 04.05.2018 № 073-4007 повідомив прокуратуру про те, що її звернення від 23.04.2018 № 05/2/3-6579-11 розглянуто та надано відповідь, у якій зазначено, що у Департаменті не зареєстровано та не було видано документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів за наведеною адресою.
У листі від 07.05.2018 № 057021-9859 Департамент земельних ресурсів на запит прокуратури від 23.04.2018 № 05/2/3-6579-11 навів інформацію щодо земельних ділянок, наданих в оренду ТОВ "Господарник" на просп. Лобановського (Червонозоряному), 113, у Голосіївському районі м. Києва, та їх використання. До цього листа Департаментом додано витяги з бази даних земельного кадастру, а також акт обстеження земельної ділянки.
З огляду на акт обстеження земельної ділянки від 07.05.2018 № 18-0659-01 (до якого додано план-схему земельної ділянки), наявний у матеріалах справи, земельна ділянка площею 191 187 кв. м, кадастровий номер 8000000000:79:108:0002, на просп. Лобановського (Червонозоряному), 113, у Голосіївському районі м. Києва, надана в користування ТОВ "Господарник" на підставі договору оренди, зареєстрованому 14.03.2008 за № 79-6-00605, не огороджена, на ній ростуть зелені насадження. Жодної інформації щодо використання земельної ділянки для облаштування рекреаційної зони в поєднанні водоймища з будівництвом розважально-торговельного комплексу, наявності на ній об`єктів або виконання на цій земельній ділянці будь-яких робіт цей акт не містить.
Згодом Заступником прокурора міста Києва відповідно до частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" у листі від 17.05.2018 № 05/2/3-79-18 повідомлено Київську міську раду про підготовку відповідного позову в інтересах держави в особі Київської міської ради до ТОВ "Господарник" про розірвання договору оренди та повернення зазначеної земельної ділянки.
Проте Київська міська рада про наміри самостійно звернутися з відповідним позовом до суду не заявила, отже, такі дії було кваліфіковано прокурором як бездіяльність відповідного органу
При поданні позову відповідно до вимог статті 53 ГПК і статті 23 Закону України "Про прокуратуру" такі обставини було визначено прокурором як підстава для представництва інтересів держави, а підставу для звернення з відповідним позовом обґрунтовано необхідністю захисту інтересів держави щодо забезпечення права місцевої громади на ефективне використання земель комунальної власності для облаштування рекреаційної зони.
Разом із тим, за висновками, наведеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (пункти 55, 56), при вирішенні питання про необхідність звернення до суду з позовом компетентний орган може діяти в умовах конфлікту інтересів - коли порушення інтересів держави, про яке стверджує прокурор, може бути пов`язане з раніше вчиненими протиправними діями цього органу чи бездіяльністю. Для врахування цих обставин стаття 55 ГПК передбачає такі правила: - якщо особа, яка має процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених позовних вимог, суд залишає заяву без розгляду, крім позову про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою, поданого власником (учасником, акціонером) цієї юридичної особи в її інтересах, а також позову прокурора в інтересах держави; - відмова компетентного органу від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті.
Втім, у перелічених у цій статті випадках ідеться про активні дії компетентного органу, який як учасник процесу та сторона спору (позивач) не підтримує позовних вимог або подає заяву про залишення позову без розгляду чи про відмову від позову. Якщо ж позов подано прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, і такий орган не здійснює процесуальних дій як позивач, його представник не з`являється у судові засідання, а суд уже після відкриття провадження у справі встановлює, що прокурор не підтвердив підстави для представництва, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК (залишення позову без розгляду).
З огляду на матеріали справи, яка розглядається, суд першої інстанції, відкриваючи провадження у цій справі (ухвала від 07.06.2018), установив відповідність поданої прокурором позовної заяви вимогам статей 162, 164 ГПК. Жодних недоліків цієї заяви в частині відсутності обґрунтування прокурором підстави для здійснення представництва інтересів держави суд першої інстанції не виявив, позовну заяву прокурора як з цих, так і з інших підстав, без руху не залишив і за результатами розгляду справи по суті суд ухвалив рішення від 12.02.2019 про задоволення позову.
При цьому позивач - Київська міська рада, за встановлених у справі обставин, підтримувала позовні вимоги, заявлені прокурором, про що свідчить, зокрема відповідь позивача на відзив ТОВ "Господарник", представник органу місцевого самоврядування постійно брав участь у судових засіданнях, тобто цей компетентний орган здійснював необхідний обсяг процесуальних дій як позивач.
Відповідно до статті 79 ГПК (у редакції, чинній на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції) наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК).
Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суд має у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог норм процесуального права щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та не відповідає вимогам, зокрема пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК.
Таким чином суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, які містяться в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Натомість суд апеляційної інстанції, обмежившись посиланням на недотримання прокурором порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", для представництва інтересів держави в суді, не врахував наведені висновки Великої Палати Верховного Суду, а, відтак, не надав належної правової оцінки доводам прокурора, викладеним у позовній заяві, щодо підстав звернення до суду з відповідним позовом та поданим на їх підтвердження доказам.
Зокрема, з огляду на те, що як Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва, так і Департамент земельних ресурсів, який залучено до участі у справі як третю особу, є виконавчим органом Київської міської ради з певним обсягом повноважень у відповідній сфері, у тому числі щодо здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель у м. Києві, поза увагою суду апеляційної інстанції і відповідної оцінки залишився лист Департаменту земельних ресурсів від 07.05.2018 № 057021-9859, наданий на запит прокуратури від 23.04.2018 № 05/2/3-6579-11, зміст якого свідчить про дослідження цим органом за вимогою прокуратури документів і стосовно спірної земельної ділянки, у тому числі договору оренди, вимоги щодо розірвання якого є предметом позову у цій справі, та умовами якого передбачено завершення забудови земельної ділянки не пізніше, ніж через три роки з моменту державної реєстрації договору, яка проведена 14.03.2008, а також акт обстеження земельної ділянки, складений посадовою особою Департаменту земельних ресурсів, зміст якого також підтверджує доводи прокурора про обізнаність уповноваженого органу щодо обставин невиконання відповідачем умов договору оренди. Водночас без належної оцінки залишився і лист Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва у листі від 04.05.2018 № 073-4007, зміст якого свідчить про аналогічні обставини невиконання відповідачем умов договору оренди щодо забудови спірної земельної ділянки.
З огляду на зміст зазначених доказів, наданих прокурором на обґрунтування наявності підстав його представництва в суді інтересів держави та неналежного виконання своїх функцій Київською міською радою у спірних правовідносинах, недостатньо обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що недоведеним є посилання прокурора на факт повідомлення компетентного органу в особі якого він подав позов в інтересах держави, через Департамент земельних ресурсів листом від 23.04.2018 № 05/2/3-6579-11.
Крім того, зауваживши, що прокурор, отримавши інформацію безпосередньо від Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва та Департаменту земельних ресурсів, відповідно 04.05.2018 і 07.05.2018, не надав ані позивачу, ані його виконавчим органам розумного строку для можливості відреагувати певним чином на порушення інтересів держави, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що критерій "розумності", за висновками Великої Палати Верховного Суду (постанова від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18), має визначатися з урахуванням великого кола чинників. До таких чинників відноситься, зокрема, але не виключно, обізнаність позивача про наявність правопорушення та вжиті ним заходи спрямовані на захист інтересів держави з моменту такої обізнаності.
Схожі за змістом висновки сформовані у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 927/468/20, від 23.02.2021 у справі № 923/496/20.
Водночас суд апеляційної інстанції хоча і послався в оскарженій постанові на звернення прокурора з аналогічним позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради (від 17.05.2018 № 05/2/3-79-18) у межах справи № 910/6415/18, який судом визнано неподаним та повернуто прокурору в зв`язку з не усуненням недоліків позовної заяви щодо сплати судового збору, проте взагалі не надав правової оцінки цьому факту та обставинам, за якими органу місцевого самоврядування повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, діям цього органу та його можливості з того часу до подання 06.06.2018 прокурором позову у справі № 910/7250/18 відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, вжити певні заходи, у тому числі шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
При цьому доречним буде зазначити, що матеріали справи не містять доказів самостійного звернення Київської міської ради з аналогічним позовом до суду та про її намір самостійно звернутися до суду з позовом на захист інтересів держави у спірних правовідносинах.
Суд апеляційної інстанції, пославшись, у тому числі на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, не здійснив їх практичного застосування в контексті встановлення обставин у справі, яка розглядається, щодо наявності (відсутності) бездіяльності компетентного органу у відповідному питанні, що стало підставою для звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин, не надавши оцінки процесуальним діям компетентного органу (Київській міській раді), який як учасник процесу та сторона спору (позивач) підтримував позовні вимоги прокурора та приймав участь у судових засіданнях, майже як через два з половиною роки після відкриття провадження у цій справі, без достатніх на те підстав залишив позов прокурора без розгляду.
З урахуванням наведеного висновок суду апеляційної інстанції про не доведення прокурором у цій справі підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді є помилковим.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина 6 статті 310 ГПК).
У зв`язку з наведеним касаційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи до цього суду для продовження розгляду.
За результатами розгляду справи судом апеляційної інстанції має бути вирішено й питання розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд