Постанова суду № 910/18601/19 від 06.04.2021 про визнання договору недійсним

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/18601/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н. М. - головуючий, Бакуліна С. В., Кролевець О. А.,

за участю секретаря судового засідання - Охоти В.Б.,

представників учасників справи:

позивача - Чорноткач Н. З.,

відповідача - Самсоновича О. А.,

третьої особи - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРЕМ`ЄР БІЗНЕС БРУК"

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Трофименко Т. Ю.

від 05.08.2020 та

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Руденко М. А., Дідиченко М. А., Пономаренка Є. Ю.

від 19.01.2021

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРЕМ`ЄР БІЗНЕС БРУК"

до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮКОН СЕРВІС ГРУП""

про визнання договору недійсним,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРЕМ`ЄР БІЗНЕС БРУК" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" про визнання недійсним договору поруки № 4Ю15108И/П від 25.10.2016, укладеного між Акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРЕМ`ЄР БІЗНЕС БРУК", відповідно до статті 230 Цивільного кодексу України.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оспорюваний договір було укладено під впливом обману, оскільки:

- Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРЕМ`ЄР БІЗНЕС БРУК" мало численні господарські зв`язки із різними організаціями та установами, у тому числі товариство відкрило рахунки у Акціонерному товаристві Комерційному банку "Приватбанк", зокрема рахунки для заробітної плати працівників Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРЕМ`ЄР БІЗНЕС БРУК". За час взаємодії позивача з відповідачем Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРЕМ`ЄР БІЗНЕС БРУК" зарекомендувало себе як надійний та перспективний клієнт, що постійно нарощує обсяг необхідних банківських послуг;

- відповідач, володіючи повною фінансовою інформацією про товариство, усвідомлюючи високі економічні показники його діяльності, висунув позивачу пропозицію щодо можливості участі Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРЕМ`ЄР БІЗНЕС БРУК" у процедурі "трансформації" кредитного портфеля Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк". Така процедура, як зазначає позивач, зі слів співробітників банку, була ініційована Національним банком України. Так, відповідно до рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 №323/БТ Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" зобов`язано розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля;

- при цьому, відповідач наголошував на тому, що кредитні зобов`язання "старих" боржників забезпечені надзвичайно ліквідними активами, у тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та іншим. Про ліквідність забезпечення зобов`язань "старих" боржників також свідчили дані окремої фінансової звітності за Міжнародними стандартами фінансової звітності та звіт незалежного аудитора від 31.12.2015 (ТОВ АФ "Прайсвортерхаускуперс (аудит)". Пізніше такі дані були підтверджені окремою фінансовою звітністю та звітом незалежного аудитора від 31.12.2016 (ТОВ "Ернст енд Янг аудиторські послуги");

- таким чином, дії позивача з отримання кредитних коштів за кредитним договором №4П16098Г від 25.10.2016 були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань "старих" боржників банку в рамках реалізації зазначеного плану "трансформації" кредитного портфелю банку, ініційованого Національним банком України;

- на виконання такого плану представники відповідача та позивача погодили відкриття відновлювальної кредитної лінії шляхом укладення кредитного договору, у зв`язку з чим між позивачем та банком був укладений кредитний договір №4П16098Г від 25.10.2016;

- обов`язковою умовою, на якій наполягало товариство, було набуття Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРЕМ`ЄР БІЗНЕС БРУК" права власності на активи, що забезпечували зобов`язання "старих" боржників перед банком;

- на виконання зазначених вище домовленостей згідно з планом "трансформації" 25.10.2016 між банком та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРЕМ`ЄР БІЗНЕС БРУК" були укладені договори поруки;

- Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРЕМ`ЄР БІЗНЕС БРУК" як поручитель виконало зобов`язання "старих" боржників: Товариства з обмеженою відповідальністю "Сварог Ойл", Товариства з обмеженою відповідальністю "Петройл", Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкон Сервіс Груп", Товариства з обмеженою відповідальністю "Фабрициус", Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Берк", Товариства з обмеженою відповідальністю "НК Франко", за кредитними договорами з повернення кредитів та сплати відсотків за користування кредитами на умовах та в терміни, встановлені в кожному конкретному кредитному договорі, сплативши 4 513 775 295,73 грн;

- після завершення процесу переоформлення боргів "старих" боржників перед банком Рішенням Національного банку України від 18.12.2016 № 498-р відповідача визнано неплатоспроможним, у результаті чого відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2016 № 961 "Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи" Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" перейшло у власність держави. При цьому зобов`язання банку щодо передання позивачу документів, що посвідчували права заставодержателя на активи, якими були забезпечені зобов`язання "старих" боржників банком не виконані, документи товариству не передані;

- таким чином, банк в порядку, встановленому договорами поруки не надав позивачу документи, які дали б йому змогу звернути стягнення на активи, що забезпечували виконання зобов`язань "старих" боржників перед банком. Така поведінка відповідача, на думку позивача, також свідчить про відсутність намірів у банку виконувати свої зобов`язання за договорами поруки ані в момент його укладення, ані протягом значного періоду після їх укладення.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРЕМ`ЄР БІЗНЕС БРУК" (позичальник) та Публічним акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк", правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (банк) було укладено кредитний договір № 4П16098Г від 25.10.2016 (далі - кредитний договір), за яким позивач отримав кошти у розмірі 4 513 775 295,73 грн для фінансування своєї поточної діяльності.

Крім того, 25.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРЕМ`ЄР БІЗНЕС БРУК" (поручитель) та Публічним акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк", правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (кредитор) було укладено договір поруки № 4Ю15108И/П (далі - договір поруки), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Юкон Сервіс Груп" своїх зобов`язань за: - кредитним договором від 16.12.2015 № 4Ю15108И.

Згідно із пунктом 8 договору поруки до поручителя, який виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договорами застави (іпотеки), укладеними в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

Пунктом 10 договору поруки передбачено, що кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5-ти робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

Відповідно до протоколу № 18/10/2016 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРЕМ`ЄР БІЗНЕС БРУК" від 18.10.2016, копія якого долучена відповідачем до матеріалів справи, порядком денним загальних зборів було укладення з відповідачем кредитного договору на суму 4 700 000 000,00 грн.

Жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за "старими" кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо "трансформації кредитного портфелю Банку".

Відповідно до протоколу техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 20.10.2016, метою кредитування Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРЕМ`ЄР БІЗНЕС БРУК" є фінансування поточної діяльності. Жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами - вказаний документ також не містить, так само, як і не містить посилань на договори поруки, які позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку (в тому числі за оспорюваним договором).

Кредитний договір № 4П16098Г від 25.10.2016 також не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.08.2020 у справі № 910/18601/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2021, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду мотивовані тим, що:

- кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності позивача;

- позивачем не було доведено належними та допустимими доказами наявності обставин (складових), які є підставами для визнання недійним договору поруки №4Ю15108И/П від 25.10.2016 згідно із статтею 230 Цивільного кодексу України. Тобто, позивачем не доведено обставин, які б свідчили про введення відповідачем його в оману, не доведено самого факту обману, наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Зокрема, позивачем не доведено того, що представниками Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" повідомлялись відомості, які не відповідають дійсності, або представники банку замовчували обставини, що мали істотне значення для правочину, як не доведено і тих обставин, що відповідачем вчинялись певні винні, навмисні дії, що свідчили б про намагання відповідача запевнити позивача про такі властивості й наслідки договору поруки №4Ю15108И/П від 25.10.2016, які насправді наступити не можуть;

- позивач помилково стверджує про мету укладення ним кредитного договору № 4П16098Г від 25.10.2016, вважаючи його наслідком необхідність укладення договору поруки, оскільки як всі докази, наявні в матеріалах справи, підтверджують зворотне - отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення договору поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним в порядку статті 627 Цивільного кодексу України;

- доводи позивача про те, що укладення кредитного договору та договору поруки було направлено на отримання прибутку - спростовується встановленими обставинами справи та наявними у справі доказами.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2021 у даній справі, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРЕМ`ЄР БІЗНЕС БРУК" у якості підстав касаційного оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2020 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2021 у справі № 910/18601/19 зазначило:

- пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України: застосування судом апеляційної інстанції статей 86, 236, пункту 2 частини 3 та пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновків щодо їх застосування, викладених в постановах Верховного Суду від 21.07.2020 у справі № 910/18007/19 та від 04.02.2021 у справі № 910/18493/19;

- пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України: відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України стосовно визнання договору недійсним у випадку, якщо сторона правочину в тексті договору повідомила недостовірні відомості, щодо наявності забезпечення договору;

- пункт 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України: необґрунтоване відхилення судом клопотання про витребування доказів (пункт 3 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України).

Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" подало відзив на касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРЕМ`ЄР БІЗНЕС БРУК", в якому просило відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін. Крім того, Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" у відзиві просило закрити касаційне провадження з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5. Позиція Верховного Суду

Імперативними приписами частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, згідно з пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, які визначають, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Однією з підстав касаційного оскарження Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРЕМ`ЄР БІЗНЕС БРУК" визначило пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що суди попередніх інстанцій застосували норму права без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 21.07.2020 у справі № 910/18007/19 та від 04.02.2021 у справі № 910/18493/19, а саме: щодо застосування положень статей 86, 236, пункту 2 частини 3 та пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про застосування судами попередніх інстанцій положень статей 86, 236, пункту 2 частини 3 та пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновку щодо їх застосування, викладеному в постановах Верховного Суду від 21.07.2020 у справі № 910/18007/19 та від 04.02.2021 у справі № 910/18493/19, з огляду на таке.

Пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Визначення подібності правовідносин міститься у правових висновках, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27 березня 2020 року у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин та об`єкт (предмет).

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17, пункт 40 постанови від 25 квітня 2018 року у справі №910/24257/16). Такі ж висновки були викладені у постановах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 910/8956/15 та від 13 вересня 2017 року у справі № 923/682/16.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15ц).

Так, у справі № 910/18007/19 Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес Пром Інновація" звернулось до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" про визнання недійсним договору поруки від 20.10.2016 № 4М14109Д/П, посилаючись на укладення останнього внаслідок обману позивача відповідачем. Скасовуючи судові рішення у справі № 910/18007/19 та направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд вказав, що позивач звертався до місцевого господарського суду з клопотанням про витребування доказів - належним чином посвідченої копії рішення правління Національного банку України від 05.10.2016 № 323/БТ, яке (рішення), на думку позивача, має суттєве значення для вирішення справи, оскільки містить відомості про її обставини і яке позивач не міг отримати самостійно, оскільки воно містить банківську таємницю (стаття 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність"). Однак, у рішенні місцевого господарського суду відсутні будь-які відомості щодо розгляду такого клопотання. Про наведене позивачем (скаржником) зазначалося і в апеляційній скарзі зі справи, проте апеляційним господарським судом зазначене клопотання також не розглянуто по суті. На думку Верховного Суду у справі № 910/18007/19, необґрунтоване залишення без будь-якого належного процесуального реагування конкретного і доречного клопотання учасника справи про витребування доказу, який він з об`єктивних причин не міг одержати самостійно (по суті, ігнорування такого клопотання судом), свідчить про порушення останнім наведених положень статті 236 Господарського процесуального кодексу України щодо законності і обґрунтованості судового рішення. При цьому, Верховний Суд зазначив, що відповідні порушення не можуть бути виправлені судом касаційної інстанції в силу імперативного припису частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

У справі № 910/18493/19 Товариство з обмеженою відповідальністю "Гастел Груп" звернулось до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" про визнання недійсним договору поруки від 17.11.2016 № 4Б13301И/П, посилаючись на укладення останнього внаслідок обману позивача відповідачем. Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції у справі № 910/18493/19 та направляючи справу на новий розгляд в апеляційний господарський суд, Верховний Суд вказав, що позивач в апеляційній скарзі просив поновити строк на подання клопотання про витребування доказів та витребувати у банка докази. Проте, суд апеляційної інстанції зазначене клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Гастел Груп" не розглянув, в постанові суду апеляційної інстанції відсутні будь-які відомості щодо розгляду такого клопотання. На думку Верховного Суду у справі № 910/18493/19, необґрунтоване залишення без будь-якого належного процесуального реагування конкретного і доречного клопотання учасника справи про витребування доказу, який він з об`єктивних причин не міг одержати самостійно (по суті, ігнорування такого клопотання судом), свідчить про порушення останнім наведених положень статті 236 Господарського процесуального кодексу України щодо законності і обґрунтованості судового рішення.

На відміну від справ №№ 910/18007/19, 910/18493/19, у справі, яка переглядається, судом першої інстанції було надано оцінку клопотанню позивача про витребування доказів. У підготовчому засіданні 16.03.2020 судом постановлено ухвалу на місці, не виходячи до нарадчої кімнати, якою поновлено строк позивачу на подання клопотання про витребування доказів, та відмовлено у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів, про що зазначено у протоколі судового засідання та в ухвалі від 16.03.2020. Суд апеляційної інстанцій, переглядаючи рішення суду першої інстанції, дійшов висновку, що місцевим господарським судом було вірно застосовано, зокрема норми процесуального права. В свою чергу, до суду апеляційної інстанції позивач не звертався із клопотанням про витребування доказів.

Отже, висновки у справах №№ 910/18007/19, 910/18493/19 та у справі, яка переглядається, щодо застосування процесуальних норм права зроблені Верховним Судом за різних встановлених судами обставин при розгляді клопотання про витребування доказів, що свідчить про неподібність правовідносин у справі, на яку посилається скаржник, та цій у справі.

Таким чином, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

Надаючи оцінку аргументам касаційної скарги щодо підстав касаційного оскарження судових рішень на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно зазначити таке.

Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для визнання недійсним договору поруки, вчиненого, на думку позивача, під впливом введення в оману.

Відповідно до частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно із частиною 1 статті 229 Цивільного кодексу України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Зміст оскаржуваних судових рішень, свідчить, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з такого:

- відповідно до договору поруки його предметом є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Юкон Сервіс Груп" своїх зобов`язань за кредитним договором, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору;

- жодних умов щодо укладення договору поруки з метою отримання прибутку позивачем цей договір не містить;

- кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності позивача;

Здійснюючи касаційне провадження у даній справі колегією суддів Касаційного господарського суду встановлено, що Верховним Судом у касаційному порядку переглядалася справа № 910/60/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті" до Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Тенак", про визнання недійсним договору поруки № 4Т13585И/П, укладеного 08.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті" і Акціонерним товариством "Комерційний банк "Приватбанк".

Звертаючись з позовом про визнання недійсним договору поруки №4Т13585И/П від 08.11.2016 у справі № 910/60/20 Товариство з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті" стверджувало, що оспорюваний договір поруки № 4Т13585И/П від 08.11.2016 укладений позивачем під впливом обману, у зв`язку з чим наявні підстави для визнання його недійсним згідно з статтею 230 Цивільного кодексу України. Також Товариство з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті" посилалось на те, що відповідач, як недобросовісна сторона правочину, навмисно, з метою виконання плану трансформації (реструктуризації) кредитного портфелю Публічного акціонерного товариства (наразі Акціонерного товариства) "Комерційний банк "Приватбанк", ініційованої Національним банком України, увів в оману Товариство з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті" про існування у відповідача договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями попередніх боржників (зокрема Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенак") у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом та спонукав позивача до укладення з відповідачем кредитного договору та договору поруки. Позивач, окрім того, зазначав, що відповідач не виконує умови пунктів 8, 10 договору поруки, що свідчить про те, що останній не мав на меті передавати позивачу документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань попередніх боржників у вигляді цінних для позивача активів. Вважає, що відповідач використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти кредитний договір та договір поруки з метою реалізації плану "трансформації" та ввів позивача в оману щодо істотних умов договору

В ході розгляду справи № 910/60/20 судами було установлено, що: рішенням загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті", оформленим протоколом № 30/10/2016-1 від 30.10.2016, вирішено укласти з Акціонерним товариством "КБ "Приватбанк" кредитний договір; з техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 24.10.2016, заявки на отримання кредиту від 24.10.2016 вбачається, що метою кредитування та цільовим призначенням позики є фінансування поточної діяльності підприємства. При цьому, заявка на отримання кредиту від 24.10.2016 не містить посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами, на договори поруки, які позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку (в тому числі за оспорюваним договором); жоден пункт кредитного договору № 4Л16028Г від 31.10.2016 не містить умов про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки № 4Т13585И/П від 08.11.2016; позивачем не доведено, що представниками Акціонерного товариства "Комерційного банку "Приватбанк" повідомлялись позивачу відомості, які не відповідають дійсності або що представники банку замовчували обставини, що мали істотне значення для правочину (відсутність забезпечення виконання зобов`язань позичальника за відповідними кредитними договорами); недоведення позивачем вчинення відповідачем винних, навмисних дій, які свідчили про намагання останнього запевнити позивача про такі наслідки договору поруки № 4Т13585И/П від 08.11.2016, які насправді наступити не можуть.

Враховуючи встановлені обставини та застосовуючи до них положення статті 230 Цивільного кодексу України, суди у справі № 910/60/20 відмовили у задоволенні позовних вимог. Судові рішення залишені без змін постановою Верховного Суду від 02.12.2020.

З викладеного вище вбачається, що правовідносини у справі № 910/18850/19 та справі № 910/60/20 є подібними, у розумінні критеріїв подібності.

Переглядаючи судові рішення у справі № 910/60/20 у касаційному порядку, зокрема, в частині дотримання судами попередніх інстанцій приписів статті 230 Цивільного кодексу України Верховний Суд вказав, що: "У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 230 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту обману. Під обманом необхідно розуміти умисне введення в оману особу, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину. Отже, обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. Водночас, наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману (позивач). Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.".

Аналіз наведеного дає підстави стверджувати, що наразі існує висновок Верховного Суду щодо застосування положень статті 230 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах і здійснене судами першої та апеляційної інстанцій у даній справі № 910/18850/19 правозастосування повністю відповідає такому висновку.

Щодо посилання скаржника на те, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права: частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, а саме: визнання недійсним договору у випадку, якщо сторона правочину в тексті договору повідомила недостовірні відомості щодо наявності забезпечення договору, то Суд зазначає, що відсутні підстави для формування такого висновку у даній справі, з огляду на таке.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що: позивачем не доведено та матеріали справи не містять доказів пов`язаності обставин кредитування позивача з погашенням позивачем (поручителем за договором поруки) за рахунок отриманих як кредит коштів, кредитної заборгованості попередніх боржників, оскільки жодних посилань на те, що кредитний договір та договори поруки укладаються з метою отримання прибутку позивачем у вигляді продажу/отримання ним у власність майна, переданого як забезпечення за "старими" кредитами, у наданих до матеріалів справи документах (доказах) не міститься. Так само як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо "так званої трансформації кредитного портфелю банку", про яку йдеться в позовній заяві. Отже, укладення позивачем договорів поруки (у тому числі, оспорюваного правочину) відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок його вільного волевиявлення в порядку приписів статті 627 Цивільного кодексу України.

Судами попередніх інстанцій не встановлено, що відповідач в тексті договору поруки повідомляв недостовірні відомості щодо наявності конкретного забезпечення договору. В досліджених судами попередніх інстанцій пунктах 8, 10 договору поруки зазначено лише загальні посилання та умови, проте не міститься конкретних положень про реальну наявність будь-якого конкретного способу забезпечення виконання зобов`язання за кредитними договорами.

Висновки судів ґрунтуються на тому, що позивачем не доведено, що укладаючи договір поруки відповідачем вчинено будь-які дії, які можуть свідчити про намагання останнього запевнити позивача про такі наслідки договору поруки, які насправді настати не можуть.

Отже, фактично висновки судів попередніх інстанцій базуються зокрема, на тому, що позивачем не доведено наявність трьох складових для визнання договору недійсним на підставі статті 230 Цивільного кодексу України, а саме: умислу у діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких позивача введено в оману та наявність обману.

Таким чином, на переконання Суду, доводи касаційної скарги у цій частині фактично зводяться до встановлення інших обставин, ніж встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, та стосуються переоцінки наданих сторонами доказів, без урахування меж повноважень суду касаційної інстанції.

Також позивачем подано касаційну скаргу з підстав, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Так, позивач у касаційній скарзі посилається на те, що суди необґрунтовано відхили клопотання про витребування і дослідження доказів, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є таке порушення норм процесуального права, коли суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, доказів, які мають значення для правильного вирішення справи.

У частині 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Тобто тягар доказування (onus probandi) лежить на сторонах.

Статтею 80 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

За частиною 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах 2, 3 статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

У клопотанні повинно бути зазначено:1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання (частина 2 статті 81 Господарського процесуального кодексу України).

Як вбачається із матеріалів справи, 11.03.2020 позивач звернувся до місцевого господарського суду з клопотанням про витребування у відповідача доказів: -оригінали договорів, укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сварог Ойл" та Публічним акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" (для огляду), та посвідчені копії, а саме: кредитні договори № 4С13408И від 08.07.2013, № 4С13397И від 05.07.2013, № 4С12365И від 12.12.2012 з додатковими угодами до них; - оригінал договору, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Петройл" та Публічним акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" (для огляду), та посвідчену копію, а саме: кредитний договір № 4П15118И від 17.12.2015 з додатковими угодами до нього; - оригінал договору, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Юкон Сервіс Груп" та Комерційним банком "Приватбанк" (для огляду), та посвідчену копію, а саме: кредитний договір № 4Ю15108И від 16.12.2015 з додатковими угодами до нього; - оригінал договору, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фабрициус" та Публічним акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" (для огляду), та посвідчену копію, а саме: кредитний договір № 4Ф15100И від 17.12.2015 з додатковими угодами до нього; - оригінал договору, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Транс-Берк" та Публічним акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" (для огляду), та посвідчену копію, а саме: кредитний договір № 4Т12144И від 15.05.2012 з додатковими угодами до нього; - оригінал договору, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "НК Франко" та Публічним акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" (для огляду), та посвідчену копію, а саме: кредитний договір № 4Ф15081И від 16.12.2015 з додатковими угодами до нього; - посвідчені копії документів на переказ за вказаними кредитними договорами, у тому числі, але не обмежуючись, копії меморіальних ордерів; - інформацію по вказаним кредитним договорам про всі нараховані та сплачені кошти (з повернення кредиту, відсотків, пені, неустойки та інше); - інформацію про наявність або відсутність заборгованості за вказаними кредитними договорами станом на 01.11.2016, на 17.02.2020, з зазначенням, яка саме заборгованість наявна (з повернення кредиту, відсотків, пені, неустойки та інше); - у разі наявності заборгованості за вказаними договорами - надати розрахунок заборгованості станом на 17.02.2020; - інформацію про бухгалтерський облік за вказаними кредитними договорами станом на 01.11.2016, на 17.02.2020; - інформацію, чи наявна за вказаними кредитними договорами заборгованість із сплати винагороди за користування кредитом, розрахована за формулою, визначеною в договорі, відповідно до курсу гривні відносно долару США; - у разі наявності за вказаними кредитними договорами заборгованості із сплати винагороди за користування кредитом, розрахованої за формулою, визначеною в договорі, відповідно до курсу гривні відносно долару США - надати розрахунок заборгованості за кожним вказаним кредитним договором, станом на 17.02.2020; - копію рішення кредитного комітету Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" відносно винагороди за користування кредитом, розрахованої за формулою, визначеною в договорі, відповідно до курсу гривні відносно долару США; - інформацію, чи подавав відповідач позови про визнання вказаних кредитних договорів недійсними повністю або в частині, коли саме, результати розгляду справ; - посвідчену копію рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 № 323/БТ.

Розглянувши наведене клопотання позивача про витребування доказів, що вбачається із протоколу судового засідання від 16.03.2020 та ухвали суду першої інстанції від 16.03.2020 (т. 1 а. с. 163-164, 167-170), суд встановив відсутність підстав для його задоволення, оскільки вказані докази не обґрунтовують обставини, які входять до предмету доказування у цьому спорі. Суд апеляційної інстанцій, переглядаючи рішення суду першої інстанції, дійшов висновку, що місцевим господарським судом було вірно застосовано, зокрема норми процесуального права.

Разом з тим, із доводів, викладених у касаційній скарзі, за встановлених судами обставин справи щодо мети отримання кредиту Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРЕМ`ЄР БІЗНЕС БРУК" за кредитним договором № 4П16098Г від 25.10.2016 - фінансування поточної діяльності, не вбачається, що вказані докази мають значення для правильного вирішення даної справи.

В свою чергу, незгода позивача з рішенням суду щодо відмови у задоволенні цього клопотання не свідчить про прийняття судами рішень з порушенням норм процесуального права та не є підставою для їх скасування з цих причин.

Водночас, наявні в матеріалах справи докази, які були оцінені судами згідно з статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, були достатніми для прийняття законного і обґрунтованого рішення у справі відповідно до вимог статті 236 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи на новий розгляд згідно із частиною 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, на яку скаржник посилається в обґрунтування безпідставності залишення судом без задоволення клопотання позивача про витребування доказів.

................

Перейти до повного тексту