ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 квітня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/3327/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратова І.Д. - головуючий, судді - Кібенко О.Р., Стратієнко Л.В.,
за участю секретаря судового засідання Коровай Л.В.,
за участю представників учасників справи:
позивача - Зозулі О.Р.;
відповідача - не з`явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Башта"
на додаткове рішення Господарського суду міста Києва
(суддя Грєхова О.А.)
від 16.11.2020
та постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий -Руденко М.А., судді - Пономаренко Є.Ю., Дідиченко М.А.)
від 08.02.2021
у справі за позовом ОСОБА_1
до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Башта"
про визнання рішення чергових загальних зборів ОСББ "Башта" від 06.02.2019 про обрання нового правління незаконним,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог та заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу
1.1. У березні 2020 року ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Башта" (надалі - ОСББ "Башта", відповідач) про визнання рішення чергових загальних зборів ОСББ "Башта" від 06.02.2019 про обрання нового правління незаконним.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення чергових загальних зборів Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Башта" від 06.02.2019 про обрання нового правління є незаконним, таким що не відповідає ні по змісту, ні по формі вимогам чинного законодавства.
1.3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.11.2020 у задоволенні позову відмовлено повністю.
1.4. Під час розгляду справи відповідач просив стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу. Попередній (орієнтовний) розрахунок наданих послуг складав 50 000,00 грн.
1.5. Проте, 22.07.2020 відповідачем було надано акт приймання - передачі наданих послуг від 15.06.2020, згідно якого вартість наданих послуг становила 28 000,00 грн.
1.6. 10.11.2020 відповідач надав клопотання про залучення доказів, до якого було долучено акт приймання - передачі наданих послуг від 09.11.2020 на суму 11 750,00 грн.
1.7. 13.11.2020 позивачем подано письмові заперечення, у яких позивач заявив клопотання про зменшення розміру витрат відповідача на правничу допомогу у зв`язку з невідповідністю їх частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, оскільки справа не є складною, пред`явлені відповідачем документи не відрізняються ґрунтовністю та об`ємністю, заявлена до стягнення сума 39 750,00 грн не є співмірною з нематеріальним позовом. Також ОСОБА_1 стверджував, що він є інвалідом ІІ групи та пенсіонером, який має єдине джерело доходів - мінімальну пенсію, а тому оплата правничих послуг буде проявом здирництва.
2. Короткий зміст додаткового рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 16.11.2020 у справі № 910/3327/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2021, стягнуто з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.
2.2. Задовольняючи частково заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суди виходили з таких обставин:
- акт приймання-передачі наданих послуг від 15.06.2020 на суму 28 000,00 грн не містить деталізації витраченого часу та вартості кожної із послуг;
- послуги щодо складення (попереднього) розрахунку суми судових витрат, направлення копії вказаного розрахунку позивачу, складання та подання до суду клопотання про залучення до матеріалів справи та направлення документів позивачу, які зазначені в акті приймання - передачі наданих послуг від 09.11.2020 не можуть бути віднесені до жодного з видів правничої допомоги, які передбачені статями 1, 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а тому такі витрати на здійснення вказаних видів робіт не можуть бути відшкодовані, як витрати на професійну правничу допомогу. Також, відповідачем жодним чином не обґрунтовано необхідності понесення витрат на правничу допомогу на подання як оригіналів письмових доказів, так і доповнення до відзиву, подання яких чинним процесуальним законодавством не передбачено;
- з наданих відповідачем документів не вбачається, що заявлені витрати мають характер необхідних, а їх розмір є розумним та виправданим (як обов`язкової умови для відшкодування таких витрат іншою стороною).
2.3. З огляду на те, що позивачем було заявлено клопотання, в якому останній просив відмовити відповідачу у задоволенні клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду відповідачем документів, їх значення для вирішення спору, а також враховуючи те, що адвокатом надавались відповідачу послуги в аналогічних правовідносинах, дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи, предметом спору та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), з часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) та з обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
2.4. За таких обставин, суд дійшли висновку про наявність підстав для стягнення лише 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу. Підстава (підстави) відкриття касаційного провадження
3.1. 18.02.2021 ОСББ "Башта" звернулося з касаційною скаргою на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2021 у справі № 910/3327/20, у якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та змінити додаткове рішення суду першої інстанції, яким стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати по оплаті професійної правничої допомоги у розмірі 39 750, 00 грн.
3.2. Скаржник визначає підставою касаційного оскарження судових рішень пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме - неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм статті 126 Господарського процесуального кодексу України, без урахування висновків щодо застосування цієї норми у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 916/1830/19, від 17.12.2020 у справі № 808/1849/18, від 18.11.2020 у справі № 923/1121/17, від 20.12.2018 у справі № 316/1923/16-а, постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.
3.3. Крім того, заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції незаконно обґрунтував постанову доводами, викладеними в ухвалі Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 9901/264/19, оскільки відповідно до статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судами при застосуванні норм права враховуються висновки щодо застосування таких норм права, викладені у постановах Верховного Суду, а не ухвалах Верховного Суду.
3.4. 29.03.2021 ОСОБА_1 надіслав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. ОСОБА_1 зазначає, що у поданому представником відповідача акті приймання - передачі наданих послуг від 15.06.2020 відсутній деталізований розрахунок погодинної вартості послуг. Не заслуговують на увагу і доводи відповідача, що послуги із складання орієнтовного розрахунку суми судових витрат також повинні бути включені в акт приймання - передачі наданих послуг та відшкодовані позивачем. Представником відповідача не надано доказів тривалості проведених у суді першої інстанції засідань, зокрема, не надано стенограм судових засідань, що унеможливлює зробити точний підрахунок дійсно затраченого часу на участь у судових засіданнях.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
4. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство
4.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини 1 та 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).
4.2. Як вже зазначалось, касаційне провадження у справі відкрито відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
4.3. Отже, відповідно до положень цих норм, касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
4.4. Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
4.5. Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).
4.6. Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 № 910/17999/16 ; пункт 38 постанови від 25.04.2018 № 925/3/7, пункт 40 постанови від 25.04.2018 № 910/24257/16).
4.7. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц; пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
4.8. Проаналізувавши висновки, що викладені у постановах Верховного Суду, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції зауважує таке.
4.9. У постанові від 06.02.2020 у справі № 916/1830/19 Верховний Суд застосовуючи статті 126, 129 Господарського процесуального кодексу України дійшов висновку про часткове задоволення заяви про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, оскільки заява в частині витрат, понесених у зв`язку з касаційним переглядом справи була підтверджена належними та допустимими доказами, крім того їх розмір відповідає критерію розумності. Також суд касаційної інстанції вказав, що відображена в акті приймання - передачі наданих послуг інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) відповідала документам та інформації, що містились в матеріалах справи.
4.10. При цьому клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката подано не було та заперечень стосовно розміру заявлених витрат на правничу професійну допомогу не надходило.
4.11. У справі, що переглядається, за оцінкою судів попередніх інстанцій акт приймання-передачі наданих послуг від 15.06.2020 не містив деталізації витраченого часу та вартості кожної із послуг та крім того, позивачем було подане аргументоване клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.
4.12. У постанові від 17.12.2020 у справі № 808/1849/18 Верховний Суд, посилаючись на статті 132, 134, 138 та 139 Кодексу адміністративного судочинства України, скасував постанову суду апеляційної інстанції про часткове задоволення судових витрат, з огляду на те, що при вирішенні питання розподілу судових витрат апеляційний суд з урахуванням обставин і складності справи повинен надати оцінку поданим позивачем доказам на підтвердження понесених витрат на правову допомогу, визначити необхідний фактичний обсяг правової допомоги, співмірність витрат на правничу допомогу та за результатами чого надати обґрунтований висновок про наявність/відсутність підстав для відшкодування таких витрат і їх розмір.
4.13. Крім того, Верховний Суд вказав, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про неспівмірність понесених витрат на правничу допомогу зі складністю справи та заявленим позивачем часом на її підготовку адвокатом до ведення у суді без обґрунтування такого висновку.
4.14. В той час, як у справі, що переглядається суди попередніх інстанцій обґрунтували висновок щодо наявності підстав для часткового задоволення витрат на професійну правничу допомогу.
4.15. У постанові від 20.12.2018 у справі № 316/1923/16-а Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині розподілу судових витрат і передав справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки твердження про те, що заявлений позивачем розмір витрат на оплату правових послуг не є співмірним зі складністю справи та можливим об`ємом виконаних фахівцем у галузі права робіт, часом, витраченим на виконання відповідних робіт та їх обсягом не може бути обґрунтуванням повної відмови у відшкодуванні витрат на правову допомогу, а відсутність будь-яких актів виконаних робіт за договором про надання правової допомоги, не може свідчити про ненадання правових послуг та їх отримання позивачем.
4.16. Суд касаційної інстанції у справі вказав, що судами залишились не дослідженими докази щодо понесених позивачем витрат на правову допомогу та не здійснено їх пропорційний розподіл між сторонами. При цьому, у справі № 316/1923/16-а не було заявлено клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.
4.17. В той час, як у справі, що переглядається, суди здійснили пропорційний розподіл витрат на правову допомогу, з урахуванням поданого позивачем клопотання.
4.18. Тобто, з огляду на зміст постанов Верховного Суду у справах № 916/1830/19, № 808/1849/18, № 316/1923/16-а, на які посилається скаржник, правові висновки, що у них викладені, не є релевантними до спірних правовідносин у цій справі.
4.19. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду, на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
4.20. Зважаючи на те, що наведена заявником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України щодо неврахування висновків про застосування статті 126 Господарського процесуального кодексу України, викладених у постановах Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 916/1830/19, від 17.12.2020 у справі № 808/1849/18 та від 20.12.2018 у справі № 316/1923/16-а, не знайшла свого підтвердження, касаційне провадження в цій частині підлягає закриттю.
4.21. Щодо необхідності врахування висновку щодо застосування статті 126 Господарського процесуального кодексу України, викладеного в постанові Верховного Суду від 18.11.2020 у справі № 923/1121/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18 доцільно зауважити таке.
4.22. У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки:
1) при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21);
2) розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу (пункти 28-29);
3) саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (пункт 44).
4.23. Під час вирішення питання про розподіл витрати на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
4.24. При цьому такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини 5 статті 129 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).
4.25. Тобто критерії, визначені частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини 4 статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.
4.26. У постанові Верховного Суду від 18.11.2020 у справі № 923/1121/17 також зазначено, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.
4.27. У постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 зі справи № 922/445/19 та від 22.11.2019 зі справи № 910/906/18 викладено правову позицію відповідно до якої положення частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
4.28. У цій справі позивач просив відмовити у стягненні витрат на професійну правничу допомогу з тих підстав, що справа не є складною, пред`явлені відповідачем документи не відрізняються ґрунтовністю та об`ємністю, заявлена до стягнення сума 39 750,00 грн не є співмірною з нематеріальним позовом. Також ОСОБА_1 стверджував, що він є інвалідом ІІ групи та пенсіонером, який має єдине джерело доходів - мінімальну пенсію, а тому оплата правничих послуг буде проявом здирництва.
4.29. У справі, що переглядається суди, враховуючи конкретні обставини справи, детально проаналізувавши всі докази, зазначили про наявність підстав для часткового задоволення вищезазначеної заяви і стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн. Іншу частину витрат нестиме відповідач. Такий висновок прямо відповідає висновку, викладеному у пункті 6.1. постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
4.30. У контексті наведеного відсутні підстави стверджувати, що висновки судів попередніх інстанцій не відповідають/суперечать висновкам, викладеним у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.11.2020 у справі № 923/1121/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18 щодо застосування статті 126 Господарського процесуального кодексу України.
4.31. Крім того, Верховний Суд погоджується з доводами заявника щодо помилкового посилання суду апеляційної інстанції на висновки, які були викладені в ухвалі Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 9901/264/19, проте це не призвело до прийняття неправильного рішення апеляційним господарським судом.
4.32. Відповідно до частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
4.33. З огляду на межі повноважень суду касаційної інстанції передбачених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, а також зважаючи на те, що суди попередніх інстанцій врахували вказані правові позиції, Верховний Суд не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.