ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 квітня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/821/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бакуліна С.В - головуючий, Губенко Н.М., Кролевець О.А.,
за участю секретаря судового засідання - Федорченка В.М.,
позивача - Ракітіна С.П.,
відповідача - Кобець Т.М., Кокойка М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Комунального підприємства з питань будівництва житлових будинків "Житлоінвестбуд-УКБ"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2020 (головуючий - Куксов В.В., судді Тищенко А.І., Яковлєв М.Л. ) та рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2020 (суддя Ващенко Т.М.)
у справі № 910/821/20
за позовом Приватного акціонерного товариства "Дарницький комбінат будівельних матеріалів і конструкцій"
до Комунального підприємства з питань будівництва житлових будинків "Житлоінвестбуд-УКБ"
про стягнення 1155000,00 грн,
ВСТАНОВИВ:
1.Короткий зміст позовних вимог та заперечень
1.1.Приватне акціонерне товариство "Дарницький комбінат будівельних матеріалів і конструкцій" (далі - ПрАТ "ДКБМК") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства з питань будівництва житлових будинків "Житлоінвестбуд-УКБ" (далі - КП "Житлоінвестбуд-УКБ") про стягнення 1155000,00 грн.
1.2.В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на положення додаткової угоди №3 до договору 130/35 від 12.02.2014 на виконання функцій замовника по будівництву житлових будинків на вул. Степана Сагайдака, 101 у Дніпровському районі м. Києва та вказує, що відповідач своїх зобов`язань із забезпечення закінчення будівництва об`єкту (будівельні номери 22-25, 36, 30, 43А) та введення його в експлуатацію до 31.12.2018 не виконав, що зумовило нарахування ПрАТ "ДКБМК" пені та звернення з цим позовом до суду.
1.3.Заперечення проти позову обґрунтовані тим, що перенесення завершення будівництва та введення об`єкту в експлуатацію сталося не з вини відповідача. Крім того, КП "Житлоінвестбуд-УКБ", посилаючись на частину шосту статті 232 Господарського кодексу України, зазначає, що позивач необґрунтовано просить стягнути пеню за 385 днів.
2.Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
2.1.12.02.2014 між позивачем (далі - сторона-1) та відповідачем (далі - сторона 2) було укладено договір 130/35 на виконання функцій замовника по будівництву житлових будинків на вул. Степана Сагайдака, 101 у Дніпровському районі м. Києва (далі - договір), за умовами якого з метою забудови земельної ділянки на вул. Степана Сагайдака, 101 у Дніпровському районі м. Києва сторона 1 передає стороні-2 виконання функцій замовника будівництва житлових будинків з об`єктами соціально-культурного призначення та підземним паркінгом за адресою: м. Київ, вул. Степана Сагайдака, 101 у Дніпровському районі м. Києва (далі - об`єкт) на умовах договору на весь період будівництва об`єкту (пункт 1.2). Строк дії договору визначено пунктом 6.1 - з дати підписання і до повного виконання. Відповідно до пункту 1.5 договору сторона-2 набуває прав на виконання функцій замовника будівництва відповідної черги об`єкту після підписання відповідної додаткової угоди до договору.
2.2.Додатковою угодою від 26.02.2014 №1 до договору (пункт 1) з метою забудови частини земельної ділянки на вул. Степана Сагайдака, 101 у Дніпровському районі м. Києва сторона 1 передає стороні-2 виконання функцій замовника будівництва житлових будинків з об`єктами соціально-культурного призначення та підземним паркінгом (будівельні номери 22-25, 36, 30, 43а) за адресою: вул. Степана Сагайдака, 101 у Дніпровському районі м. Києва на умовах договору на весь період будівництва об`єкту; (пункт 4) сторона-2 приймає на себе на період будівництва виконання функцій замовника по перепроектуванню, фінансуванню та будівництву об`єкта.
2.3.Отже, на підставі вказаної додаткової угоди, в порядку пункту 1.5 договору сторона-2 набула прав на виконання функцій замовника будівництва житлових будинків з об`єктами соціально-культурного призначення та підземним паркінгом (будівельні номери 22-25, 36, 30, 43а) за адресою: вул. Степана Сагайдака, 101 у Дніпровському районі м. Києва.
2.4.Згідно з пунктом 3.3.7 договору сторона-2 зобов`язана забезпечити по закінченню будівництва відповідної черги об`єкту введення її в експлуатацію та надання документів для оформлення права власності на житлові та нежитлові приміщення, які належать стороні-1.
2.5.Пунктом 4 додаткової угоди від 22.02.2018 №3 до договору його доповнено пунктом 3.3.10, за умовами якого сторона-2 зобов`язана забезпечити закінчення будівництва відповідної черги об`єкту (будівельні номери 22-25, 36, 30, 43а) та введення її в експлуатацію в строк до 31.12.2018.
2.6.Пунктом 5 вказаної додаткової угоди договір доповнено пунктом 4.6 наступного змісту: в разі невиконання стороною-2 своїх зобов`язань, передбачених пунктом 3.3.10 договору, що виникли з вини сторони-2, останній сплачує стороні-1 пеню в розмірі три тисячі гривень за кожен день затримки.
2.7.Оскільки в строк до 31.12.2018 стороною-2 не завершено закінчення будівництва та не введено в експлуатацію чергу об`єкту (будівельні номери 22-25, 36, 30, 43а) за адресою: вул. Степана Сагайдака, 101 у Дніпровському районі м. Києва, позивач звернувся до відповідача з претензіями про сплату пені по пункту 4.6 договору.
2.8.Оскільки претензії відповідачем задоволено не було, то вказане зумовило звернення позивача з цим позовом до суду.
3.Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3.1.Господарський суд міста Києва рішенням від 04.06.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2020, позов задовольнив частково; стягнув з КП "Житлоінвестбуд-УКБ" на користь ПрАТ "ДКБМК" 546000,00 грн пені, 8190,00 грн судового збору; в іншій частині позову відмовив.
3.2.Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції мотивовані тим, що сторони на власний розсуд та за взаємною згодою визначили умови договору про стягнення з відповідача пені за порушення строків закінчення будівництва відповідної черги об`єкту та введення її в експлуатацію, у зв`язку з чим, установивши обставини неналежного виконання стороною-2 зазначених зобов`язань, дійшли висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача пені. Поряд з цим, за перерахунком суду першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний господарський суд, пеня підлягала нарахуванню за шість місяців з 01.01.2019 по 01.07.2020 (за 182 дні) у розмірі 546000,00 грн, у зв`язку з чим суди дійшли висновку про часткове задоволення позовних вимог.
4.Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування
4.1.КП "Житлоінвестбуд-УКБ" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2020 у справі №910/821/20, в якій просило скасувати зазначені судові акти та прийняти нове рішення про відмову в позові.
4.2.Обгрунтовуючи касаційну скаргу КП "Житлоінвестбуд-УКБ" зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано правові позиції, викладені в ухвалі Верховного Суду України від 02.03.2011 у справі №6-53218св10, у постановах Верховного Суду України від 08.06.2016 у справі №6-3006цс15, від 25.05.2016 у справі №6-1138цс15. Скаржник, з посиланням на наведені правові позиції, зазначає про безпідставність стягнення пені за порушення негрошового зобов`язання. Крім того вважає, що стягнення пені, встановленої у твердій сумі за кожен день прострочення зобов`язання, є неправомірним. Також скаржник посилається на порушення судами статей 50, 53, 118, 119 Господарського процесуального кодексу України з тих підстав, що позивач пропустив строк позовної давності на звернення до суду з таким позовом та не надав клопотання про його поновлення, а отже позовна заява підлягала залишенню без розгляду. Скаржник стверджує про порушення судом апеляційної інстанції статті 42 Господарського процесуального кодексу України внаслідок безпідставного, на думку відповідача, відхилення судом клопотання про відкладення розгляду справи.
5. Доводи інших учасників справи
5.1.Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, як такі, що прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
6. Позиція Верховного Суду
6.1.За змістом статті 509 Цивільного кодексу України, статті 173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
6.2.Відповідно до положень статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Аналогічні положення містяться й у статтях 525, 526 Цивільного кодексу України.
6.3.Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
6.4.Відповідно до положень статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
6.5.Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 Цивільного кодексу України).
6.6.Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 Господарського кодексу України). Штрафними санкціями відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
6.7.Виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими Господарським кодексом України та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (частина перша статті 199 Господарського кодексу України).
6.8.Видами забезпечення виконання зобов`язання за змістом положень частини першої статті 546 Цивільного кодексу України є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.
6.9.Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов`язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 Цивільного кодексу України, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України, засоби, які забезпечують належне виконання зобов`язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.
6.11.За умовами пункту 4.6 договору, в редакції додаткової угоди №3, сторони визначили, що у разі невиконання стороною-2 своїх зобов`язань, передбачених пунктом 3.3.10 договору, що виникли з вини сторони-2, останній сплачує стороні-1 пеню в розмірі три тисячі гривень за кожен день затримки.
6.12.Визначення пені наведено в частині третій статті 549 Цивільного кодексу України, якою є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
6.13. Наведена норма дає чітке визначення пені як одного з видів неустойки та застосовується до відносин щодо нарахування такого виду штрафних санкцій і в господарських правовідносинах в силу (1) приписів частини першої статті 199 Господарського кодексу України, (2) відсутності у Господарському кодексі України визначень щодо кожного виду штрафних санкцій та порядку їх нарахування. Поряд з цим, стаття 549 Цивільного кодексу України не являється спеціальною нормою по відношенню до статті 230 Господарського кодексу України і не визначає спеціальний порядок нарахування пені для негрошових зобов`язань.
6.14.Частиною другою статті 9 Цивільного кодексу України визначено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.
6.15.Стаття 230 Господарського кодексу України не пов`язує застосування певного виду санкцій з видом зобов`язання (грошовим, негрошовим), а визначає підставою їх застосування виключно обставини порушення особою правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
6.16.Поряд з цим, за змістом положень частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
6.17.З аналізу наведених норм суд доходить висновку, що пеня це санкція, розмір якої збільшується залежно від продовження правопорушення, а залежністю суми пені від кількості днів прострочення виконання зобов`язання пеня відрізняється від неустойки, як одного з видів санкцій за господарське порушення, враховуючи, що жодне з положень Господарського кодексу України не визначає неустойку як санкцію, яка нараховується за кожен день прострочення виконання зобов`язання.
6.18.Колегія суддів також дійшла висновку, що за порушення господарського зобов`язання Господарським кодексом України не вимагається щоб зобов`язання було грошовим, оскільки пеня застосовується в разі прострочення виконання майнових зобов`язань, втім її розмір визначається законом або договором у відсотковому відношенні до суми невиконаного зобов`язання або частини цього зобов`язання, а значить база нарахування повинна мати грошову оцінку.
6.19.Наведене узгоджується з положеннями частини другої статті 231 Господарського кодексу України, якими передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, зокрема у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
6.20.У цій справі сторони в умовах договору передбачили нарахування саме пені, як санкції, яка розраховується за кожен день прострочення, але не в процентному співвідношенні до суми невиконаного майнового зобов`язання, а в твердій грошовій сумі за кожен день прострочення, що протирічить як правовій природі пені, визначення якої унормовано у статті 549 Цивільного кодексу України, так і нормам статті 231 Господарського кодексу України, які не встановлюють застосування пені у певній, визначеній грошовій сумі, за кожен день прострочення.
6.21.Оскільки встановлений договором вид забезпечення виконання зобов`язання у вигляді пені не відповідає змісту цього поняття та її правовій природі як грошової суми, що обчислюється у відсотках до суми зобов`язання, колегія суддів дійшла висновку про невідповідність цієї умови договору вимогам закону та безпідставність її застосування судами першої та апеляційної інстанцій (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України в ухвалі від 02.03.2011 у справі №6-53218св10).
6.22.Втім, зазначена вище правова позиція Верховного Суду України не була врахована судами попередніх інстанцій при застосуванні норми статті 549 Цивільного кодексу України.
6.23.З огляду на викладене, подане позивачем клопотання про закриття касаційного провадження за скаргою КП "Житлоінвестбуд-УКБ", з підстав, визначених пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України, не підлягає задоволенню.
6.24.Отже, враховуючи, що установлення розміру пені у твердій грошовій сумі за кожен день прострочення виконання зобов`язання законом не передбачено і суперечить правовій природі такої штрафної санкції, позовні вимоги про стягнення пені, обчисленої виходячи з такого розміру, не можуть бути задоволені.
6.25.При цьому колегія суддів вважає помилковим посилання суду апеляційної інстанції на правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 08.02.2017 у справі №910/29752/15, відповідно до якого для договірної практики та практики правозастосування сама лише назва тієї чи іншої санкції, вжита в тексті договору, практичного значення не має і у такому випадку слід виходити з мети, встановлення у законі відповідальності за порушення зобов`язання у вигляді штрафної санкції - забезпечення належного виконання зобов`язання, оскільки у цій справі розмір договірної штрафної санкції було обраховано саме у відсотковому розмірі за кожну добу прострочення, що за визначенням статті 549 Цивільного кодексу України та висновком Верховного Суду України, відповідає такому виду санкції як пеня. Натомість у справі №910/821/20 розмір пені визначено у твердій грошовій сумі за кожен день прострочення, що не відповідає нормам статті 549 Цивільного кодексу України та статті 231 Господарського кодексу України.
6.26.Колегія суддів не приймає до уваги посилання скаржника на порушення судами статей 50, 53, 118, 119 Господарського процесуального кодексу України, оскільки (1) вони не регулюють порядку застосування позовної давності, (2) доводи щодо пропуску позивачем позовної давності не зазначались та не доводились відповідачем у попередніх судових інстанціях.
6.27.Доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції статті 42 Господарського процесуального кодексу України внаслідок відхилення клопотання про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає безпідставними, адже апеляційний господарський суд, відмовляючи у задоволенні такого клопотання, врахував наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення відповідача про місце, дату і час судового розгляду, а також те, що явка учасників апеляційного провадження в судові засідання не була визнана обов`язковою, та те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими їм процесуальними правами, в тому числі і правом на участь у судовому засіданні, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про можливість розглядати справу за відсутності відповідача та його повноважного представника за наявними у справі матеріалами.
6.28.Колегія суддів зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду його позову, не є підставою для скасування судового рішення, прийнятого за відсутності представника сторони спору.