У Х В А Л А
05 квітня 2021 року
м. Київ
Справа № 420/5498/20
Провадження № 11-77апп21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Анцупової Т. О.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І.,Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М, Ткача І. В., Штелик С. П.,
перевірила наявність підстав для прийняття Великою Палатою Верховного Суду справи № 420/5498/20 за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Одеської області, Офісу Генерального прокурора, Управління стратегічних розслідувань в Одеській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року (суддя - Корой С. М.) і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2020 року (у складі колегії суддів Єщенка О. В., Димерлія О. О., Танасогло Т. М.)
УСТАНОВИЛА:
25 червня 2020 року громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до прокуратури Одеської області, Офісу Генерального прокурора, Управління стратегічних розслідувань в Одеській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, в якому просив:
? визнати протиправною бездіяльність Управління стратегічних розслідувань в Одеській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України щодо неповідомлення Іллічівської місцевої прокуратури Одеської області про затримання у межах її територіальної юрисдикції громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 ;
? визнати протиправною бездіяльність прокуратури Одеської області у вигляді негайного неприйняття рішення про звільнення ОСОБА_1 зі слідчого ізолятора, припинення тимчасового та екстрадиційного арештів;
? визнати протиправними дії Офісу Генерального прокурора щодо прийняття до розгляду запиту Генеральної прокуратури Російської Федерації про видачу ОСОБА_1 до Російської Федерації для притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 210.1 Кримінального кодексу Російської Федерації (далі - РФ) (зайняття вищого положення у злочинній ієрархії);
? зобов`язати Офіс Генерального прокурора та прокуратуру Одеської області припинити екстрадиційну перевірку запиту Генеральної прокуратури Російської Федерації про видачу ОСОБА_1 до Російської Федерації для притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 210.1 Кримінального кодексу РФ (зайняття вищого положення у злочинній ієрархії).
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що 31 березня 2020 року о 07 год 00 хв співробітниками Управління стратегічних розслідувань в Одеській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України позивача затримано за адресою мешкання: АДРЕСА_1, СОГ "Волна", Овідіопольський район, Одеської області, розшукуваного правоохоронними органами Російської Федерації з метою притягнення до кримінальної відповідальності за злочин, передбачений статтею 210.1 Кримінального кодексу РФ (зайняття вищого положення у злочинній ієрархії).
На переконання позивача, зазначені обставини свідчать про те, що подальше клопотання до слідчого судді щодо застосування тимчасового арешту затриманого мало бути реалізоване Іллічівською місцевою прокуратурою, однак в результаті неповідомлення прокурора за місцем затримання позивача на території Овідіопольського району Одеської області та подальшого запрошення позивача до Київського відділу поліції в м. Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області для встановлення особи затриманого відбулась штучна підміна фактичної адреси затримання громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 .
Разом з цим, позивач зазначає, що злочин, за який запитано видачу особи, не передбачає покарання у вигляді позбавлення волі за законом України, а тому, відповідно до приписів статті 589 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), статті 2 Європейської конвенції про видачу правопорушників, статті 56 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справ, стороною - держави, до якої адресовано запит, відмовляється іноземній державі у видачі відповідної особи.
Зазначені обставини, на думку позивача, є підставою для вжиття прокуратурою Одеської області заходів щодо припинення екстрадиційної перевірки, негайного скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та негайного звільнення ОСОБА_1 . Аналогічно, вказані обставини, на його думку, свідчать і про протиправність дій Офісу Генерального прокурора України щодо екстрадиційної перевірки громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 . Наведене, на думку позивача, у сукупності свідчить про порушення відповідачами права ОСОБА_1 на свободу та особисту недоторканність, а також про неправомірну бездіяльність суб`єктів владних повноважень щодо повідомлення місцевої прокуратури про затримання позивача у межах територіальної юрисдикції, прийняття рішення про звільнення позивача, припинення тимчасового та екстрадиційного арештів.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що предметом цього позову є бездіяльність та дії прокуратури Одеської області, Офісу Генерального прокурора, Управління стратегічних розслідувань в Одеській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, допущені (вчинені) ними під час екстрадиційної перевірки, екстрадиційного арешту відносно позивача та затримання на території України особи, яка розшукується іноземною державою у зв`язку із вчиненням кримінального правопорушення, тому позов підлягає вирішенню за правилами, встановленими Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК України).
П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 30 липня 2020 року залишив без змін ухвалу суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції виходив із того, що спір у цій справі виник у зв`язку з протиправними, на переконання позивача, діями та бездіяльністю посадових та службових осіб органів прокуратури, слідчих органів, вчинених або не вчинених останніми в рамках надання правової допомоги у кримінальних справах та порядку екстрадиції особи, перевірка правомірності таких діянь з огляду на положення пункту 2 частини другої статті19 КАС України знаходиться поза межами юрисдикції адміністративного суду, їх оскарження має здійснюватися у порядку, встановленому КПК України. Наведене, за висновками суду апеляційної інстанції, узгоджується із правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 квітня 2020 року по справі № 826/2106/17-а.
Не погодившись з постановленими щодо нього рішеннями, позивач подав до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що вона подається з підстав порушення правил предметної юрисдикції, оскільки процедура оскарження у кримінальному процесуальному порядку протиправних дій та бездіяльності державних органів, вчинених у рамках справи щодо видачі (екстрадиції) позивача не передбачена КПК України та фактично неможлива. Вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що цей спір підлягає розгляду в порядку кримінального судочинства, просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Водночас у відзиві на касаційну скаргу представник Одеської обласної прокуратури зазначає про те, що судами першої та апеляційної інстанції викладено цілком обґрунтований висновок про належність цього спору щодо протиправності дій (бездіяльності) посадових осіб органів прокуратури, слідчих органів при наданні правової допомоги у кримінальній справі та екстрадиції особи до оскарження за правилами КПК України, що узгоджується з правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 квітня 2020 року у справі № 826/2106/17.
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ухвалою від 14 вересня 2020 року відкрила касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, а ухвалою від 25 лютого 2021 року передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС України.
Так, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду мотивувала своє рішення тим, що:
- цей спір, на думку скаржника, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки ним оскаржується бездіяльність суб`єктів владних повноважень, вчинених в межах екстрадиційної перевірки. Скаржник зазначає, що неможливість оскаржити відповідні дії (бездіяльність) вказаних органів в межах кримінального процесуального законодавства підтверджується відмовою відповідних судів у прийнятті до розгляду скарг, тому, на його думку, звернення із вказаним позовом є альтернативним способом захисту прав та інтересів позивача. Право на звернення за захистом своїх порушених прав саме у порядку адміністративного судочинства скаржник обґрунтовує правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного суду від 23 січня 2019 року у справі № 802/1335/17.
- Велика Палата Верховного Суду не викладала у своїй постанові висновок щодо визначення предметної юрисдикції щодо вирішення аналогічного спору.
- посилання суду апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні на постанову Великої Палати Верховного суду від 29 квітня 2020 року у справі № 826/2106/17 є помилковим, адже зазначена справа не є тотожною. Адміністративний позов ОСОБА_1 у справі № 420/5498/20 та позов у справі № 826/2106/17, на яку посилається суд апеляційної інстанції, мають різні підстави, предмет та вимоги.
Перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для прийняття цієї справи до розгляду.
Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
На час вирішення Великою Палатою Верховного Суду питання про наявність підстав для прийняття до розгляду цієї справи набрав чинності Закон України від 02 жовтня 2019 року № 142-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підстав передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та щодо строків повернення справи" (далі - Закон № 142-ІХ).
Відповідно до частини шостої статті 346 КАС України (у редакції Закону № 142-ІХ) справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, крім випадків, якщо:
1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної юрисдикції;
2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах;
3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.
У розумінні наведених положень колегія суддів (палата, об`єднана палата) касаційного суду не повинні направляти до Великої Палати Верховного Суду для перегляду справи за наявності підстав, передбачених частиною шостою статті 346 КАС України, а Велика Палата зобов`язана повернути (передати) справу до відповідної колегії чи складу суду, який її направив, якщо будуть встановлені обставини, що унеможливлювали скерування справи до Великої Палати.
Посилаючись на оскарження позивачем судових рішень з підстав порушення правил предметної юрисдикції, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду не звернув уваги на те, що скаржник не обґрунтовував порушення судами правил юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову в подібних правовідносинах, як передбачено пунктом 2 частини шостої статті 346 КАС України.
Водночас скаржник посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 802/1335/17-а. Однак у цій постанові Велика Палата Верховного Суду погодилась із судами першої та апеляційної інстанції про неможливість розгляду в порядку адміністративного судочинства справи про оскарження дій слідчого щодо проведення обшуку в кримінальному провадженні. Цей висновок, серед іншого, обґрунтовано тим, що з`ясування законності проведення слідчих дій у кримінальному провадженні, яке не припинено, судом адміністративної юрисдикції здатне призвести до передчасного вирішення питань, які підлягають розв`язанню судом під час розгляду кримінальної справи по суті. Така ситуація може негативно відбитися на перебігу і результатах кримінального провадження з точки зору виконання його основних завдань. Встановлення правомірності/протиправності процесуальної дії в порядку адміністративного судочинства означатиме констатацію юридичного факту, який безпосередньо впливає на оцінку доказів, за межами встановленої кримінальним процесуальним законом процедури з порушенням закріпленої у статті 22 КПК України засади змагальності.
Лише у випадках, коли на момент звернення особи зі скаргою на проведені у кримінальному провадженні процесуальні дії, які за правилами КПК України не підлягають окремому оскарженню і можуть перевірятися при розгляді судом кримінальної справи по суті, кримінальне провадження припинено на підставі визначеного законом процесуального рішення, розгляд таких скарг за правилами кримінального судочинства стає неможливим. Виключно в цьому разі, у зв`язку з відсутністю в особи альтернативного способу юридичного захисту, з метою реалізації її права за статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також з урахуванням того, що в даній ситуації перевірка правомірності слідчих дій за іншою процедурою не може зашкодити реалізації завдань кримінального провадження, позов має розглядатися судом адміністративної юрисдикції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 802/1335/17-а).
Водночас, як слідує з матеріалів справи ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 02 червня 2020 року у справі № 522/6808/20 відмовлено у задоволенні скарги адвоката Шепітко Г. І. в інтересах ОСОБА_1 на протиправні дії та бездіяльність прокуратури Одеської області, на підставі статті 572 КПК України. Однак така відмова не пов`язана з порушенням правил предметної юрисдикції. Позовні вимоги заявлені скаржником в адміністративній справі № 420/5498/20 та справі № 522/6808/20 не є тотожними.
Окрім цього, Велика Палата Верховного Суду вже викладала правову позицію з питань юрисдикції спорів щодо оскарження дій та бездіяльності посадових та службових осіб органів прокуратури під час надання міжнародної правової допомоги у кримінальному провадженні.
Так, у постанові від 29 квітня 2020 року в справі № 826/2106/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що перевірка правомірності діянь посадових та службових осіб органів прокуратури, вчинених або не вчинених останніми в рамках надання правової допомоги у кримінальних справах за фактами комп`ютерного шахрайства, з огляду на положення пункту 2 частини другої статті 19 КАС України знаходиться поза межами юрисдикції адміністративного суду; їх оскарження має здійснюватися у порядку встановленому КПК України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 541 КПК України міжнародна правова допомога - проведення компетентними органами однієї держави процесуальних дій, виконання яких необхідне для досудового розслідування, судового розгляду або для виконання вироку, ухваленого судом іншої держави або міжнародною судовою установою.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 541 КПК України видача особи (екстрадиція) - видача особи державі, компетентними органами якої ця особа розшукується для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку. Екстрадиція включає: офіційне звернення про встановлення місця перебування на території запитуваної держави особи, яку необхідно видати, та видачу такої особи; перевірку обставин, що можуть перешкоджати видачі; прийняття рішення за запитом; фактичну передачу такої особи під юрисдикцію запитуючої держави.
Екстрадиція включає комплекс процесуальних дій, порядок вчинення яких регламентований главою 44 КПК України. Всі ці дії проводяться уповноваженими службовими особами органів досудового розслідування та/або прокуратури в порядку, визначеному КПК України, для досягнення завдань кримінального провадження і породжують передбачені КПК України правові наслідки. Метою забезпечення таких дій є притягнення особи до кримінальної відповідальності, що включає стадії як досудового розслідування, так і судового розгляду, виконання вироку іноземної держави.
Тому зміст дій, які становлять міжнародну правову допомогу й екстрадицію, логічно співвідносяться як загальне і спеціальне, а мета цих дій є тотожною.
Міжнародне співробітництво під час кримінального провадження полягає у вжитті необхідних заходів з метою надання міжнародної правової допомоги шляхом вручення документів, виконання окремих процесуальних дій, видачі осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, тимчасової передачі осіб, перейняття кримінального переслідування, передачі засуджених осіб та виконання вироків. Міжнародним договором України можуть бути передбачені інші, ніж у цьому Кодексі, форми співробітництва під час кримінального провадження (стаття 542 КПК України).
Отже, видача осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, є одним із різновидів міжнародної правової допомоги і формою міжнародного співробітництва.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 року Договірні Сторони надають один одному правову допомогу шляхом виконання процесуальних і інших дій, передбачених законодавством запитуваної Договірної Сторони, зокрема складання і пересилання документів, проведення обшуків, вилучення, пересилання і видачі речових доказів, проведення експертизи, допиту сторін, обвинувачених, свідків, експертів, порушення карного переслідування, розшуку і видачі осіб, що вчинили злочини, визнання і виконання судових рішень по цивільним справам, вироків у частині цивільного позову, виконавчих написів, а також шляхом вручення документів.
Відтак, у розумінні цієї міжнародно-правової норми поняття "правова допомога" охоплює як видачу осіб, що нарівні національного кримінального процесуального закону регламентовано главою 44 КПК України, так і вчинення низки інших дій, що є предметом регулювання глави 43 цього Кодексу. Окрім цього, в Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 року норми, якими детально регламентовано питання екстрадиції, розміщені у розділі IV "Правова допомога у кримінальних справах", частині I "Видача".
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що видача особи (екстрадиція) є окремим різновидом міжнародної правової допомоги. Отже, правовідносини, пов`язані з екстрадицією й наданням міжнародної правової допомоги в інших формах (зокрема, проведення обшуків, вилучення і передача запитуючій стороні речей і документів, що мало місце у справі № 826/2106/17, у якій Великою Палатою Верховного Суду прийнято постанову зі сформульованою позицію щодо необхідності вирішення відповідних питань у порядку, встановленому КПК України), є подібними.
Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що висновки, викладені у постановах від 29 квітня 2020 року в справі № 826/2106/17 та від 23 січня 2019 року у справі № 802/1335/17-а, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду може самостійно оцінити на предмет необхідності їх врахування у цій справі.
Отже, передбачені частиною шостою статті 346 КАС України підстави для передачі справи № 420/5498/20 на розгляд Великою Палатою Верховного Суду відсутні.
Згідно із частиною шостою статті 347 КАС України (у редакції Закону № 142-ІХ) якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
З огляду на зазначене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про повернення справи № 420/5498/20 до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду у відповідній колегії.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 346, 347 КАС України, Велика Палата Верховного Суду