УХВАЛА
6 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 461/354/19
провадження № 13-18зво21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Григор`євої І. В.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І ., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
розглянула заяву засудженого ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами на підставі п. 2 ч. 3 ст. 459 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) вироку Львівського обласного суду від 19 лютого 2001 року та ухвали Верховного Суду України від 30 жовтня 2001 року і
встановила:
Як убачається з матеріалів провадження за заявою, вироком Львівського обласного суду від 19 лютого 2001 року ОСОБА_1 було засуджено за п. "г" ст. 93 Кримінального кодексу України 1960 року до покарання у виді довічного позбавлення волі з відбуттям перших 8 років у тюрмі, а решти - у виправно-трудовій колонії суворого режиму. Верховний Суд України ухвалою від 30 жовтня 2001 року змінив вирок, виключив з його резолютивної частини рішення про визначення виду виправно-трудової установи.
У подальшому Галицький районний суд м. Львоваухвалою від 25 січня 2019 року, залишеною 16 квітня 2019 рокубез змін Львівським апеляційним судом, відмовив у задоволенні клопотання засудженого про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміну його невідбутої частини більш м`яким.
Касаційний кримінальний суд Верховного Суду на підставі п. 1 ч. 2 ст. 428 КПК 13 травня 2019 року відмовив ОСОБА_1 у відкритті провадження за скаргою на ухвалу апеляційного суду від 16 квітня 2019 року.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10 грудня 2020 року в справі "Лопата та інші проти України" (заяви № 84210/17 та 23 інших, у тому числі ОСОБА_1 ) констатував порушення ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) стосовно довічного ув`язнення без перспективи звільнення. ЄСПЛ також постановив, що факт визнання існування порушення становить достатню справедливу сатисфакцію.
Посилаючись на вказане рішення ЄСПЛ, засуджений ОСОБА_1 звернувся до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) із заявою про перегляд за виключними обставинами постановлених 25 січня та 16 квітня 2019 року ухвал суду першої та апеляційної інстанцій відповідно. На думку заявника, констатоване порушення Конвенції доводить незаконність оскаржених рішень, адже національними судами не було додержано права засудженого на визначення чіткої дати щодо можливості перегляду строку довічного покарання, з огляду на відсутність реалістичної перспективи звільнення. ОСОБА_1 вважав, що для відновлення порушеного його права необхідно скасувати оспорювані ухвали й водночас призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Вказане звернення через недотримання його автором вимог ст. 462 КПК ухвалою судді Великої Палати від 3 березня 2021 року було залишено без руху та надано строк для усунення допущених недоліків.
У межах визначеного строку засуджений ОСОБА_1 знову звернувся до Великої Палати з новою заявою, в якій, наводячи аналогічні за змістом доводи, змінив свої вимоги і, посилаючись на зазначене рішення ЄСПЛ, просить скасувати постановлені щодо нього вирок Львівського обласного суду від 19 лютого 2001 року та ухвалу Верховного Суду України від 30 жовтня 2001 року й ухвалити новий вирок. На переконання заявника, він має право на перегляд рішень національних судів на підставі прямої дії норм Конвенції та Конституції України, а для їх застосування не є обов`язковим внесення змін до законів України.
Велика Палата, перевіривши подану заяву, дійшла висновку, що у відкритті провадження за нею належить відмовити з огляду на таке.
ЄСПЛ у рішенні "Лопата та інші проти України", констатуючи порушення ст. 3 Конвенції стосовно довічного ув`язнення без перспективи звільнення, зазначив, що Конвенція не забороняє застосування довічного ув`язнення до осіб, засуджених за вчинення особливо тяжких злочинів, таких як убивство. Однак у європейській пенітенціарній політиці робиться наголос на реабілітації ув`язнених; первинне виправдання ізоляції особи від суспільства може втратити актуальність після тривалого відбуття покарання. Тож для дотримання вимог ст. 3 Конвенції має існувати можливість скорочення довічного ув`язнення, тобто засуджений повинен мати перспективу звільнення та можливість перегляду вироку на основі оцінки того, чи існують законні пенологічні підстави для його тривалого ув`язнення, до яких належать: покарання, стримування, захист громадськості та реабілітація. Разом із цим ЄСПЛ відхилив решту доводів заявників і постановив, що визнання існування порушення становить достатню справедливу сатисфакцію.
Таким чином, у рішенні міжнародної судової установи, яке заявник зазначає як підставу для перегляду, ЄСПЛ указав на системну проблему в українському законодавстві, що належить подолати заходами загального характеру - шляхом унесення до чинних законів змін, спрямованих на усунення її першопричини, а саме шляхом запровадження в Україні процедур, які б на законодавчому рівні забезпечували у перспективі можливість звільнення або дострокового звільнення осіб,засуджених до довічного позбавлення волі.
Удосконалення нормативно-правових актів шляхом прийняття законів, внесення до них змін та доповнень є прерогативою законодавчої влади і не належить до повноважень суду будь-якої інстанції. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, повноваженнями якої охоплюється внесення змін до чинного законодавства України, в тому числі і на виконання рішень міжнародної судової установи відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Застосовані у справі ОСОБА_1 принципи та характер констатованого порушення Конвенції свідчать про те, що не було додержано такого права заявника, яке наразі неможливо відновити у вигляді того ж стану чи становища, що існували до порушення Конвенції. У таких випадках, з урахуванням Рекомендації № R (2000) 2 Комітету міністрів Ради Європи від 19 січня 2000 року, засобами компенсації можуть бути: сплата присудженого відшкодування шкоди, аналіз причин порушення Конвенції та пошук шляхів усунення цих порушень, вжиття інших заходів загального характеру, виконання яких покладається на компетентні органи державної влади.
Рішення ЄСПЛ у справі "Лопата та інші проти України" не містить вказівок на те, що в основі констатованих щодо ОСОБА_1 порушень Конвенції лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні, або що ці порушення були спричинені рішеннями, ухваленими в межах кримінальної справи.
З огляду на викладене відсутні правові підстави для відкриття провадження за заявою засудженого ОСОБА_1 про перегляд оскаржених вироку та ухвали за виключними обставинами у зв`язку зі встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом, а твердження заявника про протилежне є необґрунтованими.
Ураховуючи наведене, у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 слід відмовити, а заяву з усіма доданими матеріалами - повернути особі, яка її подала.
Керуючись статтями 459, 463, 464 КПК, Велика Палата Верховного Суду