ОКРЕМА ДУМКА
(спільна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Британчука В. В., Єленіної Ж. М., Ситнік О. М.
на постанову Великої Палати Верховного Суду від 24 березня 2021 року № 9901/715/18 (П/9901/715/18) (провадження № 11-13заі19)
в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія)про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії
Короткий виклад історії справи
У липні 2018 року ОСОБА_1 звертався до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з позовом, у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення ВККС від 20 липня 2018 року № 1271/ко-18, яким його не допущено до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання, визнано таким, що не склав іспит, не відповідає займаній посаді, та рекомендовано Вищій раді правосуддя (далі - ВРП) розглянути питання про його звільнення з посади судді Галицького районного суду міста Львова;
- зобов`язати ВККС допустити суддю Галицького районного суду міста Львова ОСОБА_1 до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди».
У позові ОСОБА_1 зазначав, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем усупереч вимогам чинного законодавства, а також Порядку проведення іспиту та методики встановлення його результатів у процедурі кваліфікаційного оцінювання, затвердженого рішенням ВККС від 4 листопада 2016 року № 144/зп-16 (далі - Порядок) та Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням ВККС від 3 листопада 2016 року № 143/зп-16, без викладення ґрунтовних мотивів того, за яким саме критерієм суддя не відповідає займаній посаді.
Короткий зміст установлених обставин та рішення суду попередньої інстанції
Указом Президента України ОСОБА_1 від 15 червня 2012 року № 394/2012 призначено на посаду судді Галицького районного суду міста Львова строком на п`ять років.
ВККС 1 лютого 2018 року прийняла рішення № 8/зп18, яким призначила кваліфікаційне оцінювання суддів на відповідність займаній посаді окремих суддів місцевих та апеляційних судів. Згідно з додатком 1 до цього рішення позивача включено в список суддів, щодо яких призначено проведення кваліфікаційного оцінювання.
2 березня 2018 року ВККС прийняла рішення № 33/зп-18, яким передбачила графік проведення іспиту в межах кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді, призначеного її рішенням № 8/зп18, визначила черговість стадій складення іспиту, встановила мінімально допустимий бал іспиту - 50 відсотків від максимально можливого бала у разі набрання суддею: 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за складення анонімного письмового тестування, 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за виконання практичного завдання.
Позивач 2 квітня 2018 року склав анонімне письмове тестування, отримавши при цьому 69,75 бала з 90 максимально можливих.
Цього ж дня позивач виконав практичне завдання, отримавши 49,5 бала зі 120 максимально можливих.
ВККС рішенням від 20 липня 2018 року № 1271/ко-18 визначила, що позивач не склав іспиту для суддів, призначеного рішенням ВККС від 2 березня 2018 року № 33/зп-18; відмовила позивачу за результатами іспиту в допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання; визнала його таким, що не відповідає займаній посаді; вирішила внести подання до ВРП про звільнення позивача з посади судді Галицького районного суду міста Львова.
Вказане рішення мотивоване тим, що позивач не склав іспиту, оскільки отримав менше 50 відсотків від максимально можливого бала за виконання практичного завдання, тому не може бути допущений до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді.
Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивач звертався до суду із цим позовом.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 10 грудня 2018 року відмовив в задоволенні позову.
Відмовляючи у задоволенні позовуКасаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виходив з того, що оскільки позивач набрав лише 49,5 бала, тобто не набрав мінімально допустимого бала за виконання практичного завдання (набрав менше 50 відсотків від максимально можливих 120 балів), то відповідач правомірно відмовив ОСОБА_1 у допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання, визнав його таким, що не відповідає займаній посаді, та вирішив внести подання до ВРП про звільнення позивача з посади судді Галицького районного суду міста Львова.
Зазначив, що оскаржуване рішення Комісії прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, оскільки визначення мінімально допустимих та максимально можливих балів за кожен з етапів іспиту окремо та за іспит у цілому в процедурі кваліфікаційного оцінювання на відповідність судді займаній посаді, а також встановлення методики визначення факту складення іспиту, зокрема, шляхом визначення відсоткових співвідношень мінімально необхідних кількостей балів за кожен з етапів іспиту віднесено до виключної компетенції Комісії.
Не погодившись із таким рішенням, ОСОБА_1 подавав до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 грудня 2018 року та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.
Вказував, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, неповно з`ясувавши обставини справи, помилково вважав установленим, що відповідачем з урахуванням положень чинного законодавства встановлено методику визначення 50 відсотків максимально можливого бала в межах цього іспиту, а саме що 50 відсотків максимально можливого бала іспиту визначається з урахуванням 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за виконання кожної зі стадій іспиту.
Крім того, поза увагою суду залишилось те, що оскаржуване рішення відповідача суперечить пункту 18 розділу V Порядку, який установлює, що загальним результатом іспиту є сума балів, отриманих учасником іспиту за результатами складення анонімного письмового тестування та виконання практичного завдання.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 24 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнила частково. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 грудня 2018 року скасувала, а провадження у справі закрила.
Основні мотиви, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що кваліфікаційне оцінювання є спеціальною процедурою, що має на меті визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.
При цьому виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади.
Відповідно до статей 1, 3 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» прийняття рішення про звільнення судді з посади належить до компетенції ВРП.
Тобто вирішення питання про звільнення судді належить виключно до компетенції ВРП після розгляду на її засіданні подання ВККС про звільнення судді. За результатами такого розгляду ВРП приймає вмотивоване рішення, яке остаточно вирішує питання щодо кар`єри судді, є обов`язковим для виконання та викликає відповідні правові наслідки і може бути оскаржене в судовому порядку.
Рішення ВККС про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, саме по собі не має наслідком звільнення судді, а є лише підставою для такого звільнення. Під час розгляду подання ВККС про звільнення судді ВРП може і не погодитися з висновком ВККС.
Оскільки процедура кваліфікаційного оцінювання, підбиття її підсумків (у ВККС) і застосування наслідків (рішенням ВРП) є стадіями єдиного провадження, рішення ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді не має самостійних правових наслідків, а є частиною цього «кваліфікаційного» провадження.
Звільнення судді з посади є конституційною функцією ВРП. У межах «кваліфікаційного» провадження ВРП має право перевірити вмотивованість та обґрунтованість рішення ВККС. У разі виявлення недоліків, що мають суттєве значення, зокрема вплинули на об`єктивність оцінювання, ВРП має не лише право, але й обов`язок запобігти порушенню прав судді. У такий спосіб ВРП забезпечує конституційні гарантії незалежності судді, складовою якої є неможливість дострокового звільнення судді з підстав, прямо не передбачених Конституцією України.
ВРП може ухвалити рішення про відмову в задоволенні подання про звільнення судді з посади. У цьому випадку суддя продовжує перебувати на посаді, а рішення ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді втрачає юридичне значення.
З огляду на викладене, а також статус та повноваження ВРП та ВККС у процедурі кваліфікаційного оцінювання більшість суддів Великої Палати Верховного Суду вважає, що передбачене частиною другою статті 88 Закону № 1402-VIII оскарження рішення ВККС щодо кваліфікаційного оцінювання судді можливе лише після того, як таке рішення було предметом розгляду у ВРП. У протилежному випадку дублюються функції щодо його перегляду Верховним Судом та ВРП, що є неприпустимим.
Ураховуючи концепцію належного врядування, зміст якої, зокрема, розкритий у практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
З урахуванням послідовності (стадійності) прийняття остаточного рішення про звільнення судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання і, як наслідок, не відповідає займаній посаді, судовий контроль має здійснюватись щодо остаточного рішення, яке уповноважена приймати ВРП.
Підстави і мотиви для висловлення окремої думки
Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 убачається, що предметом позову в цій справі є, зокрема, визнання протиправним та скасування рішення ВККС від 20 липня 2018 року № 1271/ко-18, яким його не допущено до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання, визнано таким, що не склав іспит, не відповідає займаній посаді, та рекомендовано ВРП розглянути питання про його звільнення з посади судді Галицького районного суду міста Львова.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 стосовно тлумачення частини другої статті 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив б