Постанова
Іменем України
06 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 388/1142/17
провадження № 51-6197км20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Марчука О.П.,
суддів Матієк Т.В., Наставного В.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Волевач О.В.,
прокурора Вараниці В.М.,
в режимі відеоконференції
захисника Ковалик М.Ф.,
представника потерпілого Горіна О.О.,
засудженого ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника
Ковалик М.Ф. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Долинського районного суду Кіровоградської області від 20 грудня 2019 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 19 листопада 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за
№ 12016120150000789, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Долинського районного суду Кіровоградської області від
20 грудня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 06 жовтня 2016 року приблизно о 00:20, будучи в стані алкогольного сп`яніння, керуючи автомобілем "ВАЗ 2101", реєстраційний номер НОМЕР_1, в салоні якого перебували ОСОБА_2 та ОСОБА_3, маючи відповідні документи на право керування транспортним засобом, рухаючись по вулиці Войкова у місті Долинська Долинського району Кіровоградської області, порушуючи вимоги пунктів: п. 2.3 (б), п. 2.9 (а), п. 20.2, п. 20.3, п. 20.5 (б,в) - ПДР України, будучи неуважним, не стежачи за дорожньою обстановкою, під`їжджаючи до переїзду не керувався опущеним положенням шлагбауму, увімкненим заборонним сигналом світлофора та звукового сигналу, відволікся від керування, перед перетином залізничного переїзду, не переконався, що це буде безпечним і не створить небезпеки іншим учасникам руху, не урахував дорожню обстановку, не переконався в тому, що наближається локомотив, виїхав на залізничну колію та допустив зіткнення з локомотивом.
Внаслідок порушення ПДР України водій ОСОБА_1 спричинив потерпілому ОСОБА_2 тілесні ушкодження, що мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент спричинення.
Порушення водієм ОСОБА_1 ПДР України перебувають у прямому причинному зв`язку з виниклою дорожньо-транспортною пригодою та її наслідками у вигляді спричинення потерпілому ОСОБА_2 тяжких тілесних ушкоджень.
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 19 листопада 2020 року вирок районного суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
В касаційній скарзі захисник просить змінити оскаржувані судові рішення у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість і просить пом`якшити призначене засудженому покарання за ч. 2 ст. 286 КК України.
Захисник стверджує, що суд першої та апеляційної інстанцій порушили загальні засади призначення покарання, внаслідок чого визначили засудженому занадто суворе покарання. Свої доводи мотивує тим, що судами не враховано конкретних обставин кримінального правопорушення та даних про особу засудженого, що в сукупності давало суду, на її думку, підстави застосувати
ст. 75 КК України при призначенні покарання.
Крім цього, захисник вважає, що судами безпідставно не враховано як обставину, що пом`якшує засудженому покарання - його щире каяття, оскільки ним було визнано свою вину та частково відшкодовано матеріальну шкоду завдану потерпілому унаслідок скоєного.
Також захисник стверджує, що судами не було враховано практику Верховного Суду при призначенні ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу не надходило.
У судовому засіданні засуджений та його захисник підтримали подану касаційну скаргу, а прокурор та представник потерпілого заперечували проти її задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, думку засудженого, його захисника, прокурора та представника потерпілого, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що скарга захисника не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального
й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_1 та кваліфікація його дій у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення в касаційній скарзі захисника не оспорюються.
Стосовно доводів захисника щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та щодо суворості покарання, яке призначено засудженому ОСОБА_1, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Згідно з положеннями ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
З мотивувальної частини вироку місцевого суду слідує, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, що при призначенні ОСОБА_1 покарання, суд правильно врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відноситься до тяжкого злочину, дані про особу засудженого, конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, характер та наслідки скоєного.
Доводи касаційної скарги захисника про не врахування судами при призначенні покарання конкретних обставин кримінального правопорушення та даних про особу засудженого, обґрунтованими визнати не можна.
Як убачається з мотивувальної частини вироку місцевого суду, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, при призначенні ОСОБА_1 покарання, суд врахував дані, які характеризують особу засудженого, а також те, що він вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання, наявність у нього неповнолітньої дитини, тяжкість кримінального правопорушення, яке згідно із положеннями ст. 12 КК України належить до тяжкого злочину, характер дій засудженого, зокрема те, що він керуючи автомобілем всупереч опущеному шлагбауму, увімкненому забороняючому сигналу світлофора та звуковому сигналу, перетнув залізничний переїзд, виїхав на залізничну колію, де зіткнувся з локомотивом та в подальшому втік з місця події, наслідки вчиненого кримінального правопорушення, а саме спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, від яких останній став інвалідом 1 групи пожиттєво, позицію потерпілої сторони щодо визначення засудженому покарання.Також суд зважив на відсутність обставин, що пом`якшують покарання та на наявність обставини, що його обтяжує - вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння. На підставі наведених даних суд дійшов висновку про необхідність призначення
ОСОБА_1 покарання, яке він має відбувати реально, однак у межах, наближених до мінімальних, передбачених санкцією ч. 2 ст. 286 КК України.
Такий висновок судів першої та апеляційної інстанцій належно вмотивований.
Водночас з матеріалів кримінального провадження вбачається, що суди першої та апеляційної інстанцій при призначенніОСОБА_1 покарання дійшли обґрунтованого висновку про відсутність його щирого каяття за скоєне ним кримінальне правопорушення як обставини, що пом`якшує йому покарання, оскільки щире каяття, яке характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, та виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого і бажання виправити ситуацію, що склалася. Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що, насамперед, повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого.
Однак, ОСОБА_1 лише визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення під час розгляду даного провадження у суді першої інстанції та в подальшому заперечував певні обставини скоєного, зокрема вчинення ним кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння, що підтверджує відсутність належної критичної оцінки
ОСОБА_1 своєї протиправної поведінки, її осуд та свідчить про формальну вказівку засудженого на визнання свої вини у скоєному.
Водночас колегія суддів зазначає, що добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди, полягає в добровільному задоволенні винним або іншими особами, зокрема батьками чи близькими родичами, обґрунтованих претензій потерпілого щодо відшкодування заподіяної злочином матеріальної та моральної шкоди.
Разом з цим, факт відшкодування завданої злочином, як матеріальної, так і моральної шкоди повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. Проте, під час перевірки матеріалів кримінального провадження колегією суддів не встановлено будь яких даних на підтвердження факту добровільного відшкодування потерпілому завданої шкоди.
Тому посилання сторони захисту на те, що засудженим частково відшкодовано матеріальну шкоду завдану потерпілому, а саме передано кошти останньому через його знайомого та намагання направити йому поштові грошові перекази спростовуються матеріалами даного кримінального провадження та наявними претензіями до засудженого ОСОБА_1 з боку потерпілого ОСОБА_2 .
Таким чином, доводи касаційної скарги захисника про безпідставне не врахування судами першої та апеляційної інстанцій обставини, що пом`якшує покарання ОСОБА_1 його щире каяття за скоєне ним кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України, що полягало у визнанні ним своєї вини у вчиненні вказаного кримінального правопорушення під час судового розгляду та частковому відшкодуванні матеріальної шкоди завданої потерпілому спростовуються наведеним вище.
Крім цього, відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Керуючись цією нормою закону про кримінальну відповідальність суд першої інстанції, з яким подився апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що наведені вище дані про особу винного, з урахуванням тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, конкретних обставин скоєного, характеру, наслідків вчиненого та постзлочинної поведінки засудженого, не свідчать про можливість виправлення ОСОБА_1 без ізоляції від суспільства.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідає вимогам кримінального закону, підстави для застосування до засудженого положень
ст. 75 КК України відсутні.
Таким чином, враховуючи, що в касаційній скарзі захисника відсутнє таке обґрунтування необхідності пом`якшення засудженому ОСОБА_1 покарання, яке б вказувало на істотну диспропорцію між визначеним судом покаранням та вчиненим кримінальним правопорушенням, колегія суддів вважає, що призначене покарання, не порушує загальних засад його призначення, встановлених КК України та відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості, та не виходить за межі дискреційних повноважень суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування. У зв`язку з цим, колегія суддів не вбачає підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість.
Також колегія суддів відхиляє, як безпідставні доводи касаційної скарги захисника про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій практики Верховного Суду при призначенні ОСОБА_1 покарання, оскільки застосовувати практику Верховного Суду потрібно як з урахуванням обставин кримінального правопорушення, так і цілісного контексту сформульованої Верховним Судом правової позиції, без перекручень її змісту та використання відносно до контексту.
Таким чином, посилання захисника у своїй касаційній скарзі на неврахування зазначеними судами практики Верховного Суду при призначенні ОСОБА_1 покарання спростовуються наведеним вище.
Колегія суддів вважає, щопризначене ОСОБА_1 покарання є справедливим, необхідним та достатнім для його виправлення й попередження вчинення ним нових злочинів. Воно відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним статтями 50, 65 КК України.
Інші доводи касаційної скарги захисника та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді провадження норм кримінального процесуального закону в частині призначення ОСОБА_1 покарання, які ставили би під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, касаційну скаргу захисника має бути залишено без задоволення, а судові рішення -
без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд