ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 824/668/17-а
адміністративне провадження № К/9901/51566/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шишова О.О.,
суддів: Дашутіна І.В., Яковенка М.М.,
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Чернівецькій області про скасування податкового повідомлення-рішення, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 26.12.2017, ухвалене у складі головуючого судді Лелюка О.П., та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10.04.2018, прийняту у складі колегії суддів: Совгири Д.І. (головуючий), Курка О.П., Загороднюка А.Г.
І. Суть спору
1. У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Чернівецькій області (далі - ГУ ДФС у Чернівецькій області), в якому просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 30.06.2017 №33751-13, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем "податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки" у розмірі 10702,93 грн.
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначив, що розміри ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, встановлені на території Лашківської сільської ради рішенням від 22.01.2016 №2-4/16 зі змінами, підлягають застосуванню не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2017 року.
3. Розрахунок сум податкового зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік на території Лашківської сільської ради необхідно здійснювати відповідно до розмірів ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, установлених на території Лашківської сільської ради Положенням про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, затвердженим рішенням Лашківської сільської ради від 29.01.2015 №11-38/15 (далі - Положення №11-38/15).
4. Позивач уважає, що при розрахунку йому податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік застосуванню підлягає нульова ставка, установлена пунктом 6.3.1 Положення №11-38/15.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
5. Судами попередніх інстанцій установлено, що згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно, серії НОМЕР_1 від 23.01.2008, виданого за рішенням виконавчого комітету Лашківської сільської ради №3/1 від 09.01.2008, позивач є власником будівель і споруд виробничого призначення, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ; загальна площа 258,90 кв.м.
6. На підставі вказаного свідоцтва, 23.01.2008, право власності ОСОБА_1 зареєстровано Кіцманським районним бюро технічної інвентаризації, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно.
7. 30.06.2017 ГУ ДФС у Чернівецькій області згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України) прийнято податкове повідомлення-рішення форми "Ф" №33751-13, яким визначено суму податкового зобов`язання фізичної особи ОСОБА_1 за 2016 рік в розмірі 10702,93 грн за платежем "податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки".
8. При визначенні указаної суми контролюючим органом було враховано площу належного позивачу об`єкту нежитлової нерухомості (258,90 кв.м.) та ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 3-х відсотків від розміру мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, визначену пунктом 6 Положенням про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, затвердженим рішенням Лашківської сільської ради від 22.01.2016 №2-4/16 (далі - Положення №2-4/16). Тобто, 258,90 кв.м. х 41, 34 грн (1378 грн х3%= 41,34 грн) = 10702,93 грн.
9. Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням від 30.06.2017 №33751-13 позивач звернувся до суду з цим позовом.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
10. Чернівецький окружний адміністративний суд рішенням від 26.12.2017 позов задовольнив.
11. Задовольняючи позов суд першої інстанції дійшов висновку, що у даних спірних правовідносинах 2016 рік - це плановий період, а 2017 рік - вже бюджетний період. Рішення сільської ради стосовно податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, прийняте в 2016 році, не могло бути застосоване в цьому ж 2016 році. Таке рішення могло передбачати плановим лише 2017 рік.
12. Отже, у 2016 році застосуванню підлягає ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, яка запроваджена рішенням Лашківської сільської ради від 29.01.2015 №11-38/15.
13. Крім цього, суд першої інстанції вказав, що оскільки приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, є об`єктом нежитлової нерухомості та перебуває у власності позивача, то в такому випадку підлягає застосуванню нульова ставка податку згідно з підпунктом 6.3.1. пункту 6.3 Положення №11-38/15.
14. Вінницький апеляційний адміністративний суд постановою від 10.04.2018 рішення суду першої інстанції скасував, прийняв нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовив.
15. Ухвалюючи таке рішення суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що Положенням про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, затвердженого рішенням Лашківської сільської ради від 29.01.2015 №11-38/15 установлено ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2015 рік, а Положенням про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, затвердженим рішенням Лашківської сільської ради від 22.01.2016 №2-4/16 установлено ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2016 рік, у зв`язку зі зміною ставок податку згідно підпункту 266.5.1 статті 265 ПК України станом на 01.01.2016.
16. Апеляційний суд вказав, що у цих правовідносинах застосуванню підлягають норми Положенням №2-4/16, як нормативно-правового акту, що прийнятий пізніше.
IV. Касаційне оскарження
17. У касаційні скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також невірної правової оцінки обставин у справі, просить скасувати його постанову та залишити в силі рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 26.12.2017.
18. У відзиві на касаційну скаргу Головне управління ДФС у Чернівецькій області вказує, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції винесене законно та обґрунтовано, на підставі всебічного та повного дослідження матеріалів та обставин справи, доводи ж касаційної скарги висновків цього суду не спростовують.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
19. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
20. Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (стаття 1 ПК України).
21. Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України (в редакції до 01.01.2015) плата за землю визначалася загальнодержавним податком, який справлявся у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
22. З 01.01.2015 цей підпункт викладено в новій редакції (в редакції Закону № 71-VIII від 28.12.2014, що набрав чинності з 01.01.2015), згідно якого плата за землю визначалася як обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
23. Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України, об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.
24. Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266.1.1 пункт 266.1 статті 261 ПК України).
25. Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
26. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
27. Відповідно до підпункту 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
28. Обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку (підпункт 266.7.1 статті 266 ПК України).
29. Згідно з підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України, податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
30. Ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує два відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування (підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України).
31. За змістом статті 10 ПК України пунктом 24 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та статті 143 Конституції України місцеві ради обов`язково установлюють податок на майно.
32. Підпункт 12.3.1 пункту 12.3 статті 12 ПК України визначає, що сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.
33. Відповідно до підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
34. Відповідно до підпункту 12.4.3 пункту 12.4 статті 12 ПК України до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать: до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов`язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.
35. Пункт 12.5. статті 12 ПК України встановлює, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.
VI. Оцінка Верховного Суду
36. Предметом спору в цій справі є питання розміру ставки податку на нерухоме майно для об`єктів нежитлової нерухомості, який повинен застосовуватися у 2016 році: відповідно до рішення органу місцевого самоврядування, що прийняте у 2015 році (Положення №11-38/15), чи рішення, яке прийняте у 2016 році (Положення №2-4/16).
37. 01 січня 2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 N 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" (далі - Закон N 71-VIII), яким, шляхом викладення в новій редакції статті 266 ПК України, було введено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
38. Пунктом 4 Розділу II Прикінцеві положення Закону України N 71-VIII рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.
39. Так, рішенням Лашківської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області № 11-38/15 від 29.01.2015 установлено на території сіл Лашківка та Витилівка податок на майно, зокрема податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки та затверджено Положення про податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки.
40. Зокрема, установлено нульову ставку податку для об`єктів нежитлової нерухомості фізичних осіб, що перебувають у власності платника податку.
41. 01 січня 2016 набрав чинності Закон України від 24.12.2015 №909-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" (далі - Закон №909-VIII), пунктом 4 Прикінцевих положень вказаного Закону установлено, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України та Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
42. У пункті 7 Прикінцевих положень Закону № 909-VIII зазначено рекомендувати органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2016 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2016 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.
43. Також з 01 січня 2016 згідно підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України, ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
44. Пунктом 72 Закону № 909-VІІІ змінено також правове регулювання у статті 266 ПК України, зокрема зміни стосувались об`єктів, які не підлягають оподаткуванню цим податком (підпункт 266.2.2), порядку встановлення пільг (підпункт 266.4.2), ставки податку (підпункт 266.5.1), обчислення суми податку (266.7.2), порядку сплати податку (підпункт 266.5.9).
45. Суди попередніх інстанцій установили, що на виконання вказаних вимог ПК України та Закону № 909-VIII, Лашківською сільською радою затверджено Положення №2-4/16, яким встановлено, що для будівель нежитлової нерухомості ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у 2016 році становить 3 відсотки від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року.
46. Суд визнає, що при прийнятті податкового повідомлення-рішення від 30.06.2017 №33751-13, податковий орган, як суб`єкт виконавчої влади, застосував чинне рішення органу місцевого самоврядування (з урахуванням змін), яке в свою чергу прийняте на виконання положень Закону №909-VІІІ, норми якого були чинними, не визнані неконституційними, та які рекомендували з метою забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році переглянути прийняті на 2016 рік рішення щодо встановлення місцевих податків і зборів.
47. Враховуючи наведені положення, Суд вважає, що податковий орган при визначенні позивачу податкового зобов`язання діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для нарахування позивачу, як власнику нежитлової нерухомості, що є об`єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, грошового зобов`язання за 2016 рік на загальну суму 10702,93 грн.
48. Слід звернути увагу на те, що предметом оскарження у цій справі є виключно податкове повідомлення-рішення відповідача від 30.06.2017, прийняте ним на виконання своїх функцій шляхом реалізації повноважень, передбачених підпунктом 20.1.18 пункту 20.1 статті 20 та підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України щодо визначення податкового зобов`язання.
49. Правомірність рішення органу місцевого самоврядування, яким змінився порядок застосування пільги зі сплати податку до об`єкта оподаткування, при цьому сама пільга не скасовувалась, не є предметом оскарження в цій справі, повноваження міських (селищних, сільських) рад в частині встановлення місцевих податків і зборів хоча і визначені в тому числі ПК України, проте є виключною "правовстановлюючою" компетенцією цих органів, правомірність реалізації якої не має перевірятися в межах цієї справи.
50. У межах спірних правовідносин прийняте Лашківською сільською радою Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, затвердженим рішенням Лашківської сільської ради від 22.01.2016 №2-4/16, є нормативно-правовим актом, приписи якого зокрема змінюють для позивача права та обов`язки, є способом реалізації владних управлінських функцій радою як суб`єктом владних повноважень у відповідності до комплексного правового регулювання в межах розсуду цього органу, з урахуванням інтересів членів територіальної громади та кожного члена цієї громади, а також згідно з приписами підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 ПК України. Це рішення не скасовано в судовому або іншому порядку, внаслідок чого є обов`язковим як для позивача, так і для відповідача у справі.
51. Позивач не скористався правом звернення до суду з позовом про оскарження рішення органу місцевого самоврядування, яким в тому числі керувався відповідач приймаючи податкове повідомлення-рішення.
52. Рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, за загальним правилом, не можна визнати неправомірними якщо вони ґрунтуються на законі, чинному на момент прийняття відповідного рішення таким суб`єктом.
53. Правовий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладений у постановах Верховного Суду від 08.08.2018 у справі № 825/1403/17 та від15.05.2019 №825/1496/17.
54. Крім того, позивач зазначає, що податковим органом порушено положення підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України - принципу стабільності податкового законодавства.
55. Верховний Суд звертає увагу, що вказаний принцип скерований (орієнтований на) органам законодавчої влади. Положення підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України, визначаючи загальну засаду стабільності податкового законодавства, що випливає з необхідності забезпечення правової визначеності у сфері виконання особою податкового обов`язку має загальне значення у регулюванні податкових правовідносин актами податкового законодавства (в тому числі, актів органів місцевого самоврядування в частині встановлення місцевих податків і зборів в межах компетенції, визначеної Конституцією України);
56. Податкове законодавство України ґрунтується зокрема на принципі стабільності, який треба розуміти так, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року (підпункт 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).
57. Згідно з загальноприйнятою у правозастосуванні юридичною кваліфікацією змін до податкового законодавства Закон, який вносить зміни всупереч пункту 4.1.9 ПК України вважається чинним, оскільки не суперечить Конституції. Норма підпункту 4.1.9 Кодексу встановлює обмеження, не передбачаючи жодних наслідків (зокрема санкцій) у разі його порушення.
58. Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) слід зазначити таке.
59. Право власності має фундаментальний характер, захищається згідно з нормами національного законодавства з урахуванням принципів статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Держави-учасниці Конвенції зобов`язані поважати право кожного на мирне володіння своїм майном та гарантувати його захист передусім на національному рівні. Зазначене положення в Україні закріплено на конституційному рівні принципом непорушності права власності (стаття 41 Конституції України).
60. Європейський суд з прав людини у справі "Федоренка проти України" у рішенні від 30.06.2006 у § 21зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, які діють на підставі Конвенції, право власності може виступати у формі не тільки майна, а й "виправданих очікувань" від ефективного використання права власності. У рішенні ЄСПЛ у справі "Стретч проти Об`єднаного Королівства" від 24.06.2003 майном, у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції (встановлює право особи на мирне володіння своїм майном), вважається, зокрема, "законне і обґрунтоване очікування набути майно або майнове право".
61. Отже, наявність згаданої вище норми Податкового кодексу України породжує у платників податків обґрунтовані "законні очікування" щодо майна (податку), який підлягає (або не підлягає) сплаті в наступному податковому періоді, за умови збереження або відчуження власного майна. Виходячи з цього платник податків може скористатись можливістю захистити на його думку порушене право та інтереси з огляду на доведеність чи реальність такого порушення в іншій спосіб, зокрема, пред`явленням позову про відшкодування шкоди.
62. Європейський суд з прав людини у справі 41/74 Yvonne Van Duyn vs Home Office зазначає, що принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи можуть покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть коли вони закріплені в нормативному акті, який взагалі не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов`язана з іншим принципом відповідальності держави, котрий полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для уникнення відповідальності. Якщо держава затвердила певну правову концепцію, якою в описаному випадку є стабільність податкового законодавства, то вона чинить протиправно, коли відступає від заявленої поведінки або політики, оскільки погодження такої політики (поведінки) дало підстави для виникнення обґрунтованих очікувань в осіб щодо її дотримання державою чи органом публічної влади.
63. Отже хоча держава, володіючи податковим суверенітетом, має право встановлювати норми, змінювати і скасовувати раніше встановлені нею норми поведінки, проте у неї відсутні гарантії чи імунітет від вимог щодо відшкодування шкоди (якщо заподіяння таких буде доведене) платникам податків, які виникли у зв`язку з порушенням їхніх законних очікувань через такі дії чи рішення органів державної влади.
64. За вказаних обставин у даній справі можливо й порушено вказаний принцип, однак це само по собі не може бути підставою для визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень (контролюючого органу) та для скасування податкових повідомлень-рішень, при винесенні яких відповідачем дотримано приписів частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
65. У рішенні у справі National and Provincial Building Society, Leeds Permanent Building Society and Yorkshire Building Society vs The United Kingdom Європейський суд з прав людини вказав, що "повага до верховенства права… охороняє від будь-якого впливу з боку держави - за винятком наявності незаперечних підстав загального інтересу".
66. При цьому суд, у принципі не заперечуючи права держави на прийняття законодавчих нормативно-правових актів, відповідає на запитання, чи накладає закон чи нормативний акт невиправданий тягар і чи не порушує справедливого балансу між різними залученими інтересами.
67. Суд визнає, що в межах даних правовідносин не було свавілля з боку відповідача, яким би було завдано позивачу індивідуального та надмірного тягара, оскільки дії податкового органу щодо прийняття податкових повідомлень-рішень відповідають прийнятому закону, який є чинним та неконституційним не визнаний. Позивачем у справі не доведено належними й допустимими доказами завдання йому спірними рішеннями відповідача надмірного тягара.
68. Вирішуючи даний спір слід зазначити й про принцип диспозитивності, встановлений частиною другою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції до 15.12.2017 та частиною другою статті 9 цього Кодексу в чинній редакції, який полягає у тому, що суд повинен вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Отже, суд враховує, що позивач ставить під сумнів правомірність податкових повідомлень-рішень, які прийняті відповідно до вимог Закону.
69. Загальновідомо, що інтереси (публічні чи приватні), сутністю яких є задоволення різних суспільних потреб, сприяють виникненню, зміні та розвитку суспільних відносин, в тому числі й фінансових.
70. Особливістю фінансових правовідносин є те, що дії їх суб`єктів, зокрема юридичних та фізичних осіб, спрямовуються насамперед на реалізацію публічного інтересу, що зумовлюється як публічними, так і приватними потребами.
71. Публічний інтерес не можна розуміти лише як інтерес держави, відокремлено від інтересів громадян та суспільства, не всі суспільні інтереси стають публічними, а лише ті, які отримали визнання держави або її адміністративно-територіальних одиниць в особі відповідних органів.
72. Шляхом сплати юридичними та фізичними особами обов`язкових платежів до бюджетів не лише забезпечується виконання державою, органами місцевого самоврядування завдань і функцій та реалізація повноважень у сфері формування фінансових ресурсів, їх розподілу та використання через відповідні публічні фонди, а також створюються загальні блага для задоволення спільних публічних та особистих (приватних) потреб юридичних та фізичних осіб. Саме таким чином значною мірою задовольняються узагальнені особисті групові інтереси щодо освіти, охорони здоров`я, надання соціальної допомоги тощо.
73. Прийняття Закону від 24.12.2015 №909-VIII мало на меті створити умови для збільшення надходжень до бюджету та забезпечення збалансованості бюджету 2016 року, а також покращення адміністрування податків.
74. Суд уважає, що цей Закон спрямований на захист суспільних (публічних) інтересів та з урахуванням ситуації, яка виникла в Україні у той період часу та особливостей правової природи податкових правовідносин, мав на меті усунути об`єктивні (технічні) недоліки законодавчого регулювання конкретного аспекту оподаткування.
75. Вирішуючи в межах цієї конкретної справи питання правомірності застосування відповідачем положень Закону №909-VIII, ураховуючи положення статті 13 Конституції України, яка передбачає, що "Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству", статті 67 Конституції України, "Кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом", а також дотримання відповідачем положень Податкового кодексу України в частині його повноважень та функцій, Суд визнає, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем відповідно до чинного законодавства, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
76. Відповідний висновок ґрунтується на положеннях статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
77. До подібних висновків дійшла судова палата Касаційного адміністративного суду з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів від 15.05.2019 у справі №825/1496/17.
78. За такого правового регулювання та обставин справи Верховний Суд констатує, що рішення суду апеліційної інстанції ґрунтується на правильно установлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, цей суди під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
79. Доводи касаційної скарги таких висновків не спростовують і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.
80. Ураховуючи приписи пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 460-ІХ, а також те, що касаційні скарги на судові рішення в цій справі були подані до набрання чинності цим Законом і рогляд їх не закінчено до набрання чинності цим Законом, Верховний Суд розглядає їх у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Отже, застосуванню підлягають положення КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020).
81. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.