Постанова
Іменем України
06 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 361/3231/19
провадження № 61-13337св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Жданової В. С., Зайцева А. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Державне підприємство "Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 13 лютого 2020 року у складі судді Петришин Н. М. та постанову Київського апеляційного суду від 29 липня 2020 року у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного підприємства "Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки" (далі - ДП "Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки") про скасування наказу та зобов`язання вчинити дії.
На обґрунтування позовних вимог зазначила, що з 03 січня 2004 року вона працювала звукооператором служби звукозапису та відтворення в ДП "Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки".
05 липня 2010 року позивач була звільнена з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, про що видано наказ № 106-к, в якому серед іншого було зазначено, що "…лікарняний лист ОСОБА_1 з 16 червня по 22 червня 2010 року визнано таким, що подовжений з порушенням закону; за відсутності особи. Тобто, у період з 16 червня по 22 червня 2010 року ОСОБА_1 була відсутня на роботі без поважних причин, що є порушенням трудової дисципліни".
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 14 січня 2019 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ДП "Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки" про поновлення на роботі через пропуск строку на звернення до суду. Проте, вказаним рішенням звільнення було визнано незаконним. Лише після набрання 03 квітня 2019 року рішенням законної сили, позивач впевнилась, що звільнення було незаконним, а тому вона не пропустила тримісячний строк на оскарження наказу про звільнення. Судовим рішенням встановлений той факт, що наказ про звільнення був прийнятий з порушенням норм трудового законодавства, а тому він є незаконним та підлягає скасуванню. Вказаним судовим рішенням встановлено також відсутність у позивача прогулу у зазначений в наказі період.
З урахуванням викладених обставин просила суд скасувати як незаконний наказ від 05 липня 2010 року № 106-к про звільнення її як звукооператора; зобов`язати відповідача внести запис до трудової книжки позивача, яким запис від 05 липня 2010 року № 09 визнати недійсним.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 13 лютого 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того,що позивачем без поважних причин пропущений встановлений частиною першою статті 233 КЗпП України місячний строк на звернення до суду.
Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 29 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 13 лютого 2020 року змінено в мотивувальній частині, викладено її в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 13 лютого 2020 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, однак, при цьому виходив з невірних мотивів. Суд невірно зазначив, що у разі скасування наказу про звільнення матиме місце автоматичне поновлення позивача на роботі, а також невірно встановив момент, з якого обраховується строк звернення до суду з вимогою про скасування наказу про звільнення та зобов`язання вчинити дії.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку з касаційною скаргою на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 13 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 липня 2020 року.
З урахуванням уточнень і доповнень заявниця просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким задовольнити її вимоги у повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.
Доводи інших учасників справи
19 листопада 2020 року на адресу Верховного Суду від ДП "Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки" через засоби поштового зв`язку надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні касаційної скарги позивачки, залишивши оскаржувані судові рішення без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
11 листопада 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що на підставі наказу від 06 січня 2004 року № 02-к ОСОБА_1 зарахована на умовах строкового договору до служби звукозапису та відтворення ДП "Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки" до закінчення театрального сезону 2003/2004 років.
Наказом від 01 липня 2004 року № 109 дію вказаного трудового договору було продовжено з 16 липня 2004 року на невизначений строк зі збереженням посади.
Наказом ДП "Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки" від 05 липня 2010 року № 106-к ОСОБА_1 за порушення трудової дисципліни і відсутність на роботі з 17 по 22 червня 2010 року без поважних причин звільнено з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України (за прогул).
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 14 січня 2019 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року та постановою Верховного Суду від 24 лютого 2020 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ДП "Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки" про поновлення на роботі у зв`язку із пропуском позивачем строку на звернення до суду.
У судовому рішенні від 14 січня 2019 року судом встановлено, що факт хвороби та перебування ОСОБА_1 на амбулаторному лікуванні, тобто тимчасової непрацездатності позивача, у період з 16 по 22 червня 2010 року знайшов своє підтвердження, тому суд вважає, що зазначені обставини перешкоджали їй вийти на роботу у вказаний період. Суд дійшов висновку, що звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогул у період її тимчасової непрацездатності не відповідає вимогам законодавства та є безпідставним, тому позов у цій частині є обґрунтованим.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції відповідають.