Постанова
Іменем України
06 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 754/14775/13-ц
провадження № 61-16672св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
заявник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія",
заінтересовані особи:
стягувач - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк",
боржник - ОСОБА_1,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Громлюк Дмитро Дмитрович, на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 02 березня 2020 року у складі судді Бабко В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 12 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Чобіток А. О., Немировської О. В., Ящук Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" (далі - ТОВ "ФК "Довіра Гарантія") звернулося до суду із заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні.
Заява мотивована тим, що заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 26 листопада 2014 року у справі № 754/14775/13-ц позов Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Дельта Банк" заборгованість за кредитом у розмірі 541 749,47 грн.
18 вересня 2019 року між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" укладено договір купівлі-продажу права вимоги № 1930/К, відповідно до умов якого відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами, в тому числі і за кредитним договором від 05 серпня 2008 року № 11380204000.
Ураховуючи наведене, ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" просило суд замінити сторону у виконавчому провадженні, а саме стягувача ПАТ "Дельта-Банк" на його правонаступника ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" у виконавчому листі № 754/14775/13.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 02 березня 2020 року заяву ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" про заміну сторони виконавчого провадження задоволено.
Замінено сторону виконавчого провадження, а саме:стягувача ПАТ "Дельта-Банк" на правонаступника ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія", у виконавчому листі № 754/14775/13.
Ухвала суду мотивована тим, що заявником доведено факт отримання ним від попереднього кредитора всіх прав та обов`язків у зобов`язанні, а саме на суму 541 749,47 грн. Боржник не надав до суду жодних належних доказів, які б свідчили про виконання ним судового рішення.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 12 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 02 березня 2020 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ТОВ ФК "Довіра та Гарантія" набуло всіх прав кредитора ПАТ "Дельта Банк", у тому числі й на отримання виконання зобов`язань за кредитним договором, де боржником є ОСОБА_1, тому звернення правонаступника кредитора із заявою про надання йому статусу сторони виконавчого провадження відповідає вимогам статей 512, 514 ЦК України та статті 15 Закону України "Про виконавче провадження".
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження.
У січні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди неправильно встановили обставини справи та не надали доводам заяви належного правового обґрунтування. Вважає, що заявник не довів факту переходу до нього права вимоги за спірним кредитним договором.
Відзив на касаційну скаргу учасники процесу не подали.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
У статті 442 ЦПК України визначено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.
Суд розглядає заяву про заміну сторони її правонаступником у десятиденний строк з дня її надходження до суду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та заінтересованих осіб. Неявка учасників справи та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження.
Ухвала про заміну сторони виконавчого провадження надсилається (надається) учасникам справи, а також державному виконавцю, приватному виконавцю в порядку, передбаченому статтею 272 цього Кодексу.
Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.
Підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 цього Кодексу).
Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.
За змістом статті 512 ЦК України, статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" у разі вибуття кредитора в зобов`язанні він замінюється правонаступником.
Виходячи із цих норм права, зокрема, пунктів 1, 2 частини першої статті 512 ЦК України у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора.
Така заміна кредитора відбувається поза межами виконавчого провадження у разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги.
У разі такої заміни кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, у зв`язку із чим припиняється її статус сторони виконавчого провадження, і її заміна належним кредитором проводиться відповідно до частини п`ятої статті 15 Закону України "Про виконавче провадження", за заявою заінтересованої сторони зобов`язання, якою є правонаступник, що отримав від попереднього кредитора всі права та обов`язки в зобов`язанні, у тому числі й право бути стороною виконавчого провадження.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року у справі № 6-122цс13, постанові Верховного Суду від 17 листопада 2020 року у справі № 2-2394/10 (провадження № 61-12239св19).
Отже, підставою для заміни сторони виконавчого провадження, тобто процесуального правонаступництва, є правонаступництво у матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов`язків вибулої сторони в цих правовідносинах.
По своїй суті заміна кредитора в зобов`язанні внаслідок відступлення права вимоги є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії виконання судового рішення.
Без заміни сторони виконавчого провадження правонаступник позбавлений процесуальної можливості ставити питання про відкриття виконавчого провадження та вчиняти інші дії згідно із Законом України "Про виконавче провадження".
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У статті 129-1 Конституції України встановлено, що судове рішення є обов`язковим до виконання.
Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з договором купівлі-продажу права вимоги від 18 вересня 2019 року № 1930/К укладеним між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" відбулося відступлення права вимоги за кредитним договорами, в тому числі і за кредитними договором від 05 серпня 2008 року № 11380204000, позичальником за яким є ОСОБА_1, та реєстром боржників, який передано ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія", який містить інформацію про передачу прав вимоги ОСОБА_1, що виникли на підставі договору від 05 серпня 2008 року № 11380204000 (а.с. 191-192).
Задовольняючи заяву ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія", суди попередніх інстанцій виходили з того, що за договором відступлення відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов`язків сторони, яка вибула, в цих правовідносинах.
Такий висновок судів попередніх інстанцій є правильним, виходячи із того, що ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" набуло всіх прав кредитора ПАТ "Дельта Банк", у тому числі й на отримання виконання зобов`язань за кредитним договором, де боржником є ОСОБА_1, а тому звернення правонаступника кредитора із заявою про надання йому статусу сторони виконавчого провадження відповідає вимогам статей 512, 514 ЦК України та статті 15 Закону України "Про виконавче провадження".
Доводи заявника про те, що судами належно не досліджені докази переходу прав вимоги за кредитним договором від 05 серпня 2008 року № 11380204000, не заслуговують на увагу, оскільки суди забезпечили повний та всебічний розгляд справи, належно встановили всі обставини справи, дослідили та надали правову оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам.
Європейський суд з прав людини також вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України").
Колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини справи у достатньому обсязі для ухвалення правильного по суті, законного та обґрунтованого судового рішення.
Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
При цьому колегією суддів враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій без змін.