ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 804/2588/16
адміністративне провадження № К/9901/1691/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,
розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу №804/2588/17 за позовом Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Дніпропетровську Міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.08.2016 (суддя Гончарова І.А.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2017 (головуючий суддя Божко Л.А., судді: Дурасова Ю.В., Лукманова О.М.),
ВСТАНОВИВ:
Публічне акціонерне товариство "ДТЕК Павлоградвугілля" (далі також Товариство, позивач) звернулося до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30.11.2015 №0000354801.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.08.2016, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2017, позовні вимоги задоволено.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (далі також Офіс ВПП) оскаржив їх у касаційному порядку.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21.11.2017 касаційна скарга залишена без руху.
Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали касаційної скарги у справі №804/2588/17 згідно правил підпункту 4 частини першої Розділу VІІ Перехідних положень цього Кодексу.
Ухвалою Верховного Суду від 02.01.2018 відкрито касаційне провадження у справі №804/2588/17.
Ухвалою суду від 05.04.2021 касаційний розгляд справи призначено у попередньому судовому засіданні на 06.04.2021.
В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач вказує, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи. Як зазначає відповідач, позивачем порушено вимоги пункту 161.2 статті 161 Податкового кодексу України в частині обмеження щодо включення до складу собівартості придбаних товарів при здійсненні оплати в отриманні ТМЦ на користь нерезидентів, що мають офшорний статус, суму витрат, що становить 85 відсотків вартості цих ТМЦ, у результаті чого, підприємством завищено суму витрат. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Позивач правом подання заперечення на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає касаційному розгляду справи.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, податковим органом у період з 29.10.2015 по 04.11.2015 проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питання дотримання вимог податкового законодавства України при взаємовідносинах з компанією Bergbau Impex (UK) LLP за період з 01.01.2014 по 31.12.2014, за результатами якої складено Акт №141/28-01-48-03/00178353 від 17.11.2015.
На підставі висновків акту відповідачем 30.11.2015 прийнято податкове повідомлення-рішення №0000354801, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток за основним платежем у розмірі 41443,00грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 20721,50грн.
Підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слугували висновки, викладені в акті перевірки, згідно з якими Товариством порушено вимоги пункту 161.2 статті 161 Податкового кодексу України, оскільки до складу собівартості придбаних товарів у Bergbau Impex (UK) LLP включено суму витрат у розмірі 100%, тоді як уповноваженими партнерами продавця є Lanbert LTD та Ukrainian Mining Machinery LTD, що мають офшорний статус, а тому вартість придбаних ТМЦ повинна включатися до витрат у розмірі 85%, в результаті чого підприємством завищено суму витрат, що враховується при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток підприємств.
Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням, Товариство звернулося до суду з адміністративним позовом про його скасування.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, посилався на те, що знаходження засновників контрагента виконавця на території Британських Віргінських островів та у Белізі, які є офшорною зоною, не може свідчити про офшорний статус самих контрагентів, оскільки для отримання офшорного статусу нерезидента, в офшорній зоні має розташовуватися безпосередньо юридична особа нерезидента, а не його засновники (учасники). Контролюючим органом залишено поза увагою той факт, що пункт 161.2 статті 161 Податкового кодексу України є доцільним застосовувати у випадку, якщо контроль та управління партнерством здійснюється з-за кордону, а не у випадку, якщо партнерами (засновниками) компанії організаційно-правової форми LLP виступають юридичні (фізичні) особи, які зареєстровані в офшорних зонах. Скасовуючи податкове повідомлення-рішення, суди попередніх інстанцій виходили з протиправності спірного податкового повідомлення-рішення внаслідок відсутності в діях позивача складу податкового правопорушення, передбаченого пунктом 161.2 статті 161 Податкового кодексу України.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
У справі, що розглядається судами з`ясовано, що між ПАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" та THIELE GmbH & Co.KG укладено контракт від 09.08.2013 на поставку гірничошахтного обладнання та запчастин гірничошахтного обладнання № PU-TH-1.
Поставки у 2014 році здійснювалися офіційним дилером THIELE GmbH & Co.KG - Bergbau Impex (UK) LLP у зв`язку з чим позивачем 15.04.2014 укладено контракт з вказаною компанією за № 577-PU.
За контрактом в цілому поставлено ТМЦ загальною вартістю 7ʼ 144ʼ389,98грн., при цьому 1ʼ 424ʼ 235,59грн. вартості поставленого товару включено позивачем до складу податкових витрат поточного періоду.
Згідно з висновками податкового органу, викладеними в акті перевірки, підставою для донарахування зобов`язань з податку на прибуток у 2014 році стало те, що учасники партнерства Bergbau Impex (UK) LLP є резидентами офшорних зон.
Так, в акті перевірки податковий орган зазначає, згідно отриманим від HM Revenue & Customs листом від 23.01.2015 №Eol/F21910/BC уповноваженими партнерами Bergbau Impex (UK) LLP, яке створене у формі партнерства, є Lanbert LTD та Ukrainian Mining Machinery LTD, які зареєстровані в офшорних зонах: Беліз та Британські Віргінські Острови. Обидва партнерства знаходяться поза межами Сполученого Королівства.
Вказана, обставина, на думку відповідача, свідчить про порушення позивачем вимог податкового законодавства, адже останнє до складу витрат у податковому обліку мало включити тільки 85% вартості товару, а при відображені витрат у податковому обліку, необхідно було врахувати вимоги пункту 161.2 статті 161 Податкового кодексу України.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно з пунктом 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Пунктом 161.2 статті 161 ПК України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що в разі укладення договорів, які передбачають здійснення оплати товарів (робіт, послуг) на користь нерезидентів, що мають офшорний статус, чи при здійсненні розрахунків через таких нерезидентів або через їх банківські рахунки, незалежно від того, чи здійснюється така оплата (в грошовій або іншій формі) безпосередньо або через інших резидентів або нерезидентів, витрати платників податку на оплату вартості таких товарів (робіт, послуг) включаються до складу їх витрат у сумі, що становить 85 відсотків вартості цих товарів (робіт, послуг).
Відповідно до пункту 161.3 статті 163 ПК України під терміном "нерезиденти, що мають офшорний статус" розуміються нерезиденти, розташовані на території офшорних зон, за винятком нерезидентів, розташованих на території офшорних зон, які надали платнику податку виписку з правоустановчих документів, легалізовану відповідною консульською установою України, що свідчить про звичайний (неофшорний) статус такого нерезидента. При існуванні договорів, визначених абзацом першим цього пункту, платник податку має послатися на наявність зазначеної виписки у поясненні до податкової декларації.
Сукупність наведених норм у взаємозв`язку дає підстави для висновку, що витрати платників податку на оплату вартості товарів (робіт, послуг) включаються до складу їх витрат у сумі, що становить 85 відсотків вартості цих товарів (робіт, послуг), у разі якщо відповідні витрати оплачуються нерезидентам, розташованим на території офшорних зон.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23.02.2011 №143-р "Про віднесення держав до переліку офшорних зон" відповідно до абзацу восьмого частини п`ятої статті 7 та абзацу четвертого частини першої статті 20 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" затверджено держави, віднесені до переліку офшорних зон.
Як вбачається зі змісту контракту № 577-PU від 15.04.2014, рахунку-фактури від 27.06.2014, вантажовідправником по даному контракту є THIELE GmbH & Co.KG, місцезнаходження та реєстрація - Німеччина, а продавцем (офіційним дилером) - Bergbau Impex (UK) LLP, місцезнаходження та реєстрації - Лондон, Велика Британія.
Вказані країни не віднесені до офшорних зон.
Крім того, стороною контракту є Bergbau Impex (UK) LLP, оплата поставленої продукції здійснювала на розрахунковий рахунок вказаної компанії, що є резидентом країни, яка не віднесена до офшорних зон, а не її уповноважені партнерства.
Разом з тим, у ході розгляду справи судами не встановлено, а відповідачем на підставі належних, допустимих та достовірних доказів не доведено, що контрагенти позивача мали місце розташування в державах, віднесених до переліку офшорних зон.
Обов`язок доведення обставини офшорного статусу контрагента покладається саме на контролюючий орган. Це пов`язано з тим, що саме контролюючий орган є особою, що заперечує право платника податків (у даному випадку Позивача) на віднесення сум витрат у відповідному розмірі до складу витрат, та саме він, в силу положень частини другої статті 77 КАС України, повинен доводити правомірність прийнятого ним рішення.
Судами розглянуто посилання податкового органу на те, що банківський рахунок, на який було перераховано кошти за придбані ТМЦ знаходить на Кіпрі, при цьому дана країна має статус офшорної зони. У свою чергу, відкриття рахунків в тих чи інших країнах віднесено до виключної компетенції суб`єкта господарювання.
При цьому відповідачем не доведено жодними належними та допустимими доказами, що позивачем перерахування коштів на оплату товару за контрактом №577-PU від 15.04.2014 здійснювалося на рахунки Lanbert LTD та Ukrainian Mining Machinery LTD.
Разом з тим, матеріалами справи підтверджено, що платежі за поставлену продукцію здійснювалися на банківський рахунок Bergbau Impex (UK) LLP: Privatbank Cyprus Branch Nicosia відповідно до виставлених рахунків-фактур.
У свою чергу, відповідачем не спростовано, що оплата вартості поставленої продукції за вказаними рахунками-фактурами з розрахункового рахунку компанії Bergbau Impex (UK) LLP була перерахована в повному об`ємі на розрахунковий рахунок THIELE GmbH & Co.KG.
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відсутність у суб`єкта господарювання ознак "нерезидента, який має офшорний статус" зумовлює відсутність складу податкового правопорушення, передбаченого пунктом 161.2 статті 161 ПК України, та протиправність спірного податкового повідомлення-рішення. Суди дійшли правильного висновку, що застосування в рамках досліджуваних правовідносин податковим органом пункту 161.2 статті 161 ПК України є протиправними, а доводи з приводу неправомірного віднесення позивачем до витрат завищеної вартості поставленої в рамках контракту з Bergbau Impex (UK) LLP та використаної продукції до складу податкових витрат є необґрунтованими та такими, що матеріалами справи не підтверджуються.
Верховним Судом викладено правову позицію у справах, що виникли зі спорів з аналогічними правовідносинами у постановах: від 04.09.2018 справа №826/392/16, від 21.01.2021 справа №805/469/16-а.
Відтак, доводи касаційної скарги не підтверджують обставин неправильного застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.
За правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -