Постанова суду № 807/805/14 від 07.04.2021 про визнання протиправним та скасування припису

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2021 року

м. Київ

справа №807/805/14

адміністративне провадження №К/9901/29695/19, №К/9901/31343/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Стеценка С.Г.,

суддів: Бучик А.Ю., Тацій Л.В.,

розглянувши в письмовому провадженні в касаційному порядку адміністративну справу № 807/805/14

за позовом Приватного акціонерного товариства "Мукачівський завод "Точприлад"

до Управління Держпраці у Закарпатській області

третя особа ОСОБА_1

про визнання протиправним та скасування припису

за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Мукачівський завод "Точприлад" та Управління Держпраці у Закарпатській області на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.09.2019 (колегія у складі: головуючого судді Шевчук С.М., суддів Кухтея Р.В., Носа С.П.,), -

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У березні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Мукачівський завод "Точприлад" звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування припису №07-03-022/0082-0094 від 30.01.2014, винесеного головним державним інспектором праці Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що в період з 28.01.2014 по 30.01.2014 на ПАТ "Мукачівський завод "Точприлад" здійснювалась позапланова перевірка з питань додержання вимог законодавства про працю. За результатами проведеної перевірки, державними інспекторами Турянським Я. І. та Хланта І. Ю. було складено Акт перевірки від 30.01.2014 №07-03-022/0082, а державним інспектором праці Хланта І. Ю. внесено припис від 30.01.2014 № 07-03-022/0082-0094 та складено протокол про адміністративне правопорушення від 30.01.2014 № 07-03-022/0088. Припис № 07-03-022/0082-0094 від 30.01.2014 вважає протиправним, необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 07.05.2014 (а.с. 212-217, Т.1), залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2014 (а.с. 249-253, Т.1), в задоволенні позовних вимог позивача було відмовлено.

4. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07.07.2015 постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 07.05.2014 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2014 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с. 50-51, Т.2).

5. Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 18.01.2016 допущено заміну первинного відповідача Територіальну державну інспекцію з питань праці у Закарпатській області на його правонаступника - Управління Держпраці у Закарпатській області.

6. Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 29.08.2016 (а.с. 251-257, Т.2), залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2016 (а.с. 79-84, Т.3), позовні вимоги задоволено частково, а саме: визнано протиправним та скасовано припис № 07-03-022/0082-0094 від 30.01.2014 Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області в частині пунктів 1, 2, 4 та 5 цього припису. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

7. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11.04.2017 постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 29.08.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2016 було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с. 127-129, Т.3).

8. Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 07.11.2017, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.01.2018, позов задоволено, визнано протиправним та скасовано припис №07-03-022/0082-0094 від 30.01.2014.

9. Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 31.10.2018 постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 07.11.2017 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.01.2018 скасовано та передано справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

10. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 21.05.2019 позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано припис № 07-03-022/0082-0094 від 30.01.2014 року, винесений головним державним інспектором праці Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області Халантою І.Ю.

11. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не повинен здійснювати оплату за час вимушеного прогулу, оскільки колективним договором передбачено надання відпустки без збереження заробітної плати у разі простою підприємства. Також суд вказав, що індекс споживчих цін у січні та травні 1998 року, в березні 1999 року, березні 2000 року не перевищував коефіцієнту 105,0 %, а відтак згідно ч. 1 ст. 105 Закону "Про індексацію грошових доходів населення" індексація не проводиться у зв`язку з досягненням вказаного показника. Стосовно вимог припису щодо необхідності додержання вимог ст. 116, 117 КЗпП України, то суд зазначив що обумовлений обов`язок покладений законодавством, проте є передчасним по факту відсутності доказів, що вказують на необхідність їх застосування. Суд першої інстанції вказав, що відповідач не встановлював обставин з приводу порушень ст. 116 КЗпП України по відношенню до інших працівників. Що ж стосується працівника ОСОБА_1, то судом встановлено, що висновок про порушення строків розрахунку при звільнені названого працівника здійснено без фактичного дослідження платіжних відомостей, оскільки в додатку до акту зазначено, що відомості про виплату заробітної плати за період з 1996 року по 2005 рік на підприємстві не збереглися. Щодо вимог припису про виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за дні невикористаної щорічної відпустки, то суд встановив, що у період з 07.06.1999 року по 29.07.2000 року у вказаного працівника мали місце прогули. Відповідно до ст. 9 Закону України "Про відпустки" час прогулів не зараховується до періоду, що дає право на щорічну оплачувану відпустку у зв`язку з вказаним на день звільнення ОСОБА_1 не існувало права на щорічну оплачувану відпустку, а як наслідок не виникло у неї права на її компенсацію. Стосовно п. 6 припису щодо здійснення виплати заробітної плати найманим працівникам відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 115 КЗпП України ОСОБА_1, то суд встановив, що вказане вимога спрямована на майбутнє та носить попереджувальний характер.

12. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.09.2019 рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21.05.2019 скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ПрАТ "Мукачівський завод "Точприлад" задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано пункти 2, 3, 6 припису Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області від 30 січня 2014 року №07-03-022/0082-0094. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Закарпатській області на користь Приватного акціонерного товариства "Мукачівський завод "Точприлад" витрати зі сплати судового збору в сумі 120 (сто двадцять) грн. 96 коп. У задоволенні решти вимог позивача про визнання протиправними та скасування пунктів 1, 4, 5 припису Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області від 30 січня 2014 року №07-03-022/0082-0094 відмовлено.

13. Апеляційний суд, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині визнання протиправними та скасування пунктів 1, 4, 5 оскаржуваного припису, виходив з того, що доказів перебування ОСОБА_1 у відпустці без збереження заробітної, як і доказів ознайомлення зазначеного працівника про обставини щодо надання йому відпустки без збереження заробітної плати, доказів перебування такого працівника на лікарняному у період з 1997-2000 рр суду не надано, натомість пояснення гр. ОСОБА_1 підтверджені відомостями наявної у справі копії особової картки №2263, що свідчить про не перебування її на лікарняному та у відпустці без збереження заробітної плати у період простою підприємства позивача не з вини вказаного працівника. У зв`язку з вказаним вважає правомірними вимоги оскарженого п. 1 припису щодо усунення порушення вимог ст.113 КЗпП України, які зобов`язують власника або уповноважений орган здійснювати оплату працівнику за час вимушеного простою за період з 01.01.1997 по 29.07.2000.

Стосовно ж правомірності пункту 3 (щодо подальшої необхідності ПАТ "Мукачівський завод "Точприлад" додержуватись вимог ст.116 КЗпП України) та пункту 6 оскаржуваного припису (щодо здійснення ПАТ "Мукачівський завод "Точприлад" подальшої виплати заробітної плати найманим працівникам з урахуванням вимог ч. 1 та ч.2 ст. 115 КЗпП України), то колегія суддів апеляційного суду вважає названі вимоги припису такими, що спрямовані на додержання вимог законодавства про працю на майбутнє, а винесення припису направленого на спонукання суб`єкта господарювання дотримуватись приписів чинного законодавства на майбутнє не входить до сфери повноважень відповідача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

14. Не погодившись із наведеними вище судовими рішеннями, ПАТ "Мукачівський завод "Точприлад" та Управління Держпраці у Закарпатській області подали касаційні скарги, в яких позивач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції повністю, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21.05.2019 залишити в силі; відповідач просить частково скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.09.2019 в частині скасованих пунктів 2, 3, 6 Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області від 30.01.2014 №07-03-022/0082-0094 та прийняти нове рішення, яким в цій частині, яким відмовити в задоволенні позову.

15. В обґрунтування вимог своєї касаційної скарги ПАТ "Мукачівський завод "Точприлад" зазначає, що п. 1 оскаржуваного припису є протиправним, оскільки позивач не повинен здійснювати оплату за час вимушеного прогулу, оскільки колективним договором передбачено надання відпустки без збереження заробітної плати у разі простою підприємства. Що стосується оскарження п. 4 припису, то у позивача відсутня будь-яка затримка виплат ОСОБА_1, а отже й відсутня підстава для виплати їй середнього заробітку відповідно до ст. 117 КЗпП України. Стосовно п. 5 оскаржуваного припису позивач зазначає, що відповідно до ст. 9 Закону України "Про відпустки" час прогулів не зараховується до періоду, що дає право на щорічну оплачувану відпустку, у зв`язку з вказаним на день звільнення ОСОБА_1 не існувало право на щорічну оплачувану відпустку, а як наслідок не виникло у неї право на її компенсацію.

16. В свою чергу, Управління Держпраці у Закарпатській області обґрунтовує свою касаційну скаргу тим, що оскільки звернення було індивідуальним, то внесений припис відносно порушень трудового законодавства, що були допущені стосовно ОСОБА_1 формулювався у однині, адже відповідно до Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" під час проведення позапланового заходу з`ясовуються лише ті питання, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення цього заходу. Таким чином, оскаржуваний припис виданий щодо усунення законодавства про працю, з метою дотримання прав та гарантів застрахованої особи та чітко відповідає вимогам законодавства України. Також зазначає, що вищенаведені факти уже доведені в суді і з цього приводу є рішення Мукачівського міськрайонного суду та Апеляційного суду Закарпатської області у справі про адміністративне правопорушення. Відповідно до цих рішень, керівник ПАТ "Мукачівський завод "Точприлад" визнаний винним у допущених порушеннях та на нього накладено адміністративне стягнення.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

17. 28.10.2019 в автоматизованій системі документообігу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зареєстровано касаційну скаргу ПАТ "Мукачівський завод "Точприлад".

18. 13.11.2019 в автоматизованій системі документообігу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зареєстровано касаційну скаргу Управління Держпраці у Закарпатській області.

19. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів для розгляду касаційних скарг у складі судді-доповідача: Стеценка С.Г., суддів: Бучик А.Ю., Тацій Л.В.

20. Ухвалами Верховного Суду від 14.11.2019 та 03.12.2019 відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами ПАТ "Мукачівський завод "Точприлад" та Управління Держпраці у Закарпатській області на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.09.2019 у справі за позовом ПАТ "Мукачівський завод "Точприлад" до Управління Держпраці у Закарпатській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_1, про визнання протиправним та скасування припису.

21. Ухвалою Верховного Суду від 06.04.2021 закінчено підготовку справи до касаційного розгляду і, враховуючи приписи пункту 3 частини першої статті 345 КАС України, постановлено здійснювати такий в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 07.04.2021.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

22. Судами попередніх інстанцій установлено, що у період з 28.01.2014 по 30.01.2014 Територіальною державною інспекцією з питань праці у Закарпатській області, на підставі наказів від 20.01.2014 № 6-П та від 24.01.2014 № 8-П, направлень від 24.01.2014 № 0096 та від 27.01.2014 № 0100, проведено позапланову перевірку з питань додержання вимог законодавства про працю у Публічному акціонерному товаристві "Мукачівський завод "Точприлад". Підставою для проведення позапланової перевірки стали заяви ОСОБА_1 та листа Закарпатської прокуратури за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України від 17.01.2014 № 2/116.

23. 30.01.2014 за результатами перевірки складено акт перевірки додержання суб`єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування від № 07-03-022/0082, винесено припис № 07-03-022/0082-0094, а також складено протокол про адміністративне правопорушення № 07-03-022/0088.

24. Відповідно до Акту перевірки від 30.01.2014 № 07-03-022/0082 під час перевірки позивача виявлено наступні порушення, що пов`язані із періодом роботи ОСОБА_1 :

- ст. 83 КЗпП України, а саме: при звільненні ОСОБА_1 їй не виплачено грошової компенсації за усі дні невикористаної щорічної відпустки;

- ст. 95 КЗпП України, а саме: за час роботи у 1997-2000 роках ОСОБА_1 не проводилась індексація заробітної плати;

- ст. 113 КЗпП України, а саме: період роботи ОСОБА_1 з 01.01.1997 по 29.07.2000 слід кваліфікувати як простій, який виник не з її вини, та цей період роботи їй повинен бути оплачений;

- ст. 116 та ч. 1 ст. 47 КЗпП України, а саме: при звільненні ОСОБА_1 29.07.2000 належні їй при звільненні суми (розраховані не у повному об`ємі) були виплачені станом на 01.10.2000;

- ст. 117 КЗпП України, а саме: при виплаті ОСОБА_1 належних при звільненні сум їй не виплачено середнього заробітку за усі дні затримки розрахунку при звільненні аж до дня фактичного розрахунку;

- ч. 1, 2 ст. 115 КЗпП України, а саме: заробітна плата працівникам товариства за другу половину грудня 2014 року в сумі 1 210 925,47 грн. була виплачена 08.01.2013 згідно платіжного доручення №8 пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата заробітної плати (а. с. 18-28 т. 1).

25. Приписом від 30.01.2014 №07-03-022/0082-0094 позивача зобов`язано:

1) оплату часу вимушеного простою ОСОБА_1 за період з 01.01.1997 по 29.07.2000, привести у відповідність до ст.113 КЗпП України;

2) індексацію заробітної плати ОСОБА_1 за період з 01.01.1997 по 29.07.2000, привести у відповідність до вимог ст.95 КЗпП України;

3) при звільненні працівників додержуватись вимог ст.116 КЗпП України;

4) оплату часу затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 за період з 29.07.2000 по 01.10.2000, привести у відповідність до ст.117 КЗпП України;

5) виплатити грошову компенсацію ОСОБА_1 за дні невикористаної щорічної відпустки відповідно до ст. 83 КЗпП України;

6) виплату заробітної праці найманим працівникам в подальшому проводити відповідно до вимог ч.1 та ч.2 ст.115 КЗпП України.

26. 07.02.2014 ПАТ "Мукачівський завод "Точприлад" подано скаргу на рішення державних інспекторів праці, за результатами розгляду якої листом Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області від 21.02.2014 за №01-08/297 поінформовано позивача, що виявлені порушення ґрунтуються на даних отриманих у процесі перевірки копій кадрових та бухгалтерських документів товариства, а відтак відсутні правові підстави для скасування акту перевірки від 30.01.2014 №07-03-022/0082 та припису від 30.01.2014 №07-03-022/0082-0094.

27. ПАТ "Мукачівський завод "Точприлад" вважаючи, що припис від 30.01.2014 №07-03-022/0082-0094 є протиправним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, звернулось до суду з адміністративним позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

28. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

29. У відповідності до пункту 1 Положення про Державну інспекцію України з питань праці, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 386/2011 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Положення), що діяло на час виникнення правовідносин, Державна інспекція України з питань праці (Держпраці України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем`єр-міністра України - Міністра соціальної політики України. Держпраці України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

30. Відповідно до пп. 7 п. 6 Положення, Держпраці України для виконання покладених на неї завдань має право видавати в установленому порядку роботодавцям, у тому числі фондам загальнообов`язкового державного соціального страхування, обов`язкові до виконання приписи щодо усунення порушень законодавства про працю, законодавства про зайнятість населення, законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування щодо призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

31. Відповідно до ст. 221 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) трудові спори розглядаються: 1) комісіями по трудових спорах; 2) районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами. Такий порядок розгляду трудових спорів, що виникають між працівником і власником або уповноваженим ним органом, застосовується незалежно від форми трудового договору. Установлений порядок розгляду трудових спорів не поширюється на спори про дострокове звільнення від виборної платної посади членів громадських та інших об`єднань громадян за рішенням органів, що їх обрали.

32. Згідно ст. 260 КЗпП України державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці здійснюють, зокрема, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці.

33. Статтею 12 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року №108/95-ВР встановлено, що норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України. Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.

34. Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України "Про оплату праці" контроль за додержанням законодавства про оплату праці на підприємствах у межах наданих повноважень здійснюють, зокрема, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

35. Згідно п.1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 100 "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань праці та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України" (далі - Постанова № 100) Кабінет України постановив: утворити як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань праці за переліком згідно з додатком, реорганізувавши шляхом злиття територіальні органи Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки і Державної інспекції з питань праці. Установити, що територіальні органи, які утворюються згідно з пунктом 1 цієї постанови, є правонаступниками прав та обов`язків територіальних органів Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки і Державної інспекції з питань праці, що реорганізуються.

36. Згідно додатку до Постанови №100 Територіальне управління Держгірпромнагляду у Закарпатській області та Територіальна державна інспекція з питань праці у Закарпатській області реорганізуються шляхом утворення Управління Держпраці у Закарпатській області.

37. Отже, аналіз Положення, ст. 260 КЗпП України та ст. 35 Закону України "Про оплату праці" свідчить, що відповідач як територіальний орган Держпраці виконує функції з контролю за додержанням підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці (в тому числі щодо оплати праці, дотримання трудової дисципліни, надання гарантій і компенсацій).

38. Скасовуючи рішення попередніх інстанцій та направляючи дану справу на новий розгляд Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в свої постанові від 31.10.2018 року, вказав на те, що висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності повноважень Управління Держпраці у Закарпатській області при винесенні спірного припису є помилковими.

39. Верховний суд зазначив, що діючим законодавством передбачено право особи, яка вважає що її права та гарантії в галузі трудового законодавства порушені, на звернення з відповідною скаргою до уповноваженого органу з питань праці з метою проведення відповідної перевірки зазначених нею обставин. Крім того, положення КЗпП України надають такій особі право на звернення до комісії з розгляду трудових спорів або до суду в разі наявності спору між нею та власником про суми, що підлягають до виплати. При цьому зазначені права особи, яка потребує захисту своїх порушених прав, є альтернативними та не обмежують особу у виборі способу їх захисту.

40. Отже, Територіальна державна інспекція з питань праці у Закарпатській області, правонаступником якої є відповідач, не здійснювала у спірних правовідносинах розгляд трудового спору між ОСОБА_1 та ПАТ "Мукачівський завод "Точприлад", а діяла виключно як орган, уповноважений на здійснення контролю у сфері законодавства про працю.

41. Такого висновку дійшов Касаційний адміністративний суд у складі Верховного суду у постанові від 31.10.2018 у цій справі.

42. Також Касаційний адміністративний суд у складі Верховного суду у постанові від 31.10.2018 вказав, що задовольняючи позовні вимоги ПАТ "Мукачівський завод "Точприлад" суди попередніх інстанцій:

- не дослідили правомірності винесення відповідачем спірного припису,

- не надали правової оцінки зібраним у справі доказам в контексті правомірності застосування саме таких заходів щодо усунення виявлених порушень.

- не перевірено правомірність обраних відповідачем способу і порядку усунення виявлених порушень.

43. З урахуванням вказаних висновків Верховного Суду суди попередніх інстанцій у рішеннях, які переглядаються в даному касаційному провадженні, надавали оцінку зафіксованим актом перевірки порушенням трудового законодавства, на усунення яких видано оскаржуваний припис.

44. Так, що стосується правомірності п. 1 оскаржуваного припису щодо необхідності проведення оплати часу вимушеного простою ОСОБА_1 за період з 01.01.1997 по 29.07.2000 у відповідність до ст.113 КЗпП України, то колегією суддів встановлено таке.

45. Відповідно до ст. 113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

46. Відповідно до частини 3 ст. 84 КЗпП України (в редакції, що була чинна у період з 01.01.1997 по 29.07.2000) у порядку, визначеному колективним договором, власник або уповноважений ним орган у разі простою підприємства, установи, організації з не залежних від працівників причин може надавати відпустку без збереження заробітної плати або з частковим її збереженням.

47. Частиною 2 статті 26 Закону України "Про відпуски" (в редакції, що була чинна у період з 01.01.1997 по 29.07.2000) також було передбачено, що у порядку, визначеному колективним договором, власник або уповноважений ним орган у разі простою підприємства з не залежних від працівників причин може надавати відпустку без збереження заробітної плати або з частковим її збереженням.

48. Відповідно до п. 3.1.10 Колективного договору на 1997-2000 роки, укладеного між адміністрацією і профспілковим комітетом заводу "Точприлад" зазначено, що адміністрація у разі простою підприємства чи підрозділів з незалежних від працівників причин зобов`язана надавати відпустку без збереження заробітної плати без подання заяв працівниками та без оплати (а.с.168-169 т.1).

49. Відповідно до детального опису виявлених порушень законодавства (який є невід`ємною частиною акту перевірки, а.с.28-29 т.1) в ході перевірки з наданих до перевірки табелів обліку робочого часу за період 1997 року по 2000 рік встановлено, що відпустка без збереження заробітної плати ОСОБА_1 не надавалась. Також в ході перевірки було встановлено, що в обумовлений проміжок часу ОСОБА_1 не працювала або працювала не тривалий час, при цьому у вказаний проміжок часу вона не перебувала у відпустці. Відтак, обумовлений проміжок часу кваліфікований відповідачем, як простій не з вини працівника.

50. З метою об`єктивного та всебічного розгляду справи, судом витребовувались від позивача надані до перевірки табелі обліку робочого часу за період 1997 року по 2000 рік, однак відповідно до акту від 25.05.2011року позивач стверджував про їх знищення (а.с. 225 т.4)

51. З огляду на зазначені обставини справи судом здійснено було розгляд справи за наявними у справі доказами, а саме з наказів позивача №136/а від 28.03.1997року (а.с. 21 т.71), №372 від 17.12.1996року (а.с. 70 т.1), №227 від 23.06.1997року (а.с. 69 т.1), від 01.08.1997року (а.с.68 т.1), №279 від 29.08.1997року (а.с. 67), №332 від 31.10.1997року (а.с. 66 т.1), №4 від 12.01.1998року (а.с. 65 т.1), №66 від 30.03.1998року (а.с. 64 т.1), №132а від 23.06.1998року (а.с. 63 т.1), №202 від 02.10.1998року (а.с. 62 т.1), №4 від 05.01.1999року (а.с. 61 т.1), №96 від 14.04.1999року (а.с. 60 т.1), №144 від 04.06.1999року (а.с. 59 т.1), №201 від 07.09.1999року (а.с. 58 т.1), №1 від 14.01.2000року (а.с. 57 т.1), №99 від 12.04.2000року (а.с. 56 т.1), №171 від 05.07.2000року (а.с.55 т.1) вбачається, що в період з 28.03.1997 року по 3 кв. 2000року мали місце обставини стосовно часткового простою цехів та підрозділів підприємства-позивача. При цьому, із змісту названих наказів слідує, що обставини з приводу простою цехів та підрозділів підприємства-позивача в тому рахунку і скорочення тривалості робочого часу мали місце не з вини працівника ОСОБА_1 .

52. Окрім того, з перелічених наказів вбачається, що відносно працівників позивача прийнято рішення про вихід на роботу працівників з рівномірним розподілом по дням тижня за попереднім узгодженням з керівництвом підприємства позивача. Одночасно, обумовленими наказами прийнято рішення про надання відпустки без збереження заробітної плати невизначеному колу працівників, які не будуть задіяні у роботі підприємства-позивача. При цьому, названими наказами не ідентифіковано переліку працівників яким надається відпустка без збереження заробітної плати та на який час, а також не ідентифіковано переліку працівників, які будуть здійснювати вихід на роботу з рівномірним розподілом по дням тижня за попереднім узгодженням з керівництвом підприємства-позивача.

53. З метою з`ясування обставин стосовно надання відпустки без збереження заробітної плати працівнику ОСОБА_1 колегією суддів враховано обставини стосовно сплину строків, визначених законодавством для зберігання наказів по особовому складу про надання відпусток працівникам та наявності внесених відомостей стосовно виду відпустки, її тривалості до особової картки кожного працівника, термін зберігання, якої є довготривалим та не сплинув.

54. Дослідивши особову картку №2263 працівника ОСОБА_1 колегією суддів встановлено, що до розділу ІV названої особової картки у графу "вид відпустки" позивачем вносилися до особової карки названого працівника, як щорічні оплачувані відпустки так і відпустки без збереження заробітної плати. Дослідивши період з 1997 по 10.04.2000 року, встановлено, що згідно з даними названої особової картки працівника ОСОБА_1 у названий період часу вказаному працівнику було надано виключно такий вид відпустки, як "щорічна оплачувана відпустка". При цьому, як слідує з відомостей названої особової картки працівнику ОСОБА_1 відпустки без збереження заробітної плати у період з 1997 по 10.04.2000 роки не надавалось (а.с. 133-134 т.1).

55. Крім того, обов`язковою умовою надання відпустки без збереження заробітної плати, відповідно до вимог статті 84 КЗпП України та ст. 25 Закону України "Про відпуски", є бажання працівника, якому надається така відпустка.

56. Проте, в матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 зверталась до керівника позивача з заявою (або у будь-який інший спосіб) про надання їй відпустки без збереження заробітної плати, що свідчить про необґрунтованість доводів позивача про те, що ОСОБА_1 у період з 1997 по 10.04.2000 роки перебувала у відпустці без збереження заробітної плати.

57. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 19.04.2018 у справі №826/584/16.

58. Отож, враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що приведені письмові докази підтверджують викладені в акті перевірки обставини з приводу того, що в проміжок часу з 1997 року по 2000 рік гр. ОСОБА_1 працювала не тривалий час, а здебільшого у названому періоді не працювала взагалі при цьому у вказаний проміжок часу вона на лікарняному не перебувала, у відпустці без збереження заробітної плати не перебувала. Термін перебування у щорічній оплачуваній відпустці становив з 04.11.1997 по 03.12.1997 - 30 календарних днів), з 13.05.1998 по 09.06.1998 - 28 календарних днів), з 14.03.2000 по -10.04.2000 - 28 календарних днів, а отже доводи відповідача з приводу того, що в період 1997-2000 року мав місце простій підприємства позивача у вигляді простою його окремих цехів та підрозділів та мало місце скорочення тривалості робочого часу не з вини названого працівника.

59. Доказів перебування обумовленого працівника у відпустці без збереження заробітної, як і доказів ознайомлення зазначеного працівника про обставини щодо надання йому відпустки без збереження заробітної плати, доказів перебування такого працівника на лікарняному у період з 1997-2000 рр суду не надано, натомість пояснення гр. ОСОБА_1 підтверджені відомостями наявної у справі копії особової картки №2263 свідчать про не перебування працівника ОСОБА_1 на лікарняному та у відпустці без збереження заробітної плати у період простою підприємства - позивача не з вини вказаного працівника.

60. Враховуючи фактичні обставини справи та положення приведеного законодавства, колегія суддів Верховного Суду вважає вірними висновки суду апеляційної інстанції про правомірність вимоги оскарженого п.1 припису щодо усунення порушення вимог ст.113 КЗпП України, які зобов`язують власника або уповноважений орган здійснювати оплату часу вимушеного простою працівнику ОСОБА_1 за час вимушеного простою за період з 01.01.1997 по 29.07.2000.

61. Що стосується оскарження позивачем пункту 2 припису №07-03-022/0082-0094 від 30.01.2014 щодо необхідності індексації заробітної плати працівнику ОСОБА_1 за період з 01.01.1997 по 29.07.2000 у відповідність до вимог ст.95 КЗпП України, судом враховується наступне.

62. Відповідно до ст. 95 КЗпП України (в редакції чинній у період 1997-2000рр) заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

63. Індексація заробітної плати здійснюється на підставі Закону "Про індексацію грошових доходів населення" №1282-ХІІ, згідно з нормами статей 1, 2 якого індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

64. Статтею 2 названого Закону передбачено, що індекс споживчих цін обчислюється на підставі статистичних спостережень за зміною цін у роздрібній торгівлі, на ринках тощо і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

65. Відповідно до статті 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" обчислення індексу споживчих цін з наростаючим підсумком для індексації грошових доходів громадян починається з 1 січня 1997 року, і індексація провадиться, якщо індекс споживчих цін перевищив 105 відсотків (величина порога індексації). Обчислення індексу споживчих цін для здійснення подальшої індексації грошових доходів громадян починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив 105 відсотків.

66. Постановою КМУ від 07.05.1998 № 663 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів громадян (далі по тексту Порядок №663).

67. Пунктами 1 та 5 названого Порядку №663 передбачено, що базою для обчислення індексу споживчих цін є січень 1998 року. Індекс споживчих цін обчислюється Держкомстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

68. Пунктом 5 Постанови №663 (в редакції станом на 1997 рік) передбачено, що у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії, місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим для обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів громадян. У разі коли підвищення розміру мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії не супроводжується підвищенням грошових доходів громадян, що підлягають індексації, передбачених пунктом 2 цього Порядку, або коли це підвищення не перевищує гарантії, встановленої Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" (1282-12), грошові доходи індексуються на загальних підставах, передбачених пунктами 1 і 4 цього Порядку.

69. Постановою КМ №1321 від 21.07.1999 внесені зміни до п.5 Постанови №663, якою передбачено у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії, соціальної допомоги та стипендії місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів громадян. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться.

70. Підсумовуючи викладене, приведеними нормативно-правовими актами (в редакції що було чинним у період з 1997 року по дату звільнення позивача 29.07.2000) для підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності встановлений обов`язок щодо проведення індексації заробітної плати у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації - 105 %. При цьому, у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати місяць в якому відбулося підвищення є базовим для індексації грошових доходів. Індексація грошових доходів у вказаний місяць не проводиться.

71. Відповідно до Указу Президента України "Про грошову реформу в Україні" №726/96 від 25.08.1996, Закону України "Про встановлення величини вартості межі малозабезпеченості та розміру мінімальної заробітної плати на 1998 рік" №780/97 від 24.12.1997, Указу Президента №669/98 від 23.06.1998року, Закону України №366-14 від 25.12.1998року, Закону України №1766-14 від 01.06.200 року, Закону України №1766-14 від 01.06.2000року мінімальна заробітна плата становила: у період з 02.09.1996 року - 15 грн; з 01.01.1998року - 45 грн; з 01.07.1998року - 55грн; з 01.01.1999року - 74 грн; 01.04.2000року - 90 грн; з 01.07.2000року - 118грн.

72. Відповідно до листа Головного Управління статистики у Львівській області №13-06/2568/10-19 від 24.07.2019року, індекс споживчих цін в Україні для індексації грошових доходів за період 1997-2000 років перевищив граничний поріг у 105% лише в жовтні 1998року та становив -106,2%. У решті періодів 1997-2000рр перевищення граничного порогу індексу споживчих цін у 105 і більше відсотків не існувало.

73. За наведених положень законодавства та обставин справи слідує, що позивач зобов`язаний був провести індексацію заробітної плати ОСОБА_1 з наступного місяця (а саме з листопада 1998року), який слідує за місяцем у якому відбулося перевищення граничного порогу індексу споживчих цін більш ніж 105 відсотків, за винятком випадків підвищення заробітної плати позивача у вказаний період.

74. З відомостей підприємства - позивача щодо нарахування працівнику ОСОБА_1 заробітної плати (а.с. 45-54, 112-132 т.1) та довідок №2537/61 від 12.11.2013, №2536/61 від 12.11.2013 про заробітну плату позивача у період з 1997 по червень 2000 (а.с. 245-246 т.2), довідки №945/72 від 28.03.2014 (а.с. 136 т.1), вбачається, що позивач у період:

- 1997 році отримала заробіток в квітні - 3,76 грн (тариф 0,470), в травні та червні -0,62 грн ( тариф 0,470грн ), в грудні 14,00грн (тариф 0,470), а.с.45,46, 52 т.1;

- 1998 році отримала заробіток в січні - 59,92 грн (тариф -0,470), в травні -76,56 грн (тариф 1,000), а.с. 112,115 т.1;

- 1999 році отримала разову заробіток в березні - 10 грн (тариф 1.200);

- 2000 році отримала заробіток в березні 262,64 грн (тариф 1.680) а.с.130 т.1.

75. Натомість, з названих доказів слідує, що у період з листопада 1998 року по лютий 1999 року заробітна плата працівнику ОСОБА_1 не виплачувалась у зв`язку з відсутністю у зазначеного працівника фактично відпрацьованих днів у названий період. При виплаті заробітку у березні 1999 році та 2000 році, заробіток обраховано з урахуванням підвищеного тарифу, що вказує на відсутність правових підстав для індексації грошового доходу названого працівника.

76. Таким чином, виявлені відповідачем порушення щодо не проведення індексації сум виплаченої заробітної плати для працівника ОСОБА_1 не підтверджуються зібраними у справі доказами, у зв`язку з чим колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів про неправомірність вимоги оскаржуваного п.2 припису стосовно необхідності усунути, виявлене відповідачем порушення вимог ст.95 КЗпП України щодо не проведення позивачем з індексації заробітної плати працівника ОСОБА_1 за період 1997-2000 років, оскільки у період 1997року, січень - жовтень 1998 року, 1999, 2000 року індекс споживчих цін не перевищував поріг 105%, а в період листопада 1998 по лютий 1999 року заробіток зазначеній особі не виплачувався та не нараховувався у зв`язку з відсутністю у названого працівника фактично відпрацьованих робочих днів у вказаний період.

77. Стосовно ж виплат, які стосуються вимушеного простою для названого працівника, то вказані виплати як на час перевірки так і на час розгляду справи не нараховані та не проведені позивачем, а відтак висновок про порушення позивачем положень ст.95 КЗпП України при їх нарахуванні та виплаті є передчасними та є таким, що спрямований на усунення порушень в майбутньому. Відповідно до норм приведеного законодавства припис виноситься лише у випадку виявлення відповідачем обставин щодо фактично вчиненого порушення, а оскільки на момент його винесення обставини щодо нарахування та виплати заробітку за час вимушеного прогулу не проведені, то відсутні підстави для констатування факту що при нарахуванні зазначених виплат не були враховані та порушені позивачем приписи ст.95 КЗпП України. Отож, припис у названій частині є передчасним.

78. Що стосується оскарження пункту 3 (щодо подальшої необхідності ПАТ "Мукачівський завод "Точприлад" додержуватись вимог ст.116 КЗпП України) та пункту 6 оскаржуваного припису (щодо здійснення ПАТ "Мукачівський завод "Точприлад" подальшої виплати заробітної плати найманим працівникам з урахуванням вимог ч. 1 та ч.2 ст. 115 КЗпП України), то колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що названі вимоги припису є такими, що спрямовані на додержання вимог законодавства про працю на майбутнє.

79. Так, частиною 1 ст.8 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" та п. 7 Порядку №390 (в редакції, що були чинними да дату винесення оскаржуваного припису) орган державного нагляду (контролю) наділений повноваженнями щодо винесення приписів спрямований виключно на усунення порушень і недоліків виявлених в ході перевірки.

80. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що п.п 3, 6 оскаржуваного припису містять рекомендації на майбутнє, тобто не відповідають вимогам, які пред`являються до складання припису.

81. Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16.02.2021 у справі № 821/233/17.

82. За наведених обставин справи та положень законодавства, колегія суддів погоджується з висновком судів про наявність підстав для визнання протиправним та скасування оскаржуваного припису в частині п. 3 та п. 6.

83. Стосовно оскарження позивачем п.4 припису №07-03-022/0082-0094 від 30.01.2014 щодо необхідності оплату часу затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 за період з 29.07.2000 по 01.10.2000 привести у відповідність до ст.117 КЗпП України, то колегія суддів зазначає наступне.

84. Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

85. Із змісту акту перевірки та відомостей, приведених відповідачем в детальному описі виявлених порушення, які є його невід`ємною частиною (а.с. 28-29 т.1), слідує що позивач в день звільнення гр. ОСОБА_1 не здійснив виплат передбачених: ст. 113 КЗпП України (за час простою підприємства не з вини працівника за період 1997-2000рр.); статтею 83 КЗпП України (грошової компенсації за всі не використані ним дні щорічної відпустки).

86. Зібраними та дослідженими у справі доказами підтверджуються викладені в акті перевірки обставини стосовно виявлених порушень щодо непроведення зазначених виплат гр. ОСОБА_1 в день її звільнення.

87. Відтак, суд вважає правомірними вимоги п. 4 оскарженого припису щодо зобов`язання позивача усунути порушення вимог ст.117 КЗпП України стосовно виплатити працівникові ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у зв`язку з чим вказаний пункт припису скасуванню не підлягає.

88. Що стосується оскарження позивачем пункту 5 припису №07-03-022/0082-0094 від 30.01.2014 щодо необхідності виплатити грошової компенсації ОСОБА_1 за дні невикористаної щорічної відпустки відповідно до ст. 83 КЗпП України, колегія суддів зазначає наступне.

89. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

90. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

91. Згідно зі статтею 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

92. З акту перевірки відповідача та відомостей, приведених відповідачем в детальному описі виявлених порушень, які є його невід`ємною частиною (а.с. 28-29 т.1), вбачається, що особою, яка проводила перевірку,встановлено обставини з приводу того, що ОСОБА_1 не виплачено грошову компенсацію за дні невикористаної щорічної відпустки.

93. Дослідивши особову картку №2263 працівника ОСОБА_1 встановлено, що до розділу ІV названої особової картки у графу "вид відпустки" за період з 1997 по 10.04.2000 внесено відомості стосовно надання позивачу такого виду відпустки як "щорічна оплачувана відпустка" (а.с. 133-134 т.1)

94. За даними названої особової картки, працівнику ОСОБА_1 з урахуванням наданої уточнюючої довідки №75 від 28.03.2014 щодо здійснених описок у даних названої особової картки (а.с. 135 т.1) надано щорічну оплачувану відпустку: з 04.11.1997 по 03.12.1997 тривалістю 30 календарних днів за період роботи з 03.10.1996 по 1997 рік; з 13.05.1998 по 09.06.1998 - 28 календарних днів за період роботи з 03.10.1997 по 1998 рік; з 14.03.2000 по 10.04.2000 - 28 календарних днів за період роботи з 03.10.1999 по 1999 рік.

95. Як слідує з пояснень позивача, у період з 03.10.1999 по дату звільнення (29.07.2000), відпустка не нараховувалась та не виплачувалась через не вихід вказаного працівника на роботу у період з 01.06.1999 по 31.12.1999.

96. Однак, із змісту наказів підприємства позивача №4 від 05.01.1999 (а.с. 61 т.1), №96 від 14.04.1999 (а.с. 60 т.1), №144 від 04.06.1999 (а.с. 59 т.1), №201 від 07.09.1999 (а.с. 58 т.1) вбачається, що мали місце обставини стосовно часткового простою цехів та підрозділів підприємства позивача, скорочення тривалості робочого часу не з вини працівника ОСОБА_1 .

97. Як зазначалось вище відпустка без збереження заробітної плати працівнику ОСОБА_1 у вказаний період не надавалась у зв`язку з чим вказаний працівник має право на виплати визначені ст. 113 КЗпП України.

98. Відповідно до стаття 82 КЗпП України до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 75 цього Кодексу), зараховуються:

1) час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого дня) протягом робочого року, за який надається відпустка;

2) час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу);

3) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому виплачувалася допомога по державному соціальному страхуванню, за винятком відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

4) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заробітна плата у порядку, визначеному статтею 25 і частиною другою статті 26 Закону України "Про відпустки", за винятком відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку;

5) час навчання з відривом від виробництва тривалістю менше 10 місяців на денних відділеннях професійно-технічних закладів освіти;

6) час навчання новим професіям (спеціальностям) осіб, звільнених у зв`язку із змінами в організації виробництва та праці, у тому числі з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників;

7) інші періоди роботи, передбачені законодавством.

99. Колегія суддів приходить до висновку що період невиконання названим працівником трудових обов`язків з 01.06.1999 по 31.12.1999 є таким, що зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку. Як наслідок позивач зобов`язаний при звільненні обумовленого працівника виплатити грошову компенсацію за дні невикористаної щорічної відпустки за період з 03.10.1999 по дату звільнення (29.07.2000).

100. Таким чином, апеляційний суд дійшов вірного висновку щодо правомірності вимоги п.5 оскарженого припису стосовно зобов`язання позивача усунути порушення вимог ст.83 КЗпП України щодо виплатити грошової компенсації ОСОБА_1 за дні невикористаної щорічної відпустки.

101. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що апеляційний суд вірно вказав, що при винесенні пунктів 1, 4, 5 оскаржуваного припису відповідач діяв відповідно до вимог закону, добросовісно та розсудливо, з урахуванням всіх обставин, а пункти 2, 3, 6 оскаржуваного припису є протиправним та підлягають скасуванню з підстав викладених вище.

102. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, із повним і всебічним з`ясуванням обставин в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційних скаргих цих висновків не спростовують.

103. Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

104. Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

................

Перейти до повного тексту