ПОСТАНОВА
Іменем України
07 квітня 2021 року
Київ
справа №332/3880/16-а(2-а/334/444/16)
адміністративне провадження №К/9901/33883/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Бучик А.Ю.,
суддів: Рибачука А.І., Стеценка С.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2017 (в складі колегії суддів: головуючого судді - Олефіренко Н.А., суддів: Білак С.В., Шальєвої В.А.) у справі №332/3880/16-а (2-а/334/444/16) за позовом ОСОБА_1 до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
В листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя (далі - Центральне ОУПФУ, відповідач), в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови поновити з 01.01.2016 та з 01.01.2017 виплату пенсії, яка була обчислена відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування";
- зобов`язати Центральне ОУПФУ відновити з 01.01.2016 та з 01.01.2017 виплату пенсії, яка була обчислена відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
Позов обґрунтовував тим, що з 01.12.2011 і до теперішнього часу він працює на посаді судді Заводського районного суду м. Запоріжжя. З квітня 2014 року він перебуває на обліку у відповідача, де отримує пенсію по інвалідності як інвалід з дитинства третьої групи загального захворювання. Однак, з 01.01.2016 нарахування та виплата пенсії припинена. Відповідач відмовив йому у виплаті пенсії з 01.01.2016 та з 01.01.2017 посилаючись на відсутність законних підстав.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28 серпня 2017 року позовні вимоги за період з 01.01.2016 по 30.04.2016 залишено без розгляду.
Постановою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28 серпня 2017 року позов задоволено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року постанову Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28 серпня 2017 року скасовано та прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позову.
Не погодившись з судовим рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення цим судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
Касаційна скарга аргументована тим, що обмеження виплати пенсії суперечить Конституції України та є звуженням його конституційних прав. Окрім того, позбавлення пенсії є дискримінаційним щодо нього.
Позивач також посилається на неврахування практики Європейського Суду з прав людини, зокрема у справі "Пічкур проти України".
Відповідач правом на подання заперечення на касаційну скаргу не скористався.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Справу передано до Верховного Суду.
У зв`язку із відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, ця справа розглядалася в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 1 частини першої статті 345 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Судами встановлено, що позивач з квітня 2014 року перебуває на обліку в Центральному ОУПФУ як інвалід з дитинства третьої групи загального захворювання.
При цьому він з 01.12.2011 і по теперішній час працює на посаді судді Заводського районного суду м. Запоріжжя.
З 01.01.2016 виплату пенсії позивачу припинено.
У листопаді 2016 року позивач звернувся з письмовою заявою до відповідача, в якій просив поновити виплату пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
Відповідач листом № 1732/с-8 від 21.11.2016 повідомив позивача про відсутність підстав для поновлення виплати пенсії по інвалідності з посиланням на те, що з 01.01.2016 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", яким внесено зміни, зокрема, до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Згідно з абзацом 2 частини першої статті 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування": "Тимчасово, у період з 01.01.2016 року по 31.01.2016 року у період роботи особи (крім інвалідів І та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України "Про статус народного депутата України", "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються. Оскільки станом на 01.01.2016 позивач працював та зараз працює на посаді судді Заводського районного суду м. Запоріжжя, яка дає право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України "Про державну службу", "Про судоустрій і статус суддів", то з 01.01.2016 позивачу було призупинено виплату пенсії.
Позивач не погодився з вказаною, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що виплата пенсії, призначеної позивачу відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", підлягає відновленню у зв`язку з відсутністю підстав для її невиплати. У зв`язку з тим, що позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача поновити виплату пенсії з 01.01.2016 по 30.04.2016 ухвалою суду залишені без розгляду, то суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог позивача з 01.05.2016.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що на позивача поширюється дія ст. 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (зі змінами, внесеними Законом від 24.12.2015 №911-VІІІ, які набрали чинності з 01.01.2016 та зі змінами, внесеними Законом №1774-VIII від 06.12.2016, які набрали чинності з 01.01.2017), оскільки він обіймає посаду, яка дає право на призначення пенсії на умовах передбачених Законом України "Про судоустрій і статус суддів". А тому дії відповідача щодо невиплати йому пенсії по інвалідності є правомірними.
Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 47 Закону №1058-IV (в редакції Закону №911-VIII) тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються.
Отже, з 1 січня 2016 року призначені пенсії не виплачуються, у разі роботи осіб на посадах та на умовах, передбачених законами України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів".
Як встановлено судами, позивач з 2011 року і по даний час працює на посаді судді.
За таких обставин, підстави для поновлення виплати позивачу пенсії протягом 2016 року відсутні.
Згідно з положеннями статті 47 Закону № 1058-IV (в редакції Закону України від 06.12.2016 №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", набрала чинності з 01.01.2017) тимчасово, по 31 грудня 2017 року: особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" ), які займають посади державної служби, визначені Законом України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII "Про державну службу", а також працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються; у період роботи на інших посадах/роботах пенсія (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), розмір якої перевищує 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачується в розмірі 85 відсотків призначеного розміру, але не менше 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.
Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється.
Отже, з 01 січня 2017 року призначені пенсії не виплачуються у разі роботи осіб на посадах та на умовах, передбачених, зокрема, Законом України "Про судоустрій і статус суддів".
Оскільки в період по 31 грудня 2017 року Законом №1774-VIII встановлено обмеження виплати пенсій працюючим пенсіонерам, у разі їх роботи на посадах та на умовах, передбачених зокрема, Законом України "Про судоустрій і статус суддів", та враховуючи що на дату звернення до суду з даним позовом (22.11.2016) та уточнення позовних вимог (18.07.2017) позивач продовжував працювати на посаді судді Заводського районного суду м. Запоріжжя, у відповідача були відсутні правові підстави для поновлення з 01.01.2016 та з 01.01.2017 виплати йому пенсії, призначеної відповідно до Закону №1058-IV.
Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 15 січня 2019 року у справі № 758/2471/17, від 11 вересня 2019 року у справі №716/727/17, від 24 вересня 2019 року у справі №456/3791/16-а, від 29 квітня 2020 року у справі №490/9535/16-а, від 03 липня 2020 року у справі №562/3061/16-а.
Окремо Верховний Суд звертає увагу на те, що рішення Конституційного Суду України від 08.06.2016 № 4-рп/2016 (справа про щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці) не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки поширюється лише на суддів у відставці, до яких позивач не відноситься.
Посилання позивача на порушення статті 22 Конституції України у зв`язку зі зміною правого регулювання спірних правовідносин є безпідставними, адже Закон № 911-VIII не визнано неконституційним. Окрім того, Конституційний Суд України у Рішенні від 26.12.2011 №20-рп/2011 зазначив, що з урахуванням такого елемента принципу верховенства права, як пропорційність (розмірність) Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов`язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. При цьому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
На залежність розмірів соціальних виплат особі від економічних чинників Конституційний Суд України вказав і у Рішенні від 19.06.2001 № 9-рп/2001, зазначивши, що право на пенсію, її розмір та суми виплат можна пов`язувати з фінансовими можливостями держави, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами у той чи інший період її розвитку, а також з часом ухвалення відповідних нормативно-правових актів..
Крім того, у Рішенні від 08.10.2008 № 20-рп/2008 Конституційний Суд України вказав, що види і розміри соціальних послуг та виплат потерпілим… встановлюються державою з урахуванням її фінансових можливостей. Конституційний Суд України, вирішуючи це питання, врахував також положення актів міжнародного права.
Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
Таким чином, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.
Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою ст. 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій ст. 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме ст.21 Конституції України. Отже, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
У контексті спору Верховний Суд дійшов висновку, що обмеження, застосовані до позивача, мали тимчасовий характер і легітимну мету, а тому не відбулось звуження обсягу існуючого права позивача на отримання пенсії.
При вирішенні спірних правовідносин Верховний Суд також враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, в рішенні від 05.09.2017 у справі "Фабіан проти Угорщини" (Заява № 78117/13) (Fabian v. Hungary) параграфи 74 - 82, 84, у якому Суд у складі Великої Палати зазначив, що у вирішенні "справи стосовно зменшення, зупинення чи припинення соціальної пенсії" мають значення: ступінь втрати пільг; чи був елемент вибору; та ступінь втрати засобів для існування. Оскільки виплата пенсії заявника була призупинена лише в період, коли він був переведений на роботу та він мав можливість вибрати між продовженням державної зайнятості та отриманням його пенсії, Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що справедливий баланс між вимогами загального державного інтересу та правами заявника був дотриманий.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Оцінюючи наведені сторонами аргументи, Суд виходить з такого, що всі аргументи скаржника, наведені в касаційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом апеляційної інстанції, та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено.
Відповідно до статті 350 КАС України (в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15.01.2020 № 460-IX) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд