Постанова
Іменем України
24 березня 2021 року
м. Київ
справа № 127/15592/17-ц
провадження № 61-13005св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Служба у справах дітей Вінницької міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Служба у справах дітей Вінницької міської ради про відібрання дитини та повернення її батькові, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 лютого 2019 року у складі судді Вохмінової О. С. та постанову Вінницького апеляційного суду від 04 червня 2019 року у складі колегії суддів: Стадника І. М., Матківської М. В., Сопруна В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, але надалі змінив свої позовні вимоги та просив ухвалити рішення про відібрання дитини та повернення її батькові.
В обґрунтування вимог посилався на те, що у шлюбі із відповідачем у сторін народився син - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який після розірвання шлюбу із ОСОБА_2 залишився проживати з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради № 1259 від 25 травня 2017 місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 визначено з батьком - ОСОБА_4 .
Вказане рішення ОСОБА_2 не виконує, а проживання дитини з матір`ю загрожує життю та здоров`ю дитини, оскільки матір не справляється з виконанням батьківських обов`язків щодо виховання дитини, її навчання, забезпечення необхідним, дотриманням санітарно-гігієнічних норм.
Дитина навчається в загальноосвітній школі № 26 у м. Вінниці з 01 вересня 2017 року, але поведінка хлопчика є неконтрольованою, він нахабний, не керований, б`є дітей, конфліктує в школі як з дітьми, так і з вчителями, псує речі. Матір усвідомлює, що вплинути на дитину не може, оскільки авторитетом та повагою у сина не користується. ОСОБА_2 не докладає зусиль для зміни ситуації з сином, їй бракує вміння виховувати сина, забезпечити повноцінний розвиток дитини, в тому числі в зв`язку з несприятливим родинним становищем.
В двокімнатній квартирі крім сина та відповідача проживають ще троє членів сім`ї, при цьому неповнолітній ОСОБА_5 проживає з матір`ю, сестрою і бабою в одній кімнаті, в якій не дотримуються санітарно-гігієнічні умови, відсутня постільна білизна, навчальний куток для дитини, тощо. Між членами родини виникають часті конфлікти, що були предметом розгляду органами поліції.
Позивач зареєстрований та проживає в будинку за адресою: АДРЕСА_2, разом із цивільною дружиною - ОСОБА_6, яка виховала трьох дітей та не заперечує проти проживання сина ОСОБА_7 разом із ними. Умови проживання їхньої сім`ї задовільні. Житловий будинок відремонтований, газифікований, є зручності, а сім`я утримує господарство.
Відповідач безпідставно не виконує рішення органу опіки і піклування щодо визначення місця проживання дитини, тому відповідно до статті 162 СК України просив відібрати ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 від матері - ОСОБА_2 та повернути дитину батькові - ОСОБА_4, який проживає у АДРЕСА_2 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 25 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 04 червня 2019 року, позов задоволено. Відібрано малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, від матері ОСОБА_2, яка проживає у АДРЕСА_1 та повернуто дитину батькові - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, який проживає у АДРЕСА_2 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що залишення малолітнього ОСОБА_7 за місцем проживання матері створюватиме реальну небезпеку для здоров`я дитини та її благополуччя, порушуватиме право дитини на її належне виховання.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 та витребувано справу з Вінницького міського суду Вінницької області.
14 серпня 2019 року до суду надійшла витребовувана справа.
Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ОСОБА_2 вказувала, щосуди першої та апеляційної інстанцій не надали обґрунтованої оцінки доказам, поданим відповідачем.
Судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права щодо належного повідомлення сторін про розгляд справи та прийняття нових доказів без попереднього ознайомлення з ними відповідачем.
Суди першої та апеляційної інстанцій не у повній мірі та обсязі з`ясували фактичні обставини справи, які мають важливе значення для її вирішення.
Суд апеляційної інстанції у своїй постанові посилався на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Вінницької області від 11 червня 2018 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Вінницької міської ради, ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей, про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 з батьком, однак постановою Верховного Суду від 15 травня 2019 року вказані судові рішення скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції, тому є безпідставними посилання на обставини, встановлені вказаними судовими рішеннями.
Також зазначала, що судами проігноровані вимоги частини першої статті 171 СК України та частини першої статті 12 Конвенції ООН від 20 листопада 1989 року "Про права дитини". Дитина має право на те щоб бути вислуханою посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, дитині надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового розгляду. Думка дитини має бути зʼясована і врахована судом при розгляді справи.
Висновок суду про те, що залишення дитини за місцем проживання матері створюватиме реальну небезпеку для здоровʼя дитини і її благополуччя, порушуватиме право дитини на належне виховання, спростовується тим, що лише мати дитини турбується про здоровʼя сина, його повноцінним навчанням.
Реальна небезпека для здоров`я дитини та її благополуччя існує в результаті насильного відібрання дитини від матері та передання батькові, який взагалі не визнає того, що хлопчик потребує лікування та особливого підходу, навчання.
Декларацією прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Малолітню дитину не можна розлучати з матір`ю. Дитина може бути розлучена з матір`ю у виняткових випадках (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України").
Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що сторони у справі перебували в зареєстрованому шлюбі з 23 листопада 2009 року, від якого мають сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 21 жовтня 2011 року шлюб між сторонами розірвано, малолітній син залишився проживати з матір`ю та перебував на її утриманні та вихованні.
На підставі рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 23 вересня 2011 був видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, аліментів в твердій грошовій сумі в розмірі 400,00 грн щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з 18 липня 2011 року.
Згідно з розрахунками державного виконавця щодо розміру заборгованості ОСОБА_1 зі сплати аліментів ОСОБА_2 за 2014 рік борг складає 2 167,70 грн, за 2015 рік - 5 817,70 грн, за 2016 рік - 8 887,70 грн.
Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 25 травня 2017 року № 1259 місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, встановлено з батьком ОСОБА_1 .
Вказане рішення виконавчого комітету ОСОБА_2 добровільно не виконує.
На виконання рішення органу опіки і піклування ОСОБА_1 27 червня 2017 року мав намір забрати сина ОСОБА_7 з квартири АДРЕСА_3, однак ОСОБА_9 із членами своєї сім`ї чинили йому перешкоди у спілкуванні із сином, викликали працівників поліції.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
За правилами статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 150 СК України визначено обов`язок батьків щодо виховання та розвитку дитини.
Згідно з частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до частини першої статті 170 СК України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання.
Згідно пунктів 2-5 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: - ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; - жорстоко поводяться з дитиною; - є хронічними алкоголіками або наркоманами; - вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва.
У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування.
Під час ухвалення рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім`ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що факт того, що дитина може бути поміщена в середовище, яке більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання сім`ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням. Передання дитини під державну опіку слід розглядати як тимчасовий захід, здійснення якого повинно одразу припинитися, коли це дозволять обставини. Це означає, що такий захід не може бути санкціонований без попереднього розгляду можливих альтернативних заходів і повинно оцінюватись у контексті позитивного обов`язку держави вживати виважених і послідовних заходів для сприяння возз`єднання дітей зі своїми біологічними батьками, дбаючи при досягненні цієї мети про надання їм можливості підтримувати регулярні контакти між собою та, якщо це можливо, не допускаючи розлучення братів і сестер (пункти 50, 52 рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України").
Ухвалюючи рішення в справі "М. С. проти України" від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
У рішенні по справі "Мамчур проти України" від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
У справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на момент вирішення справи залишення малолітнього ОСОБА_8 за місцем проживання матері є небезпечним для життя, здоров`я і морального виховання дитини, тому відібрання дитини від матері є виправданим та таким, що здійснюється в інтересах дитини.
Верховний Суд виходить із пріоритету якнайкращих інтересів дитини, оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення, та вважає, що суди попередніх інстанцій з урахуванням встановлених фактичних обставин дійшли обґрунтованого висновку про доцільність на момент вирішення справи застосування такого тимчасового заходу як відібрання дитини від матері без позбавлення її батьківських прав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно з інформацією, наданої навчальним закладом "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 26 ВМР" начальнику служби у справах дітей Вінницької міської ради Шафранській Л. 19 лютого 2019 року № 60, ОСОБА_2 є матір`ю учня 2-А класу ОСОБА_3 . Перед початком нового навчального року мати не оформила індивідуальну форму навчання для сина.
У вересні-жовтні 2018 року ОСОБА_2 прагнула оформили хлопчика в Прибузьку школу-інтернат або спеціалізовану школу м. Вінниці, пройшла комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку дитини в КУ Інклюзивно-ресурсний центр № 1 Вінницької міської ради 26 вересня 2018 року, але їй відмовлено у влаштуванні дитини у ці заклади.
У 2018-2019 навчальних роках хлопчик школу відвідував, але в учнівському колективі почав бити дітей, зривати уроки.
За цей період ОСОБА_5 пропустив заняття в школі: з 17 до 21 вересня 2018 року у зв`язку з проходженням медогляду матір`ю та комплексною психолого-педагогічною оцінкою розвитку дитини, з 15 по 27 листопада 2018 року - у зв`язку з госпіталізацією матері; 29 листопада і 11 грудня 2018 року - за станом здоров`я хлопчика, з 03 по 07 грудня 2018 року - за хворобою, є довідка.
Хлопчик часто приходить в школу невмитий, від одягу - запах домашніх тварин. Працездатність під час занять нестійка, швидко втомлюється і втрачає інтерес до знань, впертий, проявляє пізнавальний інтерес до занять в ігровій формі, прагне гратися. Загальними навчальними навичками і вміннями, необхідними для дітей відповідного віку, не володіє. Знає букви, додає в межах десяти. Вдома матір не повторює з сином навчальний матеріал, не займається його навчанням і розвитком.
Не створений навчальний куточок для дитини, на пропозиції працівників школи створити його, відповідає, що немає ресурсів, місця і бажання.
Під час обстеження побутових умов сім`ї у листопаді 2018 року в квартирі було брудно, не прибрано.
Згідно з характеристикою, виданої навчальним закладом "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 26 Вінницької міської ради" № 60 від 19 лютого 2019 року ОСОБА_3 навчається в 2-А класі. В першому півріччі 1 класу зривав майже всі уроки, перекрикував вчителя, псував речі, кричав, бігав по класу під час уроків, бив дітей. Проявляв гіперактивність з недостатністю уваги і імпульсивністю. В другому семестрі ОСОБА_11 під час уроків пояснень вчителя не слухав, самовільно виходив з класу. Присутність матері і (або) психолога на уроці майже не змінювала поведінку ОСОБА_3. Хлопчик порівнює предмети за кількістю, розуміє поняття "більше", "менше", "дорівнює", усно розв`язує задачі на одну дію в межах 10, любить складати пазли. Не читає, знає букви. Любить фізкультхвилинку.
Хлопчик прагне уваги до себе, здібний, фізично дуже сильний, але впертий, зухвалий, некерований, не соціалізований, агресивний, не передбачуваний у діях.
На індивідуальних заняттях з психологом вчиться розв`язувати приклади на додавання і віднімання в межах 10 з опорою на наочність. Проявляв інтерес до занять в ігровій формі. У ОСОБА_3 переважає наочно-дійове мислення. Увага нестійка, швидко втомлюється і губить інтерес до знань.
Неодноразові бесіди з хлопчиком і матір`ю, проведені класним керівником, психологом, заступником директора, директором, результатів не дають.
Адміністрація школи вважає доцільним обстеження хлопчика з метою переведення його на індивідуальне навчання або інклюзивну форму навчання.
На засіданні комісії встановлено, що подальше проживання дитини з матір`ю неможливе, оскільки дитина дорослішає, вийшла з-під контролю, потребує особливої уваги і виховання, і в теперішніх умовах позитивних змін не буде.
Проживання в одній квартирі з братом ОСОБА_2, її старшою дочкою негативно впливає на психічний стан дитини. Брат ОСОБА_12 зловживає алкоголем, вчиняє конфлікти, тривалий час не дозволяв їм користуватись туалетом, ОСОБА_5 справляв потреби в куток кімнати. В квартирі антисанітарія.
Старша дочка ОСОБА_2 - ОСОБА_13 є неповнолітньою, проте разом з ОСОБА_12 вживає алкоголь, не навчається, двічі вчиняла спроби суїцидів.
ОСОБА_2 не може вплинути і не здатна змінити обстановку. Вона хоча і любить хлопчика, але не користується повагою, має низький виховний потенціал, не усвідомлює загрозу того, що відбувається. Матір не спонукає сина до навчання, виконання домашніх завдань, не займається з ним, дитина є педагогічно запущеною.
Орган опіки і піклування вважає, що є всі підстави для відібрання дитини від матері і передачу її батькові, який зможе забезпечити нормальні умови і виховання. Такі зміни підуть на користь дитині.
ОСОБА_5 нетривалий час жив з батьком, піддавався його впливу, але в даний час не хоче проживати з ним, оскільки батько вдарив сина, коли той стояв на криниці, і примушував пасти корів.
Просила врахувати, що проживання хлопчика з батьком буде контролюватись Кельменецькою службою у справах дітей або центром соціальних служб, вони будуть надавати допомогу. В селі є школа, медпункт, дитина буде жити в належних умовах.
Також представник ОСОБА_14 повідомила, що нещодавно було засідання комісії щодо розгляду питання щодо виконання батьками своїх обов`язків у відношенні ОСОБА_8 . На засіданні були присутні батьки, представники школи, лікарі, психологи і комісія прийняла рішення про направлення дитини для огляду в психіатричну лікарню. Разом з тим, лікарі надали висновок, що дитина не має психічних захворювань, а є проблеми педагогічного характеру, які виникли під впливом обставин у родині матері. Просила врахувати, що після лікарні дитині необхідно буде змінити обстановку, тому буде доцільним, щоб ОСОБА_5 проживав з батьком, а повернення дитини у те саме середовище може призвести до незворотних наслідків.
Станом на день ухвалення судом рішення у справі рішення виконкому Вінницької міської ради від 25 травня 2017 року № 1259 про встановлення місця проживання дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з батьком, не виконане, син проживає з матір`ю в квартирі АДРЕСА_3 . Підстав для відмови у відібранні малолітнього ОСОБА_8 від матері ОСОБА_2 та повернення дитини батькові - ОСОБА_4, судом не встановлено.
Згідно з частиною першою статті 162 СК України дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров`я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є постійним жителем с. Слобідка Кельменецького району Чернівецької області, характеризується позитивно. До складу його сім`ї входить цивільна дружина ОСОБА_6, яка також характеризується позитивно, спокійна, ввічлива, працелюбна, виховала трьох своїх дітей і має онуків. Умови проживання задовільні, є дитяча кімната, в окремому приміщенні кухня і спальня. Житловий будинок відремонтований, газифікований, є зручності. За станом здоров`я ОСОБА_1, ОСОБА_6 не мають перешкод щодо виховання дитини і виконання батьківських обов`язків (т. 1, а. с. 14, 19, 20, 21, 178, 179 - 183).
ОСОБА_2 разом з сином ОСОБА_7, дочкою ОСОБА_15, братом ОСОБА_12, проживають в квартирі АДРЕСА_3 в незадовільних побутових умовах, які також є загрозливими для здоров`я дитини (т. 1, а. с. 175).
В родині виникають конфлікти та сімейні сварки, протягом 2016 - 2017 років зафіксовано 22 виклики працівників поліції (т. 1, а. с. 172 -173, т. 2, а. с. 46).
Дитина опинилась у важкій життєвій ситуації, хлопчик любить маму і хоче з нею проживати, однак мати не здатна забезпечити особливе виховання для дитини, повноцінний розвиток через несприятливе родинне оточення, низький виховний потенціал і поведінка дитини стає неконтрольованою (т. 1, а. с. 55, 176, 177).
Верховний Суд зауважує, що відповідно до частин першої, другої статті 15 Закону України "Про охорону дитинства" дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
У касаційній скарзі ОСОБА_2 вказувала, що суд апеляційної інстанції у своїй постанові посилався на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Вінницької області від 11 червня 2018 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Вінницької міської ради, ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей, про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 з батьком, однак постановою Верховного Суду від 15 травня 2019 року вказані судові рішення скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції, тому є безпідставними посилання на обставини, встановлені вказаними судовими рішеннями.
Однак слід зазначити, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27 серпня 2020 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до виконавчого комітету Вінницької міської ради, ОСОБА_1, за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору - Служби у справах дітей Вінницької міської ради, Служби у справах дітей Немирівської районної державної адміністрації, про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради, визначення місця проживання дитини. Вказане рішення було оскаржено ОСОБА_2 в апеляційному порядку, однак згідно ухвали Вінницького апеляційного суду від 23 жовтня 2020 року апеляційну скаргу визнано неподаною та повернуто скаржнику.
Згідно із частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Зокрема, рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27 серпня 2020 року встановлено, що відповідно до висновку органу опіки і піклування Немирівської районної державної адміністрації Вінницької області №01.34-1709 від 31 липня 2019 року було визнано доцільним визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_1 .
Так, органом опіки та піклування Немирівської районної державної адміністрації Вінницької області було встановлено, що сім`я ОСОБА_2 була взята на супровід Немирівським районним центром соціальних служб для сім`ї дітей та молоді, а діти взяті на облік службою у справах дітей Немирівської районної державної адміністрації.
За час проживання сім`ї ОСОБА_16 на території с. Чуків Немирівського району, матір ОСОБА_2 зарекомендувала себе з негативної сторони. Діти з моменту переїзду зовсім не здобували освіту. І лише за сприянням Комісії з питань захисту прав дитини при Немирівській районній державній адміністрації малолітній ОСОБА_3 за станом здоров`я займався на індивідуальному навчанні. Дитина постійно втікає від матері і вона не знає місце його знаходження. Таке недбале ставлення матері ОСОБА_2 до своїх материнських обов`язків ставить під сумнів, чи вона взагалі спроможна займатися вихованням дитини.
Також у вказаному вище висновку зазначено, що ОСОБА_2 лише один раз дозволила обстежити умови проживання дітей. В травні 2019 року, під час обстеження умов проживання сім`ї соціальними працівниками в будинку було брудно, неохайно, відчувався неприємний запах.
З матір`ю дітей ОСОБА_2 була проведена бесіда, під час якої, вона була попереджена про відповідальність за життя, здоров`я та нездобуття освіти (так як діти не навчалися), а також їй було надано двотижневий термін для створення умов для проживання дітей.
Під час повторних відвідувань ОСОБА_2 не допустила працівників соціальних служб до помешкання, вказавши на те, що вона так і не навела лад в будинку.
11 липня 2019 року під час відвідування сім`ї, ОСОБА_2 разом зі своєю неповнолітньою донькою ОСОБА_13 знову не допустили до помешкання соціальних працівників та працівників поліції, зчинили сварку, вживали нецензурну лексику, вели себе зухвало, неадекватно, дочка взагалі вчинила бійку, все це відбувалося в присутності малолітньої дитини.
ОСОБА_2 взагалі не реагує на зауваження та не бере до уваги рекомендації соціальних служб. ОСОБА_2 неодноразово запрошували на засідання Комісії з питань захисту прав дитини при Немирівській районній державній адміністрації. Вона жодного разу не прибула на засідання Комісії.
Також в судовому засіданні при розгляді вищевказаної справи неповнолітній ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у присутності представника органу опіки та піклування та у відсутність в залі судових засідань батька ОСОБА_1, повідомив суду, що вже півроку проживає з батьком та його цивільною дружиною ОСОБА_17, яка, наразі, поїхала до своєї дочки на чотири тижні. ОСОБА_5 також повідомив, що бажає проживати разом з батьком у с. Слобідка. Розповів, що вони з батьком ходять "на природу" - смажать шашлики. У батька є що їсти. В селі у ОСОБА_3 є друзі. Йому подобається допомагати батькові по господарству. Він відвідує школу і математика - його улюблений предмет. У класі він ще всіх учнів не знає, але серед них у нього є вже 12 друзів. За час проживання з батьком мати та сестра йому не дзвонили.
З огляду на встановлені обставини щодо поведінки матері, фізичний та психічний стан здоров`я матері та дитини, умов проживання дитини, положення Конституції України, Сімейного кодексу України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конвенції про права дитини, Верховний Суд дійшов висновку, що вказаний випадок є винятковим і відібрання дитини від матері, як тимчасовий захід, застосовано судами в якнайкращих інтересах дитини з метою охорони його фізичного та психічного здоров`я, забезпечення нормального розвитку та права на освіту.
Отже, у цій справі втручання у право особи на повагу до сімейного життя було здійснено згідно із законом і мало законну мету - захист прав та інтересів дитини.
Доводи касаційної скарги про те, що судові засідання проводилися без її участі внаслідок неналежного про це повідомлення, що позбавило права на належний захист є необґрунтованими з огляду на таке.
Згідно із положеннями статті 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
За правилами частини першої статті 130 ЦПК України судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки.
Судами першої та апеляці йної інстанцій встановлено, що відповідач ОСОБА_2 неодноразово викликалась в судове засідання шляхом надіслання судових повісток за зареєстрованою в установленому законом порядку адресою місця проживання, телефонограмами, а також за додатково встановленою адресою місця перебування. Крім того, відповідач подавала відзив на позов, її інтереси в судових засіданнях представляв адвокат, тому суд вважав можливим розглянути справу у відсутність відповідача.
Крім того, в судове засідання викликався неповнолітній ОСОБА_3 для з`ясування його думки з приводу місця проживання, проте відповідач явку дитини не забезпечила.
Згідно протоколу судового засідання від 04 червня 2019 року апеляційний суд ставив на обговорення питання про можливість розгляду справи за відсутності відповідача, заперечень не надійшло. Адвокат Вишаровська В. К., яка представляє інтереси відповідача на підставі доручення для надання безоплатної вторинної правової допомоги від 10 жовтня 2017 року (т. 1, а. с. 77, 78), позов не визнала, письмові відзиви ОСОБА_2 підтримала.
За правилом частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Згідно з частиною першою статті 64 ЦПК України представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки.
Верховний Суд виходить з того, що аналіз положень статей 58, 64 ЦПК України дає змогу дійти висновку про надання процесуальним законом право особі брати участь у справі через представника, що передбачає вчинення представником від імені та в інтересах особи відповідних юридичних дій, що позбавляє сторону або третю особу необхідності їх вчиняти самостійно.
Таким чином, є безпідставними доводи касаційної скарги про позбавлення відповідача права на належний судовий захист.
З огляду на встановлені фактичні обставини справи, положення закону, Верховний Суд дійшов висновку, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, належним чином дослідив і оцінив подані сторонами докази, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 не можуть бути підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).