Постанова
іменем України
31 березня 2021 року
м. Київ
справа № 333/1539/16-к
провадження № 51-5646км20
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Анісімова Г.М.,
суддів Іваненка І.В., Луганського Ю.М.,
за участю:
секретаря судового засідання Рудюк В.Л.,
прокурора Чечерського В.І.,
в режимі відеоконференції:
засудженої ОСОБА_1,
захисника Середи А.А.,
представника потерпілого ОСОБА_15.,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене
до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12016080050001030, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки
м. Запоріжжя, зареєстрованої у АДРЕСА_1 ), проживаючої у АДРЕСА_2, раніше не судимої,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за касаційною скаргою захисника Середи Андрія Анатолійовича в інтересах засудженої ОСОБА_1 на вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18 жовтня 2019 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 20 серпня 2020 року щодо останньої.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18 жовтня 2019 року ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та призначено їй покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без позбавлення права керування транспортним засобом.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік.
Вирішено питання щодо речових доказів у провадженні.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватою та засуджено за те, що вона
02 лютого 2016 року приблизно о 16:30, керуючи автомобілем "Geely", реєстраційний номер НОМЕР_1, на задньому пасажирському сидінні якого перебували малолітні діти ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, рухалась по проїжджій частині вул. Комсомольської (Серікова) в м. Запоріжжі в напрямку просп. Леніна (Соборного) зі швидкістю не менше ніж 60 км/год, яка перевищує максимально допустиму швидкість руху в населеному пункті. В цей час у зустрічному ОСОБА_1 напрямку рухався автобус БАЗ-22154 СПГ, реєстраційний номер НОМЕР_2,
під керуванням водія ОСОБА_4, який здійснював міські пасажирські перевезення за маршрутом № 7 (вул. Анголенко - вул. Технічна, м. Запоріжжя), в салоні автобусу перебували пасажири ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 . Під час руху в районі будинку № 23 по вул. Комсомольській (Серікова) водій ОСОБА_1, не врахувавши дорожньої обстановки, для зменшення своєї швидкості руху застосувала гальмування, внаслідок чого не впоралася з керуванням транспортного засобу, допустила занос автомобіля, після чого керований нею автомобіль виїхав на зустрічну смугу руху, де зіткнувся з автобусом БАЗ-22154 СПГ.
Своїми діями водій ОСОБА_1 порушила вимоги пунктів 12.1, 12.4, 12.9 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі - ПДР). Порушення водієм ОСОБА_1 вимог п. 12.1 ПДР згідно з висновком судової автотехнічної експертизи від 17 березня 2016 року
№ 195/16 з технічної точки зору перебуває в прямому причинному зв`язку з подією дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП).
У результаті ДТП малолітній пасажир автомобіля "Geely"ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, отримала тілесні ушкодження та була доставлена
до КУ "Запорізька обласна клінічна дитяча лікарня", де ІНФОРМАЦІЯ_4 померла. Причиною смерті ОСОБА_2 стали тяжкі тілесні ушкодження, які знаходяться в прямому причинному зв`язку зі смертю.
Малолітній пасажир автомобіля "Geely" ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, отримав тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння.
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 20 серпня 2020 року апеляційну скаргу засудженої залишив без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Середа А.А. в інтересах засудженої ОСОБА_1 просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а кримінальне провадження закрити на підставі ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Захисник стверджує про недопустимість як доказу дослідженого в судовому провадженні відеозапису з місця пригоди. Вважає, що цей відеозапис свідок ОСОБА_14 самостійно виготовила, перенісши відеозапис із власного відеореєстратора на диск, який був долучений органом досудового розслідування під час її допиту як свідка. На переконання захисника, зазначене є порушенням процесуального порядку отримання доказу та вимог ч. 3 ст. 99 КПК, що свідчить про недопустимість вказаного доказу, оскільки він не є оригіналом відеозапису, тим більше, що за поясненнями ОСОБА_14, файл із відеозаписом був пошкоджений та записаний на диск лише після того, як спеціаліст зміг його відкрити.
Захисник також стверджує про порушення вимог ст. 30 Конституції України та ст. 223 КПК, посилаючись на те, що слідчий під час огляду місця події здійснив внутрішній огляд транспортного засобу, за кермом якого перебувала засуджена під час ДТП. Цей внутрішній огляд проведено без згоди особи, яка ним володіє, чи власника транспортного засобу та за відсутності ухвали суду, оскільки орган досудового розслідування не звертався з відповідним клопотанням до слідчого судді.
У касаційній скарзі захисник вказує про те, що без відповідного рішення суду про арешт майна власник транспортного засобу був позбавлений права користування ним, адже слідчий визнав його речовим доказом, проте сторона обвинувачення не здійснила дій, направлених на отримання підстав для утримання автомобіля "Geely" і використання його під час авто-технічних досліджень.
На переконання захисника, у зв`язку з відсутністю станом на 12 березня 2016 року
у ОСОБА_1 статусу підозрюваної слідчим фактично здійснено за її участю таку слідчу дію, як слідчий експеримент, результати якого процесуально оформлені протоколом додаткового огляду місця події від 12 березня 2016 року. У вказаному протоколі зі слів ОСОБА_15 зафіксовано місце зіткнення, дорожні умови, механізм ДТП. За твердженням захисника, зміст цього протоколу ідентичний змісту протоколу слідчого експерименту від 12 березня 2016 року, проведеного за участю водія мікроавтобуса БАЗ-22154 СПГ ОСОБА_4 . Викладене, за твердженням захисника, є протиправною підміною протоколу слідчого експерименту на протокол додаткового огляду місця події з метою отримання письмового доказу для подальшого використання під час автотехнічних досліджень.
Захисник стверджує, що відомості, отримані з указаними порушеннями процесуального порядку під час огляду 02 лютого 2016 року місця події і транспортних засобів, додаткового огляду та слідчого експерименту 12 березня 2016 року, були використані у ході проведення експертиз, що свідчить про недопустимість висновків експерта № 89/16 від 16 лютого 2016 року, № 90/16 від 23 лютого 2016 року, № 91 від 17 лютого 2016 року, № 195/16 від 17 березня 2016 року.
Захисник вважає, що під час розгляду справи не було доведено обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, у формулюванні обвинувачення не конкретизовано, яку саме дорожню обстановку, особливості вантажу чи стан транспортного засобу не врахувала засуджена, які обставини свідчать про порушення нею п. 12.1 ПДР.
На думку захисника, стороною обвинувачення не доведено перевищення швидкості засудженою, застосування нею гальмування та як наслідку виїзду на зустрічну
смугу, оскільки за висновком експерта від 16 лютого 2016 року № 89/16 встановити швидкість руху автомобіля під керуванням ОСОБА_1 неможливо через відсутність слідової інформації (слідів гальмування) на проїжджій частині. Таким чином,
на його переконання, стороною обвинувачення не доведено об`єктивної сторони інкримінованого засудженій злочину.
Захисник стверджує, що мав місце нещасний випадок, ОСОБА_1 не передбачала
і не повинна була передбачати виникнення аварійної обстановки, а тому в її діях відсутній склад кримінального правопорушення, у зв`язку з чим кримінальне провадження підлягає закриттю на підставі ст. 284 КПК, чого не врахували суди першої та апеляційної інстанцій.
У касаційній скарзі наведено доводи про суперечливість та невідповідність обставинам кримінального провадження показань свідка ОСОБА_16, на які послався суд як на доказ винуватості засудженої. Також, на думку захисника, судами безпідставно враховано показання допитаного як свідка експерта ОСОБА_17, який взяв до уваги під час дослідження вихідні дані, зазначені слідчим, підтвердив свої висновки в судовому провадженні, проте щодо застосування гальмування його показання є помилковими, оскільки, на переконання сторони захисту під час ДТП асфальт був сухий, дощу не було, а вихідні дані, надані слідчим, є хибними.
У касаційній скарзі стверджується про неправильність висновку апеляційного суду, який визнав неспроможними доводи ОСОБА_1 щодо змісту показань експерта ОСОБА_18 про мокру проїзну частину дороги внаслідок дощу. Захисник наводить власну інтерпретацію показань експерта та не погоджується з фактичними обставинами, які встановив суд, і які як вихідні дані були надані експерту, чим обґрунтовує неналежність висновку експерта від 17 березня 2016 року № 195/16, складеного за результатом судової інженерно-транспортної експертизи, як такого, що безпідставно враховує дорожні умови у виді дощу та мокрого асфальту під час дослідження.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджена та її захисник підтримали доводи, викладені
у касаційній скарзі, та просили її задовольнити.
Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги та просив оскаржені судові рішення залишити без зміни.
Представник потерпілого вважав, що касаційна скарга є обґрунтованою, через те підлягає задоволенню.
Інших учасників судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися, про причини неявки не повідомили, клопотань про особисту участь або відкладення судового засідання від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла таких висновків.
Як передбачено ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої
та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Статтею 370 КПК регламентовано, що судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. У ньому мають бути наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Тобто рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Визнаючи ОСОБА_1 винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, суд першої інстанції вказав, що, незважаючи на не визнання ОСОБА_1 своєї вини, її винуватість у скоєнні злочину за обставин, викладених в обвинувальному акті, підтверджується показаннями потерпілого ОСОБА_15, свідка ОСОБА_16, показаннями допитаних у суді експертів ОСОБА_18, ОСОБА_17 ; даними, отриманими під час огляду місця ДТП від 02 лютого 2016 року та додаткового огляду місця події, зафіксованими у відповідних протоколах; даними, отриманими під час проведення слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_4 від 12 березня 2016 року; висновками судово-медичних експертиз № 427, № 909, № 952МД, висновком експерта № 898, висновком судової
інженерно-транспортної експертизи від 16 лютого 2016 року № 89/16, висновком судової інженерно-транспортної експертизи з дослідження обставин і механізму дорожньо-транспортних пригод від 17 березня 2016 року № 195/16, висновком судової інженерно-транспортної експертизи технічного стану транспортного засобу від
23 лютого 2016 року № 90/16; відеозаписом з відеореєстратора автомобіля свідка ОСОБА_16, який було переглянуто в судовому засіданні.
Дослідивши вказані докази, суд дійшов обґрунтованого висновку про їх належність, допустимість, достовірність та визнав їх такими, що у своїй сукупності підтверджують встановлені судом обставини скоєння ОСОБА_1 кримінального правопорушення.
Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.
За приписами статей 370, 419 КПК в ухвалі апеляційного суду мають бути наведені належні й достатні мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, та положення закону, яким він керувався. Судове рішення повинно бути ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченої ОСОБА_1, апеляційний суд дотримався зазначених вимог, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для її задоволення, оскільки вирок суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні доказів, яким суд дав правильну правову оцінку відповідно до ст. 94 КПК. Про недотримання судом апеляційної інстанції вимог ст. 419 цього Кодексу в касаційній скарзі не йдеться.
Колегія суддів відхиляє як необґрунтовані доводи в касаційній скарзі про недопустимість як доказу відеозапису з місця пригоди і перенесеного свідком ОСОБА_14 із власного відеореєстратора на оптичний диск, що згодом був наданий органу досудового розслідування для долучення до матеріалів кримінального провадження.
Відповідно до приписів частин 1, 2 ст. 93 КПК збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження у порядку, передбаченому цим Кодексом. Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом як проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, так і витребування та отримання від органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.
Отже, сторона захисту безпідставно виходить із того, що наданий слідчому свідком відеозапис було отримано поза процесуальним порядком. Наведеними кримінальними процесуальними нормами встановлено порядок отримання стороною обвинувачення від свідка ОСОБА_14 за її ініціативою і доброю волею, диска з відеозаписом із відеореєстратора, наданого за її письмовою заявою на ім`я слідчого, що свідок підтвердила в судовому провадженні.
При цьому необхідно зважати на те, що згідно з ч. 4 ст. 132 КПК для оцінки потреб досудового розслідування варто враховувати можливість отримати речі й документи, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні, без застосування заходу забезпечення кримінального провадження.
Отримання тимчасового доступу до речей, документів і, за наявності підстав для того,розпорядження про надання можливості вилучення речей і документів, обумовлене, за приписами ст. 163 КПК, необхідністю доведення стороною кримінального провадження наявності достатніх підстав вважати, що без такого доступу та вилучення існує реальна загроза зміни або знищення речей чи документів, або таке вилучення необхідне для досягнення мети отримання доступу до речей і документів.
За відсутності таких обставин, тим більше за умови добровільного надання документів стороною чи учасником кримінального провадження, у володінні яких вони перебувають, не виникає підстав та умов до звернення з клопотанням до слідчого судді стосовно застосування заходів забезпечення кримінального провадження у виді тимчасового доступу до документів і речей.
Доводи захисника про порушення судом вимог ч. 3 ст. 99 КПК з тих підстав, що наданий ОСОБА_14 відеозапис є не оригіналом документа, а його копією, є непереконливими.
Колегія суддів касаційного суду, відхиляючи доводи касаційної скарги в цій частині, виходить з того, що документом, як одним із джерел доказів відповідно до ст. 99 КПК
є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об`єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, у тому числі матеріали відеозапису та електронні носії інформації.
Згідно із Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" (ст. 5), ДСТУ 7157:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 11.03.2010 № 8 "Інформація та документація. Видання електронні. Основні види та вихідні відомості", електронним є документ, де інформація подана у формі електронних даних і для використання якого потрібні засоби обчислювальної техніки. Диски як матеріальні носії є способом збереження інформації з електронного документа, головною особливістю якого є відсутність жорсткої прив`язки до конкретного матеріального носія, де оригінал електронного документа може існувати на різних носіях, оскільки відповідно до ст. 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" у випадку його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа.
Матеріали кримінального провадження не містять будь-яких об`єктивних даних про те, що наданий свідком ОСОБА_14 оптичний диск містить електронні документи, створені
не відеореєстратором під час ДТП, що сталася 02 лютого 2016 року, а в інший час чи за інших обставин чи спосіб. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів про належність та допустимість зазначеного доказу.
Твердженнясторонизахистущодопошкодження файлу з відеозаписом не грунтуються на об`єктивних даних щодо таких фактів. Ознаки пошкодження чи монтажу не підтверджені доказами у справі, не обґрунтовуютьсятехнічнимивисновкамиспеціалістів. Об`єктивних даних про такі факти суду стороною захисту не надано.
Сторона захисту в цьому кримінальному провадженні не зверталася до суду з клопотанням про витребування та дослідження в судовому засіданні первинного носія відеозапису чи відеореєстратора, за допомогою якого він був виготовлений. Відеозапис був відтворений у судовому засіданні та з огляду на те, що учасники провадження в порядку ст. 242 КПК не заявили клопотання про проведення