ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 березня 2021 року
м. Київ
справа № 725/1477/18
провадження № 51-350 км 21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Чистика А.О.,
суддів Вус С.М., Мазура М.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Слободян О.М.,
прокурора Матюшевої О.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Чумака Владислава Володимировича на ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 22 грудня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017260020000467 від 05 квітня 2017 року, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Чернівців, який згідно з матеріалами кримінального провадження зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 Кримінального кодексу України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Першотравневого районного суду м. Чернівців від 22 липня 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 Кримінального кодексу України (далі - КК України), та із застосуванням ст. 69 КК України йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з конфіскацією майна, за виключенням житла.
Згідно з цим вироком органами досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що впродовж 2017 року вчинив умисний корисливий злочин за таких обставин.
04 квітня 2017 року близько 18 години 40 хвилин ОСОБА_1 в ході проведення оперативної закупки, перебуваючи в приміщенні гаража, який розташований на території домоволодіння АДРЕСА_2, умисно, незаконно збув "покупцю" ОСОБА_2 поліетиленовий пакет, з речовиною рослинного походження в середині, що за висновком експерта Чернівецького НДЕКЦ МВС України від 13 квітня 2017 року № 211-Х, є особливо небезпечним наркотичним засобом - канабісом, обіг якого заборонено, загальною масою 2,758 г.
Надалі ОСОБА_1 у не встановленому органом досудового розслідування місці та невстановлений час умисно, протиправно, повторно придбав наркотичний засіб, обіг якого заборонено, - канабіс, і з метою подальшого незаконного збуту зберігав його безпосередньо при собі. 25 жовтня 2017 року приблизно о 17 годині 05 хвилин у ході проведення оперативної закупки, перебуваючи в приміщенні гаража за вищевказаною адресою, умисно, повторно, незаконно збув "покупцю" ОСОБА_2 два паперові згортки з речовинами рослинного походження всередині, що згідно з висновком експерта Чернівецького НДЕКЦ МВС України від 13 листопада 2017 року № 1012-Х, є особливо небезпечним наркотичним засобом - канабісом, обіг якого заборонено, загальною масою 4,630 г.
Крім того, ОСОБА_1 у не встановленому органом досудового розслідування місці та у невстановлений час умисно, протиправно, повторно придбав наркотичний засіб, обіг якого заборонено, - канабіс, який з метою подальшого незаконного збуту зберігав безпосередньо при собі. 20 січня 2018 року близько 17 години ОСОБА_1 в ході проведення оперативної закупки, перебуваючи в салоні автомобіля марки "Хонда", р.н.з. НОМЕР_1, на перехресті вулиць Мізюна та Звеничанської в м. Чернівцях, умисно, повторно, незаконно збув "покупцю" ОСОБА_2 перевезений ним паперовий згорток з речовиною рослинного походження всередині, що за висновком експерта Чернівецького НДЕКЦ МВС України від 22 січня 2018 року № 73-Х є особливо небезпечним наркотичним засобом - канабісом, обіг якого заборонено, загальною масою 8,282 г.
Того ж дня після затримання ОСОБА_1 на вул. Шиллера 5 у м. Чернівцях близько 18 години 07 хвилин, був проведений обшук автомобіля марки "Хонда", яким він користувався, і виявлено та вилучено два паперових згортки з особливо небезпечним наркотичним засобом, обіг якого заборонено, - канабісом, які ОСОБА_1 зберігав для подальшого збуту. Згідно з висновком експерта Чернівецького НДЕКЦ МВС України від 23 лютого 2018 року, загальна маса вилученого під час обшуку особливо небезпечного наркотичного засобу, обіг якого заборонено, становить 13,884 г.
За ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 22 грудня 2020 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_1 та захисника Скорика О.А. задоволено, апеляційну скаргу прокурора Чумака В.В. залишено без задоволення. Вирок Першотравневого районного суду м. Чернівців від 22 липня 2020 року скасовано, а кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 307 КК України закрито у зв`язку з тим, що не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпані можливості їх отримати. Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, просить ухвалу апеляційного суду скасувати та направити кримінальне провадження на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Вважає, що апеляційний суд всупереч положенням ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) належним чином не розглянув його апеляційну скаргу та відповідей на доводи не надав. Водночас, розглядаючи апеляційні скарги сторони захисту необґрунтовано повторно дослідив матеріали кримінального провадження.
Зазначає, що висновки апеляційного суду щодо визнання постанови начальника УКР ГУНП в Чернівецькій області від 23 березня 2017 року недопустимим доказом, не відповідають вимогам чинного законодавства.
Не погоджується з висновком апеляційного суду про те, що через відсутність у матеріалах провадження відповідної ухвали слідчого судді від 27 березня 2017 року здобуті за результатами проведення 04 квітня 2017 року негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД) докази є недопустимими, оскільки сторона обвинувачення не мала змоги керуватися відповідними висновками Суду, які було сформовано Верховним Судом пізніше, та був відсутній механізм розсекречення ухвал слідчого судді в межах оперативно-розшукової справи.
Також не погоджується з висновками апеляційного суду про недопустимість доказів, здобутих за результатами НСРД під час проведення оперативних закупок 25 жовтня 2017 року та 20 січня 2018 року, оскільки, на його думку, процесуальні документи про надання дозволу на проведення НСРД не є самостійним доказом, а сторона захисту повинна заявляти відповідні клопотання щодо відкриття та долучення їх до кримінального провадження. Зазначає, що вказані документи було відкрито стороні захисту в суді.
Водночас, прокурор не погоджується із висновками апеляційного суду про те, що органом досудового розслідування не перевірено причетність ОСОБА_3 до збуту наркотичних засобів.
У своїх доповненнях від 24 лютого 2021 року до касаційної скарги, сторона обвинувачення також посилається на порушення вимог ст. 23 та ч. 4 ст. 95 КПК України, оскільки апеляційним судом була здійснена переоцінка доказів, але безпосередньо фактично досліджена лише їх частина.
У своїх запереченнях на касаційну скаргу прокурора сторона захисту просить залишити її без задоволення, а ухвалу апеляційного суду без зміни, посилаючись на те, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням усіх норм чинного законодавства, а скарга прокурора є невмотивованою та її доводи не ґрунтуються на законі.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор Матюшева О.В. вважала касаційну скаргу прокурора Чумака В.В. необґрунтованою та просила залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі та доповненні до скарги, врахувавши доводи, зазначені у запереченнях ОСОБА_1 та його захисника Скорика О.А., перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає з таких підстав.
Згідно із положеннями ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як визначено вимогами ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Пунктом 5 ч. 1 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок і закрити кримінальне провадження, в тому числі закрити з підстави, передбаченої п. 3 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.
В силу ч. 3 ст. 62 Конституції України, положень ст. 17 КПК України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ст. 17 КПК України ніхто не зобовʼязаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Згідно зі ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Як вбачається із матеріалів кримінального провадження прокурор, не погоджуючись із обвинувальним вироком стосовно ОСОБА_1, оскаржив його в апеляційному порядку, в поданій апеляційній скарзі не заперечував правильності кваліфікації кримінального правопорушення, доведеності винуватості обвинуваченого, обставин вчинення кримінального правопорушення просив вирок суду першої інстанції скасувати з підстав неправильного застосування положень ст. 69 КК України та невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (т. 5, а.п. 155).
За наслідками апеляційного розгляду, суд дійшов висновку про те, що доводи сторони захисту знайшли своє підтвердження в частині недотримання стороною обвинувачення вимог статей 246, 271, 290 КПК України, що стосується оформлення процесуальних документів на проведення НСРД та їх відкриття.
Відповідно до ч. 4 ст. 246 КПК України виключно прокурор має право прийняти рішення про проведення такої НСРД, як контроль за вчиненням злочину.
До виняткових повноважень прокурора за вказаною нормою Закону належить прийняття рішення про проведення контролю за вчиненням злочину у формах, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 271 КПК України, зокрема контрольованої та оперативної закупки.
Так, проведення оперативної закупки здійснюється згідно із положеннями ст. 271 КПК України і в порядку, визначеному Інструкцією про організацію проведення НСРД і використання їх результатів у кримінальному провадженні, затвердженої 16 листопада 2012 року спільним наказом Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Міністерства фінансів України та Міністерства юстиції України.
За положеннями статей 246, 251 КПК України, а також п. 2.1 розділу 2 зазначеної вище Інструкції рішення про проведення НСРД прокурор викладає у постанові, яка має відповідати вимогам зазначених статей кримінального процесуального закону. При цьому оперативна закупка наркотичних засобів може проводитись у разі внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та лише за постановою прокурора.
Водночас, як убачається із судових рішень та матеріалів провадження оперативна закупка від 04 квітня 2017 року, в ході якої обвинувачений ОСОБА_1 збув ОСОБА_2 наркотичний засіб, була проведена в рамках оперативно-розшукової справи № 01710208 від 17 лютого 2017 року на підставі постанови начальника УКР ГУНП в Чернівецькій області Раренко О.В. про проведення оперативної закупівлі від 23 березня 2017 року (т. 1, а.п. 17-18).
Відповідно до ч. 2 ст. 290 КПК України прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь-які докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти помʼякшенню покарання.
Згідно з ч. 12 ст. 290 КПК України, якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.
Відповідно до ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст. 87 КПК України встановлено, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обовʼязковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Згідно з ч. 2 ст. 92 КПК України обовʼязок доказування належності та допустимості доказів, даних щодо розміру процесуальних витрат та обставин, які характеризують обвинуваченого, покладається на сторону, що їх подає.
Отже, для перевірки доказів на предмет їх допустимості ці рішення мають бути відкриті стороні захисту відповідно до вимог ст. 290 КПК України, що є важливою гарантією змагальності і рівності сторін у кримінальному провадженні.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 січня 2019 року № 13-37кс18 у справі № 751/7557/15-к, для доведення допустимості результатів НСРД мають бути відкриті не тільки результати цих дій, а й документи, які стали правовою підставою для їх проведення (клопотання слідчого, прокурора, їх постанови, доручення, ухвала слідчого судді), оскільки за змістом цих документів сторони можуть перевірити дотримання вимог кримінального процесуального закону щодо НСРД.
Ці документи (процесуальні рішення) виступають правовою підставою для проведення НСРД з огляду на їх функціональне призначення щодо підтвердження допустимості доказової інформації, отриманої за результатами проведення таких дій, і повинні перевірятися та враховуватися судом під час оцінки доказів.
З огляду на те, що НСРД проводяться під час досудового розслідування за ініціативою сторони обвинувачення, ця сторона має їх у своєму розпорядженні, зокрема прокурор - процесуальний керівник цього розслідування. Згідно з ч. 2 ст. 36 КПК України прокурор має повний доступ до матеріалів, документів та інших відомостей, що стосуються досудового розслідування.
Щодо процесуальних документів, які мають гриф секретності, то за змістом статей 85, 92, 290 КПК України прокурор - процесуальний керівник зобовʼязаний під час досудового розслідування заздалегідь ініціювати процедуру їх розсекречення одночасно з результатами НСРД і забезпечити відкриття цих документів на етапі закінчення досудового розслідування.
Також Велика Палата Верховного Суду постановою від 16 жовтня 2019 року у справі № 640/6847/15-к (провадження № 13-43кс19) уточнила висновки щодо застосування норми права, зроблені раніше нею у постанові від 16 січня 2019 року у провадженні № 13-37кс18, акцентувавши увагу на тому, що сторона обвинувачення повинна вживати необхідних і достатніх заходів для розсекречення матеріалів, які стали процесуальною підставою для проведення НСРД, з метою їх надання стороні захисту, і виконувати в такий спосіб вимоги щодо відкриття матеріалів іншій стороні відповідно до ст. 290 КПК України.
Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатувала, що якщо сторона обвинувачення не вживала необхідних і своєчасних заходів, спрямованих на розсекречення матеріалів, які стали процесуальною підставою для проведення НСРД і яких немає в її розпорядженні, то в такому випадку має місце порушення норм ст. 290 КПК України.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження та рішення суду апеляційної інстанції, результати проведення контролю за вчиненням злочину у формі оперативної закупки, викладені у протоколі від 04 квітня 2017 року, обґрунтовані даними, отриманими в результаті проведення НСРД - втручання в приватне спілкування шляхом здійснення аудіо=, відеоконтролю особи згідно зі ст. 260 КПК України, що проводились стосовно ОСОБА_1 на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду Чернівецької області від 27 березня 2017 року, яка в матеріалах провадження відсутня (т. 1, а.п. 22).
Водночас, апеляційним судом також вказано, що зазначена ухвала апеляційного суду стороні захисту під час виконання вимог ст. 290 КПК України не відкривалася. Прокурором під час досудового розслідування заходи, спрямовані на її розсекречення не вживалися.
На думку Суду, апеляційний суд, урахувавши зазначені вище правові висновки Великої Палати Верховного Суду від 16 січня та 16 жовтня 2019 року, дійшов обґрунтованого висновку про незаконність процесуального документа, на підставі якого проведена негласна слідча дія - оперативна закупка від 04 квітня 2017 року, та про недопустимість доказів, отриманих у результаті її проведення, які в подальшому надані стороною обвинувачення на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні збуту наркотичного засобу.
Так, відповідно до ч. 6 ст. 246 КПК України проводити НСРД має право слідчий, який здійснює досудове розслідування злочину, або за його дорученням уповноважені оперативні підрозділи.
Згідно зі ст. 41 КПК України оперативні підрозділи здійснюють слідчі (розшукові) дії та НСРД у кримінальному провадженні за письмовим дорученням слідчого, прокурора. Співробітники оперативних підрозділів не мають права здійснювати процесуальні дії у кримінальному провадженні за власною ініціативою або звертатися з клопотанням до слідчого судді чи прокурора.
Апеляційний суд під час перевірки законності та обґрунтованості обвинувального вироку дійшов висновку, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки процесуальним документам, на підставі яких проведено оперативні закупки наркотичних засобів 25 жовтня 2017 року та 20 січня 2018 року.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, постанову прокурора Чернівецької місцевої прокуратури від 05 жовтня 2017 року про проведення 25 жовтня 2017 року НСРД - контролю за вчиненням злочину, направлено для виконання слідчій Чернівецького ВП ГУНП в Чернівецькій області Алексєєвій С.В. Водночас, такі процесуальні дії як огляд грошей, огляд покупця, добровільна видача, оперативна закупівля, а також стенограма розмов по вказаній оперативній закупці були проведені не слідчою Алексєєвою С.В . Зазначені слідчі дії, за результатами яких оформлено протоколи, були проведені саме працівниками оперуповноваженими в ОВС УПН ГУНП в Чернівецькій області (т. 1, а.п. 79 - 112).
Аналогічні порушення у кримінальному провадженні апеляційним судом також встановлено щодо епізоду збуту наркотичних засобів від 20 січня 2018 року, де постановою прокурора від 20 грудня 2017 року слідчу Алексєєву С.В. також було визначено виконавцем проведення 20 січня 2018 року НСРД - контролю за вчиненням злочину. При цьому, проведення цієї процесуальної дії та оформлення за результатами НСРД відповідних процесуальних документів, працівникам оперативного підрозділу також не доручалося (т. 1, а.п. 39 -145, 153).
Разом з тим у матеріалах кримінального провадження також відсутні будь-які доручення Алексєєвої С.В. та прокурора на вчинення проведених 25 жовтня 2017 року та 20 січня 2018 року НСРД указаними оперативними працівниками.
При цьому апеляційним судом було враховано правову позицію Верховного Суду у справі № 676/7748/14 та обґрунтовано зазначено про те, що досліджені судом першої інстанції та під час апеляційного розгляду матеріали кримінального провадження свідчать, що будь-яких письмових доручень на проведення вищезазначених НСРД оперативним працівникам надано не було, і таких доручень у суді першої інстанції, як і в суді апеляційної інстанції прокурором стороні захисту не було відкрито. Під час апеляційного розгляду прокурору було надано процесуальну можливість для спростування доводів сторони захисту з цього приводу, проте він правом подання заперечення на апеляційну скаргу не скористався, під час апеляційного розгляду, доводів на їх спростування не навів та про наявність таких доручень у кримінальному провадженні не вказав.
Водночас, апеляційним судом установлено, що за змістом протоколу про результати відеоконтролю по епізоду від 25 жовтня 2017 року, дослідженому судами першої й апеляційної інстанцій, не зафіксовано тих подій і поведінки, які мають правове значення для доведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому дій (т. 1, а.п. 106).
Також апеляційним судом зазначено, що із змісту протоколу результатів відеоконтролю місця (за особою), дослідженого судом першої та апеляційної інстанції, вбачається, що на цьому відео зафіксовано лише розмови між особами чоловічої статі, їх спілкування у автомобілі, те, що між сидіннями автомобіля було кинуто пакетик (т. 1, а.п. 151). При цьому на відео ідентифікувати ОСОБА_1 та його дії не можливо. На диску, який додається до протоколу обшуку від 20 січня 2018 року (т. 1, а.п. 186 - 190) відображено лише відеофіксацію того, що під час обшуку автомобіля нічого не виявлено та не вилучено. Проте встановлено, що поруч із автомобілем перебував ОСОБА_3, який пояснив, що в лівій кишені своєї куртки має паперовий згорток із речовиною рослинного походження, у кишенях штанів наявні гроші на суми 1000 та 1200 грн.
Водночас прокурором у касаційній скарзітакож було зазначено, що під час перегляду відеозапису проведеної слідчої дії від 20 січня 2018 року не було зафіксовано передачі будь-яких наркотичних засобів.
Крім того, як вказав суд апеляційної інстанції в ухвалі, під час апеляційного розгляду провадження прокурор зазначив, що будь-яка перевірка стосовно ОСОБА_3 у ході досудового розслідування також не проводилася.
Посилаючись на зазначені розбіжності результатів проведених слідчих дій за епізодом від 20 січня 2018 року, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що у цьому провадженні немає жодних даних щодо перевірки органом досудового розслідування причетності ОСОБА_3 до збуту та зберігання наркотичних засобів. Версія ОСОБА_5 про те, що гроші йому дав ОСОБА_1, не була перевірена ні органом досудового розслідування, ні судом першої інстанції.
При цьому, прокурор у касаційній скарзі також послався на те, що реєстрації окремого кримінального провадження щодо збуту наркотичного засобу ОСОБА_3, не було.
Отже, доводи у касаційній скарзі прокурора на спростування позиції апеляційного суду про те, що органом досудового розслідування не перевірено причетності ОСОБА_3 до збуту наркотичних засобів є безпідставними.
Водночас суд апеляційної інстанції в ухвалі зазначив, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 307 КК України, за своїм змістом потребує доведення вини особи у його вчиненні, а саме шляхом проведення НСРД, оперативних закупок наркотичних засобів та вимагає їх належного оформлення.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, під час апеляційного розгляду стороною обвинувачення будь-які клопотання про дослідження доказів у кримінальному провадженні під час з`ясування судом обставин справи, а також заперечення на доводи апеляційної скарги сторони захисту, не подавалися.
Безпосередньо досліджені під час апеляційного розгляду докази, дали правові підстави суду апеляційної інстанції дійти висновку про вичерпання можливостей щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 іншими доказами, оскільки базові докази слід було визнати недопустимими.
Дослідивши належним чином процесуальні документи, встановивши неповноту досудового розслідування, яку суд на час розгляду був позбавлений процесуальної можливості усунути, та допущені органом досудового розслідування істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що матеріали кримінального провадження не дають правових підстав для визнання доведеності вини ОСОБА_1 у інкримінованих йому діях, оскільки є сумніви у його винуватості, які неможливо спростувати доказами, здобутими органом досудового розслідування, через їх недопустимість.
При цьому суд дійшов обґрунтованого висновку про недоцільність безпосереднього допиту свідків, яких допитав суд першої інстанції, оскільки їх показання неспроможні усунути факти неповноти, поверхневого розслідування, проведеного органом досудового розслідування, неналежного оформлення документів, які не можуть мати правових наслідків через їх неспроможність.
Норми ч. 3 ст. 404 КПК України зобов`язують суд апеляційної інстанції провести повторне дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, лише коли суд першої інстанції дослідив ці обставини неповно або з порушеннями. Як вбачається з матеріалів провадження повторне дослідження доказів у кримінальному провадженні апеляційний суд провів за клопотанням сторони захисту (т. 5, а. п. 234 - 235).
Так, за наслідками апеляційного розгляду, суд відповідно до вимог статей 404, 407, 409, 419 КПК України дав належну оцінку доводам апеляційних скарг ОСОБА_1 та захисника Скорика О.А., які визнав такими, що знайшли своє підтвердження в цьому провадженні, та, зазначивши про невідповідність вироку суду першої інстанції вимогам статей 370, 374 КПК України, дійшов обґрунтованого висновку про його скасування і закриття кримінального провадження у зв`язку з тим, що не встановлені достатні докази для доведення винуватості ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 307 КК України і вичерпані можливості їх отримати.
Як убачається з оскаржуваної ухвали, апеляційний суд прийняв рішення про скасування вироку суду першої інстанції та закриття кримінального провадження відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України. На думку Суду, в апеляційного суду були відсутні підстави для надання оцінки доводам апеляційної скарги прокурора, які стосувалися неправильного застосування положень ст. 69 КК України в частині призначеного ОСОБА_1 покарання.
Враховуючи те, що під час касаційного розгляду не встановлено порушень вимог кримінального процесуального закону, які б істотно вплинули на прийняття апеляційним судом рішення, та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що були би безумовними підставами для скасування або зміни судового рішення, касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.
На підставі наведеного, керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд