У Х В А Л А
30 березня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/6067/19
Провадження № 12-16гс21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Рогач Л. І.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Штелик С. П.,
перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи № 910/6067/19 за позовом Приватного підприємства "Дубекспо" (далі - ПП "Дубекспо") до Державної казначейської служби України (далі - ДКС України) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві (далі - ГУ ДКСУ у м. Києві), про стягнення 13 659, 62 грн, за касаційною скаргою ДКС України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29 липня 2020 року та
ВСТАНОВИЛА:
У травні 2019 року ПП "Дубекспо" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ГУ ДКСУ у м. Києві про стягнення пені в розмірі 13 659,62 грн на підставі пункту 32.2 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".
Ухвалою суду від 12 листопада 2019 року замінено первісного відповідача ГУ ДКСУ у м. Києві на належного відповідача - ДКС України. Залучено Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
В обґрунтування позову ПП "Дубекспо" зазначало, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 2 серпня 2018 року у справі № 826/18845/16 було повністю задоволено його позов до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління державної фіскальної служби у місті Києві та Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві, стягнуто з Державного бюджету України на користь ПП "Дубекспо" пеню за несвоєчасне бюджетне відшкодування податку на додану вартість відповідно до податкових декларацій з податку на додану вартість у розмірі 546 384,82 грн.
Сума пені, стягнута рішенням у справі № 826/18845/16, була нарахована відповідно до пункту 200.23 статті 200 Податкового кодексу України, яким передбачено, що суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.
На виконання рішення суду у справі № 826/18845/16 виданий виконавчий лист, який був поданий на виконання 29 листопада 2018 року, однак виконаний ГУ ДКСУ у м. Києві лише 27 грудня 2018 року, тобто з порушенням строку виконання.
Рішенням від 14 січня 2020 року Господарський суд міста Києва у задоволенні позову відмовив повністю.
Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність належних доказів неправомірної бездіяльності відповідача щодо несвоєчасного перерахування коштів стягувачу. Крім того, з посиланням на частину другу статті 550 Цивільного кодексу України, суд зазначив, що повторне нарахування відсотків у будь-якій формі за несвоєчасну сплату вже нарахованої пені законодавством не допускається.
Постановою від 29 липня 2020 року Північний апеляційний господарський суд рішення суду першої інстанції скасував частково; прийняв нове рішення, яким позов задовольнив частково; стягнув з Державного бюджету України через ДКС України на користь ПП "Дубекспо" пеню в розмірі 1 639, 15 грн, а також здійснив розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного господарського суду обґрунтована тим, що за встановлених судом обставин вина ДКС України щодо несвоєчасного перерахування коштів у триденний строк є доведеною, а тому позов підлягає частковому задоволенню.
Апеляційним судом зазначено, що місцевий господарський суд помилково послався на Порядок взаємодії органів Державної фіскальної служби України та органів Державної казначейської служби України у процесі судового розгляду та виконання рішень суду про бюджетне відшкодування податку на додану вартість та/або пені, нарахованої на заборгованість державного бюджету з відшкодування такого податку, або стягнення митних платежів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 343 від 9 березня 2016 року та Порядок проведення безспірного списання коштів державного бюджету, спрямованого на виконання судових рішень про бюджетне відшкодування податку на додану вартість та/або пені, затвердженим наказом Казначейства від 3 листопада 2015 року № 307 - в редакції, що діяла до 19 грудня 2018 року, та наказом Казначейства від 19 грудня 2018 року № 399 - в редакції, що діє з 19 грудня 2018 року.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що на ДКС України у цих відносинах як на учасника системи електронних платежів Національного банку України, розповсюджує свою дію Закон України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", який має вищу юридичну силу.
При цьому суд апеляційної інстанції врахував правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 5 липня 2017 року у справі № 760/11577/15-ц.
У серпні 2020 року ДКС України звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просило постанову суду апеляційної інстанції скасувати, провадження у справі закрити.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано до спірних правовідносин положення статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", зважаючи на те, що під час виконання рішень про бюджетне відшкодування пені Державна казначейська служба України проводить безспірне списання коштів державного бюджету та не є банком, що обслуговує отримувача чи платника, та не здійснює переказу коштів.
У якості підстави касаційного оскарження судового рішення у цій справі скаржник також покликався на те, що при прийнятті оскаржуваної постанови апеляційний суд порушив норми процесуального права, оскільки суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. При цьому, суд не врахував правового висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 7 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 при вирішенні спору про стягнення з бюджету інфляційних втрат та процентів річних про те, що спір щодо вимоги про стягнення з бюджету інфляційних втрат та процентів річних, нарахованих на прострочену суму заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість, належить розглядати за правилами адміністративного судочинства незалежно від того, чи поєднана така вимога з однією з вимог, зазначених у пунктах 1-4 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, чи поєднана вона з вимогою про стягнення заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість та чи розглянуті такі вимоги в іншій справі.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 20 жовтня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ДКС України; надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу, а ухвалою від 19 лютого 2021 року справу разом із вказаною касаційною скаргою передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вважаючи за необхідне відступити від висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 5 липня 2017 року у справі № 760/11577/15-ц.
Мотивуючи ухвалу, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що механізм безспірного списання коштів державного та місцевих бюджетів за судовими рішеннями про стягнення надходжень бюджету визначено Порядком № 845 та Порядком взаємодії органів Державної фіскальної служби України та органів Державної казначейської служби України у процесі судового розгляду та виконання рішень суду про бюджетне відшкодування податку на додану вартість та/або пені, нарахованої на заборгованість державного бюджету з відшкодування такого податку, або стягнення митних платежів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 343 від 9 березня 2016 року (далі - Порядок № 343).
Органи Казначейства приймають виконавчі документи дотримуючись пунктів 16-23 Порядку № 845, після чого скеровують їх для виконання до Державної казначейської служби України.
Строки опрацювання документів при безспірному списанні коштів за рішеннями про стягнення пені визначені саме Порядком № 343. Крім того, строки опрацювання документів безпосередньо органами Казначейства також врегульовано Порядком проведення безспірного списання коштів державного бюджету, спрямованого на виконання судових рішень про бюджетне відшкодування податку на додану вартість та/або пені, затвердженим наказом Казначейства від 3 листопада 2015 року № 307 - в редакції, що діяла до 19 грудня 2018 року, та наказом Казначейства від 19 грудня 2018 року № 399 - в редакції, що діє з 19 грудня 2018 року.
Так, відповідно до пункту 5 Розділу III Порядку № 343, Державна казначейська служба України на підставі оригіналу виконавчого документа (за відсутності ухвали суду про прийняття до розгляду заяви, зазначеної в абзаці першому пункту 3 цього розділу, або обставин, які зумовлюють зупинення (відкладення) безспірного списання коштів) своїми розрахунковими документами протягом п`яти робочих днів з дня надходження до Державної казначейської служби України такого виконавчого документа (або після надходження документів, які свідчать про усунення обставин, що були підставою для зупинення (відкладення) безспірного списання коштів) перераховує кошти з рахунку обліку доходів державного бюджету на рахунок платника у сумі, визначеній виконавчим документом, або зазначеній платником у його заяві, або узгодженій платником з органом ДФС у Довідці.
З огляду на викладене, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що строк безспірного списання Казначейством України коштів державного (місцевого) бюджету за судовим рішенням про стягнення пені визначено Порядком № 343, що відповідає вимогам частини першої пункту 9 Розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, а відтак не погоджується з вказаним правовим висновком, викладеним Верховним Судом України щодо обов`язку Казначейства України здійснити перерахунок коштів у триденний строк (пункт 8.4 статті 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні"), оскільки, як зазначено вище, строк для здійснення переказу коштів на виконання рішення суду (безспірного списання коштів державного бюджету за судовим рішенням про стягнення пені) визначено Порядком № 343.
Наведене, на думку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду є підставою для відступу від висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 5 липня 2017 року у справі № 760/11577/15-ц щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Згідно із пунктом 7 Розділу XI Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
Як вбачається зі змісту постанови Верховного Суду України від 5 липня 2017 року у справі № 760/11577/15-ц, під час розгляду цієї справи було встановлено, що на виконанні у ВДВС Солом`янського РУЮ в м. Києві перебувало виконавче провадження на примусове виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва за позовом фізичної особи до банку про стягнення заборгованості за депозитним вкладом у розмірі 347 892,83 грн.
7 жовтня 2014 року зазначена сума з рахунку боржника надійшла на рахунок депозитних сум ВДВС Солом`янського РУЮ в м. Києві, який обслуговується УДКС України у Солом`янському районі м. Києва.
9 жовтня 2014 року державний виконавцем було оформлено та передано до УДКС України у Солом`янському районі м. Києва розпорядження про перерахування відповідної суми на рахунок стягувача. 10 жовтня 2014 року вказане розпорядження було отримане відповідачем, а 13 жовтня 2014 року було оформлене відповідне платіжне доручення. Перерахування ж коштів на рахунок стягувача було проведено лише 24 листопада 2014 року.
Врахувавши наведені обставини, Верховний Суд України дійшов висновку, що такі дії засвідчують платіжний, розрахунковий характер відносин, що виникають між органами Державної виконавчої служби, Казначейства та стягувачем, а на Державну казначейську службу України у цих відносинах, як на учасника системи електронних платежів Національного банку України, розповсюджує свою дію Закон України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22.
Отже, у справі, що переглядалась Верховним Судом України, правовідносини виникли у зв`язку з примусовим виконанням судового рішення у спорі про стягнення заборгованості за депозитним вкладом у розмірі 347 892,83 грн, Державна казначейська служба України у цих відносинах здійснювала переказ коштів з рахунку органу Державної виконавчої служби, відкритого в органі Державної казначейської служби України для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам у національній валюті.
Правовідносин з виконання судового рішення про стягнення надходжень бюджету (зокрема, й надходжень бюджету) у справі № 760/11577/15-ц не виникало.
Натомість, як вбачається з матеріалів справи № 910/6067/19, у цій справі йдеться про виконання рішень про бюджетне відшкодування пені за несвоєчасне бюджетне відшкодування податку на додану вартість, тобто спір виник у правовідносинах, в яких Державна казначейська служба України проводить безспірне списання коштів державного бюджету.
Правовідносини, в яких Державна казначейська служба України обслуговує рахунок органу Державної виконавчої служби, відкритий для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам у національній валюті, та правовідносини зі списання Казначейством України коштів державного (місцевого) бюджету за судовим рішенням про стягнення коштів бюджету не є подібними.
Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для розгляду питання про відступ від правового висновку щодо застосування норм права, викладеного в постанові Верховного Суду України від 5 липня 2017 року у справі № 760/11577/15-ц, оскільки правовідносини, що виникли у справі № 760/11577/15-ц та у справі № 910/6067/19 не є подібними.
Відповідно до частини шостої статті 303 ГПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала.
Керуючись статтею 303 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду