ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 березня 2021 року
м. Київ
Справа № 9901/547/19
Провадження № 11-348заі20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В.С., Крет Г. Р., Пількова К. М., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 вересня 2020 року (судді Мельник-Томенко Ж. М., Дашутін І. В., Жук А. В., Мартинюк Н. М., Яковенко М. М.) в адміністративній справі № 9901/547/19 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення у частині,
УСТАНОВИЛА:
18 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до ВККС, у якому просить:
- визнати протиправними дії ВККС щодо прийняття до розгляду висновку Громадської ради доброчесності (далі - ГРД, Рада) від 30 травня 2019 року про невідповідність судді Господарського суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики;
- визнати протиправним та скасувати рішення ВККС від 6 серпня 2019 року № 724/ко-19 у частині абзацу третього резолютивної частини рішення щодо визначення порядку набрання чинності цим рішенням, викладеного в такій редакції: "Рішення набирає чинності відповідно до абзацу третього підпункту 4.10.5 пункту 4.10 розділу IV Регламенту ВККС, затвердженого рішенням Комісії від 13 жовтня 2016 року № 81/зп-16 (з наступними змінами; далі - Регламент ВККС)";
- визнати рішення ВККС від 6 серпня 2019 року № 724/ко-19 щодо кваліфікаційного оцінювання судді Господарського суду міста Києва ОСОБА_1 таким, що набрало законної сили з моменту прийняття;
- визнати суддю Господарського суду міста Києва ОСОБА_1 такою, що підтвердила відповідність займаній посаді судді.
Позовні вимоги обґрунтувала тим, що рішення ВККС від 6 серпня 2019 року № 724/ко-19, яким її як суддю Господарського суду міста Києва визнано такою, що відповідає займаній посаді, в частині щодо визначення порядку набрання чинності цим рішенням (абзац третій резолютивної частини) прийнято з порушенням частини другої статті 19 Конституції України, частини п`ятої статті 83 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VІІІ) та абзацу шостого підпункту 4.10.1 пункту 4.10 Регламенту ВККС.
Так, ОСОБА_1 зазначила, що при проведенні кваліфікаційного оцінювання ВККС прийнято до розгляду висновок ГРД щодо неї від 30 травня 2019 року, який надійшов після початку проведення співбесіди (тобто під час її проведення). Абзацом шостим підпункту 4.10.1 пункту 4.10 Регламенту ВККС встановлено імперативний наслідок подання ГРД висновку про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності після початку проведення співбесіди, а саме: такий висновок не приймається Комісією до розгляду. Позивачка вважає безпідставним прийняття висновку ГРД через десять місяців після оголошення перерви у співбесіді тільки внаслідок того, що такий висновок формально подано до початку засідання 31 травня 2019 року, оскільки подання цього висновку в засіданні 23 липня 2018 року (тобто процесі першого засідання, але після його початку), відповідно до абзацу шостого підпункту 4.10.1 пункту 4.10 Регламенту ВККС обумовило б неприйняття його Комісією до розгляду.
Крім того, посилається на те, що жодним нормативно-правовим актом, у тому числі й Регламентом ВККС, не встановлено обставин, які б спричиняли зміну строку подання ГРД висновку про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності в межах кваліфікаційного оцінювання. Закінчення строку реалізації ГРД права на подання висновку обумовлює відповідно припинення такого права та неможливість виникнення його знову внаслідок організаційних моментів у проведенні співбесіди із суддею, таких як оголошення перерви. При цьому зазначає, що у період з дати оголошення про призначення кваліфікаційного оцінювання (1 лютого 2018 року) до дати початку проведення співбесіди (23 липня 2018 року) не існувало об`єктивних перешкод у вчиненні ГРД своїх повноважень.
Наголошує, що тільки при дотриманні ГРД строку подання висновку, а ВККС - порядку прийняття означеного висновку, останній може вважатись "наявним" та відповідно обумовлювати виникнення підстав для особливого порядку набрання рішенням Комісії чинності.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 23 вересня 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовив повністю.
Рішення мотивував тим, що відповідно до частини першої статті 88 Закону № 1402-VІІІ і підпункту 4.10.5 пункту 4.10 розділу IV Регламенту ВККС рішення Комісії у складі колегії про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді набирає чинності з дня його ухвалення, проте за наявності негативного висновку ГРД, незалежно від того, чи був він предметом розгляду на засіданні Комісії у складі колегії, необхідно, щоб це рішення було підтримане не менше ніж одинадцятьма членами Комісії у пленарному складі.
Наведене обумовлено, зокрема, й повноваженнями Комісії у пленарному складі перевірити обґрунтованість рішення Комісії у складі колегії про залишення висновку ГРД без розгляду.
Щодо безпідставності прийняття Комісією висновку ГРД, поданого не у відповідності з абзацом шостим підпункту 4.10.1 пункту 4.10 розділу IV Регламенту ВККС, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, не применшуючи значення необхідності дотримання встановленої законодавством процедури ухвалення того чи іншого рішення, дійшла висновку, що порушення такої процедури може бути підставою для скасування рішення суб`єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правомірність такого рішення.
ОСОБА_1 не погодилась із зазначеним рішенням і подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 вересня 2020 року та прийняти нове - про задоволення позовних вимог.
Скаржниця вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми Регламенту ВККС, не врахував обставин, що мають значення для справи, та наслідків неправомірного, на думку позивачки, рішення ВККС від 6 серпня 2019 року № 724/ко-19 щодо визначення порядку набрання чинності цим рішенням відповідно до абзацу третього підпункту 4.10.5 пункту 4.10 розділу IV Регламенту ВККС, а саме того, що вона протягом більш ніж 2 роки 8 місяців позбавлена можливості здійснювати правосуддя у відповідному суді.
ОСОБА_1 наголошує на тому, що хоча у ВККС і наявний обов`язок щодо винесення протокольного рішення при прийнятті висновку ГРД до розгляду, такий обов`язок виникає на підставі абзацу п`ятого підпункту 4.10.1 пункту 4.10 розділу IV Регламенту ВККС, натомість правова ситуація у цій справі врегульована абзацом шостим підпункту 4.10.1 пункту 4.10 розділу IV Регламенту ВККС.
Крім того, позивачка вважає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду безпідставно послався на висновки Великої Палати Верховного Суду у справах № 9901/381/19 та № 9901/489/19, оскільки відповідно до фактичних обставин у цих справах, висновок ГРД було подано з пропуском строку, але до початку співбесіди, тому, на думку скаржниці, застосуванню підлягає абзац п`ятий підпункту 4.10.1 пункту 4.10 розділу IV Регламенту ВККС, на відміну від обставин цієї справи, де такий висновок було подано уже після початку співбесіди, тому така правова ситуація, на переконання позивачки, має регламентуватися абзацом шостим підпункту 4.10.1 пункту 4.10 розділу IV Регламенту ВККС.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 27 жовтня 2020 року відкрила апеляційне провадження у цій справі та призначила справу до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
При цьому представником позивачки 27 січня та 23 лютого 2021 року заявлялись клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку із чим розгляд справи відкладався.
У судове засідання 24 березня 2021 року учасники справи не з`явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи. Від представника позивачки надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Велика Палата Верховного Суду керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) прийшла до висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у зв`язку з неприбуттям жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Фактичні обставини, які суд першої інстанції встановив у цій справі, стисло можна викласти таким чином.
Указом Президента України від 19 листопада 2010 року № 1046/20140 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Господарського суду Донецької області строком на п`ять років.
Указом Президента України від 6 червня 2011 року № 644/2011 ОСОБА_1 переведено в межах п`ятирічного строку на роботу на посаду судді Господарського суду міста Києва.
Рішенням Комісії від 1 лютого 2018 року № 8/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання 1790 суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема й судді Господарського суду міста Києва ОСОБА_1 .
Рішенням Комісії від 26 червня 2018 року № 152/зп-18 затверджено результати першого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді "Іспит", складеного 19 квітня 2018 року, зокрема, судді Господарського суду міста Києва ОСОБА_1, яку допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді "Дослідження досьє та проведення співбесіди".
30 травня 2019 року електронною поштою на адресу Комісії надійшов висновок ГРД, затверджений 30 травня 2019 року, про невідповідність судді Господарського суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики.
Відповідно до витягу із протоколу № 224 засідання ВККС у складі колегії від 31 травня 2019 року (початок засідання - 9 год 40 хв) затверджено порядок денний: про проведення співбесіди за результатами дослідження досьє суддів у межах кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді; про продовження проведення співбесіди за результатами дослідження досьє суддів у межах кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді (т.1, а. с. 202-203).
Як убачається із цього протоколу, від судді Господарського суду міста Києва ОСОБА_1 надійшло клопотання про відкладення співбесіди у зв`язку з хворобою дитини. Протокольним рішенням оголошено перерву у проведенні співбесіди з суддею Господарського суду міста Києва ОСОБА_1 .
Відповідно до витягу із протоколу № 351 засідання ВККС у складі колегії від 6 серпня 2019 року (початок засідання - 10 год 55 хв) затверджено порядок денний: про проведення співбесіди за результатами дослідження досьє суддів у межах кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді (т.1, а. с. 204-206).
У цьому протоколі зазначено, що до зали засідання запрошено суддю ОСОБА_1, члени Комісії поставили їй запитання з метою уточнення інформації, наявної у матеріалах досьє та висновку ГРД. ОСОБА_1 відповіла на поставлені запитання та надала роз`яснення стосовно відомостей, наявних у матеріалах досьє та висновку ГРД. Головуючий оголосив про завершення співбесіди із суддею Господарського суду міста Києва ОСОБА_1 . Представники ГРД на засідання Комісії не з`явилися.
6 серпня 2019 року Комісія прийняла рішення № 724/ко-19, у якому:
1) визначила, що суддя Господарського суду міста Києва ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді набрала 784,375 бала;
2) визнала суддю Господарського суду міста Києва ОСОБА_1 такою, що відповідає займаній посаді;
3) зазначила, що рішення набирає чинності відповідно до абзацу третього підпункту 4.10.5 пункту 4.10 розділу IV Регламенту ВККС.
Зі змісту оскаржуваного рішення Комісії від 6 серпня 2019 року № 724/ко-19 убачається, що на стадії другого етапу кваліфікаційного оцінювання Комісією досліджено досьє судді Господарського суду міста Києва ОСОБА_1 та 6 серпня 2019 року проведено співбесіду із суддею, під час якої обговорено питання щодо показників за критеріями компетентності, професійної етики та доброчесності, які виникли за результатами дослідження досьє. Зокрема, обговорено обставини, вказані у висновку ГРД, досліджено інформацію, яка міститься в матеріалах досьє.
Також зазначено, що Комісією у складі колегії всебічно і повно досліджено пояснення кандидата та дані, що містяться в суддівському досьє та копіях наданих документів, і визнано, що вони є переконливими та такими, що спростовують доводи ГРД.
Отже, дослідивши інформацію, яка міститься в матеріалах досьє, надані усні та письмові пояснення судді та додані до них документи, Комісія дійшла висновку про відсутність підстав для оцінювання судді за критеріями професійної етики та доброчесності у 0 балів та відповідність судді Господарського суду міста Києва ОСОБА_1 займаній посаді.
У мотивувальній частині спірного рішення Комісія посилається на підпункт 4.10.5 пункту 4.10 розділу IV Регламенту ВККС та зазначає, що за результатами співбесіди Комісія у складі колегії ухвалює рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Рішення про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді набирає чинності з дня ухвалення цього рішення у разі, якщо воно буде підтримане не менше ніж одинадцятьма членами Комісії згідно з абзацом другим частини першої статті 88 Закону № 1402-VІІІ.
Позивачка, вважаючи, що Комісія протиправно ухвалила оскаржуване рішення в частині порядку набрання ним чинності (абзац третій резолютивної частини рішення), звернулася до суду із цим позовом.
Відповідно до підпункту 4 пункту 161 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України з дня набрання чинності Законом України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі - Закон № 1401-VIII) відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом.
Згідно з пунктом 20 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, оцінюється колегіями ВККС у порядку, визначеному цим Законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням Вищої ради правосуддя на підставі подання відповідної колегії ВККС.
За правилами частин першої, другої та п`ятої статті 83 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність. Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККС.
Однією з підстав для призначення кваліфікаційного оцінювання є рішення ВККС про призначення кваліфікаційного оцінювання судді у випадках, визначених законом (пункт 2 частини четвертої статті 83 цього ж Закону).
Відповідно до частин першої і другої статті 85 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складення іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди. Рішення про черговість етапів проведення кваліфікаційного оцінювання ухвалює ВККС. Іспит є основним засобом встановлення відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію професійної компетентності та проводиться шляхом складення анонімного письмового тестування та виконання практичного завдання з метою виявлення рівня знань, практичних навичок та умінь у застосуванні закону, здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді та з відповідною спеціалізацією. Порядок проведення іспиту та методика встановлення його результатів затверджуються ВККС. Тестові та практичні завдання іспиту складаються з урахуванням принципів інстанційності та спеціалізації. ВККС зобов`язана забезпечити прозорість іспиту. На кожному етапі та під час оцінювання результатів можуть бути присутніми будь-які заінтересовані особи.
Пунктом 16 частини четвертої статті 85 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддівське досьє має містити висновок ГРД (у разі його наявності).
У свою чергу, ГРД утворюється з метою сприяння ВККС у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання. ГРД складається з двадцяти членів. ГРД здійснює свою діяльність у чотирьох колегіях, до кожної з яких входить п`ять членів Ради (частини перша - третя статті 87 Закону № 1402-VІІІ).
Частиною шостою статті 87 Закону № 1402-VIII передбачено, що ГРД: 1) збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 2) надає ВККС інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 3) надає, за наявності відповідних підстав, ВККС висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє; 4) делегує уповноваженого представника для участі у засіданні ВККС щодо кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді); 5) має право створити інформаційний портал для збору інформації щодо професійної етики та доброчесності суддів, кандидатів на посаду судді.
Відповідно до положень частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII ВККС ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Якщо ГРД у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то ВККС може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.
Згідно з пунктом 4.8 Порядку формування і ведення досьє кандидата на посаду судді та пунктом 4.20 Порядку формування і ведення суддівського досьє, затверджених рішенням ВККС від 15 листопада 2016 року № 150/зп-16, висновок ГРД включається до відповідного досьє без проведення жодної перевірки, а тому як складова частина досьє, відповідно до положень пункту 16 частини четвертої, пункту 4 частини п`ятої, частини дев`ятої статті 85 Закону № 1402-VІІІ, підлягає обов`язковому дослідженню, тобто розгляду, відповідачем разом з іншими документами, які містяться в досьє кандидата на посаду судді (суддівському досьє).
29 грудня 2017 року ВККС прийняла рішення № 140/зп-17, яким внесла зміни до Регламенту ВККС. Цим рішенням Регламент, зокрема, доповнено пунктом 4.10 під назвою "Порядок розгляду Комісією інформації щодо судді (кандидата на посаду судді), висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, наданих Громадською радою доброчесності".
Підпунктом 4.10.3. пункту 4.10 передбачалося, що інформація або висновок має містити: 1) прізвище, ім`я, по батькові судді (кандидата на посаду судді), щодо якого надається інформація; 2) назву посади, на яку претендує або яку займає суддя (кандидат на посаду судді), та процедури, в межах якої надано інформацію або висновок; 3) дату затвердження; 4) обґрунтовану достатніми доказами інформацію, яка може свідчити про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики з посиланням на надійні та достовірні джерела, які її підтверджують (у разі надання висновку); 5) позитивну або негативну інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді) з посиланням на джерела, які її підтверджують (у разі надання інформації); 6) інформацію щодо пояснень судді (кандидата на посаду судді), відмови від їх надання, мотиви та підстави їх врахування або відхилення, відомості щодо можливості судді (кандидата на посаду судді) ознайомитися з інформацією або висновком (у разі надання висновку або інформації негативного характеру); 7) узагальнювальний висновок; 8) додатки, які містять матеріали, що підтверджують викладену інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді), та пояснення судді (кандидата на посаду судді). Інформація, зазначена в пунктах 4-5 абзацу першого цього підпункту, має бути персоніфікованою та містити інформацію про особу, яка надала таку інформацію (джерело походження інформації). У разі недотримання зазначених вимог така інформація вважається анонімною і не підлягає розгляду. Інформація або висновок мають бути підписані усіма членами ГРД, які брали участь в ухваленні рішення про надання Комісії інформації або висновку. До інформації або висновку додається витяг з протоколу із зазначенням результатів голосування щодо їх надання Комісії. У разі недотримання ГРД зазначених вимог Комісія у складі колегії може ухвалити рішення про залишення без розгляду такої інформації або висновку.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 червня 2019 року у справі № 9901/460/18 висловила правову позицію відносно того, що згідно з підпунктом 4.10.3 пункту 4.10 розділу IV Регламенту ВККС відповідач фактично наділяє себе повноваженням, яке не передбачено Законом № 1402-VІІІ, зокрема надає собі право залишати без розгляду інформацію або висновок, які були надані ГРД, оскільки вказаним Законом не передбачено право ВККС приймати рішення про залишення без розгляду інформації або висновку, які були надані ГРД, як і не передбачено право не досліджувати відповідні документи.
У цьому рішенні Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування рішення Комісії від 29 грудня 2017 року № 140/зп-17 щодо внесення змін, зокрема, до підпункту 4.10.3 пункту 4.10 розділу IV Регламенту ВККС.
Як убачається із матеріалів справи та оскаржуваного рішення Комісії, підставою для встановлення особливого порядку набрання чинності оскаржуваним рішенням на підставі положення підпункту 4.10.5 пункту 4.10 розділу IV Регламенту ВККС стала наявність висновку ГРД про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності.
Виходячи зі змісту позовної заяви та апеляційної скарги ОСОБА_1, Велика Палата Верховного Суду вважає, що у цьому спорі визначальним питанням, на яке потрібно відповісти, є питання про те, чи висновок ГРД, поданий до колегії ВККС поза строком, встановленим підпунктом 4.10.1 пункту 4.10 розділу IV Регламенту ВККС (не пізніше ніж за 10 днів до визначеної Комісією дати засідання з проведення співбесіди), є тим актом, який колегія Комісії має ігнорувати, не зважати на нього настільки, щоб ухвалити рішення про підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді (частина перша статті 88 Закону № 1402-VІІІ), і водночас не виконувати абзац другий цієї частини про підтвердження здатності такого судді здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.
Із аналізу наведених норм випливає, що у межах процедури кваліфікаційного оцінювання судді, з урахуванням мети і завдань його проведення, обов`язком (повноваженням) ВККС є з`ясування й оцінка усіх аспектів життя і діяльності такого кандидата не лише професійного характеру, але й морально-етичного.
Комісія з огляду на свій правовий статус повинна визначити, чи відповідає поведінка судді основоположним принципам її регламентації, високі стандарти якої визначено, зокрема, у Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених резолюцією Економічної та соціальної ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, а також у Кодексі суддівської етики, затвердженому рішенням ХІ (чергового) з`їзду суддів України від 22 лютого 2013 року.
З контексту наведеного нормативно-правового регулювання випливає, що ГРД збирає, оцінює інформацію щодо судді та у строк не пізніше 10 днів до дня проведення співбесіди із суддею надсилає інформацію щодо нього або ж висновок про його невідповідність критеріям професійної етики та доброчесності.
Відповідно до пункту 16 Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Комісії від 3 листопада 2016 року № 143/зп-16 (далі - Положення), дослідження досьє полягає у систематизації, аналізі, зборі, уточненні даних досьє судді (кандидата на посаду судді) з метою визначення попередніх показників критеріїв кваліфікаційного оцінювання.
У пункті 19 цього ж Положення передбачено, що співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження досьє та складається з таких етапів: оголошення доповіді за результатами дослідження досьє; надання судді (кандидату на посаду судді) можливості доповнити, уточнити чи спростувати оголошену в доповіді інформацію. Послідовне обговорення з суддею (кандидатом на посаду судді) показників, оцінювання яких потребує уточнення, з метою прийняття остаточного рішення щодо підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді або відповідності судді займаній посаді.
З урахуванням зазначеного, а також витягу з протоколу від 6 серпня 2019 року № 351 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що співбесіду з суддею ОСОБА_1 6 серпня 2019 року було розпочато спочатку, внаслідок зміни складу колегії ВККС. Зокрема, під час проведення зазначеної співбесіди судді роз`яснено права та обов`язки, передбачені Регламентом, оголошено доповідь за результатами дослідження її досьє, уточнено інформацію, наявну в матеріалах досьє та висновку ГРД.
За результатами співбесіди ВККС у складі колегії надає оцінку інформації або висновку щодо судді та приймає рішення про підтвердження здатності або непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді.
У Висновку Ради Європи від 10 квітня 2017 року щодо пункту 3.11 Регламенту ГРД, з посиланням на позиції Консультативної ради європейських суддів, наголошено, що всі процедури індивідуального оцінювання мають надавати суддям змогу висловлювати свою думку стосовно власної діяльності і стосовно оцінки своєї діяльності. Будь-яка процедура має надавати їм можливість оскаржити результати оцінювання в незалежних органах або в суді. Більше того, суддя, роботу якого оцінюють, повинен мати ефективні правові засоби оскарження незадовільних результатів оцінювання, особливо якщо це впливає на "громадянські права" судді в розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Оцінювання судді за критеріями "компетентність", "професійна етика", "доброчесність" віднесено до виключних повноважень Комісії, яка з підстав та в порядку, передбачених статтею 88 Закону № 1402-VІІІ, ухвалює кінцеве та остаточне рішення про підтвердження або непідтвердження здатності такого судді здійснювати правосуддя у відповідному суді. У випадку якщо ГРД у висновку встановила, що суддя не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, ВККС може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.
Отже, якщо виходити із положень Закону № 1402-VІІІ, які регламентують процедуру кваліфікаційного оцінювання, та окремо з положень частини першої статті 88 цього Закону в поєднанні з положеннями пункту 4.10, й зокрема підпункту 4.10.1, розділу IV Регламенту ВККС, то можна підсумувати, що колегія ВККС може вчиняти низку дій та рішень для досягнення мети кваліфікаційного оцінювання судді. Саме колегія ВККС наділена повноваженнями констатувати - підтвердив чи не підтвердив суддя здатність здійснювати повноваження у відповідному суді. У процесі кваліфікаційного оцінювання колегія Комісії вправі визначати - впливає чи не впливає висновок ГРД або інформація цієї Ради на результат оцінювання, за умови, що висновок ГРД поданий таким чином, що і суддя, і Комісія мали достатньо часу ознайомитися з ним й відповідним чином відреагувати на нього.
Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, висновок ГРД був поданий 30 травня 2019 року, а співбесіду із ОСОБА_1, на якій обговорювалися питання, висвітлені у зазначеному висновку, було проведено 6 серпня 2019 року.
Крім того, як убачається із рішення Комісії від 6 серпня 2019 року № 724/ко-19 та витягу з протоколу № 351 засідання ВККС від 6 серпня 2019 року, ОСОБА_1 надала роз`яснення стосовно відомостей, наявних, зокрема, у висновку ГРД, також надала підтверджувальні документи на спростування доводів ГРД, викладених у згаданому висновку, ВККС визнала їх переконливими та такими, що спростовують висновок ГРД про невідповідність судді Господарського суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики.
За таких обставин висновок ГРД хоч і був поданий формально поза строком, встановленим підпунктом 4.10.1 пункту 4.10 розділу IV Регламенту ВККС, однак колегія ВККС та ОСОБА_1 мали досить часу для ознайомлення з ним, а позивачка мала досить часу для спростування його доводів.
Із законодавчого визначення абзацу другого частини першої цієї статті 88 Закону № 1402-VІІІ випливає, що якщо у процесі кваліфікаційного оцінювання з`являється таке правове явище чи обставина, як висновок ГРД, то тоді закон імперативно й безальтернативно визначає, коли рішення колегії ВККС про здатність судді здійснювати правосуддя у відповідному судді набирає сили остаточного, а також хто, яким чином й якою кількістю голосів має підтримати таке рішення. Із цього законодавчого формулювання висновується, що саме ВККС у пленарному складі на своєму засіданні може оцінити слушність висновку ГРД й дати відповідь на інші питання, пов`язані із цим висновком, серед іншого й на ті, що стосуються не тільки змісту (суті), але й стосовно його дійсності, достовірності, об`єктивності, правдивості, дотримання форми, строку та порядку затвердження і подання.
Гіпотеза норми абзацу другого частини першої статті 88 Закону № 1402-VІІІ через запровадження умови про наявність висновку ГРД щодо невідповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності передбачає диспозицію у виді подолання висновку ГРД одинадцятьма голосами членів ВККС на пленарному засіданні цього органу, яка не встановлює жодних додаткових, особливих чи конкретних умов, яким має відповідати висновок ГРД як за змістом, так і за формою, строком чи порядком його подання. Інакше кажучи, необхідність підтвердження рішення колегії ВККС про здатність судді здійснювати правосуддя у відповідному суді цей Закон пов`язує із самим тільки фактом негативного висновку ГРД, який у часі був поданий до моменту ухвалення колегією ВККС позитивного для судді рішення.
Із наведених вище законодавчих положень випливає також, що колегія ВККС, коли ухвалює рішення про винесення на розгляд Комісії у пленарному складі питання щодо підтримки рішення про підтвердження суддею здатності здійснювати повноваження у відповідному суді, не задіює власних владних повноважень й не вдається до застосування якісних і кількісних критеріїв чи інших оцінних характеристик, власного розсуду, а лише відтворює, реалізує волю, веління, функцію норми закону. За цієї правової ситуації колегія ВККС не здійснює своїх дискреційних повноважень.
В аспекті викладеного Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що рішення Комісія від 6 серпня 2019 року прийняте відповідачем у спосіб, на підставі та в межах повноважень, що визначені Конституцією та законами України, а також з дотриманням права особи на участь у процесі прийняття рішення; гадає, що висновки суду ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному досліджені фактичних обставин справи й правильному застосуванні норм матеріального права. У зв`язку із цим Велика Палата Верховного Суду вважає непереконливими й спростовними доводи скаржниці, наведені в її апеляційній скарзі.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За правилами статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Як згадано вище, міркування і твердження позивачки в апеляційній скарзі не спростовують правильності правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених в оскаржуваному рішенні.
Отже, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 вересня 2020 року - без змін.
Керуючись статями 243, 266, 315, 316, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду