Постанова
Іменем України
05 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 335/10626/18
провадження № 61-7776св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - комунальний заклад "Палац культури "Титан",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - адвокатом Коломоєць Іриною Василівною, на постанову Запорізького апеляційного суду від 15 квітня 2020 року в складі колегії суддів: Бєлки В. Ю., Кухаря С. В., Онищенко Е. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до комунального закладу "Палац культури "Титан", який в ході розгляду справи уточнила, та остаточно просила:
- визнати незаконним та скасувати наказ від 29 серпня 2018 року "Про звільнення від виконання роботи за сумісництвом";
- стягнути з комунального закладу "Палац культури "Титан" на її користь середній заробіток за час звільнення (вимушеного прогулу) з 01 вересня 2018 року в розмірі 23 379,84 грн та компенсацію невиплаченого доходу у зв`язку з порушенням строку їх виплати в розмірі 18 820,77 грн;
- стягнути з комунального закладу "Палац культури "Титан" на її користь 10 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Позов мотивований тим, що з 20 квітня 2015 року вона працювала за сумісництвом керівником заслуженого жіночого хору "Калина" комунального закладу "Палац культури "Титан", а з 01 червня 2015 року була переведена на вказану посаду на постійне місце роботи.
18 листопада 2015 року була прийнята за сумісництвом на посаду керівника дитячої арт-студії "Золоті струни" та отримувала заробітну плату 0,5 ставки за сумісництвом.
Наказом від 29 серпня 2018 року "Про звільнення від виконання роботи за сумісництвом" її звільнено з посади керівника самодіяльного колективу з 31 серпня 2018 року на підставі статті 7 КЗпП України та пункту 8 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організації затвердженого наказом Мінпраці, Мінюсту і Мінфіну України від 23 червня 1993 року № 43.
Посилаючись на те, що звільнення відбулось не з тієї посади, яку вона обіймала за сумісництвом, без попередження та за відсутності згоди профспілкового органу, ОСОБА_1 просила задовольнити позовні вимоги.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано наказ комунального закладу "Палац культури "Титан" від 29 серпня 2018 року № 68 к/тр про звільнення ОСОБА_1 з 31 серпня 2018 року з посади керівника самодіяльного колективу. Поновлено ОСОБА_1 з 31 серпня 2018 на посаді керівника самодіяльного колективу комунального закладу "Палац культури "Титан". Стягнуто з комунального закладу "Палац культури "Титан" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу без урахування (утримання) податків і зборів, у сумі 23 379 грн 84 коп., компенсацію невиплаченого доходу у сумі 18 820 грн 77 коп., та 1 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді керівника самодіяльного колективу комунального закладу "Палац культури "Титан" допущено до негайного виконання. В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що ОСОБА_1 була прийнята за сумісництвом на посаду керівника арт-студії "Золоті струни", проте звільнена з посади керівника самодіяльного колективу комунального закладу "Палац культури "Титан" та без згоди первинної профспілкової організації, що свідчить про порушення комунальним закладом "Палац культури "Титан" вимог трудового законодавства.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 15 квітня 2020 року апеляційну скаргу комунального закладу "Палац культури "Титан" задоволено, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13 грудня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що при звільненні позивача з посади, яку вона обіймала за сумісництвом, дотримано вимоги трудового законодавства, оскільки на цю посаду прийнято іншого працівника, який не є сумісником та працюватиме на постійній основі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У травні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Коломоєць І. В. звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року в справі № 463/3880/16-ц, відповідно до якого у разі звільнення члена профспілкової організації без отримання попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації суд має зупинити провадження у справи і запитати відповідний орган щодо згоди на звільнення. Суд апеляційної інстанції не дослідив, що звільнення позивача відбулось з неіснуючої посади. Посилання суду на постанову Кабінету Міністрів України від 03 квітня 1993 року № 245 "Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій" є безпідставним, оскільки зазначена постанова стосується роботи за сумісництвом працівників лише державних підприємств, установ і організацій.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів
У червні 2020 року комунальний заклад "Палац культури "Титан" подав до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.
Відзив мотивований тим, що засновником та власником комунального закладу "Палац культури "Титан" є Запорізька міська рада, яка фінансує заклад з місцевого бюджету територіальної громади міста Запоріжжя, у зв`язку з чим правильним є посилання апеляційного суду на постанову Кабінету Міністрів України від 03 квітня 1993 року № 245 "Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій".
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її з суду першої інстанції.
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У червні 2020 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що наказом комунального закладу "Палац культури "Титан" від 17 квітня 2015 року № 32 ОСОБА_1 прийнято на посаду керівника заслуженого жіночого народного хору " Калина" за сумісництвом на 0,5 ставки згідно штатного розпису.
Наказом комунального закладу "Палац культури "Титан" від 01 червня 2015 року № 51 ОСОБА_1 переведено на постійне місце роботи на посаду керівника заслуженого жіночого народного хору " Калина" згідно штатного розпису.
Наказом комунального закладу "Палац культури "Титан" від 18 листопада 2015 року № 161 ОСОБА_1 керівника заслуженого жіночого народного хору "Калина" прийнято за сумісництвом на 0,5 ставки на посаду керівника арт-студії "Золоті струни".
Наказом комунального закладу "Палац культури "Титан" від 29 серпня 2018 року № 67 к/тр ОСОБА_2 призначено на посаду керівника самодіяльного колективу на повну ставку по загальному фонду.
Наказом комунального закладу "Палац культури "Титан" від 29 серпня 2018 року № 68 к/тр ОСОБА_1 звільнено з посади керівника самодіяльного колективу, яку вона посідала на 0,5 ставки за сумісництвом, у зв`язку з прийняттям на цю посаду працівника, який не є сумісником, на підставі статті 7 КЗпП України, пункту 8 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій затвердженого наказом Мінпраці і Мінфіну України від 28 червня 1993 року № 43.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених в частині першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені іншими законами.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 43-1 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадку звільнення з суміщуваної роботи у зв`язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником, а також у зв`язку з обмеженнями на роботу за сумісництвом, передбаченими законодавством
Звільнення сумісників у зв`язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником, провадиться відповідно до статті 7 КЗпП України, яка встановлює, що для деяких категорій працівників за певних умов можуть застосовуватися додаткові, крім передбачених у статтях 37 і 41 цього Кодексу, підстави для припинення трудового договору.
Робота за сумісництвом регламентується постановою Кабінету Міністрів України від 03 квітня 1993 року № 245 "Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій" та Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженим спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43, яким визначені додаткові підстави для звільнення з роботи за сумісництвом.
Вказані нормативно-правові акти регулюють питання роботи на умовах сумісництва в установах, організаціях, що фінансуються з бюджетів усіх рівнів, отже, їх дія поширюється на комунальні заклади, утворені органом місцевого самоврядування, та комунальні установи, організації, що фінансуються з бюджету.
"Палац культури "Титан" є комунальним закладом, а тому на нього поширюється дія вищевказаних нормативно-правових актів.
Згідно з пунктом 8 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженим наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43, звільнення з роботи за сумісництвом провадиться з підстав, передбачених законодавством, а також у разі прийняття працівника, який не є сумісником, чи обмеження сумісництва у зв`язку з особливими умовами та режимом праці без виплати вихідної допомоги.
Наведена норма права прямо передбачає таку підставу звільнення сумісника, як прийняття на роботу працівника, який не є сумісником.
Суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, встановивши, що позивач працювала у комунальному закладі "Палац культури "Титан" за сумісництвом та з прийняттям на цю посаду іншого працівника, який не є сумісником, а буде працювати на постійній основі, правильно застосував до спірних правовідносин наведені вище норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про дотримання при звільненні позивача трудового законодавства та відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі № 607/13528/18 (провадження № 61-12081св19).
Доводи касаційної скарги з посиланням на постанову Верховного Суду від 15 січня 2020 року в справі № 463/3880/16-ц не заслуговують на увагу, оскільки предметом спору в вказаній справі було оскарження наказу про звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, у той час як у справі, яка переглядається, ОСОБА_1 звільнено з посади, яку позивач виконувала за сумісництвом, у зв`язку з прийняттям на роботу іншого працівника, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 43-1 КЗпП України не передбачає наявність згоди виборного органу первинної профспілкової організації.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження апеляційного суду із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі; враховуючи правомірний правовий результат вирішення спору судами попередніх інстанцій, підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.