Постанова
Іменем України
02 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 707/1022/17
провадження № 61-17704 св 20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,
Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Будищенська сільська рада Черкаського району Черкаської області, ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 08 квітня 2020 року
у складі судді Соколишиної Л. Б. та постанову Черкаського апеляційного суду від 16 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Василенко Л. І., Карпенко О. В., Нерушак Л. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом
до Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області (далі - Будищенська сільська рада), ОСОБА_2 про скасування рішення сільської ради.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що рішенням Будищенської сільської ради від 14 червня 2016 року № 13-10 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок по передачі у власність" було затверджено проекти землеустрою: щодо відведення земельних ділянок: площею 0,2500 га та площею 0,3509 га, у власність ОСОБА_2
за рахунок земель не наданих у власність або користування (рілля) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, а також для ведення особистого селянського господарства
у межах АДРЕСА_1 . Надано вказані земельні ділянки (кадастрові номери: 7124981500:05:001:0045, 7124981500:05:001:0046) у власність ОСОБА_2 . Останній здійснив їхню державну реєстрацію та отримав витяги
з Державного земельного кадастру від 02 червня 2016 року, серія та номер: НВ-7103765202016, НВ-7103765262016, а виконавчим комітетом Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04 липня
2016 року № 30294116 та № 30295564, номер запису про право власності 15221641 і 15251087 відповідно.
Вказувала, що на підставі оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування відбулася передача у власність ОСОБА_2 частини
її прибудинкової території, про що свідчить витяг із Публічної кадастрової карти України, а також те, що вона є законним користувачем сусідньої земельної ділянки, яка розташована по
АДРЕСА_1, і яка належить
їй на праві успадкованого довічного володіння на підставі рішення сесії Будищенської сільської ради від 27 вересня 1991 року № 7-3
та приватизована за рішенням від 27 листопада 1997 року № 56.
Крім того, вона здійснювала забудову та обслуговування земельної ділянки відповідно до Плану забудови земельної ділянки від 26 грудня 1991 року
№ 225, подовживши її за рахунок земель Будищенської сільської ради для ведення особистого селянського господарства, приватизувала за рішенням Будищенської сільської ради від 19 жовтня 2011 року № 13-3.
Зазначала, що ширина земельної ділянки завжди становила 25 м, її межі були погоджені ще у 2009 році з сусідніми землекористувачами, про що було складено відповідний акт. Внаслідок приватизації ОСОБА_2 двох земельних ділянок, їх сумарний розмір збільшився майже на 5 соток,
у зв`язку з чим нові земельні ділянки накладаються на її земельну
ділянку на 2,5 м по всій довжині. При цьому вона почала отримувати
від ОСОБА_2 вимоги розбити огорожу, яка була зведена у чіткій відповідності до межових знаків ще у 1991 році.
Вважала, що дії Будищенської сільської ради були спрямовані саме
на відібрання у неї землі на користь ОСОБА_2, про що свідчать наступні факти: скасування сільською радою свого ж рішення від 19 жовтня
2011 року № 13-3, яким їй було надано у власність земельну ділянку, площею 0,5247 га; визнання позовних вимог ОСОБА_2 в іншій судовій справі між сторонами; ініціювання головою Будищенської сільської ради ОСОБА_3 кримінальної справи проти колишнього землевпорядника сільської ради ОСОБА_4 щодо підробки підпису на дозволі
на розробку технічної документації ОСОБА_1, а також сам факт прийняття оскаржуваного рішення, яким ОСОБА_2 надано частину
її земельної ділянки.
Крім того, у зв`язку з непогодженням нею меж земельних ділянок,
які приватизовувалися ОСОБА_2, оскаржуване нею рішення сільської ради прийняте всупереч вимогам ЗК України.
З урахуванням наведеного та уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд: визнати недійсним рішення Будищенської сільської ради
від 14 червня 2016 року № 13-10; визнати недійсною документацію
із землеустрою щодо відведення земельних ділянок, площею 0,2500 га
та 0,3509 га, у АДРЕСА_1 ; скасувати державну реєстрацію вказаних земельних ділянок та скасувати відповідні рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04 липня 2016 року, індексні номери: 30294116, 30295564.
Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 18 травня
2017 року відкрито провадження у справі.
У вересні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом
до Будищенської сільської ради, ОСОБА_1 про встановлення земельного сервітуту на право проходу по земельній ділянці, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є власником земельної ділянки по АДРЕСА_1, кадастровий номер 7124981500:05:001:0045, площею 0,25 га, право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно під реєстраційним номером 962029271249, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, а також земельної ділянки за цією самою адресою, кадастровий номер 7124981500:05:001:0046, площею 0,3509 га, право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно під реєстраційним номером 962112571249, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства.
На вказаній земельній ділянці розміщене нерухоме майно (гараж-сарай),
яке він не має змоги обслуговувати, оскільки відсутня можливість проходу до нього, враховуючи, що відстань до суміжної земельної ділянки
по АДРЕСА_1 становить 0,33 м.
Вказував, що свідоцтво про право власності на зазначену суміжну земельну ділянку, а також рішення Будищенської сільської ради від 19 жовтня
2011 року № 13-3 у частині затвердження технічної документації
із землеустрою по складанню документів, що посвідчують право на вказану земельну ділянку, площею 0,5247 га, скасовані у судовому порядку
(справа № 88ц/793/16/14).
Вважав, що ця земельна ділянка не є сформованою та відноситься
до комунальної власності.
При цьому ОСОБА_1, як фактичний користувач суміжної земельної ділянки, створює йому перешкоди у проході через цю земельну ділянку,
чим унеможливлює для нього користування його нерухомим майном
та перешкоджає у користуванні земельною ділянкою, яка є його власністю.
З метою вирішення даної проблеми він звертався до Будищенської сільської ради з відповідним листом про наміри встановити земельний сервітут шляхом укладення договору встановлення земельного сервітуту на право проходу через земельну ділянку по
АДРЕСА_1, в укладенні якого йому було відмовлено рішенням Будищенської сільської ради
від 14 квітня 2017 року № 30-15. Підставою для відмови стало те,
що земельна ділянка по АДРЕСА_1, площею 0,12 га, відповідно
до земельно-кадастрової книги № 5, особового номеру НОМЕР_1, обліковується за користувачем ОСОБА_1 .
З урахуванням наведеного та уточнених позовних вимог, ОСОБА_2 просив суд: встановити на його користь безстроковий, безоплатний земельний сервітут у відповідності до варіанту № 2, запропонованого судовим експертом ОСОБА_5 у висновку судової земельно-технічної експертизи від 13 вересня 2018 року № 1309/18, шляхом надання йому права проходу через частину земельної ділянки щодо земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, та належить на праві власності Будищенській сільській раді; зобов`язати ОСОБА_1 усунути йому перешкоди у користуванні своїми земельними ділянками з кадастровими номерами: 7124981500:05:001:0045 та 7124981500:05:001:0046, шляхом перенесення самовільно встановленого нею паркану за межі його земельних ділянок.
Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 08 грудня
2017 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 об`єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 .
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 15 січня
2018 року провадження у справі зупинено у зв`язку із призначенням у справі судової земельно-технічної експертизи.
Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 07 червня
2018 року провадження у справі було поновлено для вирішення по суті клопотання судового експерта Окрепкої А. І.
Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 16 липня
2018 року провадження у справі зупинено на час проведення судової земельно-технічної експертизи.
Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 19 вересня 2018 року поновлено провадження у справі.
Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 08 квітня
2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріали справи
не містять жодного належного і допустимого доказу того,
що ОСОБА_1 у встановленому законом порядку набула право власності або право користування земельною ділянкою відповідної конфігурації, на якій розташоване домоволодіння АДРЕСА_1 .
На день виникнення спірних правовідносин таке право у неї взагалі
не виникло.
Суд першої інстанції також виходив із того, що ОСОБА_1 не довела,
що під час прийняття Будищенською сільською радою рішення про передачу ОСОБА_2 у приватну власність земельних ділянок (кадастрові номери: 7124981500:05:001:0045 та 7124981500:05:001:0046) було допущено порушення вимог ЗК України, не дотримано порядку встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та порушено її право землекористування.
Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками
та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови органу місцевого самоврядування у затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачі. При цьому, надаючи оцінку акту обстеження земельної ділянки від 11 вересня 2015 року та рішенню Будищенської сільської ради від 09 лютого 2016 року № 5-13, яким
ОСОБА_2 надано дозвіл на приватизацію земельних ділянок без підпису суміжного землекористувача, суд першої інстанції зробив висновок,
що ОСОБА_1 була повідомлена про визначення суміжних меж земельної ділянки ОСОБА_2 . Разом із цим, земельна ділянка
по АДРЕСА_1 не сформована, її межі в натурі не винесені, що не дозволяє зробити висновок про порушення прав землекористування у спірних правовідносинах.
Районний суд зазначив, що зустрічний позов ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, оскільки останній не довів належними та допустимими доказами обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог.
Крім того, відсутні правові підстави встановлювати на користь
ОСОБА_2 сервітут на користування частиною земельної ділянки
із кадастровим номером 7124981500:05:001:0045 для обслуговування належної йому господарської будівлі, оскільки висновком судової земельно-технічної експертизи від 13 вересня 2018 року № 1309/18 встановлено накладення цієї ділянки на земельну ділянку, що перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_1, а тому згадане нерухоме майно розташоване на належній ОСОБА_2 земельній ділянці і встановлення сервітуту
у даному випадку суперечить його суті, як права користування чужим майном (стаття 98 ЗК України, стаття 401 ЦК України). Із цих самих підстав суд не прийняв до уваги варіанти сервітуту, запропоновані у вищевказаному висновку експертизи.
Суд першої інстанції зробив висновок про відсутність правових підстав для постановлення окремої ухвали щодо висновку судового експерта, відмовивши у задоволенні відповідної заяви представника ОСОБА_1 .
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Черкаського апеляційного суду від 16 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Скасовано рішення Черкаського районного суду Черкаської області
від 08 квітня 2020 року в частині відмови у задоволенні позову
ОСОБА_1 про скасування рішення Будищенської сільської ради. Ухвалено у цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано недійним рішення Будищенської сільської ради від 14 червня
2016 року № 13-10 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок по передачі у власність ОСОБА_2 . В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
У частині зустрічного позову ОСОБА_2 рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 08 квітня 2020 року залишено без змін.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 600,00 грн судового збору.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про скасування рішення Будищенської сільської ради та задовольняючи її позов у відповідній частині, суд апеляційної інстанції виходив із того, що згідно з договором дарування жилого будинку від 01 вересня 2000 року ОСОБА_6 подарував ОСОБА_1 домоволодіння АДРЕСА_1, а отже, до неї перейшло право користування земельною ділянкою у тих об`ємах, в яких було надано попередньому землекористувачу. Жодних доказів щодо припинення прав користування цією земельною ділянкою у спосіб, визначений законом, матеріали справи не містять.
ОСОБА_1, звертаючись до суду із позовом у вказаній справі, довела правомірність користування ОСОБА_6, як попереднім землекористувачем, спірною земельною ділянкою та визначення межі цієї земельної ділянки, а також надала суду докази користування нею в обсягах, наданих попередньому землекористувачу. Крім того, право користування вказаною земельною ділянкою ОСОБА_1 не заперечувалося
Будищенською сільською радою.
Апеляційний суд вказав, що у період виготовлення спірної технічної документації, огляду земельної ділянки та погодження її меж, спір щодо межі між сторонами не був вирішений, проте, не погодивши межі
із ОСОБА_1, не з`ясувавши мотиви її відмови у такому погодженні (не повідомлення про дату та час погодження меж), було встановлено межу суміжної земельної ділянки, яка була накладена на земельну ділянку, користувачем якої є ОСОБА_1, чим порушено її права, як користувача суміжної земельної ділянки.
Крім того, у матеріалах справи відсутні відомості, коли саме побудований паркан між суміжними землекористувачами, а також докази того, де саме була межа до зведення існуючого паркану. При цьому відповідно
до технічних паспортів, які були виготовлені у різні періоди, гараж та сарай, які належать ОСОБА_2, мали різне місце розташування відносно межі сусідньої земельної ділянки.
Вказане, як і факт накладення земельної ділянки ОСОБА_2 на земельну ділянку, що перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_1 (площа накладення - 0,0193 га), невідповідність фактичних меж ділянки
ОСОБА_2 межам цієї ділянки згідно з документацією із землеустрою, підтверджується також висновком судової земельно-технічної експертизи від 13 вересня 2018 року № 1309/18.
Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 у силу їх безпідставності.
Судове рішення апеляційного суду у частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 мотивовано тим, що судом першої інстанції вірно з`ясовані фактичні обставини справи та дана їм належна правова оцінка у цій частині, а його висновки підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на нормах діючого законодавства.
Згадане у сервітуті нерухоме майно фактично розташоване на належній ОСОБА_2 земельній ділянці, останнімне надано суду доказів того,
що ОСОБА_1 чинила будь-які перешкоди у доступі до його власності. При цьому вхід до спірної споруди знаходиться на земельній ділянці
ОСОБА_2, а тому його доводи про неможливість доступу до цього майна безпідставні.
ОСОБА_2 не довів безальтернативності захисту свого права власності іншим способом, аніж встановлення безоплатного земельного сервітуту,
та найменшої обтяжливості обраного ним способу встановлення такого сервітуту для власника суміжної земельної ділянки.
Суд апеляційної інстанції врахував відповідну судову практику Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.
Судовий збір покладено на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ОСОБА_2, з урахуванням
її уточнень, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Черкаського районного суду Черкаської області
від 08 квітня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду
від 16 жовтня 2020 року в частині відмови у задоволенні його зустрічного позову та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким його зустрічні позовні вимоги задовольнити, скасувати постанову Черкаського апеляційного суду від 16 жовтня 2020 року в частині часткового задоволення позову ОСОБА_1 та залишити у цій частині
в силі рішення суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду. Крім того, заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування інших норм права у подібних правовідносинах, а також на те, що судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Інші учасники справи судові рішення у касаційному порядку не оскаржили.
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 14 грудня 2020 року клопотання ОСОБА_2 про поновлення строку
на касаційне оскарження задоволено. Поновлено ОСОБА_2 строк
на касаційне оскарження постанови Черкаського апеляційного суду
від 16 жовтня 2020 року.
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків, а саме: запропоновано зазначити, які саме судові рішення ним оскаржуються, з урахуванням положень статті 409
ЦПК України, та надати копію уточненої редакції касаційної скарги і доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи. Заявника попереджено про наслідки невиконання ухвали.
У наданий судом строк заявник направив матеріали на усунення недоліків, зазначених в ухвалі Верховного Суду від 14 грудня 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 08 квітня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 16 жовтня 2020 року, витребувано цивільну справу
№ 707/1022/17 із Черкаського районного суду Черкаської області. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих
до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу
та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У березні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції
безпідставно скасував рішення суду першої інстанції у частині відмови
у задоволенні позову ОСОБА_1 про скасування рішення сільської ради та задовольнив її позов у відповідній частині. ОСОБА_1
не доведено порушення її прав спірним рішенням сільської ради.
Їй неодноразово пропонувалося підписати акт про погодження меж суміжних земельних ділянок, однак вона відмовилася без повідомлення причини. Посилаючись на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, зазначає, що вказане не свідчить про незаконність рішення органу місцевого самоврядування про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки у власність.
При цьому він вчинив всі необхідні та достатні дії для законної приватизації земельної ділянки.
Вказує, що з матеріалів справи можливо встановити лише розмір земельної ділянки, якою користується ОСОБА_1, а не її межі. Вважає,
що висновок апеляційного суду про накладення його земельної ділянки
на земельну ділянку, яка знаходиться у користуванні ОСОБА_1,
є припущенням та не ґрунтується на належній оцінці доказів.
Крім того, суди попередніх інстанцій безпідставно відмовили у задоволенні його вимог за зустрічним позовом, оскільки він є законним власником суміжної земельної ділянки, межі якої встановлені, а ОСОБА_1 перешкоджає йому користуватися його майном. Посилається
на фотознімки, які знаходяться у матеріалах справи, висновок експертизи та показання свідків, однак суд апеляційної інстанції безпідставно
не дослідив вказані докази щодо факту перенесення паркану. Також вказує, що більша частина гаража-сараю знаходиться на земельній ділянці, якою користується ОСОБА_1, а він позбавлений можливості здійснити ремонт задньої стіни будівлі.
Вказує, що доведення факту порушення ОСОБА_1 його прав користування власним майном не має правового значення для вирішення питання щодо встановлення сервітуту. Також посилається на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування інших норм права у подібних правовідносинах.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У лютому 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного
Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1, в якому вказується, що судові рішення в оскаржуваних частинах є законними
та обґрунтованими, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу -
без задоволення.
Зазначає, що фактичні межі земельної ділянки, якою вона користується, були погоджені ще у 2009 році, зокрема, і попереднім землекористувачем земельної ділянки ОСОБА_2 . При цьому земельні ділянки, приватизовані останнім, накладаються на її земельну ділянку, що правильно встановлено судом апеляційної інстанції на підставі належної оцінки доказів.
Крім того, вказує на безпідставність зустрічних позовних вимог
ОСОБА_2 . Також посилається на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.