Постанова
Іменем України
11 березня 2021 року
м. Київ
справа № 727/7775/18
провадження № 61-7478св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: державний реєстратор відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Чернівецької міської ради Карвацька Галина Федорівна, публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці у складі судді Літвінової О. Г. від 13 листопада 2018 року та постанову Чернівецького апеляційного суду у складі колегії суддів: Литвинюк І. М., Кулянди М. І., Перепелюк І. Б., від 27 лютого 2019 року,
ВСТАНОВИВ :
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Чернівецької міської ради Карвацької Г. Ф., публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк", банк) про визнання недійсною вимоги та визнання незаконним та скасування рішення.
Позовну заяву мотивовано тим, що 17 лютого 2006 року між ним та банком укладений кредитний договір, предметом якого є надання споживчого кредиту у розмірі 48 900 доларів США під 12,5% річних, зі строком погашення 16 лютого 2016 року. На забезпечення виконання умов кредитного договору 03 вересня 2009 року між ним та банком був укладений договір іпотеки, предметом якого є належна йому на праві власності квартира АДРЕСА_1 .
23 грудня 2013 року банк звернувся з позовом до Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, в якому пред`явив вимогу до ОСОБА_1 про дострокове погашення кредиту у сумі 20 027 доларів США, відсотків за його користування у сумі 509,58 доларів США, а також просив стягнути пеню за несвоєчасне повернення кредиту у сумі
733,06 доларів США, та відсотків у сумі 168,44 доларів США, який рішенням третейського суду від 14 березня 2014 року було задоволено.
Тобто, вважає, що вказаним зверненням до суду із позовом банк змінив строк виконання основного зобов`язання. Вказує, що 19 серпня 2017 року кредитор надіслав вимогу про погашення суми боргу за кредитним договором та про намір звернути стягнення на предмет іпотеки, а 16 лютого 2018 року державним реєстратором Чернівецької міської ради
Карвацькою Г. Ф. прийнято рішення за індексним номером 39709717 про реєстрацію права власності на предмет іпотеки за банком.
Вважає вимогу банку від 19 серпня 2017 року недійсною, а рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на предмет іпотеки незаконним, оскільки такі дії були вчиненні поза межами позовної давності. Крім того, державний реєстратор не з`ясував наявність порушення умов кредитного договору та вартості предмета іпотеки.
Посилаючись на вищевикладене, позивач просив суд визнати недійсною вимогу банку від 19 серпня 2017 року та визнати незаконним і скасувати рішення державного реєстратора Чернівецької міської ради
Карвацької Г. Ф. від 16 лютого 2018 року за індексним номером 39709717.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 13 листопада
2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора відділу державної реєстрації прав на нерухоме майно Чернівецької міської ради Карвацької Г. Ф.
від 16 лютого 2018 року за індексним номером 39709717 про реєстрацію за ПАТ "Укрсоцбанк" права власності на квартиру АДРЕСА_1 . В іншій частині позову відмовлено.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що адресована ОСОБА_1 вимога про усунення порушень від 19 серпня
2017 року є в першу чергу рекомендаційним листом, тобто виконання чи не виконання цієї вимоги виходить із внутрішнього переконання сторін, боржник за власним бажанням може виконати або відмовитися від виконання цієї вимоги, вона не зобов`язує сторону та не спонукає до здійснення певних дій.
Застосувавши норми статті 88 Закону України "Про нотаріат", що регулюють порядок вчинення виконавчого напису нотаріусом, судом задоволено позов в частині визнання незаконним та скасування рішення від 16 лютого
2018 року "Про державну реєстрацію прав та їх обтяжень", прийнятого державним реєстратором відділу державної реєстрації прав на нерухоме майно Чернівецької міської ради Карвацькою Г. Ф.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 27 лютого 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та АТ "Укрсоцбанк" задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 13 листопада
2018 року змінено та викладено його мотивувальну частину у редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про наявність підстав для скасування рішення державного реєстратора є правильними, однак судом неправильно застосовано норми матеріального права. Суд апеляційної інстанції вказав, що державний реєстратор, крім наявності документів, передбачених пунктом 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня
2015 року № 1127 (далі - Порядок), повинен перевіряти ще докази невиконання боржником умов кредитного договору, тобто факт існування заборгованості. Оскільки банк змінив строк виконання основного зобов`язання, звернувшись 23 грудня 2013 року до третейського суду про стягнення з позичальника усієї суми заборгованості, то він мав право звернути стягнення на предмет іпотеки у межах трирічного строку з моменту зміни строку дії кредитного договору, тобто до 2016 року, однак звернувся до державного реєстратора лише у 2018 році. За таких обставин суд апеляційної інстанції вважав, що рішення державного реєстратора від 16 лютого
2018 року є незаконним та підлягає скасуванню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі АТ "Укрсоцбанк" просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що перелік документів, які надаються для реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, передбачений пунктом 61 Порядку, цей перелік є вичерпним. Надання державному реєстратору жодних додаткових документів, в тому числі доказів видачі кредиту, виписок з банківських рахунків, оцінки предмету іпотеки, тощо, чинним законодавством не передбачено. Банком були надані державному реєстратору усі необхідні документи для вчинення реєстраційної дії, а тому суди дійшли помилкового висновку про скасування його рішення
від 16 лютого 2018 року.
Відзив на касаційну скаргу
У травні 2019 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 29 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
17 лютого 2006 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позичальнику було надано кредит у розмірі 48 900 доларів США під 12,5% річних, зі строком повернення - 16 лютого
2016 року.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 03 вересня 2009 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, предметом якого є належна позивачу квартира АДРЕСА_1 .
Пунктом 4.6 іпотечного договору передбачено, що іпотекодержатель звертає стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".
Відповідно до пункту 4.9 договору іпотеки у випадку невиконання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушених зобов`язань за цим та/або договором кредиту у встановлений іпотекодержателем строк, такі вимоги іпотекодержателя задовольняються за рахунок предмета іпотеки. Це застереження згідно Закону України "Про іпотеку" вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, який є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі цього іпотечного договору, який у цьому випадку є правовстановлюючим документом.
23 грудня 2013 року ПАТ "Укрсоцбанк" звернувся з позовом до Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, в якому пред`явив вимогу до ОСОБА_1 про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 21 438,25 доларів США, який рішенням третейського суду від 14 березня 2014 року було задоволено.
19 серпня 2017 року банк надіслав позивачу повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки у порядку, передбаченому
статтею 37 Закону України "Про іпотеку", у разі неповернення позичальником заборгованості за кредитним договором у розмірі 28 250,15 доларів США.
Вказану вимогу позивач отримав 04 вересня 2017 року.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 26 березня
2018 року вбачається, що 16 лютого 2018 року державним реєстратором Чернівецької міської ради Карвацькою Г. Ф. прийнято рішення за індексним номером 39709717 про реєстрацію права власності на предмет іпотеки за банком.
Відповідний запис було вчинено на підставі заяви ПАТ "Укрсоцбанк", договору іпотеки від 03 вересня 2009 року, копія надісланого іподекодавцю повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки від 19 серпня 2017 року та рекомендованого повідомленням про вручення 04 вересня поштового відправлення (а. с. 49-64).
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ПАТ "Укрсоцбанк" здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Касаційна скарга підлягає задоволенню.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Оскільки судові рішення в частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсною вимоги не оскаржуються, то відповідно до
статті 400 ЦПК України їх законність в цій частині колегією суддів не перевіряється.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 зазначеного Закону).
Відповідно до частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк
та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Положеннями статті 37 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
Стаття 36 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Отже, Закон України "Проіпотеку" прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження
в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.
Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (абзац перший частини другої статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").
Так, відповідно пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:
1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;
2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;
3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Судами установлено, що для реєстрації права власності на підставі договору іпотеки ПАТ "Укрсоцбанк" було надано сам договір, пункт 4.6 якого містить застереження щодо можливості передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у позасудовому порядку, копію письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодавцеві 19 серпня 2017 року та отримання її позивачем 04 вересня 2017 року, тобто усі необхідні документи, необхідні для вчинення реєстраційної дії, що передбачені пунктом
61 Порядку.
Надання державному реєстратору жодних додаткових документів, в тому числі доказів видачі кредиту, виписок з банківських рахунків, оцінки предмета іпотеки, тощо, зазначеним Порядком не передбачено.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції, зазначивши, що банком не було надано доказів невиконання боржником умов кредитного договору, тобто факту існування заборгованості, а також вартості предмета іпотеки та не вказав, якими положеннями чинного законодавства передбачено надання такої інформації та зробив безпідставний висновок, що ненадання цієї інформації є підставою для скасування рішення державного реєстратора щодо реєстрації за ПАТ "Укрсоцбанк" права власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Водночас, позивачем не надано доказів виконання умов договору та відсутності у нього перед банком кредитної заборгованості.
Посилання судів на зміну банком строку дії кредитного договору та сплив позовної давності щодо повернення кредиту на час звернення банку до державного реєстратора не є підставою для скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем, оскільки такі обставини не передбачені
статтею 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" як підстави для відмови у державній реєстрації права власності.
Відповідно до статті 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України.
Згідно з приписами статті 267 ЦК Україниособа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Таким чином, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку захистити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право судового захисту, тобто здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.
Установивши, щострок для звернення до державного реєстратора із заявою про вчинення реєстраційних дій згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя в контексті застосування положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не пов`язаний із позовною давністю, встановленою ЦК України, суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків про те, що АТ "Укрсоцбанк" звернулося поза межами позовної давності, оскільки позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тоді як АТ "Укрсоцбанк" реалізувало своє право на задоволення кредиторських вимог у позасудовому порядку.
Відповідно до частини першої статті 88 Закону України "Про нотаріат" нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.
На відміну від виконавчого напису нотаріуса, де стаття 88 Закону України "Про нотаріат" передбачає умови для вчинення виконавчого напису у вигляді перевірки нотаріусом дотримання кредитором трирічного строку з дня виникнення права вимоги, Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" таких строків не передбачає, а отже, з урахуванням того, що передбачені ЦК України строки пов`язані із пред`явленням особою позову, Верховний Суд дійшов висновку про порушення судами норм матеріального права, що регулюють позовну давність.
Схожі висновки висловив Верховний Суд у постанові від 25 вересня
2019 року у справі № 725/1716/17-ц (провадження № 61-39611св18).
При цьому сплив позовної давності не свідчить про відсутність заборгованості за кредитним договором, як помилково вважав суд апеляційної інстанції. Такі наслідки для кредитора застосовується у разі звернення його до суду із відповідним позовом, однак звернення стягнення на предмет іпотеки відбулося у позасудовому порядку на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається відповідне застереження в іпотечному договорі.
Підсумовуючи викладене, Верховний Суд не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про порушення державним реєстратором під час вчинення реєстраційних дій вимог глави 19 ЦК України, оскільки вони ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права. Умовами договору іпотеки не встановлено строків, у межах яких іпотекодержатель може задовольнити свої вимоги за рахунок предмета в позасудовому порядку.
Слід зазначити, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (стаття 3 Закону України "Про іпотеку").
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (провадження № 14-94цс19) у ЦК України та в Законі України "Про іпотеку" відсутня така підстава для припинення іпотеки як сплив позовної давності за вимогами кредитора за основним зобов`язанням. У цій справі Велика Палата Верховного Суду відхилила довід позивачки про відсутність у кредитора права на звернення стягнення на предмет іпотеки у зв`язку з пропуском позовної давності.
Оскільки строк дії іпотечного договору сторонами не встановлено, а основне зобов`язання не припинилося, то підстав для відмови у здійсненні державної реєстрації у державного реєстратора не було.
Отже, суди першої й апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що державна реєстрація права власності на квартиру за
ПАТ "Укрсоцбанк" проведена з порушенням вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" і Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у відповідній редакції, оскільки банком були надані усі необхідні документи для здійснення реєстраційної дії.
При цьому звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку у спосіб, передбачений статтею 37 Закону України "Про іпотеку", позбавляє кредитора у подальшому пред`являти вимоги щодо виконання основного зобов`язання, яке було забезпечено іпотекою, оскільки такі вимоги у силу положення статті 36 Закону України "Про іпотеку" є недійсними.
Такі правові висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду, зокрема, від 16 жовтня 2019 року у справі
№ 337/7391/13-ц (провадження № 61-26751св18), від 20 листопада 2020 року у справі № 295/795/19 (провадження № 61-12137св19), від 17 лютого
2021 року (провадження № 61-13148св19).