Постанова
Іменем України
15 березня 2021 року
м. Київ
справа № 489/990/16-ц
провадження № 61-19795св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - автогаражний кооператив "Граніт",
третя особа - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 липня 2019 року в складі судді Коваленка І. В. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року в складі колегії суддів Яворської Ж. М., Базовкіної Т. М., Кушнірової Т. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до автогаражного кооперативу "Граніт" (далі - АГК "Граніт"), третя особа - ОСОБА_2, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов`язання відновити трудову книжку.
В обґрунтування позову вказала, що з 20 квітня 2010 року вона працювала на посаді бухгалтера АГК "Граніт". 05 вересня 2015 року її було звільнено із займаної посади у зв`язку з втратою довіри на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України.
Вважає, що її звільнення відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, оскільки їй не пояснили причини звільнення, через які до неї було втрачено довіру. Крім того, відповідач відмовив їй у видачі трудової книжки з підстав її відсутності.
Враховуючи вищенаведене, позивач просила поновити її на посаді бухгалтера в АГК "Граніт", стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та зобов`язати голову правління АГК "Граніт" ОСОБА_2 поновити її трудову книжку.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Справа судами розглядалась неодноразово.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що позов ОСОБА_1 в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є доведеним, проте остання пропустила строк для звернення до суду із цим позовом, наслідком чого є відмова у задоволенні вказаних позовних вимог.
Досліджені судами докази спростовують доводи позивача про те, що вона передавала трудову книжку до АГК "Граніт", оскільки на момент працевлаштування за сумісництвом до вказаного кооперативу основним місцем її роботи був інший кооператив, де і зберігалася її трудова книжка, а тому позовні вимоги про поновлення трудової книжки є безпідставними.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення її позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норму статті 233 КЗпП України, ототожнивши дату складання акту про відмову з ознайомленням наказу про звільнення від 15 вересня 2019 року з початком перебігу місячного строку звернення ОСОБА_1 до суду за захистом порушених трудових прав. При цьому матеріали справи не містять відомостей, що позивач відмовилась від отримання копії вказаного наказу про звільнення.
При вирішенні спору суди безпідставно установили факт ненадання позивачем трудової книжки відповідачу та її місцезнаходження у іншого працедавця, не перевіривши чи було дотримано відповідачем як роботодавцем порядок обліку та руху цих документів.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 06 листопада 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
У листопаді 2019 року АГК "Граніт" та ОСОБА_2 подали відзиви на касаційну скаргу, мотивовані незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваних судових рішень.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Наказом АГК "Граніт" від 20 квітня 2010 року № 2 ОСОБА_1 призначено на посаду бухгалтера.
04 вересня 2015 року правління АГК "Граніт" виcловило недовіру ОСОБА_1
15 вересня 2015 року правління кооперативу АГК "Граніт" повторно виcловило недовіру ОСОБА_1 з послідуючим її звільненням з підстав порушення трудової дисципліни, не виконання покладених на неї обов`язків, зокрема зберігання членських внесків у себе вдома та їх прийняття охоронцями гаражного кооперативу, підміну звітів.
Наказом від 15 вересня 2015 року ОСОБА_1 звільнено з посади бухгалтера у зв`язку з втратою довір`я на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України.
Відповідно до довідки об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Скороходово" від 11 серпня 2016 року, ОСОБА_1 у періоди з 01 листопада 2009 року до 01 січня 2011 року та з 01 квітня 2011 року до 01 липня 2012 року працювала на посаді бухгалтера по трудовій книжці, як за основним місцем роботи.
Згідно з довідкою об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Перлина" (далі - ОСББ "Перлина") від 17 серпня 2016 року, у період з 11 листопада 2000 року до 01 листопада 2010 року ОСОБА_1 обіймала посаду бухгалтера та працювала по трудовій книжці.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до частини другої статті 47 КЗпП України у разі звільнення працівника за ініціативи власника або уповноваженого ним органу власник зобов`язаний у день звільнення видати працівнику копію наказу про звільнення з роботи та видати трудову книжку.
Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Обов`язок видати працівнику у день звільнення копію наказу про звільнення та трудову книжку покладено на власника або уповноважений ним орган, і саме з цього часу у працівника починається перебіг строку на звернення до суду за захистом порушеного права.
Суди встановили, що підпис в наказі від 15 вересня 2015 року про звільнення, який би свідчив про ознайомлення з його змістом, ОСОБА_1 відмовилась ставити, що підтверджується актом від 15 вересня 2015 року, складено та підписаного членами правління АГК "Граніт".
З позовом про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов`язання відповідача відновити трудову книжку, ОСОБА_1 звернулася 02 березня 2016 року, тобто з пропуском строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України. Заяву про поновлення цього строку з обґрунтуванням поважності причин його пропуску, позивач не подавала, вважаючи, що не пропустила вказаного строку.
Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9, встановлені статтями 228, 233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити пропущений строк. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Оскільки при пропуску місячного чи тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з`ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи і обов`язки сторін.
Згідно із статтею 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
Поважність причин означає, що працівник не ставився зневажливо до питання про захист своїх прав, але його зверненню за захистом перешкоджали такі причини, які зобов`язують оточуючих, органи державної влади та інших суб`єктів, з урахуванням норм моралі, виявити повагу та поблажливість до працівника.
Встановивши, що підпис в наказі від 15 вересня 2015 року про звільнення, який би свідчив про ознайомлення з його змістом, ОСОБА_1 відмовилась ставити, а до суду з цим позовом звернулась 02 березня 2016 року, не подавши при цьому заяви про поновлення строку звернення до суду, апеляційний суд дійшов правильного висновку про пропуск позивачем строку, передбаченого частиною першою статті 233 КЗпП України та підставно відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Доводи ОСОБА_1 про неотримання нею наказу про звільнення спростовуються актом від 15 вересня 2015 року, складеним та підписаним членами правління АГК "Граніт". Доказів на підтвердження протилежного позивачем не надано.
Доводи касаційної скарги про неналежність цього доказу є безпідставними і необґрунтованими та зводяться до його переоцінки.
Крім того, суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Не ґрунтуються на матеріалах справи також вимоги та доводи ОСОБА_1 про те, що відповідач безпідставно відмовив їй у видачі трудової книжки.
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 № 58 із змінами (далі - Інструкція № 58) на осіб, які працюють за сумісництвом, трудові книжки ведуться тільки за місцем основної роботи.
Відповідно до пункту 2.14 Інструкції № 58 робота за сумісництвом, яка оформлена у встановленому порядку, у трудовій книжці працівника зазначається окремим рядком.
Запис відомостей про роботу за сумісництвом здійснюється за бажанням працівника власником або уповноваженим ним органом за місцем основної роботи, оскільки саме там зберігається трудова книжка працівника.
Установивши, що на момент прийняття на роботу у АГК "Граніт" основним місцем роботи ОСОБА_1 було ОСББ "Перлина", суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про безпідставність вимог позивача щодо зобов`язати голову правління АГК "Граніт" ОСОБА_2 поновити її трудову книжку, яка на її переконання мала б зберігатися за її місцем роботи за сумісництвом.
Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.
Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.
Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.
Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 липня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.